пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200232
16.12.2002 | Руслан Тополевський, ад’юнкт кафедри історії та теорії держави і права Національного університету вн

***

   

Організаційне об’єднання правозахисних організацій – це лише питання часу. Але, крім цього, питання в тому, чи не будуть NGO об’єднуватися так довго, що цю роль на себе переберуть GONGO, тощо.
Наскільки я розумію, у влади це виходить дуже легко, мабуть, легше ніж у правозахисних організацій. (Досить згадати мітинги організовані за єдиним поривом ДУШІ.) І навіть гроші виділять. На організаційну частину, на концертну частину і на святкову частину. Звісно ж, в палаці "Україна". Все краще правозахисникам!
Друге питання, яке закономірно виникає: чи потрібна державі саме така правозахисна GONGO асоціація. Виглядає, що для чогось потрібна. Адже державу ми вже "розбудували", тепер будемо розбудовувати "громадянське суспільство" (даруйте за лапки) і найголовніше, прискореними методами. Досить згадати, які хороші були громадські організації за радянських часів. ПРОФСПІЛКИ – школа комунізму (ЯКОСЬ ТАК). Ми чомусь (точніше, держава в особі своїх агентів) забуваємо, що існування громадських організацій, а тим більше громадянського суспільства, там, де фактично не існує "середнього" (в класичному розумінні) класу, виглядає на спробу пити чай з порожньої чашки.
Найголовніше для багатьох НУО (думаю, що не помилюся, якщо скажу – для більшості) – це свобода: визначати свою точку зору, фінансова, свобода дій. Мені здається, що саме побоювання втратити цю свободу і визначає значною мірою думки про відсутність необхідності об’єднання. І на це треба зважати. Однак, якби таке було можливим, досить спокусливо виглядає можливість висловлювати з певних питань щодо прав людини єдину узгоджену позицію. Хоча можливо це просто шкідливе прагнення до одноманітності.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль