Дні пам’яті жертв політичних репресій у Сандармосі та на Соловках.
1997 року карельський дослідник Юрій Дмитрієв визначив за документами, що шукати місце розстрілу відомого Соловецького етапу 1937 року слід в "обычном месте расстрелов" поблизу Медвежогорська на півдні Карелії, де перед тим розстрілювали в’язнів — будівників Біломорсько-Балтійського каналу. 2 липня 1997 року голова Санкт-Петербурзького "Меморіялу" Веніамін Вікторович Іофе та Ірина Рєзнікова ідентифікували це поховання на місцевості. Це урочище Сандармох, що на 19-му кілометрі шосе Медвежогорськ — Повенець.
27 жовтня 1997 року, в 60-у річницю початку розстрілу 1111 соловецьких в’язнів, у Сандармосі відбулося перше їх ушанування, організоване Петербурзьким "Меморіялом" та місцевою владою. Тоді Євген Сверстюк установив в урочищі невеликий дубовий різьблений хрест роботи Миколи Малишка, священик УАПЦ Павло Бохняк справив панахиду, кобзар Микола Литвин співав, а Іван Драч сказав скорботне слово. З 1998 року День пам’яті жертв політичних репресій у Сандармосі справляють 5 серпня, тому що за наказом НКВД СРСР № 00447 саме від 5 серпня 1937 року розпочалася операція з "очищення" суспільства від категорій, які не годилися для будівництва комунізму — відповідно до постанови Політбюро ЦК ВКП(б) № 51/94 "Про антирадянські елементи" від 02.07.37. Нею секретарям обласних, крайових, республіканських партійних організацій та представникам НКВД пропонувалося взяти на облік усіх "куркулів та карних в’язнів", які повернулися з заслання та ув’язнення, з тим, щоб найбільш ворожих із них заарештувати і розстріляти в порядку адміністративного переведення їхніх справ через трійки, а решту вислати у вказані НКВД місця. ЦК ВКП(б) запропонував у п’ятиденний термін подати в ЦК склади трійок, а також кількість осіб, що підлягають розстрілу, так само кількість осіб, що підлягають висланню. (Див. "ПЛ" № 17 (172), 1999 року).
Операція тривала до 15 листопада 1938 року. Дія "трійок" поширилася на всі категорії населення. Окрім "куркулів та кримінальників", під репресії потрапили "контрреволю-ціонери" різних відтінків, "повстанці", "церковники", "шпигуни", "троцькісти", "диверсанти", "шкідники", "націоналісти". Усього в 1937 — 38 роках до розстрілу з політичних мотивів були роковані 681 692 особи, з них 631 897 — позасудовими "трійками". ( Б.Соколов. Наркомы страха. Ягода. Ежов. Берия. Абакумов. — М., АСТ-ПРЕСС КНИГА, 2001).
Сього року на Дні пам’яті в Сандармох, а далі на Соловки, їздило з України 46 осіб. 37 із них — із Рівного. З ініціятиви заступника голови Рівненської обласної організації "Меморіялу" (він же й голова обласної "Просвіти") Петра Кульчинського, підхопленої організаціями НРУ, УНР, Молодого руху, було споряджено в дорогу цілий автобус людей — з наметами та запасом продуктів. Допомогла грошима міська влада (обласна тільки пообіцяла, тому мандрівники відчували немалу скруту). Учасниками акції "Сандармох — Соловки" були професор Гуманітарного університету Петро Лобас, активістка "Просвіти" Тетяна Ридюк, політв’язень 60-х років Марія Трохимович, священик УПЦ КП Борис Оплаканець, лідер Молодого руху, депутат міськради, історик Віталій Половчук. Та більшість — молоді люди. Вони вирушили 2 серпня через Дубровицю, Мінськ, Полацьк, Псков, Санкт-Петербург, Петроскої (Петрозаводськ), Каргумякі (Медвежогорськ).
З Києва на Дні пам’яті їздили журналіст ?азети "Вечірній Київ" Володимир Щербина, якого відрядив Київський "Меморіял", журналіст радіо "Свобода" Віктор Міняйло, телевізійники Олександр Рябокрис, Вадим Крайник, Олексій Горбенко, а також двоє подвижників, які прочитали в ?азеті "Українське слово" мою статтю "Формується "етап" на Соловки" — і поїхали. Це аспірант Михайло Лосицький та пані Софія Кабалова (Коломієць). Зі Львівщини вибрався колишній політв’язень Зорян Попадюк.
Вранці 5 серпня до Медвежогорська прибули консул України в Санкт-Петербурзі Віктор Вербицький (він приїхав сюди вже втретє), заступник керівника торгово-економічної місії України в РФ Олег Бомба, голова Товариства української культури в Карелії "Калина" Лариса Скрипникова та інші його члени. З Москви приїхали Рада Михайлівна Полоз — донька наркомфіна УСРР Михайла Миколайовича Полоза, та Елеонора Олексіївна Вангенгейм — це її батько створив Гідрометслужбу СРСР (вони датчани родом, жили на Чернігівщині та Житомирщині). Батьки їхні склали свої голови в Сандармосі.
Жалобу в Сандармосі біля пам’ятника з написом "Люди, не убивайте друг друга" відкрив голова Медвежогорського місцевого самоврядування. Виступили представник уряду Москви, консули Фінляндії, Польщі, України. Адміністрація Президента України надіслала своє звернення до учасників Днів пам’яті. Біля Соловецького каменя промовляли нащадки тут загиблих, представники громадськості Росії, Грузії, України, Польщі. Біля хрестів, яких у лісі до півтори сотні, священики Російської, Української, Грузинської православних та Польської католицької церков справили спільну панахиду. Ми вивісили на соснах списки загиблих тут громадян України — до 1000 осіб (їх склав професор Микола Роженко), поклали грудку української землі, українську хлібину, пов’язали рушник на хрест, запалили свічки.
Того ж дня ми відвідали селище Повенець, звідки починається Біломорсько-Балтійський канал (він обійшовся в 100 тисяч людських життів). Директор музею Сергій Колтирін розповів про "столицю" ББК Медвежогорськ (карельською — Каргумякі).
Проти ночі ми рушили далі на північ до міста Кемь, що на березі Білого моря. Тут був Кемський пересильний пункт, який від 1920 до 1939 року перепустив біля ста тисяч в’язнів СЛОНа — "Соловецкого лагеря особого назначения", з 1937 — СТОН, "Соловецкая тюрьма особого назначения". Половина з них звідти не повернулися.
Через брак коштів наші рівненці пробули на Соловках усього добу, коли на екскурсії потрібно щонайменше три доби, а ліпше п’ять. Але 7 серпня ми вшанували всіх жертв Соловків на місці розстрілу 200 в’язнів у 1929 році. Тут поставлено хрест і валун з написом "Соловецким узникам". Відвідали старе монастирське кладовище, де, за переказами, 1803 року було поховано останнього кошового Січі Запорозької Петра Калнишевського, і, дуже ймовірно, поета Євгена Плужника, який помер на Соловках 2 лютого 1936 року.
Сього року День пам’яті на Соловках справляли 8 серпня. Представництво було солідне — понад 100 осіб. Відкрила жалобу заступник директора Соловецького державного історико-архітектурного і природного музею-заповідника Людмила Шилова. Від уряду Москви поклав квіти Ігор Шабанов. Валерія Дунаєва, співголова Московського "Меморіялу", член постійної міжвідомчої комісії уряду Москви по відновленню прав реабілітованих жертв політичних репресій, як і кожного року, привезла біля 30 молодих людей.
Сергій Кривенко (Молодіжне громадське товариство "Сострадание") сказав, що поїздки на Соловки — це якийсь вид покаяння, паломництва. Тут слід створити музей-архів, бібліотеку, виставку на Соловках. Найбільш імовірний проект — викупити один із дерев’яних бараків поблизу Кремля, де утримували жінок і малолітніх в’язнів, а тепер живуть соловчани.
Александр Василян представляв Соловецьке земляцтво "Москва — Санкт-Петербург". Майже 80-літння колишня політв’язенка Клара Михайлівна Павлова з Санкт-Петербурга вперше приїхала на Соловки 20 років тому в пошуках слідів свого батька, який тут загинув. З тих пір приїздить сюди майже щороку.
Проникливо висловилася наша пані Кабалова (Коломієць): "Моє ім’я Софія. Я приїхала з України. Ні від якої делегації. Усе життя, скільки я пам’ятаю, на Україні слово "Соловки" — це вічний біль. На Вкраїні нема сім’ї, де б не знали, що таке Соловки. З Соловками для багатьох людей асоціюються всі табори. Соловки — це і Сибір, і Казахстан, і Колима, і Урал, і Мордовія. Були знищені десятки тисяч українських інтелігентів, наш народ був обезголовлений. Знищені мільйони українських хліборобів. Наша прекрасна земля досі відчуває це, досі страждає, вона досі зранена, скалічена. Наш народ досі не може випростатися. Він досі зігнутий, переляканий Соловками, Сандармохами.
Тут присутні, здебільшого, наші брати росіяни. Я хочу, щоб ви знали: ми любимо вас і не маємо до вам ніяких претензій. Але ми завжди будемо пам’ятати Імперію Зла і те зло, яке та імперія вчинила Україні.
Я приїхала зі власної ініціятиви без будь-якої сторонньої допомоги, просто почувши заклик. Я давно мріяла про це. Знайте: Соловки — це вічний біль. Тому потрібно докласти всіх зусиль, щоб люди приїздили сюди не на екскурсії, не розважатися, не зніматися в непристойному вигляді на фоні монастиря, а каятися.
Вічна пам’ять тим, хто прославлений, чиї імена відомі і з року в рік тут повторюються. Але вічна пам’ять і тим, чиї імена не відомі. Їх тут дуже багато, десятки тисяч. Маємо пам’ятати, що у Творця, Господа нашого, нема безіменних і невідомих, нема мертвих — у Нього всі мають імена і всі живі".
Відповідаючи їй, московський ліцеїст заспівав пісню "Где же я дороженьку широкую найду." з Шаляпінського репертуару.
Того ж дня всі пішли на могилу з написом: "Заключенные, погибшие до 1939 года. Захоронены 8 июня 1990 года". Сюди всі, хто йде, приносять камінь.
У виставковому залі готелю Надія Комарова з Благодійного фонду "Попечитель" і Регіонального громадського фонду розвитку освіти, науки та мистецтва (м. Москва) представила 51 проект студентських конкурсних робіт створення пам’ятника жертвам політичних репресій на Соловецьких островах. Дехто з авторів був тут присутній. Конкурс заснував згаданий Ре?іональний фонд, організували його Російська Академія живопису, скульптури та зодчества, Товариство "Меморіял", Рада благодійного фонду "Попечитель" та Соловецький державний музей-заповідник. Учасники днів пам’яті могли анонімно висловитися на підтримку того чи того проекту.
Далі — екскурсії у величному Музеї-заповіднику, на острів Муксальма з його подиву гідною 800-метровою дамбою та страхітливою тюрмою, до Свято-Вознесенського скиту на горі Секирная (тут більшовики влаштували карцер, звідки живими виходили одиниці), на острів Анзер, де в Голгофо-Розп’ятському скиті була "лікарня", в якій від епідемії тифу помирали тисячі в’язнів; на Заяцькі острови з чотирьохтисячолітніми лабіринтами. І, звичайно ж, купання в Святому озері та Білому морі. Повірте: це пам’ятніше і престижніше, ніж у Чорному. Чим більше людей тут побуває і розкаже через засоби інформації іншим, тим швидше наше суспільство очищатиметься від комуністичної скверни. Схиляю читача до думки про таку поїздку наступних років і зауважую, що вибиратися бажано саме на ці дні, бо тоді потрапляєте під пільги як учасник Днів пам’яті (грошові витрати — до 150 дол. США). Для цього слід заздалегідь зв’язуватися з Санкт-Петербурзьким "Меморіялом" ім. В.Іофе (тел./факс: 8 — 10-7-812-162-58-61, т. 314-31-16; для листів: Россия, 191002, Санкт-Петербург, а/я 4; Е-mail: [email protected]) та дирекцією Соловецького державного історико-архітектурного і природного музею-заповідника (Россия, 164070, пос. Соловецкий Архангельской обл., тел./факс (8-818-35)-90-281; Е-mail: [email protected]).