пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200220
17.12.2002

Опис фактів (продовження)

   

Публикация "Зубы дракона" ("ЗН", №18, 2002 г.) вызвала на Черниговщине эффект взрывообразный. Описывать довелось, напомним, случаи милицейской жестокости и произвола. Все должностные лица, причастные к описанным событиям, ринулись спасать свою репутацию, карьеру, погоны. Меры, которые принимает сейчас местное руководство правоохранительных органов для своего оправдания, – традиционны. Массированная обработка потерпевших с целью уладить взаимоотношения (при этом поочередно используется кнут и пряник). Тщательное просеивание всех сообщенных в статье фактов – на предмет выявления малейшей зацепки, что позволит истолковать произошедшее в пользу милицейско-прокурорской братии. И полюбовное почетное расставание с теми сотрудниками, "отмазать" которых никак уж не получается. Неужели служащим, которые занимаются этой неблагодарной работой, не ясно: гасить таким образом резонансное дело, засвеченное в СМИ, да еще при том, что корреспонденты упомянутого издания живы-здоровы и из региона не отозваны, – то же самое, что заливать пожар керосином.

На днях в нашем распоряжении оказался любопытный документ. Воспроизведем его текст дословно.

"Управління МВС України в Чернігівській області. Витяг з наказу. 23 травня 2002 р., м.Чернігів, №74 о/с. По особовому складу.

Згідно з Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України звільнити з органів МВС у запас Збройних Сил України за п.63 "ж" (за власним бажанням):

– старшину міліції Плоського Олександра Олександровича, міліціонера окремого батальйону патрульно-постової служби при УМВС з 22 травня 2002 року.

Вислуга для виплати вихідної допомоги становить 08 років 02 місяці 17 днів;

– сержанта міліції Довженка Олександра Миколайовича, міліціонера окремого батальйону патрульно-постової служби при УМВС з 22 травня 2002 року.

Вислуга для виплати вихідної допомоги становить 02 роки 06 місяців 02 дні;

– молодшого сержанта міліції Сотнікова Олександра Євгеновича, міліціонера окремого батальйону патрульно-постової служби при УМВС з 22 травня 2002 року.

Вислуга для виплати вихідної допомоги становить 01 рік 00 місяців 19 днів.

П/п начальник УМВС

Генерал-майор міліції М.Ф. Манін".

Таким образом – по собственному желанию, то есть, незапятнанными, с правом восстановиться через недолгое время в органах – ушли из милиции патрульные, избившие на улице случайного прохожего. Избитому, по нашим сведениям, компенсирован причиненный ущерб. Силовое ведомство рассчиталось деньгами за кровь, тем самым косвенно признав свою вину – и ладно. Проблема в том, что, по нашим сведениям, массированной обработке такого рода подвергается большинство упомянутых в публикации свидетелей и потерпевших. По данным из достоверных источников, фронтальная проверка всех изложенных фактов осуществляется не с целью выяснения истины, а лишь для того, чтобы любыми средствами обелить замаранную репутацию силовиков. Средства эти крайне однообразны: с одной стороны, сбор расписок типа "потерпевшие претензий не имеют" (иногда под обещание заплатить за ущерб), с другой – недвусмысленная угроза развязать против потерпевшего или даже учреждения, к которому он имеет служебное отношение, "холодную войну". Формулируется ультиматум примерно так: "Вы, конечно, имеете право подать на нас в суд, но тогда мы отнесемся к ведомству, где вы работаете, со всей принципиальностью".

У нас есть неопровержимые доказательства, что на "развал" выдвинутых обвинений, кроме всего прочего, работают сотрудники правоохранительных органов, чьи имена были названы в нашей статье (например, сотрудник прокуратуры Ю.Шеремет). И что особый интерес дознаватели проявляют к обстоятельствам, при которых нам стали известны те или иные компрометирующие их данные.

Не для того писалась статья, чтобы несколько профнепригодных сотрудников по-хорошему ушли из милиции. Речь шла не о единичных случаях. О другом. О мутации черниговских правоохранительных органов как структуры. О немотивированной, чисто бандитской жестокости и коррумпированности тех, кто там служит. О круговой поруке, разъедающей ведомство сверху донизу.

Если сержант милиции избивает ни за что человека – это отдельно взятый факт. Но если оказывается, что в момент совершения преступления он вовсе не службу нес, а выполнял подряд по охране коммерческой структуры, да еще и на основании очень сомнительного договора, подписанного высшим милицейским руководством, каковое после берет нижнего чина под защиту, – это уже симптом. "Улаживание" дел с потерпевшими и свидетелями, а также полюбовное расставание со схваченными за руку преступниками в мундирах (а сколько не схваченных?) – суть не лечение болезни, а ее рецидив.

С просьбой о помощи в "ЗН" вновь обратился завотделением областного противотуберкулезного диспансера Владимир Семений. Он был зверски избит неустановленным лицом. А когда начал доискиваться справедливости – его снова избили (по выходе из больницы). Притом еще и ограбили, приговаривая, чтобы никуда с жалобами не обращался. Милиция взыскала с него плату за отнятые грабителями документы. Но в поиске нападавших не преуспела. Недавно доктор Семений выиграл апелляционный суд, отменивший очередное постановление на закрытие уголовного дела №75/704 М по факту причинения ему телесных повреждений. Подробности, которые он описал нам, почти невероятны.

"Неустановленным" лицом избивавший именуется в официальных бумагах лишь из вежливости. Он хорошо известен в милиции и покалеченному врачу. 29 апреля сего года Черниговский апелляционный суд вновь возвратил заваленное по всем срокам дело на доследование.

("Зеркало недели", №21, 8-14 червня 2002 р.)

* * *

Із листа кременчужанки Наталії Олександрівни Герман:

". 11 квітня 2002 року, близько 18.00, без санкції суду та моєї згоди, до мого житла, де знаходився син – І. Герман, його знайомі М. та О., увірвалися озброєні пістолетами працівники міліції у камуфляжній формі та масках. Вони збили з ніг сина, який добровільно відчинив їм двері, вистрелили в нього. Не вцілили лише випадково. Нічого не питаючи, не представляючись, працівники міліції повалили на підлогу трьох хлопців, скрутили їм руки та одягли наручники. Потім один з працівників міліції вистрелив з невідомих причин у М., нанісши йому важке поранення внутрішніх органів. Досі М. знаходиться в тяжкому стані в лікарні. Ніхто з трьох хлопців не міг чинити опір міліції, бо всі лежали у наручниках на підлозі. Зрозумівши, що їхні дії привели до неочікуваних ними проблем, працівники міліції викликали швидку допомогу, якою відвезли М. до лікарні, О. – до відділу УБОЗ, а мій син тривалий час змушений був стояти обличчям до стіни у під’їзді біля квартири. Протягом цього часу у квартиру безперешкодно і неодноразово заходили співробітники міліції. Що вони там робили, нам невідомо. У шухляді шафи, яку я відкрила за наполяганням міліції, я побачила обріз мисливської рушниці. Я була шокована, бо щодня відкривала саме цю шухляду за потребою. Я переконана, що не було там обрізу і 11 квітня. Під час написання протоколу працівники міліції раптом прямо на підлозі у великій кімнаті знайшли речовину темно-зеленого кольору. Я і свідки зразу сказали, що під час огляду кімнати ми не бачили цього пакету. Коли я відмовилася підписувати протокол, мені погрожували тим, що заберуть з собою у відділ. Наступного дня мого сина було заарештовано в адміністративному порядку на 7 діб. Того ж дня ввечері я звернулася до прокурора, оскільки дізналася, що мого сина у відділі УБОЗ б’ють, на що прокурор відповів, що вже зателефонував керівнику УБОЗ Плужнику, і сина бити більше не будуть. Не дивлячись на це, наступного дня – 13 квітня 2002 року – мого сина було по-звірячому побито працівниками міліції Макаренком і Компанійцем. При цьому його близько трьох годин мордували струмом. Звичайно, син був змушений після цього зізнатися, що наркотики належать йому, і що він сам їх навіть вирощує. Від нього також вимагали зізнатися в здійсненні якогось збройного нападу. 15 квітня 2002 року, за моїм наполяганням, сина оглянув судово-медичний експерт, якому син розповів про те, як його били в міліції. Того ж дня сина було звільнено, оскільки я звернулася до засобів масової інформації. Прокурор сказав мені, що за фактом вилучення зброї та наркотиків буде порушено кримінальну справу. А як же все останнє? Чому не відбувається з’ясування з приводу протизаконного вторгнення міліції до моєї квартири, за фактом проведення пострілів міліціонерами і тяжкого поранення ні в чому не винного хлопця? Мій син ні в чому не винен. 11 квітня 2002 року зброя і наркотики з’явилися у квартирі, дякуючи працівникам міліції, які, певне, у такий спосіб намагаються приховати свої протизаконні дії.

("Інформаційний бюлетень", ч.24, 1-15 травня 2002 р.)

* * *

Инспектора Леонида Проценко (с. Чулаковка, Херсонской обл.) судебная палата по уголовным делам Херсонского апелляционного суда разжаловала и приговорила к 12 годам лишения свободы, обязав выплатить семье погибшего от его руки 36,8 тысяч гривен возмещения морального и материального ущерба.

Приняв жалобу от обворованной сельчанки, чулаковский "шериф" решил навестить дом потерпевшей. Там он застал изрядно выпившего гостя и основательно его избил. Под вечер того же дня лейтенант с дружинником добрались до хаты подозреваемого в краже денег. Инспектор без лишних препирательств выволок беднягу во двор, ударил его по лицу и выстрелил из "Макарова" в висок. Трагедии могло не случиться, обрати тогдашнее руководство Голопристанского районного отделения милиции внимание на сельского участкового. Менее чем за две недели до убийства лейтенант, заподозрив трех местных жителей, мирно угощавшихся пивком у здания сельсовета, в каких-то неблаговидных деяниях, вынул пистолет и обыскал всю компанию. Один из любителей пива заикнулся было о правах человека, за что рассвирепевший офицер ударил его по лицу, приставил к голове пистолет и спустил курок. К счастью, в ствол не был дослан патрон, и человек остался жив.

Руководителей районной милиции отправили в отставку.

("Киевские ведомости", 28 травня 2002 р.)

* * *

Город Ясиноватая расположен вблизи Донецка. Именно здесь в начале марта разыгралась драма. Неизвестными лицами был избит бывший друг Николая Мацыка. 5 марта Николая вызвали в местное отделение милиции в качестве свидетеля по делу. Вошел он в двери милиции живым, здоровым и полным надежд. Через трое суток его вынесли через черный ход фактически инвалидом.

С самого начала Мацыка начали "бросать" из кабинета в кабинет, от следователя к следователю. Требовали признаться в избиении бывшего друга. Но парень оказался не из слабаков. И тогда его бросили в камеру!

Встревоженная семья находит адвоката Пархоменко, и тот во второй половине дня начинает поиски Николая. В горотделе милиции ему, не моргнув глазом, соврали, что такого не было. Помощник городского прокурора Д.Лысенков раскопал в стоге милицейских бумаг упоминание о Мацыке, не находит оснований для его задержания и распоряжается освободить. Но заместитель начальника ГОВД Никитенко игнорирует это распоряжение. Он сам проводит допрос Николая, выдворив адвоката за дверь. Это было в 16.00. И только в 22.50 начался допрос в присутствии адвоката, а сам протокол составлен в 23.15. Мацык отрицает свою вину, а у дознавателей нет изобличающих доказательств. Тем не менее, задержанного, несмотря на протесты адвоката, повторно водворяют в камеру. Николай Мацык твердо стоит на том, что с полуночи, пять часов подряд, его поочередно избивали зам. начальника ясиноватской милиции Никитенко и его подручные Сидоров, Филатов, Гончаренко. Об этом стало известно донецким журналистам, и газеты области донесли эти фамилии до широких кругов общественности. Тогда-то стражам правопорядка и пригодился Уголовный кодекс. Вызванные наутро врачи "скорой помощи" нашли Николая в бессознательном состоянии. Милиционеры отказались отправить его в больницу, разрешив "откачать". По-видимому, экзекуция продолжалась далее, потому что через два часа снова была вызвана "скорая". На этот раз врачи настояли на госпитализации парня. У него было сотрясение мозга, ушибы грудной клетки и поясницы, области промежности. "Он был синий от побоев", – утверждают свидетели. Милиционеры, напуганные тем, что "клиент" может отдать концы, вытаскивают его через черный ход. Забросив бессознательное тело в "УАЗ", отправляют в больницу. Там его приковали наручниками к кровати, выставив конвой. Расконвоировали Мацыка только по истечении 72 часов после задержания. Так велит закон. Тот самый, которым парня били по голове. За это время из него выбили признание в преступлении, объяснение по поводу ушибов по классическому образцу. Но после освобождения потерпевший направил жалобу в прокуратуру города. Там ее рассмотрели, не допросив даже врачей "скорой помощи", и вынесли решение – в действиях сотрудников милиции нет состава преступления. К такому же выводу пришли в областной прокуратуре и ведомственной службе внутренних расследований.

А вот Ясиноватский горсуд 3 апреля не согласился с решениями этих ведомств, отменил их и направил дело в ту же городскую прокуратуру для повторного рассмотрения. Прокуратура это решение не обжаловала, но с возбуждением уголовного дела (по статьям "незаконное задержание" и "нанесение телесных повреждений") не спешит. 16 апреля тот же суд под председательством судьи Валентины Бойченко признал незаконным задержание Н.Мацыка. Это решение суда направлено в Генеральную прокуратуру и МВД, однако реакции пока не последовало. А вот в адрес Мацыка и его адвоката раздаются угрозы, их пытаются втянуть в какой-нибудь конфликт, спровоцировать драку. Поэтому они стараются лишний раз не выходить на улицу. Местные журналисты утверждают, что в день принятия судом решения о незаконности задержания Мацыка к председателю Ясиноватского горсуда А.Добрынину настойчиво добивались прокурор города Мирошниченко и начальник милиции Мартынюк. Потерпевший решил идти до конца.

("Свобода", №20, 28 травня-4 червня 2002 р.)

* * *

Как сообщили в информационном центре "Антитеррор" УМВД Украины во Львовской области, сотрудники правоохранительных органов задержали 16-летнего М., сорвавшего на бегу с женщины золотую цепочку, по подозрению в совершении грабежа. На третий день пребывания в ИВС городского управления милиции подросток сделал из своей рубашки петлю и повесился на ручках двухъярусной металлической кровати. Заместитель начальника Львовского городского управления внутренних дел Михаил Курочка заявил, что прокуратура отказала в возбуждении уголовного дела по признакам халатного отношения сотрудников изолятора к своим обязанностям. Все, допустившие ЧП, отделались выговорами.

ЧП произошло в помещении, где в свое время был следственный изолятор Управления СБУ во Львовской области.

("Факты", №100, 5 червня 2002 р.)

* * *

3 июня в 18.35 с подростком разговаривал начальник изолятора, спрашивая о возможных жалобах и пожеланиях. А спустя 7 минут дежурный увидел, как парень засовывает голову в петлю. Сотрудники изолятора бросились спасать "подопечного", но ни они, ни прибывшие по вызову врачи не смогли вернуть его к жизни. По словам Михаила Курочки, подросток стоял на учете в милиции с 11 лет.

Это уже не первый подобный инцидент в изоляторе Львовского городского управления милиции. За последние три месяца трое подследственных пытались свести счеты с жизнью: двое – через повешение, а третий пытался перерезать вены.

("Сегодня", №121, 5 червня 2002 р.)

* * *

Николай Москалев, глава Сумского общественного объединения ромской культуры, сказал, что поездка в милицейский участок, где буквально со скандалом приходится выручать своих братьев по крови, превратилась уже в его постоянную работу. Опасно быть, по мнению Н.Москалева, и одиночкой, вне табора. Если ромская организация еще может доказать невиновность своего подопечного в милиции, то сам он, без поддержки, вряд ли выберется оттуда на свободу. Доходит до того, что ром приезжает в какой-то район, а в милиции ему сразу бросают: "Давай, перебирайся куда-то в другое место. Если нет, то повод для ареста на 15 суток мы найдем. А потом, не исключено, наркотики у тебя обнаружим. Тогда вообще о свободе забудь".

Мария Иванова, адвокат, привела пример из своей практики. Как то вызвали ее в КПЗ к хорошо ей знакомому рому. Но в серой каморке она увидела не сильного молодого мужчину, каким до этого его знала, а окровавленного старика. Под ножками стула валялись клочья его волос. Врачи со "скорой" подтвердили, что мужчина в самом деле сильно избит. Буквально через несколько часов после снятия побоев его выпустили с казенной формулировкой "за отсутствием состава преступления".

("Киевские ведомости", 21 червня 2002 р.)

* * *

Недавно в Чернівцях стався черговий випадок свавілля з боку людей, які носять ймення правоохоронців. Після квартирної крадіжки міліція шукала винуватців. Під руку попав 24-річний мешканець Чернівців. І хоча під час скоєння крадіжки хлопець мав "залізне" алібі, бо був у церкві з друзями, що підтвердив і церковний сторож, його все-таки затримали. При цьому, арешт відбувався з усіма можливими порушеннями прав людини. Хлопця не ознайомили з обвинуваченням, вдягли наручники, вкинули в "воронок" і відвезли у райвідділ. Там почався допит. За твердженням потерпілого, в хід пішли гумові кийки. ". Непритомнів, в туалет ходив кров’ю, просив: "Відведіть мене в лікарню, напишу вам, що схочете.". На таку умову міліціонери зрештою пристали. Хлопець попав до рук лікарів. Ті констатували: струс головного мозку і розрив прямої кишки. Наразі проведено вже дві операції, а восени хлопця чекає третя. Мати потерпілого наполягає на покаранні винних.

("Україна молода", №112, 20 червня 2002 р.)

* * *

Накануне нового, 2002 года менеджер фирмы ООО "Стокмастер" получил в банке ВАТ "ТММ" наличные деньги фирмы для осуществления расчетов за приобретенные ценные бумаги. Полученные деньги он вез на работу, но об этом узнали сотрудники налоговой милиции, что и послужило началом этой истории. По дороге предприниматель был остановлен сотрудниками Управления налоговой милиции в г.Киеве. Они избили его, связали руки ремнем, затем уложили лицом на землю и только потом, обыскав автомобиль и проверив документы, доставили его в офис фирмы, где в это время находился его руководитель. Сотрудники налоговой милиции провели обыск в помещении, ссылаясь на уголовное дело, которое ни к фирме, ни к менеджеру не имело отношения. К середине дня налоговая милиция, без всяких на то оснований и ордера, задержала семерых представителей контрагентов фирмы, пришедших в офис. После этого все задержанные были доставлены в налоговую милицию для дачи показаний по уголовному делу, суть которого им никто не объяснил. Директор фирмы, г-н Степаненко, под угрозой физического насилия был доставлен в налоговую милицию отдельно, где подвергся бесчеловечному допросу в качестве свидетеля в течение более полутора суток без перерыва. Один из задержанных – Н.Мусиенко, который не являлся сотрудником фирмы, предупредил представителей власти о плохом состоянии здоровья. Но это не остановило, а лишь раззадорило налоговиков – они получили возможность выбить нужные показания в обмен на жизнь больного человека. Одного свидетеля – Мусиенко – заставляли давать показания на другого – Степаненко. Абсурдность этого действия, с точки зрения уголовного процесса, понятна – найти основания для конфискации изъятых денег. Свидетель Мусиенко не выдержал пытку, называемую допросом, и был доставлен в больницу в тяжелом состоянии. Однако это обстоятельство нисколько не смутило его мучителей. Следователь В.Деньга в сопровождении отряда милиционеров, переодетых в штатское, ворвался в больницу, где лежал Мусиенко, угрожая ему оружием. Досталось и начальнику реанимационного отделения. Ему зачем-то тоже выписали повестку в налоговую милицию. Лишь когда Мусиенко впал в кому, следователь разрешил медикам оказать ему помощь. Степаненко, будучи на допросе у следователя, потребовал пригласить адвоката. Адвоката вызвали в качестве свидетеля, пытаясь получить показания против клиента. Его заставили писать объяснительную записку, по какой причине он защищает Степаненко.

Сегодня никто не может быть в безопасности от произвола чиновников.

("Свобода", №24, 25 червня-2 липня 2002 р.)

* * *

Г.Д. Коновалова:

"Справа моя пов’язана з подіями, які відбувалися 11.04.2002 р. у місті Кременчуці – в цей день працівниками міліції був затриманий мій син, Коновалов Олександр Сергійович, за підозрою в скоєнні злочину (у той час за цією карною справою були також затримані Литвин Д. та Ковальов В., про яких вже йшлося в ваших попередніх публікаціях). 15.04.2002 р., в день вирішення Полтавським районним судом питання про взяття під варту затриманих, ми, матері, випадково побачили, в якому стані був доставлений (волочили під руки) до суду затриманий В.Ковальов – його було дуже побито, обличчя пухле, голову він тримати не міг, він був без свідомості! Свого сина я так і не побачила – справа його була розглянута раніше, без присутності адвоката. Не виникає сумніву, що слідча УБОЗ в Полтавській області Л.С. Тимохіна навмисно не попередила адвоката про дійсний час розгляду справи, щоб приховати стан наших дітей, що були закатовані працівниками міліції.

Чи буде засвідчено факт побиття затриманих посадовими особами Полтавського районного суду, УБОЗ та прокуратурою в Полтавській області? На наше, матерів, звернення 15.04.2002 р. до прокурора Полтавської області з проханням провести судово-медичний огляд підозрюваних одержана відповідь: ". на підставі ст.6 п.2 КПК України прийнято рішення про відмову в порушенні кримінальної справи" – ані слова про результати судово-медичного огляду затриманих, про застосування незаконних методів дізнання працівниками міліції (ми ж бачили на власні очі побитого В.Ковальова). Мій син, знаходячись з 16.05 по 23.05.2002 р. в ізоляторі тимчасового утримання в м.Кременчуці, був в черговий раз закатований працівниками міліції. Не витримавши катувань, він спробував порізати собі вени. За браком доказів вони катують мого сина! Хіба можна витримати такі тортури? До потилиці і пальців рук вони прикладають оголені проводи під струмом, пропускають електричний струм через статеві органи, одягають на голову протигаз, заздалегідь перекривши доступ повітря.

На мою скаргу від 20.05.2002 р. до прокурора м. Кременчука О.Г. Михайлика отримала відповідь, що ця скарга направлена для розгляду начальнику слідчого відділу прокуратури Полтавської області М.А. Кармазіна, який відмовив мені у відповіді на скаргу від 15.04.2002 р. Мною також направлена скарга до Генерального прокурора України.

Пишу лист з метою підтримки громадськістю: правоохоронною системою в Україні навмисно приховується існуюча проблема – використання недозволених методів дізнання, катуванням працівниками міліції з явною схильністю до садизму".

("Інформаційний бюлетень", №31, 26 червня-2 липня 2002 р.)

* * *

58-річному Мирону Онуфрійовичу Зіньковському з Новояворівська у минулому році видалили пухлину кишечника. Три місяці він лежав у лікарні, проходив процедури хіміотерапії. Нещодавно він, набираючись сил, гуляв по стадіону СШ №3. "Я тобі покажу, як замки в машині псувати!", – з цими словами на літню людину кинувся якийсь молодик і почав бити. Бив жорстоко, а коли Мирослав Онуфрійович благав не бити, адже йому лишень зробили операцію, нападник відповідав: "Будеш і другу робити!". За цією "екзекуцією" уважно спостерігав ще один чоловік, тесть нападника. І невідомо, чим би усе це закінчилося, коли б не сусід Мирона Онуфрійовича: він вирвав його з рук кривдників та відвіз додому. Того ж дня М.Зіньковський подав заяву в міліцію. І з’ясувалось, що бив інваліда не якийсь хуліган, а міліціонер полку патрульно-постової служби ЛМУ УМВСУ у Львівській області. А спостерігав за побиттям тесть міліціонера, підполковник міліції, співробітник управління боротьби з організованою злочинністю. Чому ці правоохоронці вирішили, що літня людина, інвалід буде ламати замки їхнього автомобіля, незрозуміло. Як не зрозуміло, яке право вони мали на самосуд. Скаргу на дії міліціонерів Мирон Онуфрійович надіслав на ім’я начальника УМВСУ у Львівській області генерала Володимира Ортинського. До честі останнього, управління негайно відреагувало на звернення. У Новояворівськ прибув співробітник управління, який перевірив скаргу і підтвердив "неправомірні дії міліціонера полку ППСМ". Матеріали перевірки міліція скерувала у прокуратуру Яворівського району. А звідти надійшла дивна відповідь за підписом слідчого прокуратури О.Харамбури. Факту побиття слідчий не спростовував. Проте в порушенні кримінальної справи відмовив "за відсутністю складу злочину" в діях міліціонерів. Працівник прокуратури у своїй відповіді роз’яснив, що Зіньковському були завдані "легкі тілесні ушкодження без короткочасного розладу здоров’я". А нападник, зазначив слідчий, "в даному протиправному випадку діяв не як працівник міліції, а як приватна особа". Після цього побиття Мирон Онуфрійович двадцять днів пролежав в лікарні з діагнозом "закрита черепно-мозкова травма та струс головного мозку". Міліціонер того дня перебував поза службою. Та, згідно з присягою, правоохоронець завжди має залишатися на сторожі закону. Сьогодні рішення районної прокуратури скеровано для оскарження в прокуратуру Львівської області. Та, швидше за все, зять підполковника – бійця з оргзлочинністю – залишиться безкарним. І надалі перебуватиме на службі.

("Високий замок", 27 червня 2002 р.)

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори