пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200216
17.12.2002 | Василь Овсієнко, м. Київ

Громадський комітет за реабілітацію "першотравневої" двійки".

   

Так назвала себе громадська організація з чотирьох осіб, які поставили перед собою цілком конкретне завдання: домогтися реабілітації двох колишніх політв’язнів — Георгія Москаленка та Віктора Кукси, засуджених свого часу за ст. 62 i 222 КК УРСР.

За даними Всеукраїнського товариства політичних в’язнів i репресованих (ВУТПіР), в Україні тепер налічується близько 30 тисяч колишніх політв’язнів. Лише частина з них реабілітована згідно з Законом УРСР від 17 квітня 1991 року "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні", а саме, засуджені за ст. 62 — "антирадянська агітація i пропаганда" і 187-1 — "розповсюдження завідомо неправдивих вигадок, що паплюжать радянський державний і суспільний лад" та за деякими іншими статтями. Інші категорії колишніх політв’язнів і, зокрема, учасники збройної боротьби за незалежність, досі цією незалежною державою не реабілітовані. Та й з-поміж "антирадянщиків" дехто досі носить тавро "кримінального злочинця". Зокрема, ті, кому з політичних міркувань була сфабрикована кримінальна справа ("опір міліції", "наркотики", "порушення пашпортного режиму", "спроба зґвалтування" та ін.), а також ті, що мали, сказати б, "супровідні" звинувачення, як оця "першотравнева двійка".

Суть цієї справи ось у чому.

Уночі проти 1 травня 1966 року 26-літній робітник Віктор Кукса i 27-літній робітник i студент вечірнього відділу Київського інституту народного господарства (нині Київський національний економічний університет) Георгій Москаленко зняли з даху КІНГу червоний прапор i натомість вивісили жовто-синій. Сміливці розраховували, що вранці прапор побачить багато людей, адже саме тут формувалися колони студентів i робітників, щоб іти на першотравневу демонстрацію на Хрещатик. Прапор вони зшили з двох жіночих шарфів, посередині нашили національний герб тризуб i написали друкованими літерами, чорнилом:

Ще не вмерла Україна,

Ще її не вбито!

ДПУ

Ця вигадана абревіатура мала означати "Демократична партія України" — щоб не шукали ОУНівського підпілля, а змінений текст національного гімну — що боротьба за незалежність не припиняється.

Прапор був знятий уже о 8 годині ранку, доставлений в КГБ. Негайно була порушена кримінальна справа. Сміливців "вирахували" аж через 9 місяців. Вони були заарештовані 21 лютого 1967 року i 31 травня засуджені Київським обласним судом до 3 (Москаленко) i 2 (Кукса) років ув’язнення в таборах суворого режиму. "Холодною зброєю" був ніж, яким В.Кукса зрізав червоного прапора, вогнепальною — самопал, набитий головками сірників. Ним Г.Москаленко, стоячи внизу біля пожежної драбини, мав подати сигнал другові, якби виникла якась небезпека. Стріляти не довелося.

Відповідно до Закону про реабілітацію, постановою Пленуму Верховного Суду України від 20 травня 1994 року судові рішення в частині засудження Москаленка Г.М. та Кукси B.I. за ст.62 ч.1 КК УРСР скасовано, а кримінальну справу в цій частині переведенням закрито на підставі п.2 ст.6 КПК України за відсутністю складу злочину. Але вони й надалі вважаються засудженими за ст.222 КК УРСР. Тобто політична реабілітація обернула їх на чистих кримінальників! Отакий парадокс пострадянської юриспруденції.

Ба, цей факт не поодинокий. Скажімо, Володимир Мармус з друзями теж вивісив уночі проти 22 січня 1973 року 4 національні прапори та 19 листівок у Чорткові на Тернопільщині. За ст. 62 всі вони теж реабілітовані. Та вони мали якусь зброю, з якої в лісі вчилися стріляти. Судимість за ст.222 вигасла вже через 5 років після звільнення, тобто 1987 року. Але сина В.Мармуса в 2002 році не приймають до військового інституту через кримінальну судимість батька! Він є сином "ворога народу"! Виникає питання, чи ж українська це держава?

Ось чому 18 березня 2002 року в Києві створено цей Громадський комітет за реабілітацію "першотравневої двійки". До нього увійшли співголова Київської Ради об’єднань громадян Сергій Таужнянський; голова Кагарлицької районної організації Партії Зелених України Володимир Грисюк; я, Василь Овсієнко, колишній політв’язень, нині координатор програми Харківської правозахисної групи; голова Київської обласної організації ДемПУ, колишній політв’язень Валерій Кравченко, який, власне, й ініціював цю справу. Комітет збирається в приміщенні Київської організації ДЕмПУ, Ярославський пров., 3-Б, Київ, 04070; тел. (044) 229-20-66.

Комітет хоче створити прецедент повної реабілітації цих двох репресованих, щоби згодом домагатися реабілітації всієї означеної категорії. Бо в нашій державі, яка поки що тільки номінально українська, все треба вигризати зубами у її противників, які залишилися при владі, аби тільки не поступитися нею справжнім патріотам. Так i радянські судді-комуністи, "заметно перекосив рыло в сторону" (М. Салтиков-Щедрін), всілися під синьо-жовтим прапором i тризубом, а люди (не rpix сказати гepoї), які утверджували ці символи, — досі для них злочинці! Пан Леонід Кучма, якому в найстрашніших снах не снилося, що він стане колись Президентом України, визнає особами, що мають особливі заслуги перед Україною — кого б ви думали? Героїв Радянського Союзу, Героїв соціалістичної праці, депутатів Верховних Рад СРСР i УРСР. Тобто, за великим рахунком, найзапекліших противників незалежності України i найвірніших прислужників окупантів.

Розуміючи, що юридичних підстав домогтися реабілітації Г.Москаленка, В.Кукси та ociб означеної категорії зараз не існує, Комітет почав створювати громадську думку довкола цієї проблеми, щоб змінити закон або принаймні щоб суди переглядали такі справи i виносили виправдальні вироки. Адже підневільний народ мав право боротися за незалежність не лише з самопалами та кухонними ножами, але зі зброєю в руках.

Комітет організував низку виступів по радіо та публікацій у npeci (див., зокрема, київські газети "Шлях перемоги" від 15.05 та "Україна молода" від 23.05 2002 р.), а 1 травня разом з Київською радою об’єднань громадян (КРОГ), Демократичною партією України (ДемПУ), Всеукраїнським товариством політв’язнів i репресованих (ВТПВіР) та хором "Гомін" улаштував мітинг, де виступили Г.Москаленко та В.Кукса. Щоб привернути увагу громадськості до цього питання, передбачається зустріч зі студентами КНЕУ, скликання прес-конференції, виготовлення стенда та збирання підписів, пікетування державних установ i навіть спортивний захід — марафонський пробіг вулицями Києва з гаслами за реабілітацію політв’язнів.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори