пошук  
версія для друку
04.12.2003

Угорський закон про захист інформації: модель для регіону.

   

Вступ

1. До 1992 року практика Угорського Конституційного Суду узагальнила конституційні принципи захисту інформації і свободи інформації. Навесні 1991 року Суд визнав неконституційним особистий ідентифікаційний код, а роком пізніше ухвалив, що засідання муніципальних рад повинні бути відкритими для громадськості. Ці рішення послужили прецедентами для справ, які Суд розглядав надалі, і визначили принципи майбутнього Закону про захист інформації.

Закон про захист інформації про особу і доступ до інформації, що становить суспільний інтерес (далі – Закон про захист інформації, ЗЗІ), був прийнятий угорським парламентом у листопаді 1992 року після тривалих дебатів. Він став першим законом такого роду серед колишніх комуністичних країн. Законодавці врахували попередні рішення Конституційного Суду і численні відповідні документи міжнародного права. Конвенція про захист інформації, що була прийнята Радою Європи у 1981 році з метою захисту фізичних осіб при автоматизованій обробці інформації про особу, надає захист у випадках, коли інформація про цих осіб підлягає автоматизованій обробці. (Вона дозволяє країнам-учасни­цям визначати сферу застосування Конвенції щодо інформації, яка обробляється в іншій спосіб, крім автоматизованої обробки). Угорський Закон про захист інформації більш передовий в порівнянні з Конвенцією Ради Європи у тому сенсі, що він не проводить розмежування між різними способами обробки інформації. У міжнародно-правовому аспекті захист свободи інформації ґрунтується на Конвенції про захист прав людини і основних свобод, що була прийнята Радою Європи 4 листопада 1950 року. У статті 10 Конвенції гарантується: «Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів».

Новелою угорського Закону про захист інформації є і те, що він забезпечує громадянам право на захист інформації про них і на доступ до інформації, що становить суспільний інтерес. З метою сприяння здійсненню відповідних норм Закон засновує інститут парламентського Комісара із захисту інформації і свободи інформації (далі – Омбудсман із захисту інформації, ОЗІ). Структура закону дає ясне уявлення про наміри законодавців. Перший розділ визначає цілі закону і значення термінів, що використовуються. Другий розділ охоплює обробку інформації про особу, а третій – розкриття інформації, що становить суспіль­ний інтерес. У четвертому розділі докладно описані обов’язки і правила процедури, яких повинен дотримуватися Омбудсман із захисту інформації.

2. Закон про захист інформації не включає загального визначення інформації. Будь-який факт або повідомлення можуть вважатися інформацією, незалежно від природи її носія. Ключовими поняттями Закону про захист інформації є «інформація про особу» і «спеціальні види інформації». «Інформація про особу» являє собою будь-яку інформацію, що стосується конкретної фізичної особи; при цьому «спеціальні види інформації» охоплюють будь-яку інформацію, що стосується расового, національного чи етнічного походження будь-якої особи, політичних поглядів, релігійних або інших переконань, судимості, стану здоров’я і сексуальної орієнтації. Спеціальні види інформації користаються особливим захистом: їхня обробка припускається тільки за наявності письмової згоди суб’єкта інформації або на підставі спеціального положення закону. Обробка інформації включає, серед іншого, запис, збереження, обробку, передачу і розкриття інформації. Закон про захист інформації містить точне визначення умов, за яких дозволена обробка інформації. Крім того, він конкретизує права суб’єктів інформації. Суб’єкт інформації може подавати запити щодо обробки інформації про нього, внесення виправлень до інформації про нього або її знищення, а також може вимагати доступу до реєстрів, що містять інформацію про нього. Найбільш важливою гарантією забезпечення прав суб’єктів інформації є те, що вони можуть подавати позови проти користувачів інформації (що іменовані у законі також розпорядниками інформації). Закон про захист інформації встановлює більш жорсткі, ніж Цивільний кодекс, умови відповідальності користувача інформації за шкоду, завдану суб’єкту інформації. Користувачі інформації звільняються від відповідальності за умови, що вони доведуть, що шкода була завдана за незалежних від них причин.

3. Щоб визначити сферу свободи інформації, ми повинні вирішити, яка саме інформація становить суспільний інтерес. Відповідно до Закону про захист інформації, будь-яка інформація, обробку якої здійснюють органи, що виконують суспільні обов’язки, становить суспільний інтерес, за винятком інформації про особу. Проте доступ і поширення інформації про діяльність політичних діячів і державних посадових осіб не можуть обмежуватися на підставі захисту інформації про особу. Імена і посади публічних посадових осіб є інформацією, що становить суспільний інтерес. Відповідно до Закону про захист інформації, органи державної влади зобов’язані надавати громадськості точну і своєчасну інформацію. Угорський громадянин може подати запит про надання йому доступу до інформації, що становить суспільний інтерес. Той, хто запитує не зобов’язаний вказувати причини, за якими йому необхідна ця інформація, навпаки, установа, що одержала запит, повинна давати пояснення у випадку відмови у наданні запитуваних відомостей. Відповідно до Закону про захист інформації, подібна відмова припускається у виняткових випадках: наприклад, вона може мотивуватися інтересами національної оборони, розслідування кримінальних злочинів, валютної політики Угорщини або неупередженості правосуддя. (Діє спеціальний закон, що визначає випадки, за яких інформація може бути віднесена до державної таємниці або іншої таємної інформації). Згідно положень Закону про захист інформації, той, хто запитує інформацію, що становить суспільний інтерес, може подати судовий позов у випадку відмови користувача інформації дати відповідь на його запит або надати запитувані відомості.

4. Якщо громадяни мають намір захищати інформацію про себе чи одержати інформацію, що становить суспільний інтерес, вони мають право звернутися або в суд, або до Омбудсмана із захисту інформації. Відповідно до Конституції, Національні збори зобов’язані обрати Парламентського комісара з громадських прав і Парламентського комісара з прав етнічних меншин. У Конституції зазначено також, що «для захисту окремих конституційних прав Національні збори можуть обирати спеціальних комісарів». На підставі даного конституційного положення Закон про захист інформації у 1992 році заснував інститут Парламентського комісара із захисту інформації і свободи інформації. Перший Омбудсман із захисту інформації був обраний у 1995 році після бурхливих політичних дебатів.

Омбудсман із захисту інформації має широкі повноваження у порушенні офіційних розслідувань. Водночас коло питань, за якими він вправі приймати самостійні рішення, дуже обмежене. У його обов’язки, окрім іншого, входять: перевірка дотримання законодавчих норм, що регулюють обробку інформації, розгляд скарг і клопотань громадян, а також складання висновків щодо законопроектів, які стосуються свободи інформації й обробки інформації. Ще одним обов’язком Омбудсмана є ведення так званого реєстру із захисту інформації, що фактично є реєстром реєстрів. Якщо Омбудсман прийде до висновку, що обробка інформації велася з порушеннями закону, він дає офіційну рекомендацію, яка закликає користувача інформації припинити порушення закону. Користувач інформації зобов’язаний протягом 30 днів сповістити Омбудсмана про вжиті заходи. Якщо рекомендація Омбудсмана не набуде належної дії, Омбудсман може звернутися до органа, що контролює діяльність користувача інформації та/або звернутися за підтримкою безпосередньо до громадськості. Особлива процедура застосовується до інформації, що віднесена до державної таємниці й іншої таємної інформації. Омбудсман зобов’язаний давати свій висновок про те, яка саме інформація підлягає віднесенню до категорії таємної, а також може рекомендувати розсекретити її. Якщо користувач інформації незгодний з рекомендацією про розсекречення певної інформації, він може протягом 30 днів звернутися до суду з метою одержання відповідного рішення. Крім того, Омбудсман уповноважений здійснювати інспекції на місцях, а також має право доступу в будь-які приміщення, у яких здійснюється обробка інформації.

Омбудсман із захисту інформації представив протягом 1996-1997 дві доповіді Угорським Національним зборам про відповідну практику. У доповідях підкреслюється, що в Угорщині громадяни воліють звертатися до Омбудсмана, а не до суду. Кількість скарг, що стосується порушення правил у захисті інформації про особу, значно перевищує кількість скарг на необґрунтовані відмови у розкритті інформації, що становить суспільний інтерес.

На закінчення можна відзначити, що в Угорщині захист інформації і свобода інформації спочивають на трьох стовпах: семирічної історії прецедентів Конституційного Суду, Законі про захист інформації 1992 року і діяльності Омбудсмана із захисту інформації.


 

Про захист інформації про особу і доступ до інформації, що становить суспільний інтерес

Закон № LXIII 1992 року

Відповідно до положень Конституції Угорської республіки, Національні збори приймають цим наступний закон про основні правила захисту інформації про особу і здійснення права на доступ до інформації, що становить суспільний інтерес.

Розділ І
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Мета даного Закону

Стаття 1

(1) Метою даного Закону є забезпечення права кожного здійснювати контроль за інформацією, що стосується його особисто, і мати доступ до інформації, що становить суспільний інтерес, якщо інше не передбачено законодавством відповідно до положень даного Закону.

(2) Відступи від положень даного Закону дозволяються у випадках, коли подібні відступи прямо передбачаються в даному Законі.

(3) Відповідно до даного Закону можуть передбачатися винятки тільки для визначених видів інформації і розпорядників інформації.

Визначення термінів

Стаття 2

Для цілей даного Закону:

1. «інформація про особу» означає будь-яку інформацію про певну фізичну особу ( що далі іменується як суб’єкт інформації) і будь-який висновок про дану особу, що ґрунтується на такій інформації. Інформація зберігає свою особисту якість доти, доки на її основі можлива ідентифікація суб’єкта інформації;

2. «спеціальні види інформації» означають будь-яку інформацію про особу, що стосується:

а) расового походження, громадянства, національного чи етнічного походження, політичних поглядів або партійної приналежності, релігійних або інших переконань;

б) стану здоров’я, наркоманії, статтєвого життя і судимості за кримінальні злочини;

3. «інформація, що становить суспільний інтерес» означає будь-яку інформацію (за винятком інформації про особу), що обробляється органом, який здійснює функції державної влади або місцевого самоврядування або інші суспільні обов’язки;

4. «обробка інформації» включає введення, збереження, обробку і використання (включаючи передачу і розкриття) інформації про особу, незалежно від характеру технічних засобів, що використовуються, а також внесення змін у таку інформацію і запобігання її подальшого використання;

5. «передача» означає доступ до інформації певної третьої особи;

6. «доступність» означає доступ до інформації якої-небудь особи;

7. «розпорядник інформації» означає будь-яку особу або орган, що відповідальні за дії, зазначені в підпункті 4, що здійснюють ці дії самостійно або доручають їхнє здійснення іншим особам;

8. «втрата» включає будь-яку дію з забезпечення неможливості ідентифікації інформації, що не допускає її збереження;

9. «закони» включають будь-які законодавчі акти або постанови органів місцевого самоврядування, зазначені в пунктах (1) статті 1, (1) статті 6, (1) статті 12, статті 24, статті 25 і в пункті (2) статті 28.

Розділ ІІ
ЗАХИСТ ІНФОРМАЦІЇ ПРО ОСОБУ

Обробка інформації

Стаття 3

(1) Інформація про особу не підлягає обробці за відсутності:

а) згоди суб’єкта інформації;

б) розпорядження закону або – відповідно до окремих положень закону – постанови органу місцевого самоврядування.

(2) Спеціальні види інформації не підлягають обробці за відсутності:

а) письмової згоди суб’єкта інформації;

б) розпорядження закону щодо інформації, зазначеної в пункті 2.а) Статті 2, відповідно до міжнародних угод або з метою забезпечення реалізації основних прав, гарантованих Конституцією, а також в інтересах національної безпеки, розслідування чи запобігання кримінальних злочинів;

с) будь-яких інших винятків, що передбачені законом.

(3) В інтересах суспільства закон може передбачати розкриття окремих видів інформації про особу. В інших випадках розкриття такої інформації вимагає згоди, причому у відношенні спеціальних видів інформації письмової згоди, суб’єкта інформації. У спірних випадках передбачається відсутність такої згоди.

(4) Спеціальна згода не потрібна у відношенні інформації про особу, що повідомлена суб’єктом інформації в ході публічного виступу або передана ним з метою її розкриття.

(5). Передбачається наявність згоди на обробку відповідної інформації, якщо розслідування порушене за запитом суб’єкта інформації, що був сповіщений про існування відповідної презумпції.

Стаття 4

Якщо інше не передбачено законом, право осіб на захист інформації, що стосується їх особисто, і на недоторканність приватного життя не повинне обмежуватися іншими інтересами, які пов’язані з обробкою інформації, включаючи доступ до інформації, що становить суспільний інтерес (стаття 19).

Мета обробки інформації

Стаття 5

(1) Інформація про особу може оброблятися тільки з визначеною метою, за реалізації певного права або відповідно до встановленого законом обов’язку. Зазначена мета повинна переслідуватися протягом усього процесу обробки інформації.

(2) Не підлягає обробці будь-яка інша інформація, за винятком тієї, яка абсолютно необхідна для досягнення мети подібної обробки, при цьому обробка повинна здійснюватися тільки засобами, сумісними з зазначеною метою. Інформація не може використовуватися для інших цілей і довше, ніж це необхідно для досягнення зазначеної мети.

(3) Обробка інформації, що ґрунтується на обов’язковому наданні інформації, може передбачатися законом з метою захисту інтересів суспільства.

Стаття 6

(1) Перед одержанням будь-якої інформації суб’єкт інформації має бути сповіщений, чи є надання інформації обов’язковим або добровільним. У випадку обов’язкового надання інформації повинне вказуватися також джерело права, що передбачає обробку інформації.

(2) Суб’єкт інформації має бути сповіщений про мету обробки інформації і про розпорядників інформації. Це повідомлення може провадитися в тексті закону, що передбачає одержання інформації з існуючих досьє шляхом передачі чи з’єднання досьє.

Якість інформації

Стаття 7

(1) Інформація про особу, що підлягає обробці, повинна:

а) одержуватися й оброблятися справедливим і законним чином;

б) бути точною, повною і, за необхідності, оновлюватися;

в) зберігатися у формі, що дозволяє ідентифікацію суб’єкта інформації не довше, ніж це необхідно для цілей, заради досягнення яких зберігається відповідна інформація.

(2) Не може використовуватися багатоцільовий, загальний і одноманітний особистий ідентифікаційний код.

Передача інформації і з’єднання файлів

Стаття 8

(1) Інформація не повинна передаватися, а досьє не повинні з’єднуватися за відсутності згоди суб’єкта інформації або розпорядження закону. У будь-якому випадку, вимоги до обробки інформації повинні виконуватися у відношенні будь-якої інформації про особу.

(2) З’єднання досьє, що обробляються тим самим розпорядником, а також досьє органів державної влади і місцевого самоврядування, регулюється в такий же спосіб, як зазначено в пункті (1) даної статті.

Передача інформації за кордон

Стаття 9

Інформація про особу не може передаватися з країни іноземному розпоряднику інформації, незалежно від способу чи засобу такої передачі інформації, за винятком випадків, коли така передача здійсню­єть­ся за згодою суб’єкта інформації або дозволена зако­ном, за умови, що іноземний розпорядник інфор­ма­ції буде виконувати прийняті принципи захисту інфор­мації у відношенні будь-якої інформації.

Захист інформації

Стаття 10

(1) Розпорядник інформації повинен забезпечити захист інформації і вживати всі технічні й організаційні заходи, а також розробити правила процедури, необхідні для забезпечення виконання даного Закону й інших законів, що стосуються захисту і таємності інформації.

(2) Інформація, зокрема, повинна бути захищена від несанкціонованого доступу, перетворення, розкриття або втрати, а також ушкодження або знищення.

Особисті права і їхня реалізація

Стаття 11

(1) Суб’єкт інформації може:

а) вимагати повідомлення про обробку інформації, що стосується його особисто (статті 12 і 13);

б) вимагати внесення виправлення до інформації, що стосується його особисто, або її знищення (статті 14 і 16), за винятком інформації, обробка якої здійснюється відповідно до закону.

(2) Кожний може здійснювати перевірку Реєстру із захисту інформації (пункт (1) статті 28), вносити зауваження і запитувати виписки з даного реєстру. За видачу виписок стягується мито.

Стаття 12

(1) Розпорядник інформації повідомляє суб’єкту інформації, за запитом останнього, щодо обробки інформації про нього, мети такої обробки, її правових підставах і тривалості, а також про те, хто одержував або одержить інформацію і з якою метою. Обсяг досьє, що підлягають передачі і, такою ж мірою, термін дії зобов’язання у наданні інформації, може обмежуватися законами про обробку інформації. Це обмеження не може складати менше п’яти років у відношенні до інформації про особу і менше двадцяти років у відношенні до спеціальних видів інформації.

(2) Розпорядник інформації надає інформацію письмово, у доступній формі, протягом тридцяти днів після подачі запиту суб’єктом інформації.

(3) Інформація, зазначена в пункті (2), надається безкоштовно, за винятком запитуваної повторно про­тягом одного року за тим самим приводом в одного розпорядника.

Стаття 13

(1) Розпорядник інформації не може відмовляти суб’єкту інформації в наданні інформації, за винятком випадків, передбачених законом згідно статті 16.

(2) Розпорядник інформації повинен повідомляти про причину відмови в наданні запитуваної інформації.

(3) Розпорядник інформації повинен щорічно повідомляти Омбудсмену із захисту інформації про усі випадки відмови на інформаційний запит.

Стаття 14

(1) Обов’язок внесення виправлень у неточні дані покладається на розпорядника інформації.

(2) Інформація про особу може бути знищена у випадку:

а) незаконності обробки такої інформації;

б) відповідного запиту суб’єкта інформації згідно пункту (1) б) Статті 11;

в) припинення підстави обробки такої інформації.

(3) Інформація про особу, що передається для постійного збереження відповідно до Закону про захист архівних фондів, не підлягає знищенню.

Стаття 15

Суб’єкт інформації і будь-яка інша особа, якій інформація передана для обробки, повинна повідомлятися про внесення будь-яких виправлень або про знищення інформації. Подібне повідомлення необов’язкове, з урахуванням мети обробки такої інформа­ції, якщо законні інтереси суб’єкта інформації при цьо­му не порушуються.

Стаття 16

Особисті права суб’єкта інформації (статті 11-15) можуть обмежуватися законом в інтересах зовнішньої і внутрішньої безпеки держави, у сферах національної оборони, національної безпеки, розслідування або запобігання кримінальних злочинів, а також у фінансових інтересах держави або місцевого самоврядування, з метою захисту прав суб’єкта інформації чи інших осіб.

Судовий захист

Стаття 17

(1) Суб’єкт інформації, у випадку порушення своїх прав, може подати судовий позов проти розпорядника інформації.

(2) Обов’язок доведення того, що обробка інформації відповідає вимогам закону, покладається на розпорядника інформації.

(3) Дані справи підсудні судам за місцем діяльності розпорядника інформації. Стороною у справі може бути також особа, що в інших випадках не може бути позивачем чи відповідачем.

(4) У випадку прийняття справи до виробництва суд може наказати розпоряднику передати інформацію, що розглядається, або внести зміни, або знищити відповідну інформацію, або зобов’язати Омбудсмена із захисту інформації здійснити перевірку Реєстру із захисту інформації.

(5) Суд може наказати занести своє рішення до Реєстру із захисту інформації, якщо це видається необхідним у відношенні до принципів захисту інформації і великої кількості осіб, чиї права захищаються даним Законом.

Компенсація

Стаття 18

(1) Розпорядник інформації сплачує компенсацію за будь-яку шкоду, завдану суб’єкту інформації обробкою інформації про нього або порушенням технічних вимог у захисті інформації. Розпорядник звільняється від відповідальності, якщо доведе, що завдання шкоди було неминучим із причин, що не залежать від контролю за обробкою інформації.

(2) Компенсація за завдану шкоду не сплачується в тій частині, у якій вона була завдана за наміром або брутальною необережністю потерпілого.

Розділ ІІІ
ДОСТУПНІСТЬ ІНФОРМАЦІЇ, ЩО становить СУСПІЛЬНИЙ ІНТЕРЕС

Стаття 19

(1) Особа чи орган, що здійснює функції державної влади або місцевого самоврядування, а також інші суспільні обов’язки (далі – орган влади), повинні в межах своєї компетенції, включаючи керування даним органом влади, надавати громадськості точну і повну інформацію.

(2) Орган влади періодично публікує чи забезпечує доступ в іншій формі до найбільш важливої інформації про свою діяльність, зокрема, про свої повноваження, компетенцію і структуру, а також про види інформації, якою він володіє, і про законодавство, що регулює його діяльність. Ім’я і посада особи, що діє від імені органу влади, повинні бути доступні як відкрита інформація кожному, якщо інше не передбачено законом.

(3) Орган влади повинен надавати кожному доступ до інформації, що становить суспільний інтерес, якою володіє даний орган, за винятком інформації, що віднесена до державної таємниці чи кон­фі­денційної інформації компетентним органом влади, за умови, що право на доступ до певної інформації, що становить суспільний інтерес, не обмежується законом спеціально в інтересах:

а) національної оборони;

б) національної безпеки;

в) розслідування і запобігання кримінальних зло­чинів;

г) кредитно-грошової і валютної політики держави;

д) міжнародних відносин і відносин з міжнародними організаціями;

е) відправлення правосуддя.

(4) Доступ до інформації, що становить суспільний інтерес, не може обмежуватися з метою захисту інформації про особу, яка діє від імені органа влади, пов’язаної з виконанням цією особою своїх службових обов’язків.

(5) Якщо інше не передбачено законом, внутрішні документи та інша інформація, що створена органом влади для внутрішнього користування або для забезпечення прийняття рішень, не може бути відкритою протягом тридцяти років з моменту створення такої інформації. Керівник органу влади може дозволити доступ до цих документів чи інформації за спеціальним запитом.

Стаття 20

(1) Запит про доступ до інформації, що становить суспільний інтерес, повинен подаватися органу влади в доступній формі якнайшвидше після повідомлення, але не пізніше п’ятнадцяти днів. Той, хто запитує, за умови відшкодування витрат, може запиту­вати копію документу чи його частини, що містять потрібну інформацію, безвідносно до способу її збереження.

(2) Той, хто запитує, повинен бути протягом восьми днів сповіщений письмово про відмову в задоволенні свого запиту і про причини такої відмови.

(3) Керівник органу влади може визначати витрати, у межах фактичної вартості передачі інформації, що становить суспільний інтерес. На прохання того, хто запитує, його повинні повідомляти про суму витрат заздалегідь.

(4) Орган влади щорічно надає Омбудсмену із захисту інформації звіт про кількість відмов на запити і про причини таких відмов.

Стаття 21

(1) Той, хто запитує, може звернутися до суду, якщо йому було відмовлено в задоволенні запиту про надання інформації, що становить суспільний інтерес.

(2) Обов’язок доведення виправданості відмови і її відповідності закону покладається на орган влади.

(3) Позов проти органа влади, що відмовив у наданні запитуваної інформації, може бути поданий протягом тридцяти днів з моменту повідомлення про відмову.

(4) Стороною у справі може бути також особа, що в інших випадках не може бути позивачем чи відповідачем.

(5) Позов проти органа влади, що володіє загальнодержавною компетенцією, розглядається судом області або столичного міста Будапешт. Справи, віднесені до компетенції місцевих судів, розглядаються місцевим судом за місцем перебування суду області або Центральним окружним судом Пешта в Будапешті. Юрисдикція суду визначається місцем знаходження (діяльності) органу влади, що відмовився надати потрібну інформацію.

(6) Суд здійснює розгляд справи за прискореною процедурою.

(7) У випадку визнання правомочності відповідного запиту, суд може наказати органу влади повідомити потрібну інформацію, що становить суспільний інтерес.

Стаття 22

Положення даного розділу не застосовуються до передачі інформації з первинних досьє у випадку, якщо вона регулюється спеціальним законодавством.

Розділ IV
ОМБУДСМЕН ІЗ ЗАХИСТУ ІНФОРМАЦІЇ І РЕЄСТР ІЗ ЗАХИСТУ ІНФОРМАЦІЇ

Омбудсмен із захисту інформації

Стаття 23

(1) Для захисту конституційних прав на захист інформації про особу і розкриття інформації, що становить суспільний інтерес, Національні збори обирають Парламентського комісара із захисту інформації (далі Омбудсмен із захисту інформації) з числа громадян Угорщини, несудимих, з вищою освітою, які мають видатні наукові досягнення або не менш ніж десятилітню практику професійної діяльності, що мають досвід у здійсненні і нагляді за здійсненням процедур у захисті інформації або в суміжних наукових дисциплінах, а також користаються суспільним визнанням.

(2) Омбудсмен із захисту інформації, з урахуванням винятків, що передбачені даним Законом, діє відповідно до положень Закону про парламентського комісара з прав громадян.

Стаття 24

Омбудсмен із захисту інформації зобов’язаний:

а) стежити за реалізацією даного Закону та інших законів про обробку інформації;

б) розглядати подані йому скарги;

в) забезпечувати ведення Реєстру із захисту інформації.

Стаття 25

(1) Омбудсмен із захисту інформації здійснює нагляд за дотриманням вимог до захисту інформації про особу і доступу до інформації, що становить суспільний інтерес, вносить пропозиції з прийняття або зміни законодавчих актів, що стосуються обробки інформації і розкриття інформації, що становить суспільний інтерес, надає висновки про відповідні законопроекти. Омбудсмен може виступати з ініціативою про скорочення або збільшення кількості видів інформації, що віднесена до державної таємниці або конфіденційної інформації.

(2) Омбудсмен із захисту інформації у випадку виявлення ним незаконної обробки інформації повинен зажадати від відповідного розпорядника інформації припинення такої обробки. Розпорядник повинен невідкладно вжити необхідних заходів і письмово повідомити про них Омбудсмена із захисту інформації протягом тридцяти днів.

(3) Омбудсмен із захисту інформації повідомляє громадськості про факти незаконної обробки інформації, вказує розпорядника інформації і види інформації, якою він володіє, якщо розпорядник інформації не припиняє незаконну обробку інформації.

Стаття 26

(1) При здійсненні своїх функцій Омбудсмен із захисту інформації може запитувати розпорядника про надання йому інформації з будь-якого питання, а також може перевіряти будь-які документи і записи, що можуть містити інформацію про особу або інформацію, що становить суспільний інтерес.

(2) Омбудсмен із захисту інформації має право доступу до будь-якого приміщення, де здійснюється обробка інформації.

(3) Віднесення інформації до державної таємниці або інформації з обмеженим доступом не перешкоджає Омбудсмену із захисту інформації реалізовувати свої права, зазначені в даній статті, однак на нього також поширюються положення про таємність такої інформації. Омбудсмен із захисту інформації здійснює свої права особисто у випадках, що стосуються державної таємниці або конфіденційної інформації, у збройних силах, поліції або органах національної безпеки. При виконанні своїх функцій в органах національної безпеки Омбудсмен із захисту інформації не має доступу до документів, крім записів інформації, визначеної спеціальним законодавством.

(4) Омбудсмен із захисту інформації вносить протест органу влади, який визнав інформацію такою, що підлягає перетворенню або знищенню, якщо він вважає подібне визнання безпідставним. Орган влади може звернутися до суду столичного міста Будапешт про визнання протесту недійсним протягом тридцяти днів після повідомлення про протест Омбудсмена із захисту інформації. Суд розглядає справу на закритому засіданні і за прискореною процедурою.

Стаття 27

(1) Кожний може звернутися до Омбудсмена із захисту інформації у випадку порушення своїх прав або наявності прямої погрози такого порушення, що стосується процесу обробки інформації про дану особу або її доступу до інформації, що становить суспільний інтерес, за винятком випадків, коли дана справа знаходиться на розгляді суду.

(2) Ніхто не може піддаватися дискримінації на підставі подачі заяви Омбудсмену із захисту інформації. Заявник користується таким самим захистом закону, як і особи, що подають петиції в інтересах суспільства.

Реєстр захисту інформації

Стаття 28

(1) Перед початком своєї діяльності розпорядник інформації з метою реєстрації повідомляє Омбудсмена із захисту інформації про:

а) цілі обробки інформації;

б) вид інформації, що підлягає обробці, і законні підстави такої обробки;

в) коло суб’єктів інформації;

г) джерело інформації;

д) вид переданої інформації, її одержувачів, а також правові підстави подібної передачі;

е) кінцеві терміни знищення визначених видів інформації;

ж) назву й адресу розпорядника інформації та місце фактичної обробки інформації.

(2) Запропоноване законом повідомлення про обробку інформації повинне здійснюватися компетентним міністром, керівником загальнодержавного відомства, мером, мером Будапешта або головою облас­них зборів протягом 15 днів після набуття чинності відповідного законодавства.

(3) Органи національної безпеки повинні повідомляти про мету і правові підстави обробки ними інформації.

Стаття 29

(1) При первісній реєстрації розпорядник інформації одержує реєстраційний номер. Реєстраційний номер указується при кожній передачі і розкритті інформації, а також при повідомленні суб’єкта інформації.

(2) Про будь-які зміни інформації, зазначеної в пункті (1) статті 28, Омбудсмен із захисту інформації повинен повідомлятися протягом 8 днів і вносити відповідні зміни до реєстру.

Стаття 30

Реєстрація не потрібна у відношенні обробки інформації, що:

а) включає інформацію про особу, яка перебуває в ділових стосунках з розпорядником інформації, є його членом або залежить від нього по роботі або навчанні;

б) регулюється внутрішніми правилами церков, конфесій чи релігійних громад;

в) включає інформацію про особу, що стосується стану здоров’я осіб, які одержують медичну допомогу, з метою лікування чи підтримки здоров’я таких осіб або одержання ними виплат з соціального забезпеч­чення;

г) включає інформацію з метою надання фінансових та інших соціальних виплат даній особі;

д) включає інформацію про особу, що стосується ведення справ адміністративними органами, прокуратурою або судами;

е) включає інформацію про особу з метою ведення статистичного обліку, за умови, що можливість ідентифікації особи за допомогою такої інформації може бути остаточно виключена у відповідності до спеціальних положень закону;

ж) включає інформацію, що обробляється підприємствами й установами відповідно до Закону про пресу виключно з метою забезпечення їхньої інформаційної діяльності;

з) слугує цілям наукових досліджень, якщо відповідна інформація залишається неопублікованою;

і) передається розпорядником інформації в архіви;

к) використовується винятково для потреб однієї фізичної особи.

Розділ V
ОСОБЛИВІ ПОЛОЖЕННЯ

Обробка інформації в дослідницьких інститутах

Стаття 32

(1) Інформація, що збирається і зберігається з метою наукових досліджень, не може використовува­тися для інших цілей.

(2) Інформація про особу, як тільки це дозволить мета дослідження, повинна втрачати можливість ідентифікації особи. Інформація, придатна для ідентифікації визначеної або здатної бути визначеною фізичної особи, зберігається окремо. Ця інформація не поєднується з іншою інформацією, за винятком випадків, коли це необхідно для досягнення мети дослідження.

(3) Орган чи особа, що здійснюють наукове дослідження, публікують інформацію про особу за наявності:

а) згоди суб’єкта інформації; або

б) необхідності обнародувати результати дослідження, що стосується історичних подій.

Розділ VI
ЗАКЛЮЧНІ ПОЛОЖЕННЯ

Виправлення до законів

Стаття 33

Пункт (1) статті 83 Закону № IV 1959 року про Цивільний кодекс замінюється наступним положенням:

«(1) Використання й обробка інформації комп’ютером або в інший спосіб не повинна порушувати особисті права».

Набуття чинності

Стаття 34

(1) Даний Закон, за винятком пунктів (2) і (3) даної статті, набуває чинності в перший день шостого місяця після дати офіційного опублікування тексту даного Закону.

(2) Розділ ІІІ (статті 19-22) даного Закону набуває чинності на п’ятнадцятий день після дати офіційного опублікування даного Закону.

(3) Розділ IV (статті 23-31) даного Закону набуває чинності одночасно з набуттям чинності Закону про парламентського комісара з прав громадян.

Стаття 35

(1) Законодавчі норми, згадані в даному Законі, за винятком пункту (3) статті 3, статті 4 і пункту (1) статті 13, будуть розроблені до 31 грудня 1992 року.

(2) Правові положення, що регулюють обробку інформації, не застосовуються після офіційного опублікування даного Закону.

Стаття 36

Розпорядник інформації повинен повідомити Реєстр із захисту інформації про обробку інформації, що здійснюється в момент набуття чинності даного Закону, протягом трьох місяців після обрання Омбудсмена із захисту інформації.

Стаття 37

Міністр фінансів уповноважений визначати розмір мита, згаданого в пункті (2) статті 11, і правила щодо його стягнення.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори