пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200202
18.12.2002 | Тетяна Клинченко, м.Київ

Українська держава починається з кордону.

   

До хорошого, як відомо, людина звикає швидко. Хоча це іноді й небезпечно. Як, наприклад, виїжджати у зарубіжні відрядження, бо можна звикнути до привітних і законослухняних прикордонників, митників, працівників авіаліній, які поважають себе, свою державу, права людини.

Лише двічі протягом одного тижня у листопаді — грудні минулого року я перетнула кордон Нідерландів для участі у міжнародній конференції і вже звикла до дивного іміджу прикордонника. Ще здалеку при підході в аеропорту до його кабіни бачиш привітну усмішку, чуєш привітання, побажання успішної подорожі. Прикордонник — перша особа, яка зустрічає зарубіжних гостей і своїх співвітчизників, він — імідж держави. Можна сказати, її символ, після герба і прапора.

Набравшись по світах шкідливих звичок, у доброму настрої вертаючись на батьківщину, в аеропорту Бориспіль я підійшла до віконця прикордонника і радісно привіталася. Похмурий чоловік, не піднімаючи голови, „не повернув головы качан и чувств никаких не изведав“, взяв мою тризубисту паспортину. Мовчки, по-партизанськи. „Чому Ви не вітаєтеся?“ — вже зовсім легковажно, не в лад, недоречно запитала я. Та ще й рідною мовою, яка до того ж по цей бік кордону є державною, про що третій після герба і прапора державний символ, я думала, знає. „Слушать надо!“ — донеслося із нутра будки. Словом, Welcome to Ukraine!

Зробити свій внесок до сумної картини іміджу нашої держави у пунктах перетину кордону вирішили і працівники Міжнародних Авіаліній України.

Наводжу тут мій офіційний лист до віце-президента МАУ пана М.Ю.Сенчука про те, як при переході кордону його колеги „шмонають“ щодня сотні пасажирів. Вельмишановний пане Михайле Юрієвичу!

24 листопада рейсом № 101 о 7.00 я відлітала до Амстердаму. При бронюванні, купівлі квитків, при реєстрації на посадку — ніхто ні в усній, ані в письмовій формі не попередив мене, що Ваша Авіакомпанія ввела нові правила: не дозволяється брати з собою в літак цілий перелік предметів. Про ці правила я прочитала лише на зворотному шляху з Амстердаму до Києва у журналі „Панорама“ (інформація віце-президента МАУ з авіаційної безпеки О.Суворова).

Незважаючи на те, що Авіакомпаніяне подбала про інформування пасажирів щодо нових правил, вона вдалася до актів експропріації речей, які є приватною власністю і можуть бути відібрані без повернення лише за рішенням суду.

Відібравши у мене мої предмети туалету, Ваші працівники показали мені великий кошик і, сміючись, пояснили: у сотень пасажирів щодня вони відбирають і складають у цей кошик сотні предметів. На моє прохання зберегти мої манікюрні ножиці до мого повернення через тиждень до Києва, відповіли, що пасажирів багато — і морочитися з кожним вони не будуть. Все викидають.

Усе це дуже нагадувало відомі сцени із життя ГУЛАГу: обшук і експропріація предметів особистої гігієни.

Чи для того, пане віце-президенту, Ваша Авіакомпанія докладає стільки організаційних зусиль, щоб сотням пасажирів щодня завдавати моральних і матеріальних збитків, лише через звичку працівників служби безпеки до насилля і традиційну радянську неповагу до прав людини?!

Якби всі пасажири були попереджені про нововведення, вони б здали свої речі в багаж, а не несли б усе заборонене в ручній поклажі, щоби тут таки на виході бути обікраденими.

Вимагаю відшкодувати мені завдані Вашою Авіакомпанією матеріальні і моральні збитки, а головне — в усіх пунктах проходження пасажирів виставити інформацію про нововведення і рекомендувати працівникам Авіакомпанії також і в усній формі звертати увагу пасажирів на нові правила.

З повагою,Т.В.Клинченко

P.S. Щоб запобігти міжнародному тероризмові, варто подбати про його ліквідацію у власній країні, яка не може від нього звільнитися ані політично, ані в менталітеті своїх громадян. Ваша Авіакомпанія несе велику відповідальність за імідж нашої держави перед громадянами України і світу.

У своїй відповіді віце-президент МАУ повідомив, що мене „отфутболили“. Мого листа переслали до служби авіаційної безпеки аеропорту Бориспіль. Адресу, прізвище керівника не повідомили. Як кажуть, „ждітє отвєта“.

Пан М.Ю.Семчук спромігся лише запевнити мене, що він „шкодує, що . в аеропорту я зазнала незручностей“. Пане М.Ю.Семчуку, я не зазнала „незручностей“, я зазнала порушення моїх громадянських прав.

До речі, на зворотному шляху на борту літака я розповіла своїм сусідам про сваволю працівників безпеки МАУ щодо пасажирів у Борисполі. Молода дівчина, що не була вже кілька місяців на батьківщині і верталася додому, відкрила свою сумку і показала мені дві пари великих канцелярських ножиць, про які на кордоні в Нідерландах ніхто й не думав у неї запитати, а тим більше експропріювати.

Дорогі панове українські чиновники! Начувайтеся, державні ви наші символи! Привчайтеся вітатися з українськими громадянами їхньою мовою, надто якщо Ви — прикордонник, і не красти їхніх манікюрних ножиць, надто якщо першими словами у проспекті Вашої Авіакомпанії записано: „Шановний пасажире! Ми. зробимо все можливе, щоб ця подорож запам’яталася Вам як найприємніша“.

На жаль, подорож мені запам’яталася. Причому так яскраво, що змушена тепер звернутися до правозахисного видання.

На площі біля аеропорту Бориспіль, де зупинка рейсових автобусів, пасажирам тепер пропонують мікробуси, що курсують київськими вулицями. У машину, в якій тісно десятьом пасажирам і нема багажника, тепер ті самі десятеро втискуються з десятьма чемоданами. Ми сіли — і знову повіяло чимось гулагівським у цій тяжкій духоті і скупченості, небезпечній для життяпасажирів на слизькому зимовому шосе. Переднє вікно було побите. Але це вже інша історія.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори