пошук  
версія для друку
04.12.2003

Тетяна Монтян: Новий Цивільний Кодекс – удавка для журналістів

Схожі повідомлення

Конкурс для журналістів на здобуття польсько-української премії

Науковий коментар обставин прийняття і змісту Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України»

Аналіз деяких аспектів змін до Кримінально-виконавчого кодексу

Основи правового самозахисту. Про використання Кодексу адміністративного судочинства України та Закону "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" для захисту прав людини і основоположних свобод

Медична реформа: ідея правильна – реалізація непродумана

Оголошується конкурс на участь у Школі з прав людини для активістів українських правозахисних організацій у Донецькій та Луганській областях

Право на повагу до приватного життя відповідно до статті 8 Європейської Конвенції захисту прав людини та основних свобод

Коментар до Закону України «Про захист персональних даних»

Руководство по определению понятия «политический заключенный»

Формуляр заяви та Нотатка для заповнення формуляру заяви (укр., рос.)

   

Як відомо, наша багатостраждальна країна вже майже дванадцять років примудряється жити за Цивільним Кодексом УРСР, що „... регулює майнові та ...особисті немайнові відношення в цілях створення матеріально-технічної бази комунізму та все більш повного задоволення матеріальних та духовних потреб громадян“ (ст. 1 нині діючого Кодексу – чесне слово!). Але незабаром ми отримаємо новий Цивільний Кодекс, що має набрати чинності з 01 січня 2004 року. Але збав боже, якщо таки набере... Чому? А ось чому.

Коли я ознайомилася з цим шедевром законодавчої думки, мені мимоволі

пригадався чудовий анекдот про сільський магазинчик. Знаєте, той, в якому турист каже:

– Дайте мені, будь-ласка, оте печиво. Воно свіже?

– Ні, що ви! Старе, сухе, плісняве!

– Тоді дайте оці пряники.

– Знаєте, візьміть краще печиво...

Взагалі-то перераховувати всі ляпи нового Кодексу можна до безкінечності. Спробую зупинитись на окремих статтях, які в перспективі мають стати улюбленими для кожного українського журналіста.

Майбутній лідер цього рейтингу – безумовно, ст. 277 : „Вважається, що негативна інформація, поширена про особу, є недостовірною“. Готуйтеся, шановні – з 01 січня 2004 року за кожне критичне слово, сказане про будь-кого, на вас чекатиме невідворотна відплата – за приниження „...честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи“, себто нанесення моральної шкоди, передбачене відшкодування „...грішми, іншим майном або в інший спосіб“ (ст. 23).

При цьому „спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила“ (знову ст. 277). А ще до того, як наш найнезалежніший в світі суд пустить вас по світу голими та босими, від може, згідно ст. 278, заборонити випуск у світ газету, книгу, кінофільм чи телепередачу, які ще тільки готуються, або заборонити (припинити) їх розповсюдження чи навіть вилучити тираж з метою його знищення! Думаю, зрозуміло, тиражі яких ЗМІ є першими в черзі на потоплення в річці, як це якось сталося з газетою „Свобода“ – але з 01 січня 2004 це вже буде не брутальний „праізвол“, а судове рішення, що „ґрунтується на законі“.

Можна здогадатись, що саме мали на увазі наші генії законотворчої думки – те, що негативна інформація вважається недостовірною доти, доки не буде підтверджена фактами. Але викласти цю більш, ніж просту думку так, щоб не соромно і не страшно було читати, в них просто не вистачило чогось – чи то часу, чи то розуму, чи просто відповідальності за свої дії...

Підемо далі. Якщо є апріорі негативна інформація, то, значить, якщо добре

покопирсатись в інших статтях, то знайдеться і апріорі позитивна? Як же, як же – є і така. Будь-ласка – ст. 302: „Вважається, що інформація, яка подається посадовою, службовою особою при виконанні нею своїх службових обов’язків, а також інформація, яка міститься в офіційних джерелах (звіти, стенограми, повідомлення засобів масової інформації, засновниками яких є відповідні державні органи або органи місцевого самоврядування), є достовірною“. Ось вона, індульгенція для журналістів! Бо далі в цій статті йдеться, що „...фізична особа, яка поширює таку інформацію, не зобов’язана перевіряти її достовірність і не відповідає у разі її спростування“. Не відповідає, мабуть, „за базар“.

Ви тільки уявіть, яка вакханалія свободи слова чекає на нас після Нового Року – все, що казатимуть всі без виключення держслужбовці та депутати всіх рівнів, все, що друкуватиметься у відповідній пресі – вважатиметься істиною в останній інстанції, абсолютною та неспростовною! Розкаже Піскун на черговій прес-конференції, що Юля Тимошенко здійснювала контрабанду туркменського газу в китайських запальничках – значить, так воно і було! Скаже Юля у відповідь, що Піскун – розумововідсталий, і взагалі, сам ворюга – і це чиста (гола) правда! І так далі, і тому подібне. А якщо згадати, скільки взаємовиключаючих заяв зазвичай роблять перераховані в статті суб’єкти, то почнеться тотальна шизофренія, якою, як відомо, є плюралізм думок в одній голові.

Правда, і в цьому випадку неважко здогадатись, що насправді мали на увазі автори цієї статті – що особа, яка розповсюджує перли мудрості таких суб’єктів, не несе відповідальності за їх зміст. Але – маємо те, що маємо. Чудово співвідноситься з вище проаналізованими визначеннями недостовірної / достовірної інформації інші статті нового ЦК. Так, згідно ст. 296, „...ім’я фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, ... може бути використане (обнародуване) лише у разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо неї“.

Я навіть не уявляю, про що невдовзі розповідатимуть на прес-конференціях наші доблесні правоохоронці, і як бідолашним журналістам доведеться висвітлювати ті ж судові засідання, які є відкритими і на яких обвинувачені чесно розказують, як їх звуть, і це потрапляє в протокол, який в повній мірі відповідає критеріям ст. 302! Підозрюю також, що скоро, наприклад, Павло Лазаренко розорить наш держбюджет цілком обґрунтованими позовами, тому що його поки що чесне (презумпція невинуватості!) ім’я схиляють по всіх відмінках всі, кому не ліньки, і все це – подумати тільки – до набрання законної сили обвинувального вироку суду щодо нього.

Існує в юриспруденції таке поняття, як ієрархія нормативних актів – тобто, що робити, коли так сталося , що один нормативний акт суперечить іншому. Згідно означеній ієрархії, Конституція „сильніша“ за будь-який закон, закон – за якісь там постанови чи укази, а серед двох рівнозначних законів „сильніший“ той, що був прийнятий пізніше та має вказівку, що всі раніше прийняті закони чинні в частині, що йому не суперечать. А от що робити, якщо в одному законі різні статті суперечать одна одній, світові світила юридичної думки ніколи не замислювалися. Бо не було потреби. Бо вони не були знайомі з колективною творчістю народних депутатів Верховної Ради України...

Тетяна Монтян, юрист,
спеціально для "Телекритики"

Схожі повідомлення

Конкурс для журналістів на здобуття польсько-української премії

Науковий коментар обставин прийняття і змісту Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України»

Аналіз деяких аспектів змін до Кримінально-виконавчого кодексу

Основи правового самозахисту. Про використання Кодексу адміністративного судочинства України та Закону "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" для захисту прав людини і основоположних свобод

Медична реформа: ідея правильна – реалізація непродумана

Оголошується конкурс на участь у Школі з прав людини для активістів українських правозахисних організацій у Донецькій та Луганській областях

Право на повагу до приватного життя відповідно до статті 8 Європейської Конвенції захисту прав людини та основних свобод

Коментар до Закону України «Про захист персональних даних»

Руководство по определению понятия «политический заключенный»

Формуляр заяви та Нотатка для заповнення формуляру заяви (укр., рос.)

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори