пошук  
версія для друку
15.12.2002 | Юрій Моторний

Як визначити розміри моральної шкоди?

   

За останні роки зросла кількість цивільних справ, пов’язаних з відшкодуванням завданої моральної шкоди. Аналіз практичного застосування ст.440-1 ЦК, яка діє з 1993 року, свідчить про значні протиріччя і труднощі при застосуванні цієї норми. Мова йде насамперед про визначення обставин, за яких настає право на відшкодування та обґрунтування розміру суми, еквівалентної завданій шкоді. Незважаючи на роз’яснення Пленуму Верховного Суду „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди“, роботи відомих українських юристів (зокрема С. Шимон, В. Паліюка, Р. Стефанчука, П. Рабиновича) та інших, кількість проблемних питань не лише не зменшилась, а й постали нові. Різні теоретичні підходи, відсутність єдиної методики для визначення підстав та розміру завданої шкоди, подекуди практично унеможливлюють як надання професійної консультації при зверненні громадян, так і належне обґрунтування судами прийнятого рішення. Абсолютна суб’єктивність судді, визначення мінімальних сум відшкодування моральної шкоди нерідко дає підстави для негативної оцінки судової системи взагалі. Прагнучи захистити, відстояти свої права та законні інтереси в суді, громадяни все частіше саме в ході судового процесу зазнають моральних страждань, „заряджаються новими негативними емоціями, втрачають віру у справедливість, верховенство закону тощо.

Як на мене, своєрідну міну сповільненої дії під цією проблемою „підкладає“ явно завелика кількість нормативних документів (зараз їх більше З0), з посиланням на різні критерії та підстави відшкодування моральної шкоди. То чи не пора, взявши до уваги власний та закордонний досвід, прийняти відповідний нормативний акт (найкраще за все, очевидно, закон) який би узгоджував ті ж таки критерії, підходи, усував протиріччя й – найголовніше – максимально сприяв потерпілому при захисті його законних інтересів.

Звернемо увагу на окремі принципові питання при розробці подібного документа. Як відомо, одна з „фахових“ точок зору виключає врегулювання на законодавчому рівні еквівалента завданої шкоди. Інша – передбачає встановлення „тарифної системи“, тобто визначення обставин та підстав і критеріїв для стягнення. Кожна з поданих позицій має свої“ плюси та мінуси, своїх прихильників і критиків. Справді, не можна не погодитися з думкою С.Шимон, що при визначенні розміру еквівалента необхідно взяти до уваги особливості психіки потерпілого, його особисту реакцію на подію, тощо. Вказані фактори можуть бути врахованими, коли передбачатиметься не чітко визначена сума, а певні рамки в яких необхідно розглядати позов. Як приклад, визнаючи індивідуальність призначеного покарання учасники процесу в кримінальній справі виходять з санкції статті Кримінального кодексу. Подібні межі повинен передбачати нормативний акт, який даватиме суду можливість враховувати особливості психіки, сприйняття подій потерпілим, як у кримінальних так і в цивільних та адміністративних справах. Крім того, Україна вже стоїть саме на вказаному шляху. Доказом цього є визнання юристами Постанови Кабміну від 23 червня 1993 року №472 „Про затвердження Правил відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків“. Саме у п. 11 Правил передбачено розмір відшкодування моральної шкоди, який не може перевищувати 150 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (11550 грн.). Крім того, підставою для прийняття „тарифної системи“ є ст. 21 Конституції: „Усі люди є вільні і РІВНІ у своїх гідності та правах“. Саме у визначених рамках проходило б змагання сторін у процесі. Відсутність такого регулювання призводить до правових колізій, які важко назвати відновленням справедливості й торжеством правосуддя.

Скажімо, п’ятирічний хлопчик, спускаючись з металевої гірки у дитсадку отримав травму, після чого йому ампутували фалангу мізинця. В лікарні він перебував 5 діб. В іншому випадку, п’ятнадцятирічна дівчинка отримала травму хребта, лікувалася 5 разів, визнана інвалідом 2-ї групи. Справи слухалися у 2002 році. У першому випадку суд визначив суму моральної шкоди у розмірі 16 тисяч гривень: 10 тисяч – хлопчику та по 3 тисячі – його мамі й татові. За іншою справою, дівчинці призначили відшкодування у розмірі 3 тисячі гривень лише за перші два рази перебування в лікарні. За іншими відмовили як і мамі, котра сама доглядає доньку-інваліда. Неважко здогадатися про оцінку потерпілими діяльності судової системи, адже різниця тяжкості травм – очевидна. Наведені приклади є яскравим свідченням судових рішень, і в той же час обставиною, яка переконує в необхідності якнайшвидше розробити та прийняти „тарифну систему“. Остання, зрозуміло, повинна визначати коло осіб, які мають право на відшкодування моральної шкоди.

Але спершу наголосимо на необхідності змінити підхід до позовів, які розглядаються у кримінальних справах. Порівнюючи їх з іншою категорією, переконуємося, що розмір заявлених та визначених судом сум є значно меншим. Так, задовольняючи позов у справі про притягнення особи до відповідальності за ДВОМА статтями Кримінального кодексу, суд визначив еквівалент шкоди у розмірі 590 гривень. При цьому не вказано, яка сума з 590 гривень визначена за кожну дію; чи, можливо, задоволене позов з дій, передбачених однією статтею, а по іншому відмовлено?! В іншій справі, з двох осіб, які засуджені за ст. 144 КК „Вимагання“, тобто за рекет, стягнено 1200 гривень, солідарне. У вироках визначено єдине обґрунтування: „Еквівалент завданої шкоди суд визначає у розмірі ....“. Які мотиви суд взяв до уваги, а які відкинув і чому – залишилося невідомим, А, значить, незрозумілим, сумнівним принаймні для однієї із сторін. Найчастіше – для потерпілого.

І це при тому, що скоєння злочину є найбільш небезпечною формою поведінки людини, за якої потерпілий відчуває страх, приниження, отримує тілесні ушкодження, відчуває загрозу для життя, здоров’я, втрачає майно. Негативні емоції, породжені діями злочинця, впливають як безпосередньо на потерпілого, так і на його близьких та рідних. Все те, як правило, триває місяцями і навіть роками. Саме тому такі моральні страждання, спричинені злочинами проти особи, є найбільш глибокими, вони найістотніше впливають на подальшу поведінку і навіть долю людини. Тож при скоєнні злочину еквівалент завданої шкоди повинен бути значно більшим, ніж зараз, та більшим за шкоду, завдану під час цивільно-правових, адміністративних та інших відносин.

При цьому постає питання: чи в змозі злочинець відшкодувати визначену судом суму? Вважаю, що у першу чергу повинні задовольнити інтереси потерпілого. Маємо визнати: проголошення судового рішення про стягнення значної суми психологічно позитивно вплине на потерпілого, зменшить моральну травму, вселить віру у справедливість покарання. Виплата у повному чи значному обсязі суми заявленого позову повинна розглядатися, як усвідомлення особою протиправності скоєного злочину і бути підставою для пом’якшення покарання (п.2 ч.І ст.66 КК). Не можна не зважати й на те, що з покращенням економічної ситуації та добробуту населення виконання стягнення проводитиметься у короткий термін.

Нормативний акт також повинен передбачати спрощену систему розгляду справ, які випливають з раніше визнаних фактів. Так, за кожну годину незаконного затримання, перебування в ІТТ, на підписці про невиїзд чи під вартою і т.п., необхідно встановити певну суму. В інших випадках критерієм для розрахунку може бути ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, термін перебування на лікарняному, можливість продовжувати трудову діяльність за обраною професією чи необхідності її зміни. При поновленні на роботі, у зв’язку з незаконним звільненням, пропонується встановити суму за один день. Тому розмір визначатиметься множенням суми на кількість днів. Погодьтеся, це чітка і зрозуміла методика.

Необхідно встановити максимальний термін для стягнення суми у випадку, якщо шкода завдана організацією, а тим більше – державою. Не можна допустити, щоб особа, яка незаконно перебувала під вартою, брала участь в процесі про відшкодування шкоди більше 2 засідань протягом одного місяця.

Значною проблемою, яка потребує вирішення, є надання доказів завдання моральної шкоди. Необхідно погодитися з тим, що кожне порушення норми матеріального права, будь-якого права особи, є підставою для визнання її потерпілою. Посилання відповідачів та. суддів на відсутність лікарняного чи звернення до лікаря, як підстави для відмови у задоволенні позову, є необґрунтованим і безпідставним. Зокрема, у згаданому судовому процесі особливо цинічно звучало питання до матері, чому вона в час перебування єдиної дочки на лікуванні в нейрохірургічному відділенні, не зверталася до лікаря за наданням допомоги у зв’язку з перенесеним стресовим станом ...

„Тарифна“ система повинна визначити місце і роль оцінки розміру завданої шкоди психологами, експертами. Зараз їх думки та судження є лише консультативними без посилання на визнані і прийняті в Україні методики. Отже, суд має право як взяти до уваги, так і відхилити мотивацію, викладену у таких висновках. Досить часто по одній і тій же особі подаються протилежні висновки.

Крім того, далеко не всі громадяни мають фінансову можливість оплатити послуги спеціаліста. Розуміючи, що навіть отриманий висновок, в якому вказано еквівалент завданої шкоди, не є гарантією задоволення позову, більшість громадян відмовляється від проведення фахового дослідження. За окремих справ саме це є підставою для відмови у задоволенні позову.

Без сумніву, „тарифна“ система не буде абсолютно досконалою, але вона створюватиме реальну можливість працювати у даній сфері правовідносин лише на підґрунті закону, ставитиме учасників процесу у певні правові рамки. Чітко визначені критерії сприятимуть утвердженню засад змагальності учасників процесу, рішення суддів будуть прогнозованими. Врешті-решт, громадяни перестануть запитувати: „Яку суму необхідно сплатити суду для задоволення позову?“.

Зважаючи на актуальність і гостроту проблеми, вона, без сумніву, потребує широкого обговорення не лише на сторінках юридичної преси. Як на мене, з „болота“ безкінечних дискусій її могли б витягти кілька всеукраїнських науково-практичних конференцій, які дадуть поштовх для створення робочої групи з підготовки відповідного законопроекту. Сподіваємося, ініціатором цієї надзвичайно важливої і потрібної справи стануть парламентарі-юристи.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори