пошук  
версія для друку
Діяльність › Кампанії
16.12.2002 | Олександр Степаненко, м.Чортків

Хроніка розвитку подій навколо випадків побиття у Чортківському РВ УМВСУ.

   

16 жовтня відбулося засідання постійної депутатської комісії обласної ради з питань законності та правової політики, що розглядала мій запит до начальника УМВСУ в Тернопільській області генерал-майора В.Максимова щодо випадків побиття людей співробітниками Чортківського райвідділу УМВСУ у 2002 році. Нагадаю, що йшлося про: – Буртника М.І., якого після побиття міліціонерами 7.06. 2002 р. було госпіталізовано у хірургічне відділення Чортківської ЦРЛ з важкою політравмою; – Скриника Я.М. 44 р. – аналогічний випадок 18.06.2002р.; – Макара М.І., який був жорстоко побитий міліціонерами на очах у дружини і дітей 12.07.2002 р.; – Подольчука О.О., стосовно якого, як свідчить у своєму листі до мене його батько, також застосовувалися протизаконні методи "фізичного впливу" при затриманні та провадженні слідства – зараз Подольчук О. знаходиться в ув’язненні. Цікаво, що на згадане засідання депутатської комісії мене, як заявника, не було запрошено і опинився я на ньому цілком випадково – просто тому, що того дня був у обласній раді в інших справах. В.Максимовим, який, до речі, є головою названої комісії обласної ради, було зачитано текст "службового розслідування", виконаного силами УМВСУ та Прокуратури. По усіх згаданих випадках розслідування дійшло висновку, що (цит.): "вивченням наявних матеріалів, пояснень працівників міліції та заяв вищевказаних громадян порушень чинного законодавства з боку співробітників Чортківського РВ не встановлено". На комісії було зачитано висновки службового розслідування. Як на мене, ці матеріали свідомо спотворюють дійсність. Подекуди у них навіть проглядається намагання перекласти провину за конфлікт на потерпілу сторону. Так, інформація по випадку Я. Скриника загалом побудована на коментарях щодо асоціальності та аморальності цієї людини. Натомість, жодним чином не заперечений сам факт побиття Скриника у райвідділі УМВСУ.

Як я зрозумів, виконавці розслідування не зустрічалися з самим потерпілим, що не дивно – він один з тих, хто не заперечував факту побиття, хоча і не звертався з цього приводу до прокуратури. У випадку О.Осадчука альфою-омегою доказів щодо "законності" виявилося лише перерахування пунктів звинувачення, по яких його позбавлено волі (до речі по цій справі очікується повторний судовий розгляд) – і ні слова про те, а чи застосовувались методи фізичного впливу в процесі слідства. По другому факту, побиття М. Буртника, в основу висновків положено його власну заяву, де потерпілий стверджує, що травма отримана ним у результаті падіння на сходах будинку. Будучи свідком поступлення М. Буртника в лікарню, можу засвідчити – це брехня. При поступленні потерпілого оглядали два лікаря із двадцятирічним стажем практичної роботи. Для обох них було очевидно – таких травм при "падінні на сходах" не буває – НА ЛЮДИНІ НЕ БУЛО ЖИВОГО МІСЦЯ. Велелюдна міліцейська метушня, яку на протязі усієї тієї нещасної ночі спостерігав персонал лікарні, також була вельми красномовною, а дехто з присутніх міліціонерів відверто визнавав : "наші хлопці сьогодні перестаралися" (потерпілий М.Буртник служить у чині майора в установі з відбування покарань – отже є майже "своїм"). Вельми показово, що у жодному із згаданих випадків у розслідуванні не дається посилань на історії хвороби. Процитуємо, який запис у ній стосовно потерпілого Я.Скриника залишив черговий лікар Ратушняк Я.П. : "зі слів хворого, його побили в РВ УМВСУ". Далі, при описі стану потерпілого: "положення вимушене, сидяче з упором на руки.дихання поверхневе, часте, уривчасте. На губах засохла кров. На склері правого ока крововилив. На шкірі обличчя множинні подряпини. Поверхневі тканини грудної клітки болючі, з множинними синцями та подряпинами, на лівій половині – пошкодження шкіри у вигляді відбитку підошви чобота. На всьому протязі легень прослуховуються грубі провідні хрипи. Живіт при пальпації болючий." і т. д. Аналогічний стан констатують при огляді Я. Скриника лікарі анестезіолог, хірург, травматолог. У випадку з побиттям М. Макара розслідування також відштовхується від заяви потерпілого про те, що він "не має претензій до співробітників міліції". Цікаво, що М. Макар не заперечує проти того, що з приводу побиття ним попередньо направлено скаргу на ім’я Уповноваженого з прав людини Н. Карпачової. Той факт, що потерпілі згодом заперечують факт насильства, або відкликають свої попередні покази, гадаю, жодним чином не повинен "амністувати", даруйте "правоохоронців-правопоруш-

ників", які не відчувають припустимої межі фізичного впливу на тих, чиї права вони повинні захищати. Більш того, якщо побита принижена людина згодом змушена змиритися з безкарністю своїх кривдників, це є ознакою того, що вона зазнала не лише фізичного, але й морального і ще невідомо якого, але однаково протиправного, впливу. А от чому високе начальство УМВСУ є незацікавленим у виявленні злочинності у своїх структурах – це вже тема для окремої, не менш тривожної розмови. Наостанок начальник УМВСУ все ж "задовольнив", щоправда, в усній формі, інформаційний запит кореспондентського пункту бюлетеню "Права людини" стосовно випадків покарання співробітників міліції за випадки жорстокого поводження із затриманими. Зі слів В.Максимова, за останні 3 роки таких випадків не було.

За цей період за службові правопорушення звільнено з органів МВСУ у Тернопільській області 2 співробітники (за скоєні ними у нетверезому стані ДТП). Втім, якщо усі "службові розслідування" щодо правопорушень у правоохоронних органах виконуються на зразок описаного вище, є вагомі підстави сумніватися у відповідності удаваної ідилії реальному стану справ.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори