Помер Олесь Бердник.
10.12.2003
Олесь Бердник був не тільки відомим письменником, а й одним з засновників Гельсінкської правозахисної групи, правозахисником, автором багатьох маніфестів і декларацій.
Олесь (Олександр) Бердник народився 25 грудня 1927 року, у с. Вавілове, Снігурівського р-ну, Херсонської області.
Учасник 2-ої світової війни (1943-45), демобілізувався в 1946 році. Закінчив екстерном 7 класів середньої школи, у 1946-49 р.р. – театральну студію при театрі ім. І.Франка (м. Київ).
У 1949 році О.Бердник. виступив на відкритих партійних зборах театру ім. І.Франка, де тоді працював (це була кампанія боротьби з космополітизмом). О.Бердник був обурений тим, що актори театру обмовляли своїх недавніх друзів і колеґ, а також тим, що за вказівкою „згори“ перекроюються п’єси класиків. Заарештований за звинуваченням у „зраді Батьківщини“, у 1950 році засуджений за ст. 54 10КК УРСР до 10 років позбавлення волі. Карався на Півночі та в Казахстані. Покарання відбував у таборі. У 1955 році помилуваний. Повернувся в Україну, розгорнув літературну діяльність, член СПУ з 1957 року.
О.Бердник став популярним українським письменником-фантастом: до 1972 вийшло біля 20 його фантастичних романів і повістей. Великою популярністю користувалися також його статті й лекції з футурології.
У квітні 1972 року в квартирі М. та Р. Руденків, де мешкав Бердник, під час обшуку співробітники КДБ вилучили працю І. Дзюби „Інтернаціоналізм чи русифікація?“ та дві друкарські машинки. 28 квітня О.Бердник оголосив голодування з вимогою повернути вилучене. Воно тривало 16 діб. Домігся зустрічі з першим секретарем ЦК КПУ П.Шелестом, який вибачився, але заявив, що „партійні органи не можуть втручатися в діяльність КДБ“. 14 травня йому повернули друкарські машинки, але виступи його було заборонено, його твори перестали публікувати. З 1974 Бердник домагався дозволу виїхати з СРСР.
13 серпня 1976 року вийшов наказ Головного управління охорони державних таємниць у друку при РМ СРСР №31 з приміткою „для службового користування“: „Вилучити з бібліотек загального та спеціального користування і книготоргівельної мережі СРСР книги Бердника Олександра Павловича (Олеся Бердника)“. Тоді ж Бердник виключений з СПУ. Працював декоратором-вітражистом в об’єднанні „Художник“.
Восени 1976 року О.Бердник вів консультації з М.Руденком, О.Мешко, Л.Лук’яненком про створення Української Гельсінкської Групи, 9 листопада 1976 року став її членом-засновником, підписавши Меморандум №1 „Вплив Європейської Наради на розвиток правосвідомості в Україні“, де обґрунтована поява правозахисного руху, наведений список українських в’язнів сумління.
У період з кінця 1976 до арешту у березні 1979 року брав участь у складанні (і підписав) десятків листів і Меморандумів на захист заарештованих і засуджених борців за права людини. У Бердника неодноразово проводили обшуки й вилучали книги, вірші, рукописи, друкарську машинку. У кінці серпня члени УГГ і МГГ, в тому числі Бердник, оприлюднили Документ №2 „Главам урядів держав-учасниць НБСЄ. Нові репресії і новий етап правозахисного руху в СРСР“ з вимогою звільнити всіх заарештованих членів Гельсінкських груп.
9 травня 1978 року Бердник написав відкритого листа до Комітету ООН у справах захисту прав і свобод людини, „Міжнародній амністії“, Л.Брежнєву і оголосив голодування, вимагаючи звільнення інваліда війни М.Руденка.
6 березня 1979 року Бердник заарештований за звинуваченням у проведенні „антирадянської агітації й пропаганди“. З моменту арешту Бердник розпочав голодування. Рідні дізналися про арешт Бердника аж через два тижні.
17-21 грудня 1979 Бердник засуджений Київським облсудом на виїзному засіданні в м. Кагарлик за ст. 62 ч. 2 КК УРСР і ст. 70 ч. 2 КК РРФСР до 6 років позбавлення волі в таборах особливого режиму та 3 років заслання. Визнаний особливо небезпечним рецидивістом.
З 16 травня 1980 року утримувався в таборі особливого режиму ВС389/361, сел. Кучино Чусовського р-ну Пермської обл.
Помилуваний на підставі Указу ПВР УРСР від 14 березня 1984 року.
У 1987 році О.Бердник заснував громадську організацію „Ноосферний фронт „Зоряний ключ “,мета якої – „збереження духовних цінностей народів і племен, набутих у віках тяжкої космоісторії, які безповоротно втрачаються і девальвуються в круговороті псевдоцивілізації“.
16 грудня 1989 року обраний провідником гуманістичного об’єднання „Українська Духовна Республіка “,видавав газети „Свята Україна “, „Згода“.
Після звільнення вийшло біля 15 книг Олеся Бердника.
Учасник 2-ої світової війни (1943-45), демобілізувався в 1946 році. Закінчив екстерном 7 класів середньої школи, у 1946-49 р.р. – театральну студію при театрі ім. І.Франка (м. Київ).
У 1949 році О.Бердник. виступив на відкритих партійних зборах театру ім. І.Франка, де тоді працював (це була кампанія боротьби з космополітизмом). О.Бердник був обурений тим, що актори театру обмовляли своїх недавніх друзів і колеґ, а також тим, що за вказівкою „згори“ перекроюються п’єси класиків. Заарештований за звинуваченням у „зраді Батьківщини“, у 1950 році засуджений за ст. 54 10КК УРСР до 10 років позбавлення волі. Карався на Півночі та в Казахстані. Покарання відбував у таборі. У 1955 році помилуваний. Повернувся в Україну, розгорнув літературну діяльність, член СПУ з 1957 року.
О.Бердник став популярним українським письменником-фантастом: до 1972 вийшло біля 20 його фантастичних романів і повістей. Великою популярністю користувалися також його статті й лекції з футурології.
У квітні 1972 року в квартирі М. та Р. Руденків, де мешкав Бердник, під час обшуку співробітники КДБ вилучили працю І. Дзюби „Інтернаціоналізм чи русифікація?“ та дві друкарські машинки. 28 квітня О.Бердник оголосив голодування з вимогою повернути вилучене. Воно тривало 16 діб. Домігся зустрічі з першим секретарем ЦК КПУ П.Шелестом, який вибачився, але заявив, що „партійні органи не можуть втручатися в діяльність КДБ“. 14 травня йому повернули друкарські машинки, але виступи його було заборонено, його твори перестали публікувати. З 1974 Бердник домагався дозволу виїхати з СРСР.
13 серпня 1976 року вийшов наказ Головного управління охорони державних таємниць у друку при РМ СРСР №31 з приміткою „для службового користування“: „Вилучити з бібліотек загального та спеціального користування і книготоргівельної мережі СРСР книги Бердника Олександра Павловича (Олеся Бердника)“. Тоді ж Бердник виключений з СПУ. Працював декоратором-вітражистом в об’єднанні „Художник“.
Восени 1976 року О.Бердник вів консультації з М.Руденком, О.Мешко, Л.Лук’яненком про створення Української Гельсінкської Групи, 9 листопада 1976 року став її членом-засновником, підписавши Меморандум №1 „Вплив Європейської Наради на розвиток правосвідомості в Україні“, де обґрунтована поява правозахисного руху, наведений список українських в’язнів сумління.
У період з кінця 1976 до арешту у березні 1979 року брав участь у складанні (і підписав) десятків листів і Меморандумів на захист заарештованих і засуджених борців за права людини. У Бердника неодноразово проводили обшуки й вилучали книги, вірші, рукописи, друкарську машинку. У кінці серпня члени УГГ і МГГ, в тому числі Бердник, оприлюднили Документ №2 „Главам урядів держав-учасниць НБСЄ. Нові репресії і новий етап правозахисного руху в СРСР“ з вимогою звільнити всіх заарештованих членів Гельсінкських груп.
9 травня 1978 року Бердник написав відкритого листа до Комітету ООН у справах захисту прав і свобод людини, „Міжнародній амністії“, Л.Брежнєву і оголосив голодування, вимагаючи звільнення інваліда війни М.Руденка.
6 березня 1979 року Бердник заарештований за звинуваченням у проведенні „антирадянської агітації й пропаганди“. З моменту арешту Бердник розпочав голодування. Рідні дізналися про арешт Бердника аж через два тижні.
17-21 грудня 1979 Бердник засуджений Київським облсудом на виїзному засіданні в м. Кагарлик за ст. 62 ч. 2 КК УРСР і ст. 70 ч. 2 КК РРФСР до 6 років позбавлення волі в таборах особливого режиму та 3 років заслання. Визнаний особливо небезпечним рецидивістом.
З 16 травня 1980 року утримувався в таборі особливого режиму ВС389/361, сел. Кучино Чусовського р-ну Пермської обл.
Помилуваний на підставі Указу ПВР УРСР від 14 березня 1984 року.
У 1987 році О.Бердник заснував громадську організацію „Ноосферний фронт „Зоряний ключ “,мета якої – „збереження духовних цінностей народів і племен, набутих у віках тяжкої космоісторії, які безповоротно втрачаються і девальвуються в круговороті псевдоцивілізації“.
16 грудня 1989 року обраний провідником гуманістичного об’єднання „Українська Духовна Республіка “,видавав газети „Свята Україна “, „Згода“.
Після звільнення вийшло біля 15 книг Олеся Бердника.