пошук  
версія для друку
16.12.2002 | Оксана Панченко, Марiя Самбур.

Газети-фальшивки: як з цим боротися?

   

Усi виборчi перегони в сучаснiй iсторiї України позначилися єдиною спiльною рисою: появою фальшивих газет та агiток. З року в рiк виборчi технологiї, зокрема, й варiанти чорного пiару, змiнюються, а використання доброго iменi популярних газет для паплюження конкурентiв залишається найпопулярнiшою придумкою полiтпiару. Газети терплять не лише матерiальнi, а й моральнi збитки вiд номерiв-фальшивок, однак не можуть цьому протистояти. Адже пред’являти претензiї нi до кого, а правоохоронцi розслiдуванням таких справ просто не займаються.

Особливо активно пiарщики спрацювали на минулих президентських виборах 1999 року. Як кажуть, з розмахом. Доробок нашумiлих справ фальшивогазетникiв тодi становили майже мiльйонний тираж пiдробки "Сiльських вiстей", 300-тисячний тираж вiдомої черкаської "Антени". Перед виборами нинiшнього року в Криму 300-тисячним накладом було випущено фальшивий номер профспiлкової газети "Народная трибуна". Живучiсть цього виду чорного пiару пояснюється принаймнi двома причинами: безкарнiстю та впливовiстю замовникiв такого роду акцiй.

Як констатували експерти IМI, у жодному разi замовникiв чи виконавцiв цiєї брудної роботи не покарали. Як повiдомив редактор черкаської газети "Антенна" В. Воротник, за фактом появи фальшивки накладом у 300 тисяч примiрникiв редакцiя звернулася iз заявою i до прокуратури, i до управлiння внутрiшнiх справ. Однак, за словами редактора, жодних слiдчих дiй вони так i не провели. Цю справу врештi перекинули на дiльничного iнспектора. Однак, для правоохоронцiв 300 тисяч газет виявилися голкою у сiнi. Супер-професiонали нiяким чином не могли встановити, нi де було надруковано тираж, нi хто розповсюджував таку кiлькiсть фальшивок найвiдомiшої газети регiону.

Редакцiї газет як правило знають, хто зацiкавлений у появi фальшивки. Колектив "Антени" мав тодi намiр домогтися ретельного розслiдування i притягнення винних до вiдповiдальностi. Однак, правоохороннi органи вiдповiли, що не мають вiдповiдних фахiвцiв. З цього приводу нам сказали у Науково-дослiдному iнститутi судових експертиз, що подiбнi твердження не вiдповiдають дiйсностi. Довести факт фальшування газети не важко, але дуже дорого. Одна година роботи експерта коштує 20 гривень. А тiльки одна експертиза може затягнутися на десятки днiв. У разi порушення кримiнальної справи замовником експертиз має виступати слiдство. Але правоохоронцi з неохотою не лише розслiдують, а й загалом порушують такi кримiнальнi справи.

На те ж нарiкає i редактор "Сiльських вiстей", фальсифiкований номер яких був тричi виданий у 1999 роцi. Фальшивка iз критикою канiвської четвiрки основних опонентiв кандидата у президенти Леонiда Кучми — розiйшлася на Захiднiй Українi чи не мiльйонним тиражем. Редакцiя власними силами з’ясувала, що номер був вiддрукований у Рiвненськiй державнiй типографiї. Та пiсля того, як про це повiдомили правоохоронцiв, замовники змiнили типографiю, а редакцiю було повiдомлено, що знайти винуватцiв не вдалося.

Врештi й довибори до парламенту, що вiдбулися 14 липня цього року, пройшли не без газет-пiдробок. Тiльки тепер акцiї так би мовити, подрiбнiшали, перейшли на мiсцевий рiвень. Єдиний спосiб врятуватися вiд фальшивок редакцiї бачать у пiдняттi галасу на шпальтах газети з метою попередження громадськостi. Врештi спосiб виправданий. Однак, все частiше фальшивки стають засобом розправи iз справжнiми газетами. Iз подiбною проблемою стикнулася "Миргородська правда", про що IМI докладно iнформував.

У номерi-фальшивцi було надруковано фрагмент роз-друкiвок плiвок Мельниченка, у якому розмова про Г. Гонгадзе вiдбулася нiбито мiж Президентом Кучмою та його радником Володимиром Лановим, а не з Володимиром Литвиним. Врештi В.Лановий, що балотувався в депутати у мiсцевому окрузi, подав до суду на справжню редакцiю. Тепер редакцiя мусить у судi ще й доводити непричетнiсть до публiкацiї, а вiдповiдно й факт фальсифiкацiї номера своєї газети. До речi, редактор теж звернувся до правоохоронцiв iз заявою з проханням порушити кримiнальну справу по факту розповсюдження фальшивки. Однак, вiдповiдi вiд правоохоронцiв не надходило.

Варто пригадати i випадок iз донецьким адвокатом Сергiєм Саловим, який знайшов у своїй поштовiй скриньцi пiдроблений номер "Голосу України" iз повiдомленням про смерть кандидата у президенти Л.Кучми. Вiн показав його своїм сусiдам й отримав п’ятирічний термiн ув’язнення умовно за перешкоджання вiльному волевиявленню громадян. До речi, навiть у Верховному Судi України, який розглядав позов С. Салова, (а справа цього героя плiвок Мельниченка тягнеться з 1999 року), питання замовникiв фальшивки не ставилося. Залишилось воно без уваги i в Держкомiнформi України. Вочевидь тому, що нiхто не хоче копирсатися у бруднiй полiтичнiй бiлизнi й наживати собi ворогiв помiж представникiв влади, якi, як правило, є замовниками таких акцiй.

Таким чином, газети залишаються iз своїми судовими процесами на самотi. За два роки країна знову обиратиме Президента, тож газети знову стануть заручниками пiартехнологiй? Iнститут масової iнформацiї вирiшив з’ясувати, якi можливостi має преса для свого захисту вiд використання її авторитету. Питання виглядає майже риторичним. Найперше тому, що навiть експерту Наукового–дослiдного iнституту судових експертиз не вдалося з ходу вiдрiзнити фальшивий номер "Миргородської правди", який ми принесли для зразку, вiд справжнього.

По-перше, пiдробники повнiстю скопiювали i верстку, i вихiднi данi. По-друге, використали набагато кращий папiр, нiж може собi дозволити редакцiя. По-третє, передрукували частково статтi зi справжньої газети. I по-четверте, матерiали проти влади (у справжньому номерi) i проти "Нашої України" та В.Ющенка (у пiдробцi) для полiтично непiдкованого читача виглядають однаковими. Хоча це лише на перший погляд. Для експерта встановити авторство не є складним завданням. Спецiалiсти iнституту судових експертиз мають достатньо можливостей для встановлення iстини. Як повiдомили в Iнститутi, для цього потрiбно провести мiнiмум чотири експертизи:

1. Технiчну експертизу документiв, тобто встановити виробника паперу, типографiю тощо.

2. Авторознавчу експертизу, яка дозволяє шляхом аналiзу авторських матерiалiв з`ясувати, чи належать цi тексти людинi, чиїм прiзвищем вони пiдписанi, або ж навпаки, встановлюється ймовiрний автор матерiалу.

3. Експертизу програмного забезпечення та комп`ютерних засобiв, яка дає можливiсть, зокрема, вiдновити знищенi тексти, тобто довести, що певнi матерiали були виготовленi на певному обладнаннi.

4. Дактилоскопiчну експертизу, яка допомагає встановити розповсюджувачiв газети, чи iнших, причетних до випуску фальшивки людей. Пальчики, як вiдомо, можна зчитати i через шiсть рокiв. Але головне не наставити своїх вiдбиткiв. Найкраще, газету-фальшивку одразу покласти у полiетиленовий пакет, файл, щоб не ускладнювати роботу експерта.

Фактично, без оперативникiв розслiдувати складну справу самотужки редакцiї не зможуть. Але частково убезпечитися можна. Наприклад, серйозним ставленням до внутрiшньоредакцiйних матерiалiв. Для цього потрiбно як мiнiмум надати юридичного статусу плану номера тощо. Юридично авторiв фальшивки, за умови їхнього встановлення, можна лише притягнути до вiдповiдальностi за порушення авторського права. Галас у ЗМI рiч корисна, однак не завадить редакцiї одразу ж звернутися iз заявою про злочин до райвiддiлу мiлiцiї, на територiї якого знаходиться редакцiя.

При подачi заяви слiд пам’ятати, що в бiльшостi випадкiв правоохоронцi не орiєнтуються, про який злочин ви ведете мову. Тож в заявi зробiть для них пiдказку, що порушено авторське право, за яке ККУ передбачає кримiнальну вiдповiдальнiсть. Скорiш за все, вам буде вiдмовлено в порушеннi кримiнальної справи, а щоб цього не сталося, у заявi зазначте, на яку суму вам завдано матерiальних збиткiв появою газети-фальшивки. Нарештi коли ви вже переконали правоохоронцiв, що таки скоєно злочин, i ви домоглися порушення кримiнальної справи, або навiть ви вже можете святкувати перемогу, отримавши вiдповiдь вiд мiлiцiї, що злочинцi встановленi. Про всяк випадок подайте цивiльний позов про вiдшкодування вам матерiальних збиткiв, в тому числi i моральної шкоди. Таким чином наступного разу добродiї подумають, чи є сенс використовувати вашу газету.

Коментар: Чому ця замітка викликає сумніви?

Цікаво ознайомитись — вражає масовість і масштаб фальсифікацій. Проте аргументи, позиція і висновки авторів у мене викликають серйозні сумніви.

Наївним і принципово невірним є речення "навiть експерту Наукового–дослiдного iнституту судових експертиз не вдалося з ходу вiдрiзнити фальшивий номер". Неофіційна розмова з співробітником поважної установи не є експертизою. Ніякими нормативними документами не передбачено експертиз "з ходу". Експерти мають досліджувати об’єкт стільки часу, і такими методами, які дозволяють отримати найбільш повний і об’єктивний висновок. Проте, навіть якщо експертиза триває місяцями, це не означає, що експерти зайняті увесь час і його треба оплатити по ставці 20 гривень за годину.

Я переконаний, що при виданні фальшивої газети неможливо обійтись порушенням лише одного Закону "Про авторське право та суміжні права". Якщо фахівці акуратно все порозкладають, то неодмінно виявляться порушення цілого букету законів. Я не є ані юристом, ані фахівцем видавничої справи, і як дилетант можу помилятись. Проте, погортавши збірники законодавства, мені здається, що до цього переліку потраплять і ст. 47 Закону "Про інформацію"), і ст. 28 та 29 Закону "Про друковані засоби масової інформації", і ст. 7 Закону "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності". Випуск газети-фальшивки навряд чи може обійтись без порушень фінансового та податкового законодавства або підробки документів, на що є спеціальні статті Кримінального Кодексу.

Очевидно, що ключовим моментом у цих справах є визначити типографію, де була надрукована фальшивка. Тираж в 300 тисяч примірників тим паче мільйон за п’ять хвилин не надрукуєш. Не всяка друкарня його подужає, та ще форматом "Сільських вістей". Таких друкарень в Україні не так вже й багато, здебільшого вони в обласних центрах.

Станом на 1991 рік в кожній друкарні (як і в кожній редакції) були в наявності інформатори і СБУ, і міліції. Такою була політика партії, яка добре пам’ятала, яке полум’я вона свого часу розпалила з однієї "Іскри".

Незалежність України певною мірою ослабила агентурні мережі, але не зліквідувала. Після прийняття Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" вони продовжують функціонувати на правових засадах. Чи є зараз інформатори правоохоронних органів і спецслужб в типографіях, залишається лише здогадуватись. А як би Ви вчинили якби були керівною посадовою особою цих органів?

Те, що така система працює, видно на приклад Кременчуцького "Інформаційного бюлетеня". Коли деякі високі керівники висловили серйозне невдоволення його змістом, кілька випусків його ніде, навіть в друкарнях інших областей, редакція не могла надрукувати. Або отримати вже надрукований тираж, або виникали ще якісь перешкоди, необґрунтовані відмови і розриви договорів. Про це писав бюлетень ХПГ "Права людини".

Таким чином, не треба вірити пісням про велику складність цих справ. І для міліції, і для СБУ, і для прокуратури немає проблеми встановити, де саме такі тиражі були надруковані. Для процесуальної чистоти залишиться провести експертизу — чи справді на цьому конкретному обладнанні був надрукований тираж газети-фальшивки.

Крім того, папір і робота при таких тиражах коштують десятки тисяч гривень. І для правоохоронних органів не є проблеми встановити, хто оплатив замовлення. Навіть, якщо ці гроші платились готівкою! В цьому раз керівництво друкарні не сплатило податки і порушило ще кілька законів. Відмова у співробітництві із слідством ініціює окрему справу по цим порушенням з дуже серйозними наслідками. І якщо раптом слідчі і міліція, прокуратури чи СБУ, зайняті чи недостатньо розбираються у фінансових питаннях, їм прийде на допомогу Державна Податкова Адміністрація і доведе справу до кінця.

Також слідчі органи можуть встановити не тільки хто платив, а і коли, і хто забирав готову продукцію, і яким транспортом повезли тираж. Для професіоналів слідства це не є проблемою, аби вони хотіли це робити.

Отже, автори замітки суттєво недооцінюють характер, зміст та важкість злочинів такого ґатунку, натомість з наївною довірливістю переоцінюють складності слідства. Кілька разів говорять про ЗАМОВНИКІВ з влади, але не роблять остаточного логічного висновку.

Випуск газети-фальшивки великим тиражем є серйозним злочином, який порушує водночас низку законів і завдає великої шкоди діловій репутації видання і суспільній моралі. Він потребує значних коштів, чіткої координації в організації спільних дій багатьох людей, але порівняно легко може бути виявлений і розкритий. Такий злочини можуть залишатись нерозкритими і безкарними лише в раз НАВМИСНО· БЕЗДІЯЛЬНОСТІ правоохоронних органів та спецслужб.

Цій бездіяльності сприяють не лише зацікавленість у виданні фальшивок з боку певних високих посадових осіб, про яку пишуть автори замітки. Але найбільше цьому сприяють низькі рівні самоповаги та солідарності серед українських журналістів, які дуже мало зреагували на вкрай ганебні факти випуску фальшивок.

Журналістські спілки та правозахисні організації, які переймаються свободою преси, на жаль, не спромоглись організувати солідарну кампанію тиску на правоохоронні органи, який унеможливив би їх бездіяльність в розслідуванні вищезгаданих підробок.

Сергій Федоринчик

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори