Миколаївське Ноу-Хау.
09.12.2003
Повідомлення з життя місцевих організацій різних партій у трьох різних містах, що свідчать про тиск на громадян, які підтримали акції опозиції „Повстань, Україно!“
Ректор Миколаївського державного педагогічного університету винайшов новий спосіб залучення студентів до навчального процесу і має намір „запатентувати“ його.
Напередодні проведення акції „Повстань Україно“ в Миколаївському державному педагогічному університеті винайшли новий спосіб відволікти увагу студентства від політичної ситуації, що склалася в країні і зробили все можливе, щоб молодь „не забивала“ голову дурницями: 7 та 8 березня були оголошені вихідними, а 9 та 10 березня – робочими.
Голова Миколаївської обласної організації УНП В. Гурін розцінює дану ситуацію як порушення Кодексу законів про працю, адже згідно нього 9 та 10 березня були оголошені в Україні вихідними днями. „Винахідливість влади заслуговує на внесення до „Книги рекордів Гінесса,“ – прокоментував дану подію В. Гурін.
Наш інформ.
Коментар „ПЛ“:Хоча я людина позапартійна (як і голова „Зеленого світу“ Микола Коробко) вважаю, що ці повідомлення стосуються і позапартійної більшості українського народу, а насаперед – членів громадських організацій. Нам не все єдино, як влада поводиться з своїми ПОЛІТИЧНИМИ опонентами.
Міністерство Внутрішніх Справ та Міністерство Освіти є інструментами виконавчої влади, яка підпорядкована Президенту України. Навряд чи самі міліціонери додумались би ставити на облік і проводити „профілактику“ з опозиціонерами, якби не було вказівок з Адміністрації Президента.
Звичайно, „профілактику“ з членами партій вести набагато легше, ніж працювати з криміногенними елементами – чим, імовірно, мала б займатись міліція. Проте, заглянувши у Конституцію, стає ясним, що використання міліції та інших засобів для політичного тиску є справою антиконституційною:
„Cтаття 36. Громадяни України мають право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей. Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об’єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій. Усі об’єднання громадян рівні перед законом.“
На жаль, всередині української міліції склалась (точніше, складена цілеспрямованими намаганнями згори) така обстановка, що ніхто не протестує проти незаконних наказів:
„Cтаття 60. Ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність.“
Тут є проблема зі словом „явно“ – різні люди його можуть розуміти по-різному. Але якщо опозиційні партії зможуть довести в суді незаконність хоча б одного подібного наказу чи розпорядження міліцейських начальників, простору для демагогії стане менше і у них.
Хоча українські судді бувають більш незалежні від Закону, ніж від виконавчої влади, опозиціонери мусять принаймні спробувати звернутись до суду – якщо вони справді прагнуть правової держави, це треба показувати і зараз.
Сергій Федоринчик, кореспондент бюлетеню ХПГ „Права людини“
Напередодні проведення акції „Повстань Україно“ в Миколаївському державному педагогічному університеті винайшли новий спосіб відволікти увагу студентства від політичної ситуації, що склалася в країні і зробили все можливе, щоб молодь „не забивала“ голову дурницями: 7 та 8 березня були оголошені вихідними, а 9 та 10 березня – робочими.
Голова Миколаївської обласної організації УНП В. Гурін розцінює дану ситуацію як порушення Кодексу законів про працю, адже згідно нього 9 та 10 березня були оголошені в Україні вихідними днями. „Винахідливість влади заслуговує на внесення до „Книги рекордів Гінесса,“ – прокоментував дану подію В. Гурін.
Наш інформ.
Коментар „ПЛ“:Хоча я людина позапартійна (як і голова „Зеленого світу“ Микола Коробко) вважаю, що ці повідомлення стосуються і позапартійної більшості українського народу, а насаперед – членів громадських організацій. Нам не все єдино, як влада поводиться з своїми ПОЛІТИЧНИМИ опонентами.
Міністерство Внутрішніх Справ та Міністерство Освіти є інструментами виконавчої влади, яка підпорядкована Президенту України. Навряд чи самі міліціонери додумались би ставити на облік і проводити „профілактику“ з опозиціонерами, якби не було вказівок з Адміністрації Президента.
Звичайно, „профілактику“ з членами партій вести набагато легше, ніж працювати з криміногенними елементами – чим, імовірно, мала б займатись міліція. Проте, заглянувши у Конституцію, стає ясним, що використання міліції та інших засобів для політичного тиску є справою антиконституційною:
„Cтаття 36. Громадяни України мають право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей. Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об’єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій. Усі об’єднання громадян рівні перед законом.“
На жаль, всередині української міліції склалась (точніше, складена цілеспрямованими намаганнями згори) така обстановка, що ніхто не протестує проти незаконних наказів:
„Cтаття 60. Ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність.“
Тут є проблема зі словом „явно“ – різні люди його можуть розуміти по-різному. Але якщо опозиційні партії зможуть довести в суді незаконність хоча б одного подібного наказу чи розпорядження міліцейських начальників, простору для демагогії стане менше і у них.
Хоча українські судді бувають більш незалежні від Закону, ніж від виконавчої влади, опозиціонери мусять принаймні спробувати звернутись до суду – якщо вони справді прагнуть правової держави, це треба показувати і зараз.
Сергій Федоринчик, кореспондент бюлетеню ХПГ „Права людини“