пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200213
18.12.2002 | Олександр Степаненко.

Щодо дискримінації в Україні.

   

(відгук на публікацію в ПЛ №10) Олександр Степаненко, м.Чортків На мою думку, попередня оцінка стану дискримінації та нерівності в Україні мала б бути більш критичною. Те, що держава нібито не проводить дискримінаційної політики стосовно окремих суспільних груп (адже немає таких речей, як смуга осілості, насильницьке закриття храмів, або масова депортація), зовсім не означає, що великі маси людей не дискримінуються у самий жорстокий спосіб. Розмежування в правах іде головним чином за принципом заможності (давній як світ поділ на бідних і багатих), а саму заможність не в останню чергу визначає лояльність до існуючої влади. При тому варто згадати, що рівні та прозорі умови (стартові можливості) для досягнення пристойного рівня достатку наша держава свого часу не забезпечила.

Громадяни дискримінуються в плані доступу до медичної допомоги (можливості отримати пристойну допомогу — як безкоштовний мінімум, так і платний максимум — у киянина і сільського мешканця різняться на кілька порядків, як і можливості для багатого і бідного киянина). Те ж саме можна сказати про доступ до освіти, культурних здобутків.і т. ін.

Прояви нетерпимості до "іновірців" та інакомислячих чисто на побутовому рівні та у політикумі є досить помітними ще й тому, що влада часто сприяє їм власною бездіяльністю (небажанням втручатися у конфлікт на стороні дискримінованої, слабшої сторони) або й відвертою провокативністю. І не завжди до таких речей можна ставитись поблажливо (списувати на "пристрасті політичної боротьби", "пережитки минулого"), тому що справді часто підґрунтям для нетолерантності є задавнені міжетнічні та міжрелігійні конфлікти. Вони можуть загострюватись при першій дестабілізації у країні за будь-яких причин — пошук відповіді на запитання "хто винен ?" у нас завжди був особливо активним.

Під час мого короткочасного "ходіння в політику" опоненти від влади особливо наполегливо нав’язували почуття ксенофобії стосовно нелояльних до неї кандидатів. Там де потрібно, розпалювались антикатолицькі настрої, в іншому місці — антисемітські. Хоча, якщо бути відвертим, на антисемітизмі намагалися грати майже усі сторони виборчих змагань. З моєю ж персоною доходило до курйозів : з подачі одних і тих же осіб мені вдавалося бути одночасно і "напівмоскалем", і "жидомасоном", і до того ж "полонофілом", ну і, ясна річ "зеленим шпигуном, що відпрацьовує американські гроші", "виносить бруд з нашої хати" і т.п

Тобто, підґрунтя для дискримінації у вигляді агресивної нетолерантності до будь-якої "інаковості" завжди підтримується у нашому по суті напівкультурному суспільстві, а часом ще й дбайливо підігрівається.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль