пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200217
17.12.2002 | Людмила Клочко.

Вокзальні пригоди.

   

Наш колега С. вирішив на травневі свята побувати у горах на Західній Україні. Ми чекали його повернення, щоб почути розповіді та подивитися фотографії, які завжди у С. виходять напрочуд гарними. Але не про краєвиди і не про зустрічі з друзями розповів С. Не встиг він підійти до входу у Південний вокзал у Києві, як до нього підійшли двоє молодиків, які поводили себе досить нахабно. Вони почали настирливо питати звідки й куди їде С. На запитання, хто вони, молодики повідомили, що вони тут "все контролируют". "Ну и контролируйте себе" – відповів С., звільняючи собі дорогу. Ще двічі до нього підходили незнайомці, у переході до поїздів і безпосередньо на виході до платформи. Питали, чи "приставали" до нього і чи не збирається він заявити у міліцію. С. детально описав прикмети незнайомців і зазначив, що поводили вони себе впевнено й "професійно", тобто у разі звернення потенційної жертви до міліції, у їх діях не було б прикмет злочину. "Мабуть, вимагати гроші вони починають лише тоді, коли бачать, що дійсно залякали жертву", — зазначив С.

Під час зустрічі правозахисників у Варшаві я розповіла про цей випадок. Колега з Донецька О. сказав, що й у нього була така ж сама пригода майже на тому ж місці. 25 березня О. їхав з аеропорту Бориспіль автобусом, який зупиняється біля Південного вокзалу. О. мав деякий час і сподівався здати речі до камери схову й погуляти Києвом. Але біля входу до автоматичних камер схову, що розташовано на Північному вокзалі, до нього підійшли незнайомці, які спочатку питали куди й звідки він їде, а потім пояснили, що вони збирають гроші "для братків, що на зоні". Опис незнайомців співпадав з описом, що дав С.

25 травня, повертаючись з Варшави, представники українських НУО вирішили триматися разом. Коли автобус "Польоту" зупинився біля Південного вокзалу, до пасажирів підійшли хлопці, які запропонували послуги носіїв. До речі, носії, що працюють на вокзалі, повинні мати нагрудні жетони, яких у хлопців не було. Натомість, вони мали мобільні телефони, якими й скористалися після нашої відмови від їх допомоги. На початку переходу, що веде до виходів на платформи, до нашого колеги Р., який йшов попереду, підійшли двоє незнайомців з уже відомим нам питанням: "Ви звідки?". Так, це вони. С. описав їх таким чином, що не впізнати було важко. Аж ось і ще двоє — потенційну жертву миттєво було взято в облогу з усіх боків. "А-а, ви усі разом? Ну так би й казали, — не дуже засмутилися молодики на наше обурення їх діями, — Помилилися, ми зустрічаємо іншу людину". Незнайомці зникли. І, якщо не знати попередніх історій, то можна було б прийняти їх версію. Всі разом ми прийшли до кімнати міліції. З чотирьох моніторів працювали два, та й ті були зафіксовані на одних приміщеннях. Два міліціонери у формі, які сиділи у кімнаті, пішли когось шукати. Вони досить швидко розшукали оперуповноваженого, який і запропонував написати заяву. Після написання заяви він розпитав прикмети незнайомців і тільки після цього увімкнув монітори на активне спостереження. З’ясувалося, що за допомогою телеспостереження можна заглянути у багато куточків вокзалу, і, якщо б це було зроблено раніше, то, мабуть, ми й змогли б указати міліції на рекетирів. Оперуповноважений взагалі скептично поставився до нашої заяви: "Якщо ми їх навіть і затримаємо, то нема чого їм пред’явити, вони ж вас не пограбували". До того ж він розповів, що на вокзалі чергують лише сім міліціонерів, то й не встигають бути одночасно у всіх небезпечних місцях.

Уже з Харкова ми написали листи до міністерств транспорту й внутрішніх справ про те, що на вокзалі Києва діє угрупування, яке саме називає себе рекетом. До того ж колеги із-за кордону переслали нам листи Олексія з Ванкуверу з описом подібної історії на вокзалі. Тому ми вирішили не покладатися на заяву до вокзального ЛОМу. Адже ми запросили на наступну зустріч своїх колег з інших країн до Києва. Потрібно сказати, що реакція на наші листи була оперативною. До Харкова приїжджали й телефонували і оперативні служби лінійної міліції, й представники міністерства транспорту. Сподіваємося, що нашим (і не тільки нашим) гостям ніщо не буде загрожувати. Інакше, навіщо будувати нові вокзали, якщо ми не можемо дати їм ладу, і щоб "тут усе контролювали братки"?

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори