пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200107
23.12.2001 | Євген Захаров, м.Харків

Хто ж є головним ворогом?

   

Нещодавно я отримав листа від одного з кореспондентів ПЛ. Ось що він пише: "Більшість лідерів чомусь зайнята гаданням – "Хто, якщо не Кучма?" і т.п., не розуміючи, що основний урок, який треба засвоїти, незалежно від того, хто б не прийшов — це усвідомлення громадським сектором потреби у власному "дорос-лішанні" і необхідність таки опертися на право, а не на політичну доцільність. На нашій провінційній політсцені сюжети все ті ж: настрої однієї половини разом із владою залишаються агресивно-слухняними, певним прошарком керує, якщо фігурально означити, — примітивний конформізм, в діях опозиції дедалі частіше проступають особистісні риси, хто на що здатен: тут і русофобія, і антисемітизм, і антикомунізм, і, даруйте, "анти-

сабоданізм", і романтика барикадних боїв, тобто загалом руйнівні настрої." Я навмисно не вказую невеличке західноукраїнське містечко, де мешкає наш кореспондент, бо гадаю, що він намалював типову для всього українському політикуму картину.

Беззмістовні, руйнівні дії опозиції насичені одним: "Роздушіть гадину!" І для знищення ворога — президента Кучми — всі засоби дозволені, навіть насильницькі. Частина активістів акції "Україна без Кучми!" весь час грає мускулами і провокує правоохоронців на силові дії. А лідери їх не зупиняють, вважаючи, що кровопускання ряди опозиції тільки примножить. Як на мене, такі дії опозицію тільки дискредитують, насамперед в моральній площині.

На жаль, опозиція, як і влада, не хоче опиратися на право, а тільки на політтехнології. Чому активісти опозиції не оскаржують в суді незаконні дії органів державної влади і місцевого самоврядування? Чому не подано жодного позову до Європейського суду з прав людини з приводу січневих (та пізніших) рішень судів про заборону наметових містечок? Ці рішення брутально порушують конституційні права на свободу виявлення поглядів і свободу мирних зборів, які захищаються і Європейською Конвенцією захисту прав людини і основних свобод, крім того, вони, як, і усе адміністративне судочинство, не відповідають вимогам статті 6 Конвенції (право на справедливий судовий розгляд). Впевнений, що ці позови було б виграно.

Опозиція не зробила навіть таку, здавалося б, очевидну річ: усюди, де є її представники, організувати постійно діючий в центрі міста агітаційний пост без намету, наприклад, з гаслом: "За правду", з поширенням інформаційних матеріалів про свої наміри і дії та про дії владних структур. А у випадку перешкод з боку місцевих влад – звернення до суду.

Місцеві правозахисні організації могли б захистити активістів, надати їм правову підтримку.

Кучма, безумовно, мусить піти у відставку, насамперед, з моральної точки зору. Кожен день його перебування на посаді Президента все більше ганьбить країну. У відкритому листі Романа Романова (див. вище) це прекрасно аргументовано, нема чого додати. А останні дні ясно показали, що Кучма заради збереження влади готовий остаточно перетворити Україну на поліцейську державу: незаконні затримання, облави, вимога до держслужбовців публічно його підтримати і засудити опозицію… Але все це не менш ясно свідчить про безсилість влади, її неспроможність приборкати ситуацію.

На мій погляд, опозиція мала б вимагати проведення незалежного парламентського розслідування "касетної справи", надання комісії Лавриновича відповідних повноважень, наприклад, шляхом подолання вето на закон про спеціальні термінові і слідчі парламентські комісії. Я впевнений, що саме цю ідею не можна відхилити нікому, навіть прихильникам Президента. Більше того, Президент перший зацікавлений у незалежному розслідуванні, довести свою, як він стверджує, непричетність до смерті Георгія Гонгадзе. Але всі його дії свідчать, навпаки, що він не хоче проведення такого розслідування, тобто йому є що приховувати. Це тільки збільшує підозри на його адресу. Отже, як на мене, організація такого розслідування — найкоротший і найбільш адекватний, з правової точки зору, шлях до крапки у "касетному скандалі". Це — гідний вихід з брудної ситуації в цілому і з точки зору іміджу країни на Заході, оскільки там незалежне парламентське розслідування — звичайна практика. Наведу тільки один приклад. Коли у 1989 році випадково виявилося, що поліція Швейцарії прослуховувала телефонні розмови адвоката, виник так званий "каталожний скандал". Була створена спеціальна парламентська комісія, яка встановила, що політична поліція десятиліттями таємно створювала досьє на депутатів парламенту від опозиції, журналістів, профспілкових лідерів, правозахисників, підслуховуючи їхні телефонні розмови — таких досьє було кілька тисяч. Тоді парламентом був прийнятий закон про прослуховування телефонних розмов, передбачений контроль за цими діями поліції й повідомлення тих людей, яких прослуховували, про факт прослуховування, якщо підозри поліції не справдилися.

На мою думку, головним завданням суспільства сьогодні має бути зміна політико-правової системи, яка завжди вагітна перетворенням будь-якої людини на посаді Президента в ось такого Кучму, а захистом слугують тільки особисті якості людини.

Але ж всяка влада розбещує, а абсолютна влада розбещує абсолютно, і тому особисті якості захистом слугують погано. Кучма не створив для себе принципу безвідповідальності — тут я не погоджуюся з Романом романовим. Як влучно колись зазначив Володимир Золотарьов, "безвідповідальність є наріжним каменем української державності", а Кучма тільки скористався цим. Наявність двох центрів виконавчої влади — Адміністрації Президента, яка все вирішує і не несе ніякої відповідальності, і Кабміну, який мусить реалізувати накази президентської адміністрації, фактично не маючи права голосу, і виконує роль хлопчика для побиття — це нонсенс.

Бо при цьому парламент вплинути на ситуацію не здатен, у нього нема важелів впливу, а його контрольні функції вкрай обмежені. Необхідно змінити Конституцію, і опозиція вже подала відповідний законопроект.

Але сама по собі зміна політико-правової системи нічого не варта, якщо наш політикум не зрозуміє, що наш головний ворог — це, найчастіше, ми самі, і що моральна відкрита політика повинна стати нашою практикою.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори