пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200108
23.12.2001 | Ольга Крижанівська, Київ

Страшні оповідки з київського ГУЛАГУ сьогодення

   

Чим більше в’язнів скаржиться, тим більшу похвалу отримують начальники тюрем від своїх керівників. В’язниці існують для покидьків суспільства, щоб створити їм собаче життя. Коли щоденне життя стає нестерпним для ув’язненого, з ним набагато легше спілкуватися під час "розмов".

Андрій Кудін. "Як вижити у в’язниці".

За день до того, як її було заарештовано, колишній віце-прем’єр Юлія Тимошенко уїдливо зауважила, що вона має спаковану валізу і з готовністю очікує на довге тюремне перебування. Тимошенко, можливо, так би не жартувала, знаючи що на неї чекає.

13 лютого прокуратура ув’язнила Тимошенко в Лук’янівській в’язниці міста Києва, сумно відомій установі -–– осередку катувань, гонінь і психологічної боротьби як у радянські часи, так і на десятому році від проголошення Україною незалежності.

Важкий стан Тимошенко, чиє здоров’я, за повідомленнями, значно погіршилося відтоді, як її позбавили волі, виштовхнув звіти українських тюрем в центр уваги, і ця картина -–– не симпатична.

Незважаючи на те, що українські органи влади роками хвалилися поліпшенням умов в установах виконання покарань країни, в очах багатьох громадян вони усе ще зберігають жахливу, моторошну містику знаменитих радянських ГУЛАГів.

Ув’язнені й правозахисні організації говорять, що в’язниці країни залишаються осередками порушень прав людини. Вони кажуть, що відношення тюремних охоронців до ув’язнених майже не змінилося з років сталінського терору. А ще вони стверджують, що, як і у старі часи, в’язниці залишаються у адміністративній машині основним гвинтиком систематичних репресій проти політичних опонентів.

Вимушені визнання

Непрозорі закони України служать іншим гвинтиком у цій машині –– згідно чинного законодавства, міліція має право послати людей у в’язниці на основі однієї "сильної підозри", не заручившись рішенням суду. Сильна підозра –– саме те, що привело Тимошенко за ґрати. Навряд чи вона була першою.

"В епоху Сталіна це було лише пряміше і простіше. Лицемірство і цинізм поточної ситуації –– ось, що називається "демократією"", –– сказав Андрій Кудін, автор книги "Як вижити у в’язниці". "Логіка чинного режиму та ж сама", –– сказав Кудін. "Всі, хто не лояльні, повинні бути дискредитовані і усунуті".

Кудіну 36 років, він –– доктор філософії, а тепер спеціалізується в проблемах прав людини. Його було заарештовано у вересні 1997 на основі листа знайомого, який пов’язував його з убивством на замовлення. Суд пізніше виправдав його і вирішив, що його арешт був незаконний. Але на той час шкоду було вже завдано.

Кудіна було звільнено з Лук’янівської в’язниці в лютому 1998 із травмою голови настільки серйозною, що лікарі визнали його інвалідом другої групи. Він сказав, що травма була результатом неодноразового побиття представниками влади, які намагалися вибити з нього визнання.

Кудін стверджував, що насправді, все було набагато складніше. Пізніше стало відомо, що Кудін взагалі ніколи офіційно не звинувачувався у злочині. Через тиждень після його арешту, парламентський комітет по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю прийшов до висновку, що реальна причина його арешту полягала у тому, щоб вчинити тиск на його батька, Вячеслава Кудіна, члена Національної Ради з питань радіо і телебачення, яка розподіляє ефірний час серед приватних теле- і радіо компаній.

Арешт людей за сфабрикованими звинуваченнями, а тоді примушування їх до дачі фальшивих зізнань — звичайна практика в Україні, стверджують правозахисні організації. Тетяна Шпак, дружина Сергія Шпака, ув’язненого у Лук’янівській в’язниці, сказала, що її чоловік став ще однією жертвою цієї практики.

"Мій чоловік продовжував голодування протягом шести місяців, протестуючи, будучи заарештованим на основі тверджень, зроблених під катуванням", –– сказала вона. Він не міг ходити, його зуби випадали. Сергію давали тільки одну склянку води на день і не надавали ніякої медичної допомоги взагалі, доки я не почала скаржитися владі".

Сергія Шпака було обвинувачено у грабежі. Він припинив голодування минулого жовтня і очікує в Лук’янівці суду, який би вирішив його майбутнє. Його дружина скаржиться, що усі докази проти нього були сфабриковані обвинувачами.

Картини злиднів

Книга Кудіна "Як виживати у в’язниці" розглядає в деталях всі стадії української каральної машини. Вона включає поради про те, як поводитися під час арешту, що говорити, і що не говорити під час допиту. Книга описує різноманітні методи катування і інші принизливі засоби, які використовують міліціонери, щоб одержати зізнання з затриманих. Кудін написав книгу в той час, коли перебував у Лук’янівській в’язниці.

Кудін писав: "Фактично усі ув’язнені сплять повністю одягненими -–– і не тому, що вони цього хочуть: температура в камері ніколи не піднімається вище 5 градусів. Жахливі умови, антисанітарія, відсутність вентиляції, свіжого повітря і денного світла –– все це спричиняє різноманітні хвороби".

Посадові особи заперечують погане поводження з ув’язненими в Лук’янівці. Вони стверджують, що ув’язнені цього року подали лише одну скаргу. За повідомленням офісу Уповноваженої Верховної Ради з прав людини, перевірка в’язниці в середині лютого показала, що умови були нормальні.

Книга Кудіна звертає увагу, однак, на те, що членам комісії, яких послали, щоб перевірити в’язничні умови показували ті ж самі зразкові камери, "із звичайними ліжками і лінолеумом на бетонній підлозі". Інші особи, знайомі з Лук’янівкою, також сміються над твердженнями влади.

"Вони певно жартують. Так само як і 10 років тому, умови у Лук’янівці слугують одній цілі –– принизити людську гідність", -–– сказав Степан Хмара, колишній дисидент і голова антипрезидентської Української Консервативної Республіканської партії, який провів дев’ять місяців у Лук’янівці в період з жовтня 1990.

Інший спадок ГУЛАГу в Лук’янівці — камери одиночного ув’язнення, в яких ув’язнені часто проводили до 15 діб.

"Це -–– маленька, холодна камера із бетонною підлогою і ліжком, що надається тільки на вісім годин протягом ночі. Решту часу ув’язнений повинен стояти або рухатися. Будь-яка спроба лягти на бетонну підлогу призводить до пневмонії", –– сказав Євген Дикий, керівник правозахисної організації "Гельсінки-90".

Умови в українських в’язницях, на думку Дикого, далеко відстають від світових стандартів.

Організації, які наглядають за дотриманням прав людини, говорять, що Лук’янівська в’язниця не відповідає навіть мінімальним стандартам ООН утримання ув’язнених, не кажучи вже про більш суворі вимоги Ради Європи.

"Жодну нову в’язницю не було побудовано в Україні з 1917 року", — каже Дикий "Поводження з ув’язненими в Лук’янівській в’язниці не набагато поліпшилося, починаючи від днів Російської імперії. Головною зміною є те, що камери призначені для восьми людей тепер вміщають принаймні 18", — сказав Дикий.

Деякі твердження Дикого полемічні. Степан Ткаченко, речник Уповноваженої Верховної Ради з прав людини, сказав, що умови у Лук’янівській в’язниці дійсно поліпшилися за останні роки.

"Перш за все, металеві щити, що закривали сонячне світло, були віддалені від вікон, було проведено гарячу воду і голі дошки нар були замінені звичайними ліжками", –– сказав Ткаченко. "Витрати на їжу для ув’язненого були збільшені від 17 копійок до 2 гривень на день".

Проте навіть Ткаченко визнав, що умови залишаються нижче встановлених стандартів. І він підтвердив можливість того, що в’язниці використовуються для того, щоб зламати психологічно цілком безневинних людей.

"Це типово, коли людей кидали у в’язниці за підозрою швидше, ніж на підставі фактів. Вони проводять там декілька років, а тоді виявляється, що вони невинуваті. Ці люди вийдуть звідти повністю розчавленими. Вони ніколи не будуть знову такими ж самими".

Хиткі закони

На папері український закон запобігає таким зловживанням, зобов’язуючи суди переглянути справи у межах двох місяців; на практиці, люди часто витрачають чотири чи п’ять років, очікуючи судового рішення.

Ткаченко засуджує довгий період очікування через те, що суди перевантажені і недостатньо фінансуються. Скептики говорять, що політика часто відіграє роль. Вони кажуть, що арешт Тимошенко, однієї із найбільш ненависних конкурентів президента Леоніда Кучми, є свідченням цього.

Минулорічний арешт найвищих посадових осіб банку "Слов’янський", який працював з коштами колишнього підприємства "Єдині Енергетичні Системи України", очолюваного Тимошенко, також широко визнається політичним "полюванням на відьом". Президент банку перебуває у в’язниці вже більше року, очікуючи суду.

Дикий вважає –– винний, доки не доведено невинуватість, –– радянський принцип.

"Це було традицією від часів Сталіна –– вони просто не знають, як провести розслідування, якщо люди не ув’язнені", –– сказав Дикий.

Перспективи Тимошенко виходу з в’язниці в найближчий час виглядають блякло. Лук’янівка уже впливає на її здоров’я.

Згідно до повідомлення "Української правди" від 27 лютого, Вячеслав Передрій, професор науково-дос-лідницького інституту харчування, сказав, що здоров’я Тимошенко після її огляду в камері в’язниці було " дуже поганим". Він відмовився повідомити будь-які деталі, говорячи, що він погано почувається після відвідин в’язниці.

Генеральна Прокуратура неодноразово заперечувала повідомлення про погане здоров’я Тимошенко.

© KPnews. com 2000
переклад з англійської ХПГ
"Київ Пост", 7 березня 2001 року

Коментар ПЛ.

Загалом погоджуючись з оцінками статті в "Київ Пост", слід відзначити, що все ж таки умови утримання в деяких СІЗО (особливо в нових) стали трохи кращими, а в установах виконання покарань (УВП) значно поліпшилися за останні роки: знято необгрунтовані обмеження в листуванні і отриманні посилок засудженими, з’явилася можливість телефонувати родині, священнослужителі різних конфесій мають вільний доступ до УВП, засудженим дозволяють мати Біблію, персонал УВП йде на контакт з громадськими організаціями, хоча належного рівня відкритості ще не досягнуто. Це уточнення необхідне, оскільки в статті всі заклади для утримання позбавлених волі названі в’язницями, хоча, точно кажучи, в Україні тільки три в’язниці для утримання засуджених за найтяжчі злочини. Погані умови утримання багато в чому пов’язані з відсутністю фінансування, коли реально на харчування ув’язнених є від 8 до 30 копійок в день –– чи можна на такі кошти годувати? Тим більше, що в СІЗО і деяких УВП, наприклад, кількість людей в 2-3-4 рази більше, ніж кількість місць, за якою і призначається фінансування.

Слід також зауважити, що представники правозахисних організацій мають бути точнішими і більш об’єктивними в своїх твердженнях. Помилки в одному одразу породжують недовіру до інших тверджень. А твердження Євгена Дикого, що немовби жодну нову в’язницю не було побудовано в Україні з 1917 року, –– прикра помилка. Тільки під час незалежності було побудовано декілька слідчих ізоляторів і установ виконання покарань, в радянські часи теж було збудовано багато установ для утримання ув’язнених, кількість яких збільшилася порівняльно з кількістю за часів Російської імперії в десятки, а іноді і в сотні разів.

Що ж до катувань, принизливого поводження і психологічного тиску, то вони дійсно мають місце ще до пред’явлення обвинувачення і іноді під час слідства, останнє особливо проявляється у випадках замовлених справ з політичним підтекстом, як у згадуваних у статті справах банка "Слов’янський" і справі Юлії Тимошенко. Деякі перепони безпідставному арешту мають бути після введення у дію нових норм про затримання і арешт, про які повідомлялося у попередньому випуску ПЛ. Але, по-перше, поки що парламент не прийняв закон з урахуванням зауважень Президента, а по-друге, ефективність закону багато в чому залежатиме від активності захисту і об’єктивності суду.

Що ж до звільнення Юлії Тимошенко, то, гадаємо, крапка в цьому питанні після рішення Печерського районного та Київського міського судів ще не поставлена.


Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори