пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200213
18.12.2002 | Інна Сухорукова

Деякі думки після завершення шостого всеукраїнського конкурсу на кращий твір з прав людини серед студентів і школярів країн СНД.

   

18 квітня завершився шостий конкурс на краще есе з прав людини серед студентів і школярів країн СНД. Треба, зазначити, що цього разу з Росії та Білорусі надійшло відповідно 11 і 6 творів, а до складу конкурсантів долучився ще й студент з Молдови. Призові місця теж розподілилися між представниками України, Білорусі та Молдови. А загалом на конкурс було надіслано 1362 роботи.

Проблеми, що турбують молодь, притаманні, мабуть, усім країнам колишнього Радянського Союзу. З цієї точки зору цікавим виглядає кількісний розподіл по темах.

Немає нічого дивного у тому, що більшість школярів і студентів (393) віддали перевагу темі: "Яке саме право людини Ви вважаєте найбільш важливим?", але досить дивним виглядає те, що друге місце серед кількості творів посіла тема: "Чи є проблема співіснування української і російської мов проблемою прав людини? Що потрібно і чого не варто робити державі у мовній сфері?" Цю тему обрали 249 конкурсантів. При цьому правом нації на самовизначення, як видно з таблиці, переймаються тільки 20 конкурсантів. Отже, в Україні переважна більшість тих, кого турбує мовна проблема, не бачать прямого зв’язку між цими питаннями — і це дуже вірно віддзеркалює ситуацію з мовами і правами національних меншин у нашій країні.

Статистика розподілу творів-есе за темами

Тема Кількість робіт
1 Яке саме право людини Ви вважаєте найбільш важливим? 393
2 Ваша думка про право народу на повстання проти тиранії, яке закладене в конституціях різних країн? 18
3 Безмежність і межі свободи інформації 150
4 Чи є проблема співіснування української і російської мов в Україні проблемою прав людини? Що потрібно і чого не варто робити державі в мовній сфері? 249
5 Як співвідносяться права людини і право нації на самовизначення? 20
6 Порушення прав людини державою: хто винний і що робити? 94
7 Якби омбудсменом був я. 45
8 Для чого потрібні недержавні правозахисні організації? Як оцінити ефективність їхньої роботи? 18
9 Вільна тема, що відповідає загальному спрямуванню Конкурсу 375
Щодо першої теми — найважливішого з прав людини — то тут є особливості, які потрібно розглянути саме у соціологічному ракурсі. Але, розглядаючи ці питання, треба враховувати, що в конкурсі безумовно брали участь школярі та студенти, які навчалися не тільки по шкільних підручниках, а й читали деяку правову і правозахисну літературу, яким право викладають захоплені своєю справою вчителі та викладачі. Тобто, з моєї точки зору, ми маємо справу з молоддю, що досить свідомо ставиться до процесів, які відбуваються у суспільстві. Отже, вони репрезентують не всю молодь, а тільки деяку її частину, яка прагне у всьому розібратися і вплинути на поточний перебіг подій. Але велика частина нашого думаючого суспільства — думає саме так, як наші конкурсанти — і це лунає з екранів телевізорів і відбивається в газетних статтях.

Що ж цікавого ми бачимо у творах на тему про найголовніше право? По-перше, переважна більшість тих, хто обрав цю тему, назвали найголовнішим правом — право на життя, при цьому зв’язали це право безпосередньо з так званими економічними правами: з правом на освіту, на гідне життя, на безкоштовну медичну допомогу тощо. Ці права задекларовані в Конституції України, але не виконуються державою, і молодь це добре відчуває на власному досвіді, про що й свідчать їхні твори. Багато конкурсантів безпосередньо зв’язує право на життя з його якістю. І тільки небагато з тих, хто взяв цю тему, зв’язали право на життя з правом на особисту свободу та гідність. Таке співвідношення красномовно доводить, що наша молодь знаходиться у суспільному становищі, коли економічні проблеми домінують настільки, що є проблемами виживання, а держава, задекларувавши в Конституції усі можливі економічні права, не в змозі свої зобов’язання виконати. Таким чином, сама держава ставить під сумнів закони, які вона повинна захищати. Конкурсантів хвилює навіть не безпорадність держави в суто економічному сенсі, а нехтування своїми обов’язками чиновниками різного рівня. Насамперед, в галузі освіти і охорони здоров’я. Корупція під час вступу до вищих навчальних закладів, "благодійні внески" і проста оплата медичної допомоги, навіть невідкладної — ситуація досить ординарна у нашому суспільстві. Молодь не може не ставити перед собою питання, як це змінити. Більшість зневірюється, бо якщо можна ігнорувати Конституцію — Основний Закон України, то можна і на особистому рівні порушувати закони. Але наші конкурсанти відносяться до тієї меншості, яка не втрачає надію змінити ситуацію на краще. Вони думають, як це зробити, і мають надію.

Отже, у більшості творів про право на життя заявлена активна громадська позиція, яку займають автори по відношенню хоча б до свого місця під сонцем. Вони вже не чекають, як чекали їхні бабусі, а в багатьох випадках і батьки, що держава їм щось подарує — вони вимагають рівних і чесних стартових умов. А це вже великий крок вперед. Зауважимо, що хоча конкурсанти — це зріз меншості, громадські процеси завжди рухалися меншістю.

В багатьох творах про найголовніше право тема розкривається зовсім інакше: право на життя розглядається само по собі як найважливіше і невід’ємне. Багато з цих творів розглядають проблеми смертної кари, право на евтаназію, право на аборти. Роботи конкурсантів про смертну кару вкотре показують, що ця проблема не вирішена суспільством, не зважаючи на її скасування в Україні. Правда, переважна більшість респондентів вважають, що держава не має права розпоряджатися життям людини. Але є твори, і їх досить багато, в яких автори виключають з тих, хто має право на життя — вбивць, насильників тощо. В одній з робіт скасування смертної кари вважається автором порушенням права на життя тих, кого вбивають злочинці. І з такою же точкою зору ми стикаємося не тільки у наших конкурсантів, але й у досвідчених людей з суспільною вагою і ім’ям. Взяти хоча б тогорічні телепередачі Анатолія Борсюка, які були просто одами смертній карі. Зробивши важливий крок вперед, держава не повинна на цьому зупинятися. У всіх країнах, де була скасована смертна кара, влада йшла проти волі більшості. Сильна пряма демократія в США, наприклад, не дає владі такої можливості.

Скасувавши смертну кару, уряди країн, які це зробили, починали виховувати суспільство, публікуючи і коментуючи статистичні дані стосовно тяжких злочинів. Точніше — продовжували виховувати суспільство, бо скасування смертної кари, як правило, відбувалося після відкритої публічної дискусії, чого в Україні майже не було. Точніше, дискусія точилася в елітних друкованих засобах масової інформації, а, наприклад, телебачення було налаштоване надто обережно до цієї теми, бо рішення було прийняте, причому прийняте за нас, за вимогою Ради Європи, і про це, як про основний аргумент нам не забували повторювати ледь не кожного разу. Так у пересічного громадянина і виникло враження, що нам це рішення нав’язали зовні. Що казати про пересічних громадян, коли хтось з урядовців, коли Україні загрожувало припинення членства у Раді Європи, сказав, що є і позитивний фактор в цьому: можна буде відновити смертну кару. Чи то він лякав Раду Європи, чи то йому не давав спокою рівень гуманності, який суперечить усьому устрою нашої жорстокої юстиції. Але хто буде замовляти музику, якщо ті, хто приймає та виконує закони, відчувають їх, як важкий тягар?

Отже, судячи з багатьох творів конкурсантів, право на життя від’ємне державою, якщо мова йде про вбивцю і — не боюся помилитися — це думка більшості нашого суспільства, в якому закони приймаються не для громадян, і взагалі їх думкою нехтують, чого не було в країнах Європи, де громадську думку підтягували вихованням до гуманітарного рівня чинного законодавства.

А насправді нас критикували за невиконання добровільного прийняття на себе зобов’язання при вступі до Ради Європи скасувати смертну кару протягом трьох років.

І, нарешті проблема абортів та евтаназії. Тут, як і зі смертною карою у громадській думці, навіть передовій, за яку ми безумовно вважаємо позиції конкурсантів, є такий підтекст: ото б заборонити.

В нашій історії після 2-ої світової війни вже були під забороною аборти, і це щорічно уносило життя тисяч жінок, але хто їх рахував, оті життя в сталінському Радянському Союзі. Бачиться, що молоді люди, які брали участь у нашому конкурсі ще не можуть оцінити всієї суспільної складності цієї проблеми. Проблема абортів, яких у нас досить багато, тісно пов’язана із економікою, просвітництвом та суспільною мораллю. Ще гострішою, з точки зору моралі, виглядає проблема евтаназії. Можна відверто сказати, що професійний, а особливо моральний рівень нашої медицини зовсім не той, щоб зараз ставити проблему евтаназії перед суспільством. Але ми живемо у тісному світі, де всі світові проблеми цікавлять і турбують нашу молодь і вони намагаються дати відповідь на ці проблеми, хоча б теоретично.

Щодо мовних проблем, то друга тема: "Чи проблема співіснування української і російської мов є проблемою прав людини? Що потрібно і чого не варто робити державі у мовній сфері?" — здивувала не лише кількістю творів, і отже наявною гостротою, а й запеклістю позицій та їх протилежністю. Крайнощі непримиренні: від повної українізації до повного зрівняння української і російської мов. Золота середина виважено шукає шляхи для вирішення проблеми співіснування мов. Але майже всі конкурсанти сходяться на тому, що держава приділяє недостатньо уваги для вирішення цієї проблеми. Ті, хто бажає вивчити державну мову, не в змозі цього зробити, бо навіть у великих обласних центрах Східної України немає курсів, важко придбати підручники, та й коштують вони забагато. Держава, судячи з творів конкурсантів, не має чіткої мовної політики, не підтримує книговидавництво україномовних видань, що призводить до того, що українська книга порівняно з російською є неконкурентноздатною. Про це пишуть як прибічники єдиної державної мови, так і прибічники двомовності. Звичайно, розбіжності в підході до цієї теми є регіональними, але найбільш сумними і гарячими є якраз твори тих "східняків", хто виступає за єдину державну мову. Вони наводять безліч прикладів нехтування місцевою владою Закону "Про мови в Українській РСР", низьким рівнем викладання тощо. Отже, проблема стає, так би мовити, на весь зріст, і її невирішеність наявно псує авторитет держави.

До речі, щодо авторитету держави, то якими б критичними не були твори конкурсантів, але головне враження — це щире бажання молоді любити свою країну, робити її кращою, тобто — дійовий патріотизм. Наша держава має ще кредит довіри — у молоді — не скористатися їм було б справжнім злочином проти нашого майбутнього.

Щодо перших місць — то вони розподілилися таким чином: серед школярів — Миколай Червяцов, учень 11-го класу 4-ї школи, м. Харків. Тема його твору: "Право на жизнь — это право быть рожденным".

Серед студентів перше місце отримали три конкурсанти: Дмитро Гудима, Львівський національний університет ім.І.Франка, за твір на тему: "Слово про свободу слова"; Сергій Южбабенко, Молдавський державний університет, м. Кишинів, за твір на тему: "Для чого потрібні недержавні правозахисні організації. Як оцінити ефективність їхньої роботи"; Іван Новіков, Академія МВС, Білорусь, м. Мінськ за твір на тему: "Яке право людини я вважаю найголовнішим".

Харківська правозахисна група щиро вітає переможців і сподівається на те, що цей конкурс був цікавим і корисним як для конкурсантів, так і для суспільства.

Від редакції "ПЛ": Тижневик "Юридичний Вісник України" №17 (357) вмістив велику статтю, в якій докладно розповідає про цей конкурс.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори