пошук  
версія для друку
04.12.2002 | Марія Місьо, Тарас Шевченко

Зауваження та пропозиції до проекту закону України „Про політичну рекламу та політичну агітацію“.

   

Верховна Рада України закінчила підготовку до другого читання проект Закону України „Про політичну рекламу та політичну агітацію“. Найближчим часом цей законопроект буде винесено на голосування. Нова редакція законопроекту дещо краща за ту, що була прийнята у першому читанні. Однак і надалі містить цілу низку серйозних недоліків, які можна розцінювати як порушення прав на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, установлених статтею 34 Конституції України та статтею 10 Європейської конвенції захисту прав людини та основних свобод (далі – Конвенція).

На сьогоднішній день проведення виборчої кампанії достатньо урегульовано різними нормативними актами. Прийняття ще одного безпосередньо перед початком виборчого процесу не тільки не спростить, а навпаки ускладнить перебіг подій. Цілком ймовірно, що політичні сили будуть намагатися побудувати процедуру використання засобів масової інформації (далі – ЗМІ) так, як це буде вигідно їм.Ми вважаємо, що, враховуючи все вищенаведене, зараз доцільно не приймати проект Закону України „Про політичну рекламу та політичну агітацію“.До розгляду законопроекту можна було би повернутися вже після виборів, базуючись на практиці виборчої кампанії та не приймаючи поспіхом важливих законопроектів. Далі наводимо конкретні зауваження та пропозиції до окремих статей законопроекту.

Визначення прихованої політичної реклами, подане у статті 2, може бути витлумачене як обмеження права ЗМІ подавати будь-яку інформацію про учасників політичного процесу, окрім інформаційних повідомлень про партійні з‘їзди, конференції, збори та інші заходи. Це пов‘язано з тим, що одне з можливих трактувань даної статті проекту дозволяє вважати прихованою політичною рекламою будь-який авторський матеріал, який цілеспрямовано привертає увагу до суб‘єктів виборчого процесу, навіть якщо він і не вироблений на замовлення суб‘єкта політичного процесу.

Пункт 7 частини 1 статті 5 проекту надає право на безоплатний ефір та площу для спростування недобросовісної реклами. У цьому пункті слід зазначити, що право на безплатний ефір чи газетну площу за рішенням суду має поширюватися лише на інформацію, яка прямо стосується суб‘єкта політичного процесу, що претендує на ефір чи площу. Заборона порівняльної реклами, що вміщена у частині 6 статті 6, є абсолютно незрозумілою нормою у демократичному суспільстві, де політична конкуренція якраз і полягає у порівнянні між кандидатами, партіями т.п. Ця норма безпідставно обмежує конституційне право на поширення інформації, право на вільне вираження поглядів і тому має бути виключена.

Законопроект встановлює штучні перепони для ЗМІ, що планують займатися політичною рекламою. Стаття 8 проекту передбачає обов‘язок для ЗМІ у двотижневий термін з початку виборчої кампанії акредитуватися у відповідних виборчих комісіях. Викликає подив, що акредитація віднесена до обов‘язків! Очевидно, ця норма не змінена разом зі змінами у статті 11 проекту, де обов‘язкова процедура акредитації (як допуску для ЗМІ до зайняття політичною рекламою) замінена на процедуру подачі заяв до виборчих комісій. Оскільки жодна інша стаття не встановлює процедури акредитації, доцільно визначити у проекті, яка ж саме акредитація мається на увазі: як допуск до заходів, що відбуваються у виборчих комісіях (але тоді це не є предметом закону про політичну рекламу) чи як обов‘язкова умова для розміщення у своєму ЗМІ політичної реклами.

Відповідно до цього, неможливо чітко встановити, якої саме акредитації може позбавляти виборча комісія ЗМІ за порушення закону про політичну рекламу, як вказано у статті 17 проекту закону. Знову ж таки, якщо йдеться про акредитацію у її звичайному розумінні, тоді чому позбавлення її спричиняється саме порушенням правил розповсюдження політичної реклами?

Норма пункту 5 частини 1 статті 10 встановлює заборону на імітацію, копіювання чи наслідування загального вирішення, тексту, зображення музичних чи звукових ефектів у рекламі та політичній агітації. Таке положення обмежує право оцінювати інших суб‘єктів політичного процесу і, наприклад, вживати іронію. Доцільніше було би додати до статті наступне формулювання: „якщо це порушує авторські права та/або вводить чи може вводити в оману потенційних виборців щодо справжньої приналежності реклами, агітації.“

У законопроекті заборонена контрреклама у частині 9 статті 10. На відміну від заборони недобросовісної реклами (частина 6 цієї ж статті), яка є виправданою бажанням запобігти введення виборців в обман, заборона на політичну контррекламу абсолютно не сумісна зі свободою слова, правом збирати та поширювати інформацію, правом на вільне вираження поглядів та правом громадян на вільне волевиявлення. Контрреклама, коли вона відкрита і добросовісна, лежить в основі виборчого процесу. Ніхто не може заборонити суб‘єктам виборчого процесу говорити, у чому вони кращі за своїх політичних конкурентів. Подібна заборона позбавлятиме суб‘єктів виборів можливості критикувати, оцінювати програми і вчинки своїх конкурентів і, таким чином, позбавляє виборців можливості отримати об‘єктивну інформацію. Навряд чи ця норма витримала б розгляд конституційного або європейського судів. Вважаємо, що її потрібно скасувати.

Стаття 11-2, що встановлює порядок участі ЗМІ у політичній рекламі, взагалі є прямим обмеженням права на вільне поширення інформації. Такі обмеження не входять в категорії, за якими дозволяються обмеження цих прав за статтею 34 Конституції чи статтею 10 Конвенції . Таким чином, сумнівним є конституційність норми та практично очевидно, що вона може бути визнана незаконною у Європейському суді з прав людини.

Зобов‘язання ЗМІ не допускати журналістських уподобань та преференцій, викладене у пункті 2 частини 2 статті 12 проекту, є обмеженням права на свободу вираження поглядів, викладеного у статті 34 Конституції України та статті 10 Конвенції. Винятки, за яких допускається обмеження свободи слова, чітко перераховані у вищезгаданих статтях, відповідно до вимог Конвенції вони мусять бути „необхідними у демократичному суспільстві“. Аналіз підстав дає можливість зробити висновок, що проведення виборів не може бути причиною для жодних обмежень свобод. Очевидно, що у такому вигляді стаття також не витримала би судового розгляду. Окрім цього, питання суб‘єктивності лежить у площині етики, а не правового регулювання.

У пункті 4 частини 2 статті 12 йдеться про те, що не допускається продаж невикористаного рекламного ефірного часу чи рекламної площі іншому платоспроможному кандидату, партії (блоку). У цій статті, очевидно, потрібно уточнити, ким саме не використано цей рекламний час, чи сплачено за нього. Не маючи відповіді на ці питання, неможливо оцінити виправданість цієї норми, а без уточнень її не можливо буде використовувати.

Пункт 5 статті 12 законопроекту встановлює, що для потреб політичної реклами під час офіційно оголошеної виборчої кампанії припиняється дія статей законів про телебачення та радіомовлення та про рекламу, що встановлюють обмеження на загальний обсяг реклами на радіо та телебаченні (15 %). По-перше, таке положення суперечить Європейській конвенції про транскордонне телебачення, яка хоч і не ратифікована, але підписана Україною. Конвенція не встановлює можливих винятків на збільшення обсягу реклами понад 15 % ефірного часу. По-друге, законопроект не встановлює іншого ліміту рекламного часу. Тому, це може призвести до ситуації, коли під вимогою рівних можливостей для всіх політичних суб‘єктів певні теле- чи радіоканали будуть перетворені у рекламні.

Законопроект у статті 18 збільшує повноваження Національної ради з питань телебачення та радіомовлення, зокрема, надаючи право цьому державному органові застосовувати санкції до телерадіоорганізацій у вигляді тимчасового зупинення ліцензій. Окрім того, що це дуже сувора санкція, яка дозволяє за незначне порушення повністю заблокувати діяльність електронного ЗМІ, її застосування суперечить Закону України „Про Національну раду з питань телебачення та радіомовлення“, стаття 32 якого встановлює порядок накладання санкцій. Відповідно до цього закону, Національна рада не може одразу застосувати таку санкцію як тимчасове позбавлення ліцензії, а повинна спочатку винести попередження, і лише потім штраф або тимчасове позбавлення ліцензії.

У статті 19 викладено загальний принцип: „Правове кваліфікування політичної реклами та порушення цього Закону встановлюється в судовому порядку.“ Але в інших статтях виборчі комісії також наділені правом встановлювати відповідність політичної реклами та агітації закону (зокрема у статті 6). Оскільки правові наслідки таких рішень призведуть до прямого порушення права на вільне вираження, права вільно поширювати інформацію та інших конституційно захищених прав, необхідно виключити посилання на виборчі комісії у частині 1 статті 6, пункті 5 частини 2 статті 8, частинах 1 та 2 статті 16 та додати фразу „якщо ці порушення встановлені судом“ до частини 7 статті 5, частин 1 та 4 статті 6, пункту 3 частини 2 статті 12, частинах 1 та 2 статті 16, частині 7 статті 17 та статті 18.

У проекті передбачається, що публічне спростування недобросовісної реклами має робитися за рахунок винної сторони (пункт 2 статті 21). Виходячи з визначення недобросовісної реклами, викладеного у статті 2 проекту, основою якої є факти, що не відповідають дійсності, винною стороною повинен визнаватися лише замовник політичної реклами. Саме тому, доцільно було би безпосередньо зазначити, що спростування недобросовісної реклами здійснюється за рахунок замовника.

Законопроектбуло відхилено Верховною Радою України

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори