Деякі думки після проведення Громадянського Форуму українських НУО.
Шановні колеги!
Щойно завершився Громадянський Форум українських НУО. Детальніше я напишу, а поки що - чудово, що він взагалі відбувся, і що на ньому було сказано - треба у травні зібратись удруге. Але щодо ефективності обраної форми проведення маю великі сумніви. Я дуже розчарований тим, що ця гора народила мишу - декларацію на одну сторінку, яку з легким серцем підписав би і Михайло Рябець.
Все було організовано так, що учасникам залишалось грати роль масовки. Гроші було витрачено не дуже ефективно, занадто багато помпезності. І зал вартістю 400 долярів за годину - не краще місце для зібрання ГРОМАДСЬКИХ організацій БІДНОЇ країни.
Нічого нового я не почув для себе від пані Мадлен Олбрайт та інших іноземних гостей. Заклики до "free and fair elections" нам зрозумілі, громадський контроль начебто сприяє цьому. Але коли немає громадського контролю за виборчими фінансами, то все інші форми контролю значать небагато.
Якщо не помиляюсь, після минулих виборів на зустрічі з Президентом Кучмою біля сотні бізнесменів, які стали депутатами Верховної Ради, зізнались, що вони витратили для свого обрання більше мільйона доларів кожний. Це означає, що кожний з них або розраховував повернути від свого обрання принаймні у два рази більше, або такою мірою цінує депутатську недоторканність. Використання таких грошей для виборів не може бути законним, але реальна сила їх дозволяє нейтралізувати будь-який контроль.
Здається, багато хто з учасників Форуму мав би на пам’ять знати зміст Закону "Про об’єднання громадян", прийнятий ще у 1992 році. А там є ст.22 ("Політичні партії зобов’язані щороку публікувати свої бюджети для загального відома.") та ст. 26 ("Спеціальна комісія Верховної Ради України, до складу якої входять депутати - представники усіх представлених у парламенті політичних партій, розглядає їх фінансову діяльність за рік і доповідає свої висновки на пленарному засіданні Верховної Ради України.").
Ці норми 10 років не виконуються, а громадськість не смикає з цього питання ні Верховну Раду, ні партії. Мовчать, зокрема, такі потужні спеціалізовані структури як Комітет виборців України та Коаліція "Свобода вибору". Недаремно в одному з виступів прозвучало приблизно таке - ми моніторимо те, що нам дозволяють, критикуємо тих, кого можна і в спеціально відведених місцях.
Отже, якщо фінансового "слона" громадськість не помітила, то треба самокритично оцінювати можливості громадського контролю за чесністю виборів. Я зовсім не заперечую його корисність, але для обговорення питань, з ним пов’язаних, достатньо було зібрати учасників кількох проектів громадського контролю (моніторингу). Саме організації, що здійснюють ці проекти і склали Український моніторинговий комітет.
У виступах же Голови Правління Міжнародного фон-ду "Відродження" пана Григорія Немирі як у газеті "Дзеркало тижня", так і безпосередньо на Форумі йшла мова про зовсім інше - про потребу порядку денного для України від громадянського суспільства. Я, власне, саме за цим прийшов на Форум. Невже громадські організації потрібні суспільству лише під час виборів і лише у ролі контролерів?
Але сам пан Немиря на Форумі говорив про якісь дуже витончені філософські конструкції типу "Якого коліру є демократія?" і сам собі відповідав словами Адама Міхніка - "сірого". Згадав Швейцарію, де 40 років тому жінки ще не мали виборчих прав. Жодного конкретного факту української дійсності, жодної згадки про прецеденти, створені українськими громадськими організаціями! У цій відстороненості пан Немиря зрівнявся з паном Литвином, який для розмови про цілком конкретне українське громадянське суспільство не посоромився передрати досить абстрактну статтю Карозерса про американське громадянське суспільство.
Здійснити продекларовані наміри пана Немирі - обговорити, що саме пропонує громадянське суспільство Україні, не вдалося. Для цього в програмі Форуму не було часу і місця. Мої 14 пропозицій загального змісту нікуди не пішли, хоч я вчасно надав їх оргкомітету, спробував провести їх обговорення на засіданні "Роль мозкових центрів у аналітичному забезпеченні виборчого процесу" і вніс запропоновані там поправки.
Оргкомітет нічого не заперечував, а просто ніяк не реагував. Симптоматично, що і в оголошенні про Форум, і в запрошенні на нього не йшло мови про те, що комусь, кудись можна подати якісь пропозиції.
У більше ніж 90% учасників в списку учасників Форуму були зазначені адреси електронної пошти. Взагалі-то відсоток "інтернетизованості" в спільноті українських громадських організацій є набагато меншим, що свідчить про деякі проблеми з представництвом. Але для цього кола - що заважало, використовуючи електронну пошту, наперед винести на обговорення проекти документів, чи просто поставити питання про порядок денний? Чи треба було б взагалі тоді їхати на Форум організаціям, яким не було чого сказати з запропонованих питань?
Я запитав на круглому столі (семінарі) з використання інформаційно-комунікаційних технологій: - "Чому напередодні цього Форуму не було проведено електронного форуму для узгодження порядку денного та проектів рішень?" Нічого серйозного у відповідь не почув, за винятком того, що "живе спілкування - краще". Воно то краще, але набагато дорожче, та й не завжди доцільне.
Через те я надаю свої пропозиції Вашій увазі і закликаю до їх електронного обговорення. Може, це посприяє роботі наступного засідання Громадянського Форуму у травні. Але я б хотів, щоб цей документ та підсумки його обговорення громадські організації використали вже зараз - у контактах з суб’єктами виборчого процесу.
По кожній з пропозицій може бути надано обґрунтування, але це зроблено так лише з п.4, який викликав найбільше суперечок.
Сподіваюсь на Ваші зауваження та міркування.
ПРОПОЗИЦІЇ ОНОВЛЕННЯ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ НА ЗАКОНОДАВЧОМУ РІВНІ В ЧАСТИНІ УМОВ ДІЯЛЬНОСТІ ВЕРХОВНОЇ РАДИ І ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ, ТА ЗВ’ЯЗКУ З ГРОМАДЯНАМИ ТА ГРОМАДСЬКИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ
З метою збільшення прозорості та звітності перед виборцями, а також використання на благо суспільства потенціалу неурядових організацій, пропонується:
1. Покращити баланс між трьома гілками влади - підсилити законодавчим шляхом роль законодавчої та судової гілок через відповідне збільшення пропорцій витрат на них у загальному бюджеті на утримання органів державної влади.
2. Вимагати виконання ст. 22 та ст. 26 закону "Про об’єднання громадян". Твердо обмежити розмір надходжень на політичну діяльність, зокрема на виборні процеси, та дати чіткий механізм суспільного контролю за партійними фінансами. Доповнити Закон "Про благодійництво та благодійні організації" поправками, які забороняють представникам влади входити в керівництво благодійних організацій.
3. В кожному адміністративному районі всі зареєстровані партії мають щорічно в один день звітувати перед громадянами на офіційних громадських слуханнях про свою роботу та роботу своїх представників у Верховній Раді.
4. Закріпити законодавчим шляхом, що на 50% місць у Верховній Раді за партійними списками мають обиратись жінки. Це принесе в парламент збільшення уваги до питань якості життя, збалансованість політичних рішень, зменшить прояви конфронтації. (* - коментар наприкінці).
5. Відповідно до ст. 7 Закону "Про охорону навколишнього природного середовища" законодавчим шляхом передбачити для всіх претендентів в кандидати на депутатську посаду довідку про стан здоров’я, здачу іспиту з основ охорони довкілля та принципів збалансованого розвитку за програмою, затвердженою Міністерством екології, також іспити з прав людини, основ законодавства, економіки та фінансово-бюджетних питань. Щорічно виділяти в бюджеті кошти на організацію екологічного навчання депутатського корпусу та його потенційного резерву з органів місцевого самоврядування та громадських організацій.
6. Визначати структуру комітетів ВРУ та кількість місць у кожному з них відповідно до потреб суспільства, а не лише за бажанням депутатів. Ці показники мають узгоджуватись парламентом як з виконавчою та судовою гілками влади, так і з громадськістю.
7. Зменшити кількість законопроектів, що розглядаються у Верховній Раді та підвищити їх якість. Всі законопроекти великого принципового значення (на приклад такі, як Земельний Кодекс), мають розглядатися Верховною Радою лише після обговорень у всіх регіонах України на громадських слуханнях, починаючи з районного рівня. Проводити відкриті тендери щодо робіт з розробки законопроектів з можливістю участі в них неурядових організацій.
8. Внести зміни в регламент Верховної Ради відповідно до Оргуської Конвенції, зокрема щодо процедури парламентських слухань з участю громадськості та врахуванні підсумків громадських слухань з обговорюваної тематики при роботі над законопроектами.
9. Для того, щоб громадяни в Україні повсюдно мали можливість бути достатньо поінформованими про законотворчий та бюджетний процеси, щоденно доводити новини роботи ВРУ через розсилки по електронній пошті до кожної районної бібліотеки. Комітетам ВРУ потрібно враховувати пропозиції громадян, що надходять до ВРУ, не лише у паперовій, але і в електронній формі.
10. Законодавчим шляхом врегулювати залучення громадськості до усіх стадій бюджетного процесу: від загального планування та визначення пріоритетів, збору пропозицій, їх оцінювання та конкурсного відбору на тендерах, виконання (зокрема, як контрактори), моніторингу та підсумкового оцінювання виконання бюджетів та його окремих позицій.
11. Створити окремий орган парламентського контролю за дотриманням законодавства, очолюваний спеціально уповноваженим представником ВРУ (омбудсменом) - за прикладом Уповноваженого ВРУ з прав людини.
12. Створити при парламенті Національну Раду зі сталого (збалансованого) розвитку з рівним представництвом державного, бізнесового та громадського секторів у Раді та очолювану омбудсменом ВРУ зі збалансованого розвитку.
13. Встановити залежність заробітної платні депутатів від якості їх роботи, зокрема, від роботи зі зверненнями виборців, в парламентських комітетах, участі в сесійних засіданнях. Комітету з депутатської етики та регламенту щорічно інформувати громадськість про якість депутатської роботи та стан зв’язків парламенту з суспільством, зокрема про дотримання депутатами Закону "Про звернення громадян". Щорічно друкувати та доводити до кожної районної бібліотеки звіт про роботу Верховної Ради з зазначенням доробку кожної фракції, а по можливості, і кожного депутата.
14. Врегулювати питання недоторканності депутатів, Президента, суддів, прокурорів та інших посадових осіб окремим законом, який повинен пройти через широке громадське обговорення. Законодавчим шляхом забезпечити реальні можливості відкликання депутатів виборцями, зокрема через судову процедуру.
* Коментар до п.4. Ця пропозиція викликала найбільше заперечень, через те потребує окремого пояснення. Між тим, вона не зачіпає змагальності на особистій основі в мажоритарних округах (яка в реальності найчастіше означає змагання - у кого більше грошей або "адмінресурсу"). Але вона має змінити практику формування партійних списків, де домінують грошові мішки, партфункціонери та представники влади. Але практично немає відбору до партійних списків за здібностями саме до аналітичної роботи, генерації нових ідей, розв’язання суперечностей через пошук компромісу. Хоча за першим показником у чоловіків більше шансів (від природи у них частіше домінування лівої півкулі головного мозку), за другим ситуація приблизно рівна (між іншим, більшість українських народних пісень, як виявлено серйозними дослідженнями, були створені жінками), то за третім показником жінки явно переважають (права півкуля оперує цілісними образами і шукає гармонію). Міцно вбиті советською практикою у свідомість мільйонів хибні марксистсько-ленінські ідеї "Держава - це апарат насильства" та "Право - воля панівного класу" треба ще довго викорчовувати. Бо вони (і тут марксизм стовідсотково має рацію), оволодівши масами, є страшною матеріальною силою, яка щоденно топче вартості людських прав та верховенства права. Насправді, держава - це апарат регулювання, і насильство потрібно лише тоді, коли інші засоби регулювання не працюють. Право ж є компромісом між волею різних класів, верств та прошарків, хоч найсильніші класи в цьому компромісі мають більше можливостей. Марксистська інтерпретація цих загальних принципів є вірною лише в певних ситуаціях, для сучасності патологічних. Але вона міцно сидить в головах у більшості українських можновладців, і є основою їх самоповаги. Отже, чим більше ти державник, тим більше усіх маєш ґвалтувати - можна і проти марксизму та комуністів, можна і за державну мову, можна і за кредити Всесвітнього Банку, Європейську інтеграцію і навіть за демократію (славетний референдум "за народною ініціативою"). Хамство і неповагу до виборців, до громадян не один раз показували і, начебто, "демократичні" діячі. Жінки в більшості своїй є природним опонентом ідеї ґвалтування, і вже це є достатньою підставою для усіх громадян, щоб шукати способів збільшити представництво жінок у Верховній Раді. Але не через пастки, створені режимом у формі спецпартій жінок, що стараються за майбутнє саме цих (валтувальників. В середині кожної реальної партії достатньо добре розуміють, що своє представництво у Верховній Раді немає сенсу комплектувати "шестьорками". Просто на даний момент в голові у партійних лідерів - зібрати побільше простих і грубих ресурсів, а не якість майбутньої парламентської роботи. Вимога 50% вдарить по цій практиці, бо жінок мало у владі, у великому бізнесі, і навіть серед партапаратчиків. В разі здійснення пропозиції п.4 жінок у Верховній Раді стало б приблизно 30%, що не так вже й страшно!