пошук  
версія для друку
15.12.2002 | Олексій Свєтіков.

Потрібен звіт про виконання Україною статті 11 Європейської Конвенції.

   

Я хочу зупинитися на речах, про які не йшлося у виступах на семінарі „Європейські стандарти стосовно свободи мирних зборів та свободи асоціацій та вдосконалення українського законодавства“, чи які, може, взагалі не підтримуються частиною аудиторії. Але які, як на мене, мають суттєву важливість для проблеми, що обговорюється.

Перша теза – ситуація з дотриманням прав людини в Україні погіршується. На жаль, той вектор політичного розвитку, що сьогодні обрано можновладцями, направлений саме в цю сторону. Якщо повернутися до прав на свободу зборів, то з 1996 року, коли була прийнята Конституція України, до 2000 року, у нас був лише один випадок, коли людина була притягнута до відповідальності згідно ст. 185 (1) Кодексу про Адміністративні правопорушення. І тоді ми досить легко спромоглися відміни такого рішення міського суду. Сьогодні ж судові справи, що стосуються заборони на проведення мітингів, чи про притягнення до відповідальності їх організаторів, складають чверть усіх справ, якими займається громадська приймальня КВУ в місті Сєвєродонецьку. Що стосується останніх місяців, то з вересня по Україні пройшла хвиля судових заборон масових політичних акцій.

Звертаю увагу, що за ці роки законодавство України, що стосується забезпечення прав громадян на збори, суттєво покращилося: ратифіковано Європейську Конвенцію, Конституційний суд прийняв рішення щодо тлумачення статті 39 Конституції України. То ж при покращенні законодавства реальна ситуація з забезпеченням права на збори погіршилася. А тому покращення законодавства, правового регулювання, на жаль, недостатньо для забезпечення громадянських прав. Потрібні ще якісь заходи.

Друга теза – не треба сподіватися, що проблему прав людини та верховенства права вирішить зміна політичного режиму, прихід до влади сьогоднішньої опозиції. Під час семінару п.Євген Захаров навів такі факти: опозиція, чиї акції масово заборонялися цією осінню, жодного разу не звернулася до суду. То ж вони, напевно, як і існуюча влада, сповідають інші цінності, ніж верховенство закону.

Я ж наведу ще один приклад. Влада міста Сєвєродонецька вважається демократичною, їй надають максимально можливу підтримку Рухи та ПРП. Але за даними нашого моніторингу саме в Сєвєродонецьку найвищий серед інших міст Луганської області рівень порушення фундаментальних прав людини.

Тому перейматися проблемою охорони прав людини мають усе таки саме правозахисні організації, що не є політично заангажованими.

Третя теза – якщо лише звертатися до суду – це не вирішить проблеми. Цього місяця виконком сєвєродонецької міської ради прийняв рішення щодо заборони проведення мітингів в інших місцях міста, крім трьох, визначених для цього виконкомом. Я розцінюю таке рішення як порушення статті 11 Європейської конвенції, як створення перешкод в реалізації права на проведення мітингів. Як громадянин, я оскаржив це рішення до суду. Але ми з вами добре знаємо, що буде далі. Роки півтори скаргу буде розглядати суд першої інстанції, ще півроку – апеляційний. Щонайменше два роки чекати рішення Європейського суду. Тож щонайменше чотири роки це рішення виконкому, що порушує права громадян, буде чинним.

Звертатися до суду – справа важлива. Але в ситуації, що є сьогодні в Україні – одного цього замало. Потрібні ще якісь заходи реагування.

У мене є пропозиція: давайте разом, загал правозахисних організацій, зробимо звіт про виконання Україною статті 11 Європейської Конвенції прав людини, оприлюднимо її, передамо до Ради Європи. Це ми разом спроможні зробити.

Що стосується свободи асоціацій, то сьогодні ми обговорювали переважно проблеми з їх реєстрацію. Але ці проблеми не є головними в діяльності НДО. При реєстрації влада ще не знає, яку позицію будуть займати ті чи інші організації, і не мають особливої мотивації щодо перешкоджання їх діяльності.

А ось коли діяльність НДО не влаштовує владу, саме тоді у перших з’являються головні проблеми. І, перш за усе, це втручання влади у роботу НДО. Один з видів такого втручання – це дискредитація НДО в засобах масової інформації, що належать владі. Звертаю увагу на неприродність такого втручання: ці ЗМІ підтримуються за рахунок податків, і за гроші податкоплатників ведуть боротьбу з елементами громадянського суспільства.

Таким же неприпустимим є втручання у діяльність НДО Служби безпеки України. У нашої організації у цьому році вкрай великий „досвід“ такого „піклування“ СБУ.

Вважаю, що випадки втручання державних органів у роботу НДО теж мали б бути об’єктом звіту зі статті 11.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори