пошук  
версія для друку
17.04.2003 | Інна Сухорукова

Відсутність закону не звільняє від відповідальності за його невиконання .

   

Найцікавіше в Законі України "Про альтернативну (невійськову) службу — це те, що він просто і відверто суперечить ст. 34 п.1 та ст. 35 Конституції України. Про що чомусь ніхто не згадує. На цьому тлі те, що цей закон суперечить Європейській конвенції захисту прав людини та основних свобод — це вже такі деталі, про які й казати соромно. Що там Європейська конвенція, коли на власний Основний Закон законодавці наші наплювали і не помітили! Те, що ми кажемо, легко довести, порівнюючи Закон з відповідними статтями Конституції та подивившись на цю проблему практично, стикаючись із скаргами самих альтернативників. Але найбільше вражає нас у цьому законі, що він яскраво втілює правову свідомість і правовий рівень як наших народних обранців, так і всього суспільства в цілому.

Давайте розглянемо окремі його положення, насамперед ст. 8 Закону про альтернативну службу і ст. 55 Постанови Кабінету Міністрів № 2066 від 10 листопада 1999 р. про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби. Процитуємо ст. 55 цього Положення. "Альтернативна служба припиняється достроково також за рішенням комісії у разі ухилення громадянина від проходження альтернативної служби або вчинення інших дій, передбачених пунктом 43 цього Закону (несвоєчасне повідомлення комісії про роботу в умовах неповного робочого дня, надання відпустки з ініціативи власника підприємства тощо), про що протягом 5 календарних днів повідомляється громадянин та військовий комісаріат. У такому випадку громадянин підлягає призову на строкову службу на загальних засадах". Додамо до цього, що строк альтернативної служби не зараховується в такому випадку до строку військової служби.

Підприємство може не мати на той час будь-якої роботи для альтернативника, і він витрачає час, доки дочекається роботи. А закон не передбачає переводу альтернативника на іншу роботу.

Взагалі, відповідно до ст. 30 "Положення про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби", "громадянинові, який перебуває на альтернативній службі, може бути надано роботу за професією, що відповідає визначеним у розділах кваліфікації професій 2—9 Класифікатора професій (ДК 003-95), затвердженого Держстандартом.

Але в більшості випадків, альтернативнику надається робота двірника чи будівельника. Що тут можна додати? Хіба що руками розвести. І посумувати, що як будували у наших краях потьомкінські селища, так і досі будуємо. Для Європи — ось, будь ласка, Закон "Про альтернативну службу" — які ми гуманні і демократичні — це просто жах! А для себе навертимо в цьому демократичному законі таке, що як би європейським громадянам спало на думку його почитати, волосся в них би стало дибки. Не кажучи вже про наших місцевих фахівців-конституціоналістів.

Нам заперечують — альтернативників дуже небагато: під час минулого моніторингу у 2000 році в Харківській області їх було всього 70. Під час цьогорічного — 72. А таких, що не справляються з роботою чи вчиняли щось таке, за що б з ними перервали контракт — і зовсім одиниці, і що в Росії і досі немає закону "Про альтернативну службу". Але ми стикаємось, насамперед, з такими випадками.

Альтернативник Б., християнин–баптист, сумлінно працював двірником. Але в умовах безробіття і двірник — це інколи така посада, якої прагнуть. Тобто виникає конкуренція. Нам невідомо, кого саме бажало бачити керівництво одного з харківських ЖЕО на місці нашого альтернативника. Але до хлопця почали чіплятись на кожному кроці, і врешті решт написали скаргу у комісію з питань альтернативної служби. Керівництву ЖЕО не пощастило. Хлопець був настільки порядним і доброчесним, що мешканці кількох будинків, які він обслуговував зібрали підписи і разом з батьком юнака звернулися до ХОССМ. ХОССМ — до райвиконкому. Справа скінчилась щасливо. Але це дуже переконливий випадок. В умовах безробіття будь-яка робота будь-якому адміністратору може знадобитись для іншої людини. І в такому випадку альтернативнику сподіватись нема на що. Не всі знають, куди звертатися, якщо їх права порушують.

Але є випадки ще набагато складніші. Ось, цього року до нас звернувся альтернативник С., точніше його батьки. Звернулись вони на тому етапі, коли справа юнака вже знаходилась в комісії з альтернативної служби Жовтневого району м. Харкова, і мова вже велася про дострокове припинення його контракту. А хлопець у цей час перебував на лікарняному. Ортопед районної лікарні надавала до ЖЕО довідки з вимогою перевести С. на легку працю через хворобу хребта, а ЖЕО вперто відповідало навіть нам, що легкої праці у них немає. Теж саме відповідали представники комісії райвиконкому з альтернативної служби. Але за станом здоров’я райвійськкомат визнав його придатним до строкової служби. А це значить, що тим більше він придатний до альтернативної служби — ось і всі розмови. Але ж придатні до строкової служби юнаки поділяються за станом здоров’я на 7 категорій: 7 та 6 — непридатні, 5 — потребує відстрочки від призову. А ступені обмеження 4 і 3 потребують індивідуального підходу до призовника. Особливо це стосується ступені обмеження 4. СО–4 — таке свідоцтво передбачає, що на строковій службі призовник (чи солдат) не буде виконувати робіт, пов’язаних з важкою працею. Між іншим, саме через це командири частин не дуже охоче, як правило, беруть до себе юнаків із СО–4.

Але альтернативники не поділяються на відповідні категорії і виконують ті обов’язки, які на них покладені. Отже, хлопець із хворобою хребта та нервової системи навантажує контейнери із сміттям, заробляючи загострення хвороб. А ось, коли альтернативник важко захворів, коли йдеться про неможливість виконання їм своїх обов’язків, то виявляється, що піклуватись про нього ніхто не зобов’язаний. Жовтневий райвиконком кинув з рук цю справу, відіславши документи хлопця до РВК. Жовтневий РВК заявив нам, що райвиконком порушив закон, але вирішити справу не зміг. І, нарешті, облвійськкомат, на свій страх і ризик вирішив взяти на себе відповідальність і направив бідолашного С. на обстеження до харківського військового шпиталю. А якщо б й вони, маючи на це, до речі, право, вирішили, що це їх теж не стосується? А таких скарг у нас вже ще дві. Ще двоє юнаків з хронічними хворобами не витримують навантаження альтернативної служби, але бояться скаржитись у комісії райвиконкому, бо там їх зустрічають, як правило, далеко нелагідно. То може тому альтернативників так замало? Або ще тому, що закон зовсім не передбачає надання права на альтернативну службу пацифістам, а зі змістом закону юнаки не обізнані. До речі, Росія, у якій закон про альтернативну службу прийнятий лише два місяці тому, має значну кількість виграних пацифістами судових справ, бо в їх Конституції чітко написано, що право на альтернативну службу надають особисті переконання (як релігійні, так і нерелігійні). В Конституції України це прописано дуже нечітко, чим і скористувались законодавці. Якщо можна зробити цім "поганим" альтернативникам гірше — чому б не зробити? А найбільша наша біда навіть не в законодавцях, які тільки втілюють масову державну свідомість у свої закони, а в тому, що при прийнятті цього закону жінка-депутат голосно обурювалась: "Мій піде на строкову, а цей дома буде? Що це таке!". Так саме будуть обурюватись і ті жінки, діти яких підлягають призову на строкову службу. Про яких там пацифістів може йти мова при такому правовому світогляді? І депутати сумлінно не згадують про верховенство права, а загалом і про власну Конституцію. Отож немає дрібних правових проблем в Україні — є суцільне нехтування особистістю і Закон "Про альтернативну (невійськову) службу" — найяскравіший приклад цьому.

Р.S. Коли ця стаття була вже написана, до нас надійшов лист з військової частини.

"Командування військової частини інформує Вас, що по вулиці Афанас’євська, 59, м. Харків, діє незареєстрована церква Євангельських християн-баптистів, яка проводить антидержавну релігійну діяльність, спрямовану на заборону членам секти брати в руки зброю і приймати військову присягу.

Так, до військової частини потрапив призовник рядовий Д., який проживав у свого батька в м. Харкові по вул. С. і відвідував секту за вищевказаною адресою, а тепер категорично відмовляється складати присягу на вірність українському народові".

У цьому листі проблема стоїть ще гостріше. У Конституції України свобода совісті ніяк не обмежена реєстрацією церкви, до якої має належати юнак, щоб йому дозволили проходити альтернативну службу. Тобто свобода совісті є так званою загальною, чи невід’ємною свободою, передбаченою Конституцією України. А Закон України "Про альтернативну (невійськову) службу ставить умови, що альтернативник обов’язково має бути членом релігійної громади, яка входить до "Переліку релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1999 р. № 2066. Ст. 9 "Положення про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби" … пропонує громадянинові подати на засідання комісії у разі потреби додаткове (?!) підтвердження істинності релігійних переконань в документальній або іншій формі. Тобто знову бачимо грубе порушення Конституції України, на що і звертаємо увагу читачів "ПЛ".

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори