пошук  
версія для друку
04.12.2002

СКАРГА на дії Генеральної прокуратури України, що порушують права громадян

   

Печерський місцевий (районний) суд м. Києва

01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 42-а Заявник:
Захаров Євген Юхимович
головний редактора Бюлетеня «Права людини»
61002, м. Харків, вул. Іванова, 27, кв. 4
для листів: 61002, Харків-2, а/с 10430
через представника

Якубенка Вячеслава Михайловича
04212, м. Київ, вул. Малиновського, 13 кв. 176


Суб`єкт оскарження: Генеральна прокуратура України
01011, вул. Різницька, 13/15



СКАРГА

на дії Генеральної прокуратури України, що порушують права громадян



24 січня 2002 року головний редактор Бюлетеня «Права людини» (видавник – Харківська правозахисна група) Захаров Євген Юхимович звернувся з листом до Генеральної прокуратури України, в якому втретє просив Генеральну прокуратуру надати таку інформацію:

1. У доповіді Держдепартаменту США про становище з правами людини в Україні в 2000 роціі стверджується таке: «За даними міністерства юстиції, в 1997 році 135 суддів було притягнуто до дисциплінарної відповідальності, 22 судді було звільнено, а 5 суддів було притягнуто до кримінальної відповідальності за хабарництво» (переклад наш). Просимо підтвердити або спростувати ці відомості і надати такі дані за 1998-2000 р.р. і першу половину 2001 р.

2. У тій же доповіді стверджується, на нашу думку, помилково, що «органи державної влади не ув`язнювали працівників системи виконання покарань і міліції, які чинили або потурали насиллю проти ув`язнених». Просимо надати відомості про кількість працівників органів внутрішніх справ та прокуратури, які були засуджені за статтями 166 та 175 УК України в 1998-2000 р.р. і першій половині 2001 р. – за роками, статтями та відомствами окремо й такі ж дані про працівників Державного комітету з питань виконання покарань за 2000 р. і першу половину 2001 р.

3. У цій доповіді стверджується також, що, «згідно зі статистикою Міністнрства юстиції, 1998 році 123 особи було визнано винними за кримінальний наклеп. З них 7 справ закінчились вироком із позбавленням волі». Просимо підтвердити або спростувати ці відомості і надати дані про кількість засуджених за статтею 125 УК України в 1998-2000 р.р. і першій половині 2001 р., вказавши кількість осіб, позбавлених волі за цією статтею. (додається).

Перший заступник Генерального прокурора України М. Гарник в листі від 08.02.2002 р. (додається) від імені Генеральної прокуратури відмовив у наданні цієї інформації, оскільки «це не входить в компетенцію органів прокуратури».

Вважаю, що ця відмова порушує права гр. Захарова Є.Ю. та інших громадян, які є читачами редагованого ним правозахисного бюлетеня, тому що:

1. Насправді вказана інформація наявна в органах прокуратури, що підтверджується:

а) листом М. Гарника № 26-66 від 24.12.2001 р. (додається),

б) відповідями на тотожні запити з прокуратур Волинської, Донецької, Рівненської, Чернігівської (додаються) та ін. областей.

2. Насправді у Державному комітеті статистики статистична звітність з правових питань не централізована і надходить вона туди за поданням самих правоохоронних органів для використання в публікаційно-інформаційній роботі, що підтверджується листом заступника голови Держкомстату Н.С. Власенка (додається).

3. За ст. 19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 6 п. 5 ЗУ «Про прокуратуру», органи прокуратури зобов`язані інформувати громадськість про стан законності та заходи щодо її зміцнення.

4. За ст. 5 ЗУ «Про прокуратуру», саме прокуратура здійснює нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; та нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

5. Згідно зі ст. 34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб.

6. Відповідно до ст. 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення до органів державної влади та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані дати обгрунтовану відповідь.

7. За ст. ст. 29, 32, 35 ЗУ «Про інформацію», обмеження права на одержання відкритої інформації забороняється законом; переважним правом на одержання інформації користуються громадяни, яким ця інформація необхідна для виконання своїх професійних обов’язків. Громадянин має право звернутися до державних органів і вимагати надання будь-якого офіційного документа, незалежно від того, стосується цей документ його особисто чи ні, крім випадків обмеження доступу, прямо передбачених названим Законом. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади України, їх посадові особи зобов’язані надавати інформацію, що стосується їх діяльності, письмово, усно, по телефону. У разі, коли запитувач звернувся до суду, обов’язок доводити законність відмови задоволення запиту покладається на відповідача – державну установу. В даному разі інформація не належить до тієї, яка не підлягає наданню для ознайомлення за запитами (ст. 37).

8. Відповідно до ст. 34 ЗУ «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на оперативне одержання через друковані засоби масової інформації публічно поширюваної інформації про діяльність державних органів

9. За ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згоду на обов`язковість яких дала Верховна Рада, є частиною національного законодавства України. За ст. 4 Закону «Про інформацію», міжнародні договори та угоди, ратифіковані Україною, є частиною законодавства України про інформацію. Європейська конвенція про права людини та основні свободи ратифікована Україною і набула для неї чинності. За ст. 10 Конвенції, кожен має право на одержання та поширення інформації.

Відповідно до Рекомендації Комітету міністрів державам-членам Ради Європи № R (81) 19 стосовно доступу до інформації, право доступу до інформації надається будь-якій особі, без будь-яких обмежень.

Таким чином, відмовивши гр. Захарову Є. Ю. надати інформацію за інформаційним запитом, Генеральна Прокуратура України порушує конституційне право на інформацію заявника (ст. 34 Конституції України), який користується переважним правом на одержання інформації, позаяк йому ця інформація необхідна для виконання своїх професійних обов’язків (ст. 29 ЗУ «Про інформацію»). Один з напрямів діяльності Харківської правозахисної групи – моніторинг порушень прав людини. Як зазначено в Основному Законі, держава відповідальна перед людиною за свою діяльність (ст. 3). Перевищення посадовими особами правоохоронних органів їхніх повноважень та правова оцінка цього явища з боку держави є двома сторонами однієї проблеми – брутальності та застосування недозволених методів слідства під час розслідування кримінальних справ щодо людини і поваги прав особи на нормальне поводження, свободу від катувань, а також повагу презумпції невинуватості особи.

Зважаючи на вищевикладене, керуючись ст. ст. 19, 34, 40, 55 ч. 2 Конституції України, ст. ст. 5, 6 п. 5 ЗУ «Про прокуратуру», ст. ст. 29, 32, 35 ЗУ «Про інформацію», ст. 34 ЗУ «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», ст. 10 Європейської конвенції про права людини та основні свободи, ст. ст. 2481, 2488 ЦПК, Рішенням КСУ № 6-рп/2001 від 23.05.2001 р.,

ПРОШУ:

1. Визнати дії Генеральної прокуратури України щодо відмови в наданні інформації за запитом гр. Захарова Є.Ю. неправомірними.

2. Зобов`язати Генеральну прокуратуру України задовольнити вимогу гр. Захарова Є.Ю. і надати інформацію відповідно до інформаційного запиту.

3. Стягнути з Генеральної прокуратури на користь заявника Захарова Євгена Юхимовича державне мито в розмірі 3 грн. 40 коп.

Додаток:

1. Довіреність на представництво в суді на ім`я Якубенка В.М.
2. Лист Захарова Є.Ю. до Генеральної прокуратури № 263/01 від 31.08.01 р.
3. Лист Захарова Є.Ю. до Генеральної прокуратури № 358/01 від 04.12.01 р.
4. Лист Захарова Є.Ю. до Генеральної прокуратури № 20/02 від 24.01.02 р.
5. Відповідь Генеральної прокуратури № 02-33 від 13.09.2001 р.
5. Відповідь Генеральної прокуратури № 26-66 від 24.12.2001 р.
6. Відповідь Генеральної прокуратури № 02-10 від 08.02.2002 р.
7. Відповідь прокуратури Волинської області.
8. Відповідь прокуратури Донецької області.
9. Відповідь прокуратури Рівненської області.
10. Відповідь прокуратури Чернігівської області.
11. Відповідь заступника голови Держкомстату Н.С. Власенка.
12. Квитанція про сплату державного мита.


27.03.2002 р.  Захаров Є.Ю.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори