***

Хотілось би додати до всього вищесказаного пару слів й про молодь. В нашій роботі, а я говорю тут не тільки про нашу організацію, були випадки, коли студентів намагалися виключити з університету за участь у акціях протесту, членство у партіях, що не співпадали з провідною лінією навчального закладу, як це було після 9 березня і пізніше. Робилося це під різними приводами. Організувавши пікетування, ми домоглися того, що занадто "активного" декана адміністрація сама виключила з навчального процесу, щоб не скомпрометувати себе. Та річ не зовсім про це. Це показало велику проблему. Проблему бездіяльності "студентського самоврядування", яке в своїй основі, крім інших, має й правозахисну функцію. На даний момент часто це маріонеткові структури, що підпорядковані, хай і неявно, вузівському начальству і не знають про свої права та можливості.
А буває і так, що студенти бояться боротися за свої права. Умовою участі в пікетуванні часто звучить – "тільки, щоб це не було в моєму університеті".
Вирішення проблеми, можливо, – у просвітницькій роботі з органами студентського самоврядування та співпраця їх з правниками з інших НДО. Але силами однієї чи двох НДО це не зробити, така робота буде схожа на "Трішкін кафтан" будемо знімати проблему в одному місці, з’явиться – в іншому.
Це з однієї сторони. З іншої, в нашому випадку потрібно було досить швидко реагувати і часу ні на яке "погодження" з органами влади вже не було. Пощастило, адміністрації вузу не захотілося за допомогою "правоохоронців" втихомирити занадто активну молодь. Але був інший випадок, коли на минулий Гелоуїн ми вирішили висловити протест наявності на центральній площі міста (Черкаси) пам’ятника вождю пролетарської революції і, для яскравості акції – молодь все-таки, винесли до його підніжжя гарбузи зі свічками. На це досить швидко відреагували міліціонери, і ми ледь не заробили кийками по своєму "громадсько-активному" тілу. Тобто виявилися порушниками спокою. Як вже говорилося в одному з повідомлень форуму вище – дозвільна система акцій існує, і це є проблемою, яка часто-густо зупиняє розвиток не тільки правозахисного, але й взагалі громадського руху.
Тепер трохи про інше. Про ті сумнозвісні бізнесові пожертвування. Тут одразу згадується програма на місцевому телебаченні, ініціатором виходу в ефір якої виступила наша організація. Присвячена вона була захисту авторських прав, зрозуміло, що без коментарів якоїсь комп’ютерної фірми тут важко було б обійтися. Та й фірмі непогана реклама була б –зайвий раз "засвітитися" на телебаченні. Але. тільки зачувши "громадська організація" представники бізнесових кіл, як чорт від ладану, ховалися як щонайдалі, і одразу давали адреси своїх конкурентів, спихаючи на них "цих набридливих" громадських діячів. Слава Богу, хоч одна фірма погодилась допомогти. А це була десь сьома чи восьма, до якої звернулися. А що вже говорити про фінансову допомогу. На даний момент, це щось таке, що й не сниться багатьом організаціям. Хіба, що якийсь прострочений продукт видадуть на певну акцію. Тим більш, що склалася ситуація, коли створюються придержавні благодiйнi фонди, кошти в які йдуть добровільно-примусово від приватних бізнесових структур "на розбудову міста", принаймні таке я вже чув від деяких наших колег. А 4% для благодійних пожертвувань – вони ж негумові. А бізнесменові кращі віддати свої кошти в такий фонд, ніж на розвиток громадського руху. Це прямо як узаконений хабар, здав – і тебе менше перевіряють.
От так і живемо.