пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200305
09.12.2003

Проект Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації"

   

Розділ І

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення основних термінів і понять


У цьому Законі терміни та поняття вживаються у такому значенні:

богослужбова література — релігійні видання, які містять правила і описи порядку проведення храмових богослужінь, а також тексти для них;

віросповідання — система певних релігійних поглядів, догм та уявлень, визначальною ознакою яких є віра в реальність надприродного начала;

віруючий — особа, яка є суб’єктом релігійної віри і діяльності, носієм релігійного світогляду, релігійного досвіду;

ієрархічність — церковна субординація, форма організаційного церковного устрою;

канонічна підлеглість — підпорядкованість віросповідної діяльності в релігійній організації внутрішнім церковним правилам, настановам щодо віровчення, догматики та релігійної практики, яка забезпечує канонічну цілісність, духовну єдність і неперервність;

культові будівлі та споруди — приміщення для проведення або забезпечення богослужінь і виконання релігійних обрядів (церкви, собори, костьоли, синагоги, мечеті, пагоди, каплиці, дзвіниці, мінарети, молитовні тощо);

культове майно — культові будівлі та споруди, які спеціально призначені для задоволення релігійних потреб громадян, а також предмети релігійної обрядовості;

місіонерське товариство (місія) — один із видів релігійних організацій, основним статутним завданням якого є поширення певного віровчення через місіонерську роботу;

монастир — громада осіб чернечого сану (чоловіча або жіноча), які об’єдналися для спільного проживання за особливими правилами і традиціями чернечого життя;

об’єднання релігійних організацій — вищий тип релігійних організацій, який складається з різновидів релігійних спільнот, має управлінські і виконавчі органи, чітку ієрархічну та інституційну структуру, канонічну цілісність і єдність;

організаційна підлеглість — підпорядкованість релігійної організації церковним правилам, які визначають внутрішню церковну організаційну структуру, а також структуру і місце даної релігійної організації у внутрішній організаційній структурі церкви (об’єднання релігійних організацій);

предмети релігійної обрядовості — предмети і матеріали, необхідні для провадження релігійних дій;

релігія — віра людини в існування надприродного начала, що є джерелом буття всього існуючого, засіб спілкування з ним, входження в його світ;

релігійне братство — релігійна організація, заснована для провадження в основному релігійно-просвітницької діяльності.

релігійна громада — місцева релігійна організація віруючих відповідного віросповідання;

релігійна діяльність — богослужіння, релігійні церемонії, процесії, релігійні обряди, інші індивідуальні чи колективні релігійні дії, пов’язані із сповідуванням і поширенням обраної віри;

релігійний культ — система релігійних дій, предметів і символів, пов’язаних з релігійними уявленнями віруючих і спрямованих на задоволення потреб суб’єктів релігійної діяльності;

релігійна література — світські та богословські збірники, видання, присвячені проблемам релігієзнавства (історії та теорії релігії, релігійному культу, обрядам тощо);

релігійні обряди — сукупність визначених внутрішніми церковними приписами і правилами індивідуальних чи колективних дій віруючих, спрямованих на встановлення двобічних відносин між людиною і надприродними об’єктами;

релігійна організація:

— місцеве релігійне формування, утворене громадянами з метою спільного задоволення релігійних потреб;

— структурна релігійна одиниця церкви (об’єднання релігійних організацій), заснована її органом управління для провадження тієї чи іншої релігійної діяльності;

релігійна освіта — освіта, спрямована на усвідомлене сприйняття особою змісту певного релігійного віровчення. Релігійна освіта може мати загальнопросвітницький характер або бути професійно орієнтованою;

священнослужителі — зведені в духовний сан служителі релігійних організацій з відповідними правами відправлення релігійного культу, обрядів і таїнств. За своїм статусом священнослужителі не є найманими працівниками релігійної організації. Згідно з традиціями і внутрішньоцерковними настановами священнослужителі можуть виконувати адміністративні функції на відповідних посадах у релігійній організації (виборних чи за призначенням), в тому числі безоплатно;

церква — структуроване релігійне утворення з відповідною системою управління, заснованою на ієрархічному принципі, а також з регламентацією відносин всередині нього, а також з релігійними чи світськими організаціями;

церковнослужителі — нижчі служителі релігійного культу, які не мають духовного сану і виконують допоміжні функції під час релігійних відправ; церковнослужителі не є найманими працівниками релігійної організації. Вони виконують свої службові обов’язки (як і священнослужителі) виключно на засадах відповідних приписів внутрішньоцерковних настанов, в тому числі безоплатно.

Стаття 2. Завдання Закону


Завданнями цього Закону є:

гарантування кожному можливості реалізації права на свободу совісті і віросповідання, передбаченого Конституцією України;

забезпечення відповідно до Конституції України, Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини та інших міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, рівності, захисту прав і законних інтересів кожної людини незалежно від релігійних переконань;

визначення обов’язків держави щодо захисту прав та законних інтересів релігійних організацій та релігійних організацій перед державою і суспільством;

подолання негативних наслідків державної політики минулих часів щодо релігії та церкви;

гарантування сприятливих умов для розвитку суспільної моралі та гуманізму, громадянської злагоди і співробітництва людей незалежно від їх світогляду чи віросповідання;

запобігання виникненню конфліктних ситуацій між релігійними організаціями, вирішення спірних міжцерковних питань відповідно до законодавства України.

Стаття 3. Законодавство про свободу совісті та релігійні організації


Законодавство про свободу совісті та релігійні організації базується на Конституції України, складається із цього Закону та інших актів законодавства, які не суперечать положенням цього Закону.

Стаття 4. Право на свободу совісті та віросповідання


1. Кожен має право на свободу совісті і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, провадити релігійну діяльність.

Здійснення права на свободу совісті та віросповідання може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров’я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Ніхто не може встановлювати обов’язкові релігійні переконання. Не допускається примушування до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії.

2. Батьки або особи, які їх заміняють, мають право виховувати своїх дітей відповідно до власних переконань та свого ставлення до релігії.

3. Ніхто не має права вимагати від священнослужителів відомостей, одержаних ними під час сповіді віруючих.

Стаття 5. Рівноправність громадян незалежно від їх ставлення до релігії


1. Громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. У паспортних документах громадян їх ставлення до релігії не зазначається.

Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян залежно від їх ставлення до релігії, так само як і розпалювання пов’язаних з цим ворожнечі та ненависті чи ображання почуттів громадян, дискримінація їх за релігійні переконання, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законодавством України.

2. Ніхто не може бути звільнений від виконання своїх обов’язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі коли виконання військового обов’язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов’язку має бути замінено альтернативною (невійськовою) службою.

Стаття 6. Відокремлення церкви і релігійних організацій від держави


1. Засади державної політики щодо релігії та церкви визначає Верховна Рада України. Реалізація державної політики щодо релігії та церкви покладається на органи виконавчої влади і органи місцевого самоврядування.

2. Церкву і релігійні організації в Україні відокремлено від держави.

3. Держава захищає права і законні інтереси релігійних організацій, сприяє встановленню відносин взаємної релігійної, світоглядної терпимості та поваги до людей, які сповідують або не сповідують релігії, між віруючими різних віросповідань та їх релігійними організаціями, а також бере до відома і поважає традиції та внутрішні настанови релігійних організацій, якщо вони не суперечать законодавству.

4. Держава не втручається у проваджену в межах закону діяльність релігійних організацій, не фінансує будь-які організації, створені за ознакою ставлення до релігії.

5. Усі релігії, віросповідання та релігійні організації є рівними перед законом. Встановлення будь-яких переваг або обмежень однієї релігії, віросповідання чи релігійної організації щодо інших не допускається. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова.

6. Релігійні організації не повинні виконувати державних функцій. Релігійні організації мають право брати участь у громадському житті, а також використовувати нарівні з громадськими організаціями засоби масової інформації.

7. Релігійні організації не повинні втручатися у діяльність інших релігійних організацій, в будь-якій формі проповідувати ворожнечу, нетерпимість до невіруючих і віруючих інших віросповідань.

8. Релігійні організації зобов’язані додержуватися вимог законодавства і правопорядку.

Стаття 7. Відокремлення школи від церкви


1. Школа в Україні відокремлена від церкви і має світський характер. Громадяни України мають право на освіту незалежно від їх ставлення до релігії та віросповідання.

2. Не допускається встановлення державою обмежень на проведення наукових досліджень релігійного змісту за ознакою відповідності чи невідповідності будь-якій релігії та пропаганду їх результатів.

3. Викладання релігійно-філософських, релігієзнавчих та релігійно-пізнавальних дисциплін, які не супроводжуються релігійними обрядами і мають інформативний характер, може здійснюватися у загальноосвітніх та вищих навчальних закладах на факультативній основі.

Кожен громадянин може навчатися релігійного віровчення та здобувати релігійну освіту індивідуально або разом з іншими, вільно обираючи мову навчання.

4. Релігійні організації мають право відповідно до своїх внутрішніх настанов створювати для релігійної освіти віруючих навчальні заклади і групи, а також проводити навчання релігії в інших формах, використовуючи для цього приміщення, що їм належать або надаються у користування.

5. Викладачі релігійних віровчень і релігійні проповідники зобов’язані виховувати своїх слухачів у дусі терпимості і поваги до людей, які не сповідують релігії, та до віруючих інших віросповідань.

Розділ ІІ

РЕЛІГІЙНІ ОРГАНІЗАЦІЇ

Стаття 8. Релігійні організації


1. Релігійні організації утворюються з метою задоволення релігійних потреб кожної особи вільно сповідувати і поширювати обрану віру, діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і змінюють склад органів управління згідно із своїми статутами (положеннями).

Релігійними організаціями є релігійні громади, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні (релігійні) навчальні заклади, а також об’єднання релігійних організацій та їх управління і центри. Об’єднання релігійних організацій представляють їх постійно діючі керівні органи — управління або центри.

2. Утворення релігійних організацій, цілі або дії яких суперечать Конституції та законам України, не допускається, а діяльність утворених припиняється у порядку, встановленому частиною другою статті 17 цього Закону.

Стаття 9. Релігійні громади


1. Релігійні громади є місцевими релігійними організаціями віруючих одного віросповідання, напряму або течії, які добровільно об’єдналися з метою спільного задоволення потреб сповідувати і поширювати обрану віру.

2. Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних і організаційних питаннях релігійним управлінням або центрам, що діють в Україні та за її межами, і вільний вихід із цієї підлеглості або її зміну.

Вихід релігійної громади з такої підлеглості або її зміна не тягне за собою втрати прав і зобов’язань релігійної громади за угодами, укладеними нею раніше.

3. Релігійна громада може діяти за статутом (положенням), зареєстрованим у порядку, встановленому частиною першою статті 15 цього Закону, а також без реєстрації свого статуту (положення).

Релігійна громада, яка утворилася і діє без реєстрації свого статуту (положення), зобов’язана повідомити про це місцеві органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування.

Стаття 10. Релігійні управління і центри


1. Релігійні управління і центри діють на підставі своїх статутів (положень), що реєструються у порядку, встановленому частиною другою статті 15 цього Закону.

2. Релігійні організації, керівні центри яких перебувають за межами України, можуть керуватися у своїй діяльності настановами цих центрів, якщо при цьому не порушується законодавство України.

3. Не регламентовані законом відносини держави з релігійними управліннями і центрами, в тому числі й тими, що перебувають за межами України, регулюються згідно з домовленостями між відповідними центральними органами виконавчої влади та релігійними управліннями і центрами на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 11. Монастирі, релігійні братства та місіонерські товариства (місії)


1. Монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії) засновуються постійно діючими керівними органами об’єднань релігійних організацій (управліннями або центрами) відповідно до їх зареєстрованих в установленому порядку статутів (положень) і діють на підставі своїх статутів (положень), що реєструються у порядку, встановленому частиною другою статті 15 цього Закону.

2. Монастирі та релігійні братства можуть бути утворені також у порядку, передбаченому для утворення релігійних громад, з реєстрацією їх статутів (положень) відповідно до частини першої статті 15 цього Закону.

Стаття 12. Духовні ( релігійні ) навчальні заклади


1. Духовні (релігійні) навчальні заклади утворюються постійно діючими керівними органами об’єднань релігійних організацій (управліннями або центрами) відповідно до їх зареєстрованих в установленому порядку статутів (положень) і діють на підставі своїх статутів (положень), що реєструються у порядку, встановленому частиною другою статті 15 цього Закону.

2. Громадяни, які навчаються у вищих і середніх духовних (релігійних) навчальних закладах з відривом від виробництва, користуються правами та пільгами в порядку і на умовах, установлених законодавством України для студентів та учнів державних навчальних закладів.

Стаття 13. Статут (положення) релігійної організації


1. Статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих, релігійних з’їздах, конференціях і підлягає реєстрації відповідно до частин першої і другої статті 15 цього Закону.

2. Статут (положення) релігійної організації повинен містити такі відомості:

1) вид релігійної організації, її віросповідна належність і місцезнаходження;

2) місце релігійної організації в організаційній структурі об’єднання релігійних організацій;

3) майновий стан релігійної організації;

4) права релігійної організації на заснування підприємств, засобів масової інформації, інших релігійних організацій, створення духовних (релігійних) навчальних закладів;

5) порядок внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної організації;

6) порядок утворення і повноваження органів управління релігійної організації;

7) порядок вирішення майнових та інших питань у разі припинення діяльності релігійної організації.

Статут (положення) може містити й інші відомості, пов’язані з особливостями діяльності релігійної організації.

3. Статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити законодавству.

4. Документи, які визначають релігійну діяльність та регулюють внутрішні питання релігійної організації, не підлягають реєстрації в органах виконавчої влади.

Стаття 14. Набуття релігійною організацією статусу юридичної особи


1. Релігійна організація набуває статусу юридичної особи з моменту реєстрації її статуту (положення).

2. Релігійна організація як юридична особа користується правами і виконує обов’язки відповідно до законодавства і свого статуту (положення).

Стаття 15. Реєстрація статутів (положень) релігійних організацій


1. Для набуття релігійною громадою статусу юридичної особи громадяни, які досягли 18-річного віку, крім визнаних судом недієздатними, в кількості не менш як 25 чоловік, що утворили її, подають заяву на реєстрацію статуту (положення) відповідно Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласній, Київській та Севастопольській міській державній адміністрації. До заяви додаються статут (положення) релігійної організації, протокол установчих загальних зборів членів організації, список громадян, що утворили її, за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади у справах релігій, відомості про склад органів управління та підтвердження зазначеної в статуті (положенні) канонічної і організаційної підлеглості.

2. Релігійні управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії) та духовні (релігійні) навчальні заклади подають центральному органу виконавчої влади у справах релігій статут (положення) і заяву на його реєстрацію, а також рішення релігійної організації про їх утворення.

3. У разі коли створювана релігійна організація відповідно до поданого нею на реєстрацію статуту (положення) буде підпорядковуватися релігійному управлінню або центру, що знаходиться за межами України, до зазначених у частинах першій та другій цієї статті документів додаються також копія статуту (положення) або інший основоположний документ цього релігійного управління або центру, його нотаріально засвідчений переклад на українську мову.

4. Орган, який проводить реєстрацію, в місячний строк розглядає заяву, статут (положення) та інші документи, подані релігійною організацією, приймає рішення і не пізніше ніж у десятиденний строк письмово повідомляє про нього заявника.

У разі потреби орган, який проводить реєстрацію, може зажадати висновок місцевого органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, а також відповідних спеціалістів щодо реєстрації статуту (положення) цієї організації. У такому разі рішення приймається у тримісячний строк.

У разі коли громадяни або інші передбачені цим Законом засновники релігійної організації, що утворюється, належать до віровчення, послідовники якого вперше утворюють таку організацію в Україні, рішення щодо реєстрації її статуту (положення) може бути прийнято у строк до шести місяців з метою вивчення поданих на реєстрацію документів.

Порушення встановленого цим Законом строку прийняття рішення щодо реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути оскаржено в судовому порядку.

5. У разі недодержання заявниками вимог, зазначених у цій статті, орган, який проводить реєстрацію, не розглядає заяву про реєстрацію статуту (положення) релігійної організації та не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її надходження письмово повідомляє про це заявників і за їх згодою повертає надіслані документи на доопрацювання.

6. Після реєстрації статуту (положення) релігійної організації орган, який проводить реєстрацію, видає їй свідоцтво про реєстрацію за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади у справах релігій.

7. У разі, коли після реєстрації статуту (положення) релігійної організації буде встановлено, що заявники подали документи, які містять недостовірні або неправдиві відомості, орган, що провів реєстрацію, має право звернутися до суду із заявою про припинення діяльності цієї релігійної організації.

8. Зміни і доповнення до статуту (положення) релігійної організації підлягають реєстрації у тому ж порядку і в ті ж строки, що і реєстрація статуту (положення).

9. У розгляді питання щодо реєстрації статуту (положення) релігійної організації органом, який проводить реєстрацію, у разі потреби можуть брати участь представники цієї релігійної організації.

Стаття 16. Відмова в реєстрації статуту (положення) релігійної організації


1. Релігійній організації може бути відмовлено у реєстрації її статуту (положення) у разі:

1) коли її цілі або дії суперечать Конституції та законам України;

2) неподання всіх зазначених у статті 15 цього Закону документів;

3) коли подані нею на реєстрацію документи суперечать законодавству України;

4) коли релігієзнавчою експертизою організацію визнано не релігійною;

5) подання на реєстрацію документів, що містять недостовірні або неправдиві відомості;

6) коли засновник (засновники) релігійної організації, статут (положення) якої подано на реєстрацію, відповідно до законодавства є неправоможним створювати таку організацію.

2. У разі відмови у реєстрації статуту (положення) релігійної організації орган, який проводить реєстрацію, зобов’язаний у десятиденний строк письмово повідомити про це заявника із зазначенням підстав відмови. Це рішення може бути оскаржено в судовому порядку.

Стаття 17. Припинення діяльності релігійної організації


1. Діяльність релігійної організації може бути припинено у зв’язку з її реорганізацією (поділом, злиттям, приєднанням) або ліквідацією.

Реорганізація або ліквідація релігійної організації здійснюється відповідно до її власних настанов.

Реєстрація статуту (положення) новоутвореної після реорганізації релігійної організації проводиться відповідно до частин першої і другої статті 15 цього Закону.

2. Діяльність релігійної організації може бути припинено також за рішенням суду.

У судовому порядку діяльність релігійної організації припиняється лише у разі:

1) вчинення релігійною організацією дій, які не допускаються положеннями статей 4, 6, 15 і 18 цього Закону;

2) поєднання обрядової чи проповідницької діяльності релігійної організації з посяганням на життя, здоров’я, свободу і гідність особи;

3) систематичного порушення релігійною організацією встановленого законодавством порядку проведення публічних релігійних заходів (богослужінь, обрядів, церемоній, ходів тощо);

4) спонукання громадян до невиконання ними своїх конституційних обов’язків або дій, які супроводжуються грубими порушеннями громадського порядку чи посяганням на права і майно державних, громадських або релігійних організацій.

Справу про припинення діяльності релігійної організації суд розглядає за заявою органу, уповноваженого проводити реєстрацію статуту (положення) релігійної організації, або прокурора.

Розділ ІІІ

МАЙНОВИЙ СТАН РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Стаття 18. Користування релігійних організацій майном, яке перебуває у державній, комунальній або приватній власності


1. Релігійні організації мають право використовувати для своїх потреб будівлі, споруди та інше майно, яке надається їм на договірних засадах органами державної влади та органами місцевого самоврядування або громадянами.

2. Культові будівлі, споруди та інше культове майно, яке перебуває у державній чи комунальній власності, передається підприємствами, установами та організаціями, на балансі яких воно перебуває, у безоплатне користування або безоплатно у власність релігійних організацій за рішеннями відповідно органів, уповноважених управляти державним майном, та органів місцевого самоврядування.

Інші об’єкти колишньої церковної власності, крім культових будівель, споруд та культового майна, яке перебуває у державній чи комунальній власності (церковно-адміністративні споруди, будівлі духовних (релігійних) навчальних закладів, монастирські житлові та господарські приміщення тощо), за рішеннями відповідно органів, уповноважених управляти державним майном, органів місцевого самоврядування поетапно передаються підприємствами, установами та організаціями, на балансі яких вони перебувають, релігійним організаціям у безоплатне користування або безоплатно у власність.

3. Культові будівлі, споруди та інше культове майно, яке є державною чи комунальною власністю, за рішеннями відповідно органів, уповноважених управляти державним майном, органів місцевого самоврядування може передаватися підприємствами, установами та організаціями, на балансі яких воно перебуває, у безоплатне користування двом або більше релігійним громадам шляхом укладення з кожною громадою окремого договору.

Культові будівлі, споруди та інше культове майно, яке є державною чи комунальною власністю і перебуває у користуванні релігійної громади, може надаватися його користувачем у почергове користування іншим релігійним громадам у порядку і на умовах, передбачених законодавством. Почергове користування при цьому може бути тимчасовим або постійним відповідно до угоди про почергове користування культовою будівлею, спорудою та іншим культовим майном, укладеної релігійною громадою з користувачем цієї будівлі, споруди чи майна.

4. Культові будівлі, споруди та інше культове майно (рухоме і нерухоме), яке є культурною спадщиною, що охороняється законом і перебуває у користуванні чи власності релігійних організацій, використовується відповідно до законодавства про охорону культурної спадщини.

5. Клопотання про передачу релігійним організаціям культових будівель, споруд та іншого культового майна, яке перебуває у державній чи комунальній власності, у власність чи безоплатне користування розглядається відповідно органами, уповноваженими управляти державним майном, органами місцевого самоврядування в місячний строк з обов’язковим письмовим повідомленням заявників про результати розгляду.

6. Релігійні організації мають переважне право на отримання культових будівель і споруд із земельною ділянкою, необхідною для обслуговування цих будівель і споруд.

Релігійні організації користуються землею у порядку і на умовах, установлених Земельним кодексом України та іншими законодавчими актами України.

7. Договори про надання у користування релігійним організаціям культових будівель, споруд та іншого культового майна можуть бути розірвані в порядку і на підставах, передбачених цивільним законодавством України.

Самовільне захоплення культових будівель і споруд чи привласнення іншого майна релігійних організацій фізичними чи юридичними особами не допускається.

Рішення органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування з питань володіння, користування та розпорядження культовими будівлями, спорудами та іншим культовим майном можуть бути оскаржені в судовому порядку.

Стаття 19. Власність релігійних організацій


1. Релігійні організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, яке належить їм на праві власності.

У власності релігійних організацій можуть бути культові будівлі і споруди, предмети релігійної обрядовості, об’єкти культурно-просвітницького, виробничого, соціального і благодійного призначення, житлові будинки, транспорт, кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності.

Релігійні організації мають право власності на майно, придбане або створене ними за рахунок власних коштів, пожертвуване юридичними та фізичними особами або передане державою, а також придбане на інших підставах, не заборонених законом.

У власності релігійних організацій може бути також майно, що перебуває за межами України.

2. Релігійні організації мають право звертатися за добровільними фінансовими та іншими пожертвуваннями і одержувати їх.

3. Доходи релігійних організацій, статути (положення) яких зареєстровані у передбаченому законом порядку, підлягають оподаткуванню відповідно до законодавства України.

4. Релігійні організації не мають права примусово застосовувати до віруючих матеріальні стягнення.

5. Право власності релігійних організацій охороняється законом.

Стаття 20. Виробнича і господарська діяльність релігійних організацій


1. Релігійні організації у порядку, визначеному законодавством, для виконання своїх статутних завдань мають право засновувати видавничі, поліграфічні, виробничі, реставраційно-будівельні, сільськогосподарські та інші підприємства, а також благодійні заклади (притулки, інтернати, реабілітаційні центри, лікарні тощо), які є юридичною особою.

2. Прибуток від виробничої діяльності та інші доходи підприємств релігійних організацій оподатковуються відповідно до законодавства.

3. Проектування, будівництво культових та інших будівель і споруд релігійними організаціями здійснюється в порядку, встановленому законодавством для об’єктів цивільного призначення.

Реставрація, реконструкція, відтворення і ремонт культових та інших будівель і споруд, які є пам’ятками архітектури, містобудування, історії, монументального мистецтва, здійснюються з додержанням установлених правил охорони і використання пам’яток.

Стаття 21. Розпорядження майном релігійної організації, що припинила свою діяльність


1. У разі припинення діяльності релігійної організації майнові питання вирішуються відповідно до її статуту (положення) і законодавства.

Після припинення діяльності релігійної організації майно, надане їй у користування органами державної влади та органами місцевого самоврядування або громадянами, передається його власнику.

На культове майно, що належить релігійній організації, не може бути звернено стягнення за претензіями кредиторів.

2. У разі відсутності правонаступників майно релігійної організації, що припинила свою діяльність, переходить у власність держави.

3. У разі припинення діяльності релігійної організації у зв’язку з порушенням цього Закону та інших законодавчих актів України майно, що перебуває в її власності, за винятком культового, може за рішенням суду безоплатно передаватися у власність держави. Культове майно передається іншим релігійним організаціям.

Розділ ІV

ПРАВА РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ТА ГРОМАДЯН,

ПОВ’ЯЗАНІ ІЗ СВОБОДОЮ ВІРОСПОВІДАННЯ

Стаття 22. Релігійні обряди і церемонії


1. Релігійні організації мають право засновувати і утримувати вільно доступні місця богослужінь або релігійних зібрань, а також місця, шановані в тій чи іншій релігії (місця паломництва).

2. Богослужіння, релігійні обряди, церемонії та процесії безперешкодно проводяться в культових будівлях і на прилеглій до них території, у місцях паломництва, у приміщеннях релігійних організацій, на кладовищах, у місцях окремих поховань і крематоріях, квартирах і будинках громадян, а також у приміщеннях і на території підприємств, установ та організацій за згодою адміністрації.

Командування військових частин надає можливість військовослужбовцям відповідно до їх віросповідання брати участь у богослужіннях і проведенні релігійних обрядів.

Богослужіння та релігійні обряди в лікарнях, госпіталях, інтернатних установах для громадян похилого віку та інвалідів, установах кримінально-виконавчої системи проводяться на прохання осіб, які перебувають в них. Адміністрація зазначених закладів і установ сприяє здійсненню цих заходів, бере участь у визначенні часу та умов їх проведення.

В інших випадках публічні богослужіння, релігійні обряди, церемонії та процесії проводяться за умови письмового сповіщення релігійними організаціями, які проводять публічні релігійні заходи, відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування не пізніше ніж за десять днів до призначеного строку проведення цих релігійних заходів, крім випадків, які не терплять зволікання.

Стаття 23. Література і предмети релігійного призначення


1. Громадяни та релігійні організації мають право на придбання, володіння і користування релігійною літературою, виданою будь-якою мовою, а також інших предметів релігійної обрядовості.

Релігійні організації мають право виготовляти, експортувати, імпортувати і розповсюджувати предмети релігійної обрядовості, релігійну літературу та інші інформаційні матеріали релігійного змісту.

2. Релігійні організації користуються виключним правом заснування підприємств для випуску богослужбової літератури і виробництва предметів культового призначення.

Стаття 24. Культурно-освітня і благодійна діяльність релігійних організацій


1. При релігійних організаціях можуть утворюватися товариства, братства, асоціації, інші об’єднання громадян для вивчення та розповсюдження релігійної літератури, провадження іншої культурно-освітньої діяльності.

2. Релігійні організації мають право провадити благодійну діяльність як самостійно, так і разом з відповідними благодійними організаціями, зареєстрованими в установленому законодавством порядку.

3. Релігійні організації — юридичні особи можуть бути засновниками самостійних благодійних організацій (фундацій, місій тощо), які утворюються відповідно до законодавства.

Стаття 25. Міжнародні зв’язки та контакти релігійних організацій і віруючих


1. Релігійні організації і віруючі одноосібно або колективно мають право встановлювати і підтримувати міжнародні зв’язки та прямі особисті контакти, включаючи виїзд за кордон для паломництва, брати участь у зборах та інших релігійних заходах.

Учасники цих заходів можуть у порядку, встановленому законодавством України, придбавати, одержувати і перевозити із собою релігійну літературу та інші інформаційні матеріали релігійного змісту.

2. Священнослужителі, релігійні проповідники, наставники —представники зарубіжних організацій, які є іноземцями чи особами без громадянства і тимчасово перебувають в Україні, можуть провадити професійну проповідницьку чи іншу релігійну діяльність лише в тих релігійних організаціях, за запрошенням яких вони прибули в Україну, і за погодженням з органом виконавчої влади, що здійснив реєстрацію статуту (положення) відповідної релігійної організації.

3. Іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах тимчасово перебувають в Україні (але не є представниками зарубіжних організацій, запрошеними в Україну на відповідний строк релігійними організаціями), можуть одноосібно або колективно сповідувати свою релігію, відправляти релігійні культи і обряди за внутрішніми настановами відповідного віросповідання, додержуючись вимог законодавства України. Вони не мають права втручатися в діяльність релігійних організацій, в будь-якій формі проповідувати релігійну нетерпимість, допускати ображання почуттів громадян України або іноземців та осіб без громадянства, які постійно проживають або тимчасово перебувають в Україні, у зв’язку з їх релігійними переконаннями.

4. Релігійні організації можуть у встановленому порядку направляти громадян за кордон для навчання в духовних (релігійних) навчальних закладах і приймати у себе з цією метою іноземців та осіб без громадянства.

Розділ V

ТРУДОВА ДІЯЛЬНІСТЬ У РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЯХ ТА НА ЇХ ПІДПРИЄМСТВАХ

Стаття 26. Трудові правовідносини у релігійних організаціях


1. Релігійні організації мають право приймати на роботу фізичних осіб. Умови праці встановлюються трудовим договором, укладеним у письмовій формі відповідно до законодавства.

На осіб, які працюють у релігійних організаціях на умовах трудового договору, поширюється законодавство про працю.

2. Особи, які працюють у релігійних організаціях на умовах трудового договору, можуть бути членами профспілки.

3. Оподаткування одержуваних від роботи у релігійних організаціях доходів фізичних осіб, включаючи священнослужителів, церковнослужителів і осіб, які працюють у релігійних організаціях на виборних посадах, здійснюється відповідно до законодавства.

Стаття 27. Трудові правовідносини осіб на підприємствах і в благодійних закладах, заснованих релігійними організаціями


На осіб, які працюють на підприємствах, у благодійних закладах, заснованих релігійними організаціями, поширюється законодавство про працю, оподаткування, загальнообов’язкове державне соціальне страхування і соціальний захист громадян.

Стаття 28. Соціальне забезпечення і соціальне страхування осіб, які працюють у релігійних організаціях


1. Особи, які працюють у релігійних організаціях, у тому числі священнослужителі, церковнослужителі та особи, які працюють у релігійних організаціях на виборних посадах, підлягають соціальному забезпеченню і загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню відповідно до законодавства.

З цією метою релігійні організації, їх підприємства і заклади сплачують внески на страхування до органів загальнообов’язкового державного соціального страхування з окремих видів, а також до Пенсійного фонду України в порядку і розмірах, встановлених законодавством.

2. Особам, які працюють у релігійних організаціях, пенсія призначається і виплачується на загальних підставах відповідно до законодавства.

Розділ VІ

ОРГАНИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ТА РЕЛІГІЙНІ ОРГАНІЗАЦІЇ

Стаття 29. Забезпечення виконання і додержання законодавства про свободу совісті та релігійні організації


Виконання і додержання законодавства про свободу совісті та релігійні організації забезпечують в межах наданих законом повноважень центральний орган виконавчої влади у справах релігій, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Стаття 30. Повноваження центрального органу виконавчої влади у справах релігій


Центральний орган виконавчої влади у справах релігій покликаний забезпечувати проведення державної політики щодо релігій та церкви.

З цією метою зазначений орган:

сприяє зміцненню взаєморозуміння і терпимості між релігійними організаціями різних віросповідань;

на прохання релігійних організацій сприяє досягненню домовленості з органами державної влади та надає необхідну допомогу у розв’язанні питань, що належать до його компетенції;

здійснює реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій, зазначених у частині другій статті 15 цього Закону, а також змін і доповнень до них;

надає консультаційну допомогу органам державної влади та органам місцевого самоврядування у застосуванні законодавства про свободу совісті та релігійні організації;

забезпечує в межах наданих законом повноважень виконання і додержання законодавства про свободу совісті та релігійні організації;

налагоджує зв’язки з відповідними органами інших держав;

сприяє участі релігійних організацій у міжнародних релігійних рухах, форумах, ділових контактах з міжнародними релігійними центрами і зарубіжними релігійними організаціями;

забезпечує проведення рєлігієзнавчої експертизи за участю представників наукових установ, учених — релігієзнавців та фахівців інших галузей.

Центральний орган виконавчої влади у справах релігій може виконувати інші функції відповідно до Конституції України, цього Закону та інших актів законодавства.

Стаття 31. Відповідальність за порушення законодавства про свободу совісті та релігійні організації


Особи, винні в порушенні законодавства про свободу совісті та релігійні організації, несуть відповідальність, встановлену законами України.

Стаття 32. Міжнародні договори


Якщо міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачено цим Законом, то застосовуються правила міжнародного договору“.

ІІ. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори