пошук  
версія для друку
04.12.2003

СТАТТЯ 19. Доступ до ефіру.

   

Принципи свободи слова та регулювання мовлення
(серія: міжнародні стандарти)

ПОДЯКА


Автор цього документу – Тобі Мендель, керівник Юридичної програми СТАТТІ 19. Принципи є результатом довгого вивчення, аналізу та консультацій, які проводилися під егідою СТАТТІ 19, а також досвіду й співпраці з партнерами в багатьох країнах світу.

СТАТТЯ 19 висловлює подяку Міністерству закордонних справ та зі справ співдружності Великобританії за фінансову підтримку розробки й видання Принципів. Зміст документу може не відповідати позиції Міністерства.

Переклад доповіді українською мовою зроблений Лесею Нiкiтовою. Доповідь редактована Софiею Пагслi.

ПЕРЕДМОВА


Для більшості народів мовлення є і головним джерелом інформації, і основною формою дозвілля. Через високий рівень неписьменності та складності розповсюдження друкованих видань телебачення та радіо залишаються єдиним доступним засобом масової інформації. Для бідних людей газети можуть бути просто недозволенною розкішшю, а більшості частіше подобається дивитися чи слухати новини, ніж читати їх. До того ж, телебачення та радіо грають дуже важливу роль, оскільки вони є дешевою та доступною формою розваг.

Оскільки мовлення є головним джерелом інформації та новин, а також через його зростаючу комерційну привабливість, уряди та впливові бізнесмени намагаються отримати контроль над ефіром. Доволі типовою є ситуація, коли громадська мовна компанія фактично виступає рупором влади й забуває про інтереси суспільства. Донедавна в багатьох країнах ефір залишався державною монополією, і в деяких країнах все ще нічого не змінилося. Там, де приватне мовлення починає грати все більш помітну роль, його намагаються так або інакше взяти під контроль. Держава – через процедуру ліцензування, а бізнес прагне монополізувати цей сектор й збільшити частку низькопробних, але рентабельних програм.

Ці Принципи встановлюють систему стандартів, спрямованих на досягнення балансу між забезпеченням та захистом незалежного мовлення й врахуванням інтересів суспільства. Принципи звертаються до найскладнішої проблеми, яка полягає в тому, як поєднати регулювання в інтересах суспільства з гарантіями того, що він не перетвориться в інструмент контролю з боку влади. Регулюючі органи повинні попередити надмірне домінування комерційних інтересів та забезпечити використання ефіру в інтересах усього суспільства.

Принципи є частиною Серії міжнародних стандартів, яку випускає СТАТТЯ 19. Серія є спробою детальніше розробити принципи застосування свободи висловлювань в різних сферах життя. Вони адресовані правозахисникам, мовникам, адвокатам, суддям, народним обранцям та державним службовцям, чия діяльність спрямована на те, щоб мовний сектор був активним та незалежним й працював в інтересах усіх регіонів та прошарків суспільства.

ВСТУП


Принципи встановлюють стандарти свободи теле- та радіомовлення. Вони стосуються як конкретних режимів регулювання мовлення, так і дій держави й фізичних осіб в цій сфері, а також законодавчого оформлення свободи висловлювань. Принципи визнають необхідність незалежного мовлення, вільного від державного або комерційного втручання, та необхідність позитивних дій для забезпечення енергійної та різноманітної сфери мовлення.

Принципи базуються на міжнародних та регіональних правових нормах, на державній практиці (яка відображається в національному законодавстві та рішеннях національних судів) та загальних правових принципах, визнаних міжнародною спільнотою. При укладанні Принципів використовувалися результати досліджень, аналізу та консультацій, які проводилися під егідою СТАТТІ 19, а також досвід нашої власної роботи та співробітництва з партнерами у багатьох країнах світу.

РОЗДІЛ 1. Загальні принципи

Принцип 1: Право на свободу висловлювань та інформації


1.1 Кожен має право на вільне вираження своєї думки; це право включає в себе свободу шукати, отримувати й розповсюджувати інформацію та ідеї незалежно від державних кордонів усно, письмово, в друкованому вигляді, через мистецькі форми вираження, мовні ЗМІ або іншими способами на свій вибір.

1.2 Право на свободу висловлювань включає право мовників бути вільними від державного, політичного або комерційного втручання, та право громадськості на отримання інформації через мовні ЗМІ.

1.3 Зміст мовних програм не підлягає цензурі ані з боку державних, ані регулюючих органів. Будь-які санкції через порушення порядку мовлення можуть застосовуватися тільки після виходу матеріалу в ефір.

Принцип 2: Незалежність редакційної політики


2.1 Незалежність редакційної політики, коли зміст програм визначається мовником, виходячи з професійних критеріїв та права суспільства на інформацію, повинна бути гарантована законом та застосовуватися на практиці. Тільки мовник, а не уряд, регулюючі органи чи комерційні організації, може визначати зміст своїх програм при дотриманні положень Розділів 6 (Зміст мовлення) та 9 (Висвітлення виборів).

2.2 Цей Принцип має на меті захищати як загальну політику редакції (наприклад, неприпустимо диктувати мовникам характер висвітлення військових дій або вимагати, щоб вони пропагували певну модель економіки), так і редакційні рішення з конкретних питань.

2.3 При жодних обставинах, за виключенням передбачених Принципом 31 (Політичне мовлення в рамках прямого доступу), неприпустимо вимагати від мовника випуску програм в інтересах уряду або надання владі ефірного часу.

Принцип 3: Забезпечення різноманітності


3.1 Різноманітність передбачає плюралізм мовних організацій, їх форм власності, а також поглядів та мов у мовленні в цілому. Зокрема, цей принцип передбачає існування широкого спектру незалежних мовників та програм, а це є відображенням суспільства в цілому.

3.2 Один з обов’язків держави – вживати заходи, спрямовані на розширення та розвиток мовлення та сприяти забезпеченню його максимальної різноманітності. Держава не повинна обмежувати мовників, оскільки це може невиправдано обмежити загальний ріст та розвиток сектору.

3.3 Слід вживати ефективні заходи щодо попередження невиправданої концентрації власності та забезпечення різноманітності її форм як всередині мовного сектору, так і між ним та іншими засобами масової інформації. При цьому слід виходити з необхідності розвитку мовного сектору в цілому та економічної життєздатності мовних організацій.

Принцип 4: Надзвичайні ситуації


Правова регламентація мовлення не дає державі права встановлювати над ним свій контроль (над обладнанням та змістом програм) в умовах надзвичайної ситуації. При виникненні дійсно надзвичайних обставин, коли такі заходи є абсолютно необхідними, на цей період може бути прийнято спеціальне законодавство, яке відповідало б надзвичайним вимогам моменту, як це передбачено міжнародним законодавством.

Принцип 5: Відповідальність за заяви третіх сторін

Мовник не несе відповідальності за заяви третіх осіб за таких обставин:

· Під час прямого ефіру, коли мовник не може запобігти передачі заяви;

· Якщо заяви, які мають бути передані, відповідають інтересам суспільства (наприклад, вони спрямовані на те, щоб показати існування певних поглядів та думок в суспільстві) але сам мовник не поділяє заявлених позицій;

· В контексті прямого доступу до політичних програм (Принцип 31).

РОЗДІЛ 2. Мовне оточення

Принцип 6: Загальнодоступність


6.1 Держава має сприяти максимальному доступу до засобів зв’язку та отримання програм мовлення, в тому числі телефонного зв’язку, Інтернету та електрики, незважаючи на те, хто саме надає ці послуги, чи то державні, чи то приватні компанії. Прикладом в цій галузі можуть бути центри зв’язку в бібліотеках та інших загальнодоступних установах.

6.2 Держава має вживати заходів в інтересах забезпечення максимальної географічної широти мовлення, в тому числі через розвиток систем передачі. Доступ до державних або муніципальних систем зв’язку з урахуванням наявних технічних можливостей, надається всім мовникам на недискримінаційній основі та за доступними тарифами.

Принцип 7: Інфраструктура


7.1 Держава сприяє розвитку мовлення через надання необхідної інфраструктури, яка включає в себе достатнє та безперебійне електропостачання та доступність телекомунікаційних послуг.

7.2 Необхідно приділяти особливу увагу тому, щоб мовники мали змогу використовувати переваги сучасних інформаційних технологій, таких як Інтернет, супутниковий та цифровий зв’язок.

Принцип 8: Економічне середовище


Держава сприяє формуванню таких загальноекономічних умов, які б заохочували розвитку мовлення. Необхідність специфічних заходів визначається конкретною ситуацією, однак будь-які вжиті заходи повинні бути справедливими, прозорими та недискримінаційними. До їх числа можна віднести:

· Введення податкових, імпортних та тарифних пільг для мовників, а також пільг на придбання прийомного обладнання (в тому числі радіо- та телеприймачів);

· Зменшення розміру прямих зборів з мовників, зокрема ліцензійного збору та пільгових умов використання систем передачі;

· Надання достатніх можливостей для навчання.

РОЗДІЛ 3. Частоти мовлення

Принцип 9: Частотне планування


9.1 Як на національному, так і на міжнародному рівні, процес прийняття рішення про розподіл частот серед усіх користувачів повинен бути відкритим для всіх зацікавлених сторін із правом його обговорення, в тому числі для органів, що регулюють мовлення, й повинен забезпечувати справедливий розподіл частот між мовниками.

9.2 Необхідним є механізм планування частот, виділених для мовлення, з метою забезпечення їх оптимального використання з точки зору різноманітності. Цей процес повинен бути відкритим для всіх зацікавлених сторін та має контролюватися органом, вільним від політичного та комерційного втручання. Після прийняття частотний план має бути опублікованим.

9.3 Частотний план спрямований на забезпечення справедливого розподілу частот мовлення при дотриманні інтересів суспільства, між трьома мовними секторами (громадським, комерційним та місцевим), двома видами мовлення (радіо та телебачення) та мовниками з різною кількістю потенційної аудиторії (національними, регіональними та місцевими).

9.4 Можливо передбачення резервування певних частот для використання їх в майбутньому певними категоріями мовників для того, щоб забезпечити різноманітність та рівний доступ до ефіру впродовж певного часу.

РОЗДІЛ 4. Регулюючі та апеляційні інстанції

Принцип 10: Незалежність


Будь-які державні органи, що володіють повноваженнями з регулювання мовного та/або телекомунікаційного секторів, в тому числі органи, які розглядають скарги громадян, повинні бути захищені від зовнішнього впливу, особливо політичного або комерційного характеру. Статус таких органів чітко визначений законодавством. Законодавчі гарантії інституційної автономії та незалежності включають зокрема:

· Конкретні та чіткі формулювання в законі, згідно з яким засновується даний орган, а також, по можливості, в Конституцiї;

· Чітко та законодавчо оформлену заяву про основи мовної політики й повноважень та завдання регулюючого органу;

· Порядок призначення та відставки членів регулюючого органу;

· Його офіційну підзвітність суспільству через багатопартійний контроль;

· Порядок фінансування.



Принцип 11: Чіткі гарантії незалежності


Незалежність регулюючого органу, в тому числі захист його самого та його співробітників від зовнішнього тиску, повинні бути окремо та чітко означені установчим законодавством, а також, у разі можливості, в Конституції. Хоча усталених формулювань не існує, в якості одного з варіантів можна було б запропонувати наступний:

[Регулюючий орган] має оперативну та адміністративну самостійність у стосунках з будь-якою фізичною або юридичною особою, в тому числі з урядом або будь-якими державними органами. Така автономія повинна поважатися за всіх обставин: жодна фізична або юридична особа не повинні робити спроб вплинути на членів або співробітників [регулюючого органу] щодо виконання ними своїх службових обов’язків або втручатися в діяльність [регулюючого органу], окрім як в окремо обумовлених законом випадках.


Принцип 12: Політика мовлення


Законодавство, відповідно до якого створюється регулюючий орган, повинно містити чітке визначення стратегії регулювання мовлення; до елементів цієї стратегії слід віднести сприяння повазі до свободи слова, різноманітності, достовірності та неупередженості, а також вільному обігу інформації та ідей. Регулюючий орган керується цією стратегією в своїй діяльності й за будь-яких обставин діє в інтересах суспільства.

Принцип 13: Порядок призначення та відставка членів регулюючого органу


13.1 Процедура призначення до складу керівних органів (рад) організацій, які володіють повноваженнями з регулювання мовного та/або телекомунікаційного секторів, повинна зводити до мінімуму можливість політичного або комерційного втручання. Порядок призначення чітко обумовлений в законі. Члени керівного органу за будь-яких обставин діють в інтересах суспільства.


13.2 Процес призначення повинен носити відкритий та демократичний характер, бути вільним від домінування з боку окремих політичних партій або комерційних кіл й передбачати можливість участі громадськості. Обов’язковою вимогою до кандидатів є наявність профільної освіти та/або досвіду в даній галузі. Керівний склад регулюючого органу повинен, в рамках доцільного, відображати структуру суспільства в цілому.

13.3 При призначенні застосовуються „правила несумісності“. До складу керівного складу регулюючого органу не може бути призначена людина, яка:


· Належить до виконавчої або іншої гілки влади;

· Займає офіційну посаду або є штатним співробітником однієї з політичних партій чи займає посаду (виборну або яка призначається) в уряді;

· Займає посаду або отримує винагороду в сфері телекомунікацій чи мовлення, або має в цій сфері, безпосередньо чи опосередковано, значні фінансові інтереси;

· Був засуджений в рамках встановленої процедури, відповідно до міжнародно-визнаних юридичних норм, за насильницький злочин та/або зловживання повноваженнями, якщо з моменту винесення вироку пройшло менше п’яти років.


13.4 Термін повноважень членів керівного органу має бути фіксованим, і вони повинні бути захищені від дострокового звільнення з посади. Звільняти з посади має право тільки орган, що призначив дану особу, причому таке рішення підлягає судовому перегляду. Звільнення з посади можливе тільки у випадках, коли:


· Виникає конфлікт інтересів, як зазначено вище;

· Відбулося серйозне порушення встановлених законом обов’язків, в тому числі в разі невиконання обов’язків;

· Нездатність ефективно виконувати свої обов’язки.

13.5 Умови та порядок членства в керівному органі повинні бути встановлені законом. Жодні інші умови, порядок та обов’язки не застосовуються. Зокрема, ані міністри, ані інші представники уряду не мають права змінювати умови членства або обов’язки членів керівного органу. Як окремі члени, так і керівний орган в цілому можуть керуватися вказівками тільки органу, що їх призначив.


13.6 Порядок оплати праці та відшкодування витрат членам керівного органу встановлюється законом таким чином, щоб виключити можливість створення відмінностей між окремими членами. Останнім необхідно заборонити отримання будь-яких коштів у зв’язку з їх професійною діяльністю, крім тих, що передбачені законом.


13.7 Повноваження щодо створення внутрішнього регламенту, в тому числі регламент засідань та кворуму, можуть бути визначені законом або надані регулюючому органу.


Принцип 14: Повноваження та функції


14.1 Повноваження та функції регулюючого органу, в тому числі ті, що стосуються ліцензування та розгляду скарг, встановлюються законодавством та можуть бути змінені тільки шляхом внесення поправок в законодавство. Ці повноваження та функції повинні бути сформульовані таким чином, щоб з урахуванням складності задач та високої вірогідності виникнення непередбачених колізій регулюючий орган мав певну свободу в розробці власних стандартів та правил в рамках своєї компетенції й міг забезпечувати справедливий, плюралістичний та безконфліктний характер функціонування сектору теле- та радіомовлення.

14.2 Окремим пунктом в законодавстві повинні бути прописані чіткі, прозорі та справедливі процедури реалізації тих повноважень регулюючого органу, які стосуються окремих мовників – як вже існуючих, так і потенційних. Будь-які рішення приймаються з урахуванням принципів адміністративної юстиції та супроводжуються письмовим обґрунтуванням.

Принцип 15: Підзвітність


15.1 Регулюючий орган офіційно підзвітний суспільству в особі якогось багатопартійного органа, наприклад, парламенту або парламентського комітету, але не міністру або іншій особі або органу, позиція якого не є нейтральною. Законодавство повинно зобов’язати регулюючий орган щорічно надавати детальний звіт про діяльність, бюджет та перевірені рахунки. Такий щорічний звіт має бути опублікованим.

15.2 Будь-який контроль регулюючого органу може здійснюватися тільки за результатами діяльності ( a posteriori) та за жодних обставин не може переслідувати мету вплинути на прийняття конкретного рішення.

Принцип 16: Судовий контроль


Будь-яке рішення регулюючого органу, яке стосується окремих осіб, підлягає судовому контролю.

Принцип 17: Фінансування


17.1 Регулюючому органу надається фінансування в обсязі, достатньому для виконання його обов’язків, таким чином, щоб бюджет був захищений від свавільного втручання. Механізм фінансування й прийняття рішень в цій галузі чітко обумовлений законом та будується не на основі разових рішень, а у відповідності до детального плану. Рішення стосовно фінансування повинні бути прозорими та прийматися тільки після консультацій з регулюючим органом.

17.2 Процес фінансування не може використовуватися з метою впливу на прийняття рішень регулюючим органом.

РОЗДІЛ 5. Ліцензування

Принцип 18: Сфера ліцензування


Мовлення підлягає ліцензуванню при дотриманні принципів, викладених в даному розділі. Таке ліцензування може розповсюджуватися на ефірне, супутникове та/або кабельне мовлення, але не на мовлення через Інтернет.

Принцип 19: Видача ліцензій


19.1 Будь-яка процедура ліцензування може здійснюватися тільки регулюючим органом, який відповідає критеріям незалежності, викладеним в Розділі 4.

19.2 Відповідний регулюючий орган видає ліцензії на основі частотного плану й з урахуванням необхідності забезпечення різноманітності мовлення. Ліцензії видаються громадським, приватним та місцевим мовникам в галузі радіо та телебачення.

Принцип 20: Право на отримання ліцензії


20.1 Заявнику не може бути відмовлено в ліцензії на мовлення, виходячи з форми власності або виду мовлення, за виключенням ситуації з політичними партіями, де заборона може бути виправданою. Зокрема, заявник не зобов’язаний мати якийсь певний юридичний статус, такий, наприклад, як товариство з обмеженою відповідальністю. Також неприпустимою є загальна заборона на видачу ліцензій певним категоріям заявників, таким як релігійні організації. Регулюючий орган повинен мати повноваження розглядати всі заяви в індивідуальному порядку.

20.2 Припустимим є обмеження іноземної участі у власності та оперативному керуванні мовниками, однак при цьому необхідно брати до уваги інтереси розвитку мовного сектору в цілому та забезпечення економічної життєздатності мовників.

Принцип 21: Порядок ліцензування


21.1 Порядок видачі ліцензії на мовлення чітко та вичерпно встановлюється законом. Процес ліцензування повинен бути справедливим та прозорим, мати визначений кінцевий термін прийняття рішення та передбачати можливість ефективної участі суспільства, а також можливість висловити свою думку для того, хто подав заявку. Видача ліцензій, залежно від ситуації, може відбуватися як у формі тендера, так і в формі розгляду ліцензуючим органом окремих заявок, однак у випадку декількох заявок на обмежену кількість частот тендер проводиться обов’язково.

21.2 Заявки оцінюються на основі чітких критеріїв, які були юридично сформульовані заздалегідь (у формі закону або нормативних постанов). Наскільки можливо, такі критерії повинні забезпечувати об’єктивність та сприяти поданню різних поглядів, які адекватно відображають різноманітність населення; необхідно також виключити невиправдану концентрацію власності та оцінювати фінансові й технічні можливості претендентів. Стягування ліцензійного збору до фактичного отримання ліцензії неприпустиме; можливо лише стягування прийнятного адміністративного збору за обробку заявки.

21.3 Відмова в ліцензії у всіх випадках супроводжується письмовим мотивуванням та підлягає судовій перевірці.

21.4 В тих випадках, коли претендент на ліцензію не має власної частоти мовлення, зберігається єдиний порядок; у разі позитивного рішення щодо його заявки мовнику повинно бути гарантовано надання частоти у відповідності з отриманою ліцензією.

21.5 Мовник, який отримав ліцензію, повинен мати право вибору: або здійснювати передачу сигналу самостійно або через трансляційні компанії.

Принцип 22: Умови ліцензування


22.1 Ліцензія може супроводжуватися певними умовами – як загального характеру, тобто оформленими нормативно-правовими актами (законами або підзаконними актами), так і специфічними, які стосуються даного конкретного мовника. Згідно із загальними правилами умови частково визначаються змістом поданої заявки на мовлення. Неприпустимим слід вважати включення до ліцензії умов,

· Які не стосуються мовлення;

· Які не відповідають цілям мовної політики в тому вигляді, як вони викладені в законодавстві.

Будь-які особливі умови повинні бути обґрунтованими та прийнятними з урахуванням наданої ліцензії.

22.2 Власник ліцензії має право просити змінити умови. Будь-які зміни, які вніс орган, що видає ліцензії, повинні відповідати принципам адміністративної юстиції та вимогам Принципу 22.1.

22.3 Термін дії різних видів ліцензій на мовлення фіксується юридично. Такий термін повинен бути достатнім для повернення претендентом ліцензії з урахуванням вкладених ним фінансових та людських ресурсів. Припустимими є різні терміни дії ліцензій для різних категорій мовників та видів мовлення.

22.4 Стягування ліцензійного збору припустимо, але такий збір не повинен бути дуже великим з огляду на розвиток мовного сектору, інтенсивність конкуренції за ліцензії та загальні міркування щодо рентабельності. Розмір зборів за різні види ліцензій встановлюється заздалегідь згідно з графіком.

22.5 Власник ліцензії користується переважним правом на її подовження за виключенням випадків, коли це суперечить інтересам суспільства або коли мовник порушив умови ліцензії. При поновленні ліцензії можливо змінити її умови – як з боку мовника, так і з боку регулюючого органу. В усіх випадках відмова поновити ліцензію супроводжується письмовим мотивуванням.

РОЗДІЛ 6. Зміст мовлення

Принцип 23: Адміністративне регулювання змісту


23.1 Неприпустимим є включення до законодавства з питань мовлення цивільно-правових або кримінально-правових обмежень на зміст мовлення, окрім вже існуючих або тих, які повторюють ті, що застосовуються до усіх форм висловлювань думок та переконань.

23.2 Допустимим є введення адміністративного режиму регулювання змісту мовлення в рамках принципів цього Розділу. При наявності ефективного саморегулюючого механізму адміністративні заходи не вживаються.

23.3 При розробці будь-яких правил щодо змісту мовлення враховується думка мовників та інших зацікавлених сторін, а остаточне рішення приймається тільки з урахуванням громадської думки. Узгоджені таким чином правила чітко й детально оформлюються й публікуються. Правила повинні також враховувати відмінності в діяльності мовників трьох основних форм власності та двох основних видів (радіо та телебачення).

23.4 Контроль за правилами щодо змісту мовлення покладається на регулюючий орган, який відповідає критеріям незалежності, викладеним в Розділі 4. Кращою є ситуація, коли правила про зміст мовлення застосовуються єдиним органом до всіх мовників.

Принцип 24: Забезпечення позитивного характеру мовлення

24.1 На громадських мовників покладається відповідальність щодо забезпечення права суспільства на інформацію шляхом різноманіття позицій та поглядів, а також широкого кола програм, як того вимагає Принцип 37 (Функції громадських мовників).

24.2 Зобов’язання щодо забезпечення позитивного характеру мовлення можуть покладатися, відповідно до принципів цього Розділу, на комерційних та місцевих мовників, але тільки в інтересах більшого різноманіття програмного матеріалу, доступного аудиторії. Такі зобов’язання не можуть бути визнані виправданими, якщо їх введення може призвести до підриву розвитку мовлення – наприклад, у випадку їх нереальності або надзвичайної обтяжливості. Такі зобов’язання повинні нести досить загальний характер для того, щоб забезпечити їх політичну нейтральність, мати чітку прив’язку до категорій програм (виключити можливість подвійної інтерпретації) та не бути дуже „розмитими“. Наприклад, вони можуть вводитися по відношенню до змісту місцевих програм та/або мови/мов мовлення, матеріалів для меншин та дітей, а також інформаційного мовлення.

Принцип 25: Реклама


25.1 Рекламний час може бути обмежений, але це не повинно заважати розвитку та росту мовного сектору в цілому. Деякі угоди, наприклад, Європейська конвенція про транскордонне телебачення, встановлюють єдині для всього регіону обмеження (в даному випадку 20%).

25.2 Стосовно реклами громадським мовникам мають бути надані рівні умови для чесної та справедливої конкуренції. Зокрема, неприпустимою є пропозиція рекламного часу за цінами, нижчими ринкових за рахунок громадського фінансування.

25.3 У відповідності з принципами цього розділу допускається введення окремого адміністративного режиму регулювання реклами.

РОЗДІЛ 7. Санкції

Принцип 26: Порядок застосування санкцій


До окремих мовників санкції не можуть застосовуватися за жодних обставин, за виключенням випадків порушення ними вимог закону або умов ліцензії, й тільки після відкритого та справедливого розгляду справи, в ході якої мовник повинен мати достатню можливість висловитися. Санкції застосовуються тільки органом, який відповідає критеріям незалежності, викладеним в Розділі 4. Рішення про застосування санкцій підлягає розголошенню.

Принцип 27: Пропорційність


27.1 Регулюючий орган повинен мати широкий інструментарій санкцій, які в кожному окремому випадку повинні відповідати тяжкості порушення. При виборі виду санкцій регулюючий орган виходить з того, що його задачею є не стільки втілення „поліцейських“ функцій щодо мовників, скільки захист інтересів суспільства шляхом забезпечення безконфліктного функціонування мовного сектору та сприяння різноманіттю та якості мовлення.

27.2 Як правило, санкції, особливо стосовно його змісту, застосовуються за наростаючою. За перше порушення логічним є винесення попередження з тлумаченням сутності порушення та повідомленням про неприпустимість повторення. Застосування серйозніших санкцій за порушення, наприклад, штрафів, припинення або скасування ліцензії, не може здійснюватися автоматично. В таких випадках штраф накладається тільки після того, як усі інші способи виправлення ситуації було застосовано, а припинення та/або анулювання ліцензії застосовуються тільки після неодноразових серйозних порушень мовником та вичерпання інших засобів виправлення ситуації.

27.3 Мовник має право в судовому порядку оскаржити будь-які застосовані серйозні санкції.

РОЗДІЛ 8. Доступ до державних ресурсів

Принцип 28: Недопустимість дискримінації


28.1 При дотриманні Принципу 36 (Фінансування громадських мовників) усім мовникам забезпечується справедливий і недискримінаційний доступ до державних ресурсів, в тому числі рекламних.

28.2 При наданні інформації в ЗМІ офіційні особи не повинні проводити різницю між громадськими, комерційними та місцевими мовниками.

28.3 У всіх випадках надання громадського фінансування комерційним та/або місцевим мовникам повинно здійснюватися в інтересах сприяння різноманіттю мовлення. Виділення коштів робиться на основі чітких критеріїв; рішення з цього питання приймається регулюючим органом, який відповідає критеріям незалежності, викладеним в Розділі 4.

РОЗДІЛ 9. Висвітлення виборів

Принцип 29: Достатність наданої суспільству інформації


29.1 В період виборів держава повинна забезпечити суспільство, в тому числі на каналах мовлення, достатньою інформацію про порядок голосування, виборчі програми політичних партій та кандидатів, про хід виборчої кампанії й щодо інших аналогічних питань. Така інформація розповсюджується в рамках програм новин, спеціальних передач про вибори, політичного мовлення в рамках „прямого ефіру“ й, в передбачених випадках, політичних програм на правах реклами.

29.2 Провідна роль в цьому надається громадським мовникам, однак такі зобов’язання можуть також покладатися на комерційних та/або місцевих мовників, за дотримання положень цього Розділу й за умови, що виконання таких вимог не буде для мовників надзвичайно обтяжливим.

29.3 Мовнику висувається вимога забезпечити справедливий, рівний та недискримінаційний характер висвітлення виборів (див. Принцип 31.1).

29.4 Будь-які зобов’язання щодо передвиборчого мовлення контролюються регулюючим органом, який відповідає критеріям незалежності, викладеним в Розділі 4.

Принцип 30: Освіта виборців

Держава повинна забезпечувати розуміння виборцями технічного боку виборів, в тому числі порядку реєстрації та голосування, права на вільний вибір між кандидатами, а також важливості виборів. У випадках, коли таке розуміння не забезпечено вже іншими засобами, на громадських мовників покладається обов’язок транслювати освітні програми. Аналогічна вимога може бути пред’явлена також комерційним та/або місцевим мовникам.

Принцип 31: Політичне мовлення в рамках „прямого доступу“


31.1 На громадських мовників покладається обов’язок надавати ефірний час політичним партіям та/або кандидатам для передач політичного характеру, причому на справедливій, рівній та недискримінаційній основі. Аналогічна вимога може бути поставлена також комерційним та/або місцевим мовникам. „Справедливість, рівність й недискримінаційність“ стосуються обсягу наданого ефірного часу, розміщення передач в сітці мовлення та будь-яких сум, які стягуються у зв’язку з цим. Громадські мовники сприяють партіям й кандидатам у виробництві політичних програм в рамках прямого доступу; вимога про таке сприяння може ставитися також комерційним та місцевим мовникам.

31.2 Мовник не може відмовити надати прямий політичний доступ, окрім випадків, коли це дійсно суперечить його зобов’язанням перед законом. При цьому мовник не повинен нести юридичну відповідальність за зміст передач, як це передбачено Принципом 5.

Принцип 32: Політичне мовлення на правах реклами


В тих випадках, коли партіям та кандидатам дозволяється купити ефірний час для своїх політичних передач, мовник повинен надавати ефірний час всім партіям та кандидатам на рівній й недискримінаційній основі.

Принцип 33: Оперативність виправлення ситуації


Орган, який контролює виконання обов’язків з висвітлення виборів, забезпечує партіям та кандидатам можливість оперативного виправлення порушень, в тому числі й тих, що містяться в скаргах. У зв’язку з цим наглядовий орган повинен мати цілу низку повноважень, в тому числі правом вимагати від мовника виправлення або спростування матеріалу, що був випущений в ефір, а також відповіді. Рішення такого органу підлягає судовому контролю.

РОЗДІЛ 10. Громадські мовники

Принцип 34: Перетворення державних мовників в громадські


В разі наявності в країні державних або урядових мовників вони повинні бути перетворені в громадські у відповідності з положеннями цього Розділу.

Принцип 35: Незалежність


35.1 Керівництво громадським мовником здійснюється незалежним органом, таким, як рада директорів. Інституційна автономія та незалежність громадського мовника забезпечується тими ж засобами, що й для регулюючих органів (Розділ 4). Законодавчі гарантії незалежності громадського мовника включають, зокрема:



· Конкретні та чіткі формулювання в законі, яким засновується мовник, а також, якщо можливо, в Конституцiї;

· Чітку та законодавчо оформлену заяву про цілі, повноваження та зобов’язання мовника;

· Порядок призначення та звільнення з посади членів керівного органу;

· Офіційну підзвітність мовника суспільству через орган багатопартійного контролю;

· Повагу до незалежності редакційної політики;

· Порядок фінансування.

35.2 Повноваження керівного органу включають призначення старших посадових осіб громадського мовника, які підпорядковуються тільки керівному органу, відповідальному, зі свого боку, перед виборним багатопартійним органом. Процес призначення старших посадових осіб повинен бути відкритим та справедливим; до кандидатів застосовуються критерії наявності відповідної освіти та/або досвіду роботи, а також критерії відповідності до Принципу 13.3. Старші посадові особи повинні мати право на отримання письмового обґрунтування будь-якого дисциплінарного стягнення, застосованого до них, в тому числі звільнення з посади, та право на оскарження таких стягнень в судовому порядку.

35.3 Задачі керівного органу чітко визначаються законом та включають забезпечення ефективної реалізації мовником громадських функцій та захист його від зовнішнього тиску. Незалежний керівний орган не втручається в щоденну політику виконавчого керівництва, особливо, в зміст мовлення, поважає принцип незалежності редакційної політики й за жодних обставин не здійснює попередню цензуру. Відповідальність за поточну діяльність мовника, в тому числі за зміст програм, несе виконавчий керівник.

Принцип 36: Фінансування громадських мовників


Громадський мовник забезпечується фінансуванням, достатнім для виконання ним своїх задач, таким чином, щоб виключити можливість свавільного втручання в його бюджет, як передбачено Принципом 17.

Принцип 37: Функції громадських мовників


Функції громадського мовника тісно пов’язані з громадським характером фінансування й повинні бути чітко визначені законом. Громадський мовник сприяє різноманіттю мовлення в інтересах суспільства в цілому шляхом випуску в ефір широкого спектру інформаційних, освітніх, культурних та розважальних програм. Мовлення має, в тому числі, відповідати наступним вимогам:

· Випуск якісних незалежних програм, які сприяють плюралізму думок та інформуванню суспільства;

· Широке охоплення інформаційного мовлення, яке має бути неупередженим, достовірним та зваженим;

· Широке охоплення матеріалів, які випускаються в ефір, адже це дозволяє забезпечити баланс між масовими програмами та матеріалами, адресованими вузькоспеціалізованій аудиторії;

· Загальнодоступність та орієнтованість на інтереси всіх мешканців регіонів країни, в тому числі меншин;

· Наявність освітніх та дитячих програм;

· Сприяння виробництву програм на місцевому рівні, в тому числі через виділення мінімальних квот для оригінальних програм та матеріалів незалежних продюсерів.

Лондон, березень 2002 р.

 

 

СТАТТЯ 19

Всесвітня кампанія за свободу слова




Назва та цілі СТАТТІ 19 визначаються відповідною статтею Загальної декларації прав людини:


Кожна людина має право на свободу переконань та на їх вільне висловлювання; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, отримувати й розповсюджувати інформацію та ідеї будь-якими засобами та незалежно від державних кордонів.


СТАТТЯ 19 ставить перед собою такі задачі:


Працювати в інтересах сприяння, захисту та розвитку свободи вираження поглядів, в тому числі щодо доступу до інформації та засобів комунікацій. Ця робота включає правозахисну діяльність, розробку стандартів, організацію кампаній, проведення досліджень, ведення судових справ та пошук партнерів. Ми закликаємо міжнародні, національні та регіональні інститути до критичного діалогу та дотримання ними міжнародних стандартів.

СТАТТЯ 19 застосовує такі методи, як


· Укріплення правової, інституційної та політичної бази для забезпечення свободи слова на глобальному, регіональному та національному рівнях, в тому числі через розробку законодавчих стандартів;

· Привернення уваги до таких ініціатив та їх підтримка на глобальному, регіональному та національному рівнях;

· Взаємодія із суб’єктами громадянського суспільства в інтересах створення на глобальному, регіональному та національному рівнях можливостей щодо проведення моніторингу та впливу на формування політики та діяльність урядів, корпорацій, професійних організацій та багатосторонніх інститутів стосовно свободи слова й доступу до інформації;

· Сприяння широкій участі усіх громадян в громадському житті та в процесі прийняття рішень на глобальному, регіональному та національному рівнях через забезпечення свободи слова й доступу до інформації.

СТАТТЯ 19 є неурядовою некомерційною організацією (UK Charity No. 327421). Наша адреса:

Lancaster House, 33 Islington High Street

London, N1 9LH, United Kingdom

Tel: +44 20 7278 9292 Fax: +44 20 7713 1356

E-mail: info@article19.org , info@article19.org.ua  

www.article19.org , www.article19.org.ua  

Міжнародне правління:
Zeinab Badawi (Великобританія), голова; Peter Phillips (Великобританія), скарбник; Галина Арапова (Росія), Richard Ayre (Великобританія), Kevin Boyle (Ірландія); Param Cumaraswamy (Малайзія); Paul Hoffman (США); Cushrow Irani (Індія); Jody Kollapen (ПАР); Gara LaMarche (США), Daisy Li (Гонконг); Goenawan Mohamad (Індонезія), Arne Ruth (Швеція), Malcolm Smart (Великобританія).

Почесний член:
Aung San Suu Kyi (Бірма)

Виконавчий директор:
Andrew Puddephatt

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори