ЗМІ та громадянське суспільство.

Суб’єктивні міркування на задану тему почнемо з констатації факту. Днями у рамках Форуму громадських організацій відбувся круглий стіл під назвою "Значення ЗМІ для становлення громадянського суспільства". Організаторами виступили Асоціація "Спільний простір" та Комітет "Рівність можливостей" — структури добре відомі у журналістських та політичних колах. Тема, хоч і не нова, проте актуальна. Особливо в рамках тієї дискусії, яку сам того, можливо, і не бажаючи, спровокував Володимир Литвин у розпал виборчої кампанії.

Цей круглий стіл наштовхнув на низку думок, можливо, надто суб’єктивних. Але все-таки. Найперше, хочеться звернути увагу на деякі сумні, принаймні для мене, речі. Наше суспільство у своєму загалі ще дуже слабо розуміє ідеї власне громадянського суспільства. Тим більше, йому складно оцінити роль ЗМІ у цих процесах. Цю тезу, на жаль, підтверджує рівень багатьох наших громадських організацій. З великим здивуванням відкрила для себе те, що деякі їх представники мають своє, досить специфічне, але зовсім непрофесійне розуміння поняття громадського, або якщо йти за українським законодавством, суспільного мовлення, яке є елементом громадянського суспільства. І це розуміння полягає у тезі: "Усі громадські організації повинні мати однаковий час для висвітлення своєї діяльності на громадському телебаченні". Не буду коментувати цю тезу. Тут, швидше, треба говорити про те, що ми, журналісти, недопрацювали свою функцію. Хто ж, як не мас-медіа, мали зробити таку роз’яснювальну чи навіть просвітницьку роботу. Але українські ЗМІ сьогодні більше переймаються проблемами політичного істеблішменту (у гіршому розумінні, бо політичної інформації наші громадяни потребують теж, як і будь-якої іншої), аніж громадянського суспільства.

Тема, піднята у назві круглого столу, так і не була розкрита у його ході. Можливо, її варто було обговорювати у дещо іншому форматі, бо вона є дуже специфічною. Окрім того, як на мене, поки що вона залишається більше теоретичною, аніж практичною. Українська дійсність диктує свої умови, в яких дуже мало місця залишається і громадянському суспільству, і незалежним медіа. Депутат Верховної Ради минулого скликання, а нині консультант парламентського комітету з питань свободи слова Віталій Шевченко поставив дуже влучне запитання: про яке значення ЗМІ для становлення громадянського суспільства можна говорити після цієї виборчої кампанії, коли народ голосував не так, як писали ЗМІ? Зрозуміло, що на відновлення довіри до мас-медіа у журналістів залишилося надто мало часу, бо попереду президентська виборча кампанія. І поки що жодна із політичних сил, ні опозиційна, ні провладна (і тут я погоджуся із Володимиром Скачком, який нещодавно писав на цю тему в "Киевском телеграфе"), не бажають бачити ЗМІ справді незалежними, оскільки у боротьбі один із одним їм потрібні засоби масової пропаганди.

Насторожує ще одне. Говорячи про ЗМІ у контексті громадянського суспільства, усі чомусь ведуть мову лише про необхідність створення громадського мовлення. Але роль мас-медіа у становленні громадянського суспільства не вичерпується лише цим. Вона передбачає дуже широкий спектр дій, починаючи від підняття правової та політичної культури населення, завершуючи усвідомленням самими журналістами цієї ролі.

Один із розробників комунікативної теорії Карл Дойч писав у своїх працях про важливість наявності в суспільстві достатніх комунікативних засобів для того, щоб індивід відчув свою приналежність до народу. Бо саме такі засоби (у тому числі й мас-медіа) допомагають відчути цю приналежність, що є чималим вкладом у формування нації, побудови демократичної держави та громадянського суспільства. Люди повинні відчувати себе частиною тієї спільноти, в якій вони живуть, щоб ця спільнота дійсно була міцною. А через ЗМІ індивід долучається до суспільних процесів. ЗМІ є фактично передавачем інформації від держави до суспільства, і навпаки, — від суспільства до держави. Вони є зв’язуючою ланкою. Звичайно, це теорія. І звичайно, це ідеал. Але є ідеали, яких не завадило б і досягати.