Практика силового розв’язування протиріч, "викручування рук" — це таки давній винахід влади (а не опозиції), що б і хто не казав.

Вдається влада до нього систематично, а розплачується за її дії зазвичай безсловесний платник податків. Про те, що за борги "Тернопільобленерго" знеструмить адмінбудинок "Тернопільводоканалу" працівникам цієї організації було повідомлено заздалегідь. Про те ж, що черговим своїм кроком енергетики обрали відключення міського водозабору у с.Білій жодних попереджень не було. А відтак, санкції проти мешканців Тернополя, що заборгували за водопостачання, застосовано навіть "без об’явлення війни", так що люди навіть не встигли створити мінімальний запас води. З 20 березня по сьогодні, центральна частина міста залишається без водопостачання і скільки часу збираються енергетики карати неплатників, ніхто, навіть міська Рада, не знає.

Обленерго, зрозуміло, час не підганяє. Водоканалівці перекладають усю вину на тих, хто заборгував їм. Міськрада у цих суперечках, зрозуміло, займає відому з історії позу Пилата, що вмив руки. Чомусь міська влада робить вигляд, що вона поза зоною конфлікту, хоча проблема неплатежів за водопостачання до нинішнього кризового стану визрівала роками, і здається, за наявності певної зацікавленості, могла б бути розв’язана. У найбезглуздішому положенні без вини винного, як водиться, опинилися ті клієнти водоканалу, які боргів не мають — це і організації, і населення. Вони вкотре переконалися: плати — не плати, все одне будеш покараний.

Невже ж не існує більш цивілізованих, і просто правових методів розв’язання подібних конфліктів? Скажімо, подали б енергетики позов до арбітражного суду, за його рішенням описали б у водоканалі майно, що не має безпосереднього відношення до водопостачання: службові авто, якусь нерухомість і таке інше, аби підштовхнути партнерів до активніших дій. Зрозуміло, брати когось у заручники — це ефектно і дієво. Але чи не наближують суспільство до якоїсь критичної маси озлобленості усі подібні маневри ?