Что лучше: несовершенные законы, которые неукоснительно выполняются всеми, или законы, выдержанные в духе международного права, но носящие декларативный характер?

Я считаю, что страховая медицина — не панацея от хронических болезней отечественной медицины, а всего лишь очередная попытка государства избавиться от своих обязанностей перед народом. Если медицина страховая (читай — платная), высшее образование — платное, пенсионное обеспечение страховое, то за что мы тогда платим налоги?! Да, современная медицина на ладан дышит, и не только "сільські мешканці майже перестали звертатися до лікарів" ("ПЛ" № 32), но и городские к ним обращаются только в двух случаях: 1-ый — угроза жизни (травма, сердечный приступ, отравление и т.д.) и 2-ой — необходимость больничного листа для работающих в гос. учреждениях. Да, бесплатно и сейчас только зеленкой помажут и температуру померяют. Да, медицинское оборудование, в большинстве своем, устарело. Да. но кто сказал, что содрав с нищего украинского населения миллионы гривень на страховки, эти деньги будут направлены для реального улучшения положения, а не разворуются в очередной раз? Кто скажет так — не верьте!

И напоследок — о том, что наболело. Я придерживаюсь того мнения, что лучше несовершенные законы, которые неукоснительно выполняются всеми, чем законы великолепные, выдержанные в духе международного права, но носящие декларативный характер, и потому не действующие. Это, в первую очередь, относится к нашему Основному закону — конституции Украины образца 1996 года, который, как и "сталинская" конституция 1936 года, хорош на бумаге, но нереален в жизни. Но, если советская конституция провозглашала, но, как правило, не реализовывала политические и гражданские права, то современная украинская не действует в области социально-экономических прав. И об этом почему-то крайне мало говорится. Конечно, и с личными, и с политическими свободами у нас далеко не все в порядке (я бы рекомендовал Госдепартаменту США переименовать доклад "Дотримування прав людини в Україні" в "Недотримування прав людини в Україні") но, благодаря существованию многопартийной системы, есть определенные подвижки. Экономические же права практически не соблюдаются, причем самим государством. Есть статья 46 конституции, гласящая: "Пенсии, и др. виды социальных выплат должны обеспечивать уровень жизни, не ниже прожиточного минимума, установленного законом." И что же, законом установлен прожиточный минимум в размере 270, 1 гривень, но на такие пенсии у государства "немає грошей". И таким примерам несть числа. Как можно воспитать в гражданах правосознание и законопослушание, если само государство подает дурной пример беззакония?? Законы должны быть заполнены реальным содержанием, в противном случае их лучше вообще не принимать в таком декларативном виде.

Коментар "ПЛ":Що стосується страхової медицини — то я впевнена, що це єдина сучасна форма консенсусу між державою і громадянами у галузі медичного обслуговування. Кращого ще людство не придумало. Як правило, страхова медицина передбачає незначний відсоток від доходів незаможних громадян (в деяких країнах він становить близько 4-5% від доходів, в більш заможних країнах - до 10 %). Це не обтяжує пенсіонерів, чи безробітних, які, на відміну від нашого суспільства, мають гарантований державою життєвий мінімум, але дозволяє досить ефективно лікуватися. Але чи є в нашій країні гарантія, що гроші, які громадяни будуть сплачувати на забезпечення лікувальних заходів, не будуть розкрадати? Саме це залежить від суспільства, яке демонструє повну неспроможність контролювати владу. Правда, досвіду у нашого суспільства контролювати владу ніколи не було. Отже, теза про недосконалі закони, які б всі виконували і всім було гарно — це радянська (хоча і приємна) казочка. Ми працюємо у правозахисній організації з 1988 року і добре знаємо, як виконувалися ці самі не дуже досконалі закони. Чисельні скарги на порушення чинного радянського законодавства надходили і до офіційних структур, і до правозахисних організацій.

Наша невпевненість в тому, що наші гроші не розкрадуть — це тому, що ми не спроможні вибирати тих, хто спроможний налагодити життя не тільки для себе, але і для своїх співгромадян, тих, за кого б ми не соромились, і хто видавав би діючі закони. Це гірка правда — і винні ми в цьому самі.

Щодо безкоштовної медицини, то її реально ніколи не було. Бо ліки, обсяг обстежень і рівень медичних послуг завжди залежав від того, чи може людина платити, чи користуватися знайомствами.

А сучасні ліки, які неможливо було придбати в аптеках, а треба було "дістати" або заплатити утричі?

До розвалу медицина в радянські часи ще не дійшла, але її сучасний стан багато в чому залежить від того радянського розвитку та від нашої байдужості і необізнаності.

Вивчаючи анкети наших читачів стосовно медичної реформи, ми приходимо до висновку, що небагато хто з нас знає щось про страхову медицину, тому редакція "ПЛ" вирішила найближчим часом познайомити наших читачів з різними формами страхової медичної системи, що існують в світі.

Інна Сухорукова