Лишь при советской власти такое может быть...».

„Лишь при советской власти такое может быть...“

Александр Галич

Ці рядки з пісні відомого поета, барда і дисидента А.Галича зараз є актуальними в Україні, як ніколи. Про це свідчить „активна діяльність“ наших комунальних місцевих структур. Комунальні служби в Україні повели боротьбу з боржниками суто радянськими і абсолютно не правовими засобами. Причому, скарги на такі дії надходять до нас зі всієї України.

В деяких містах, таких як Калуш, Київської області, списки боржників вивішують у під’їздах жилих будинків, вказуючи в тих списках не тільки прізвища боржників, а й суму боргу. А у Харкові справа поставлена зовсім офіційно – списки боржників розсилаються до бюджетних організацій, і перші особи цих закладів відповідають за те, щоб змусити своїх підлеглих сплатити ці борги. Ми отримали скаргу молодого лікаря (їй не поталанило – у Харкові багато громадян, що мають однакове з нею прізвище) місцевого закладу охорони здоров’я, яка живе разом з батьками, взагалі не має особового рахунку. Але, не зважаючи на це, вона теж потрапила до таких списків і була змушена вислуховувати претензії свого головного лікаря про те, що вона заборгувала комунальникам шалену суму, і давати пояснення. Щоб з’ясувати, що трапилося, вона зателефонувала до районного відділу Харківкомунвода і отримала спокійну відповідь, що ще рік тому вони зібрали у бюджетних організаціях списки їх співробітників і тепер по цим спискам розшукують боржників. І, наприклад, якщо у Харкові багато людей мають співпадаючі ім’я та прізвища – то всі вони отримують „приємне“ повідомлення про борги. На жаль, у даному випадку не свої борги, а чужі.

Виникає резонне питання: хто надав право комунальним службам збирати списки громадян і поширювати приватну інформацію про цих громадян? Що це взагалі – за „розвинутий совєтизм“ у нашому повсякденному житті? Ще трошки, і ми будемо, як раніше, на зборах трудових колективів, обговорювати особисте життя своїх колег: хто, як і чому зрадив своїй жінці або своєму чоловікові. І, взагалі, непогано було б запропонувати „Моральний кодекс будівника капіталізму в Україні“...

Редакція „ПЛ“

Що робити для захисту своєї приватності читайте в коментарі юриста-експерта ХПГ.

Коментар „ПЛ“: 1) По-перше, згідно з положеннями ст. 8 Європейської конвенції, ст.32 Конституції України, так або інакше, поширення (а саме-оприлюднення) інформації про заборгованість конкретної особи – може бути кваліфіковано як втручання в особисте життя чи/і принаймні створення умов для подальшого втручання.

Чому? Як ми знаємо, що за ст.32 КУ (акцентую Вашу увагу на положеннях, виділених курсивом):

Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди,крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею.

Кожному гарантується судовий захистправа спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім’ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації,а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

В даному разі йдеться про гарантію невтручання в особисте життя , що передбачає і гарантію на особисту таємницю, на забезпечення можливості перебувати у стані відносної незалежності від держави та суспільства. Положеннями статті цілком обґрунтовано задля цього встановлюються обмеження щодо збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу (без її згоди), адже в іншому разі розголошення подробиць аспектів фінансово-матеріального становища особи може негативно вплинути на спосіб її існування, її родинний стан та на багато інших чинників.

І тут для аргументації по згаданій статті КУ важливо встановити, чи є відомості про комунальну заборгованість конкретної особи конфіденційними. Звернімося до ст.23 Закону України „Про інформацію“:

Стаття 23. Інформація про особу

Інформація про особу– це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про особу. Основними даними про особу ( персональними даними) є: національність, освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров’я, а також адреса, дата і місце народження. Джерелами документованої інформації про особу є видані на її ім’я документи, підписані нею документи, а також відомості про особу, зібрані державними органами влади та органами місцевого і регіонального самоврядування в межах своїх повноважень.

Забороняється збирання відомостей про особу без її попередньої згоди, за винятком випадків, передбачених законом.

Кожна особа має право на ознайомлення з інформацією, зібраною про неї.

Інформація про особу охороняється Законом.

Стосовно персональної інформації. Законодавство, як бачимо вище, визначає персональні данні, а от про конфіденційну інформацію зазначено у статті 30 Закону (я б не сказав, що дуже вдало і таким чином, що відповідає дійсності):

Інформація з обмеженим доступом за своїм правовим режимом поділяється на конфіденційну і таємну. Конфіденційна інформація – це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов.Громадяни, юридичні особи, які володіють інформацією професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержаною на власні кошти, або такою, яка є предметом їх професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденційної, та встановлюють для неї систему (способи) захисту.

Коли ж ми звернімося до Рішення Конституційного Суду України N 5-зп ( javascript:OpenDoc(v005p710-97) від 30.10.97 ( справа Устименка), то у п.1 резолютивної частини рішення зазначено, що Частину четверту статті 23 Закону України „Про інформацію“ ( javascript:OpenDoc(2657-12) треба розуміти так, що забороняється не лише збирання, а й зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її попередньої згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту, прав та свобод людини.

До конфіденційної інформації , зокрема, належать свідчення про особу (освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров’я, дата і місце народження , майновий стан та інші персональні дані ). Отже, зважаючи на таке тлумачення робимо висновок, що дані щодо майнового стану належать до конфіденційної інформації. Далі питання в доведенні того, чи є дані про борги особи (тим більше з демонстрацією фіксованих сум, що нерідко має місце на практиці в інших регіонах) даними про майновий стан – питання, на жаль не окреслене у вигляді дефініції чинним законодавством, але таке, що може бути обґрунтоване на користь особи-боржника, використовуючи і закони формальної логіки. Борги – аспект грошового балансу, отже складова майнового стану особи, борги – фактор, в залежності від якого і змінюється майновий стан не тільки особи, але й можливо її сім’ї (родини), себто може йтися про складові сімейного життя і т.д. Тут лише варто нагадати, що відповідно до Закону „Про КСУ“ рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.

Тобто обов’язковість цього Рішення характеризується двома ознаками: 1) обов’язковість загальна – для всіх суб’єктів права, але не всього рішення, а його резолютивної частини, де надається тлумачення або формулюється правовий принцип, тобто КСУ, коли приймав рішення по конкретній справі – К.Устименка, сформулював певні правоположення, яким належить певна ступінь загальнообов’язковості; 2) обов’язковість особлива – для органів державної влади, у тому числі судових, які відповідно до Закону України „Про Конституційний Суд України“, та, зокрема, статті 70, зобов’язані виконати це рішення на користь К.Устименка.

Про правомочності громадян щодо доступу до інформації про них у ст. 31 Закону „Про інформацію“ зазначається і таке:

Громадяни мають право: знати у період збирання інформації, які відомості про них і з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються; доступу до інформації про них, заперечувати її правильність, повноту, доречність тощо. Державні органи та організації , органи місцевого і регіонального самоврядування , інформаційні системи яких вміщують інформацію про громадян, зобов’язані надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом, а також вживати заходів щодо запобігання несанкціонованому доступу до неї. У разі порушень цих вимог Закон гарантує захист громадян від завданої їм шкоди використанням такої інформації.

Цікавою в контексті Вашого запиту видається сентенція наступної частини статті.

Забороняється доступ сторонніх осіб до відомостей про іншу особу, зібраних відповідно до чинного законодавства державними органами, організаціями і посадовими особами.

Адже, коли йдеться про вивішування роздруківок на „ганебних стовбурах“, які містять відомості з прізвищами (нерідко сусідів) і сумами, можливо за який період, однозначно створюються умови для пасивного доступу усіх оточуючих (бажаючих і небажаючих) до таких даних.

Далі в статті зазначається, необхідна кількість даних про громадян, яку можна одержати законним шляхом, має бути максимально обмеженою і може використовуватися лише для законно встановленої мети .

В якості коментарю лише зазначу, що особливо законної мети у вимогах сплатити борги під тиском (ледь не залякуванням) обставини поширення негативних відомостей, які б кидали тінь на репутацію і стосунки з оточуючими особи, вбачати важко. Тим більше, що існує альтернатива без публічного аспекту вирішення майнових суперечок між користувачами комунальних послуг та їх постачальниками: в порядку цивільного провадження вимагати стягнення заборгованості через суд, що є і має бути звичайним у зобов’язальних правовідносинах між суб’єктами. Такі питанні необхідно розглядати в контексті майнових спорів, а не, до речі. PR-акцій, із застосовуванням владно – впливових важелів, зрештою тиску і форми насилля, так доволі генетично прийнятних і близьких для владних структур у недалекому історичному минулому в Україні. Адже йдеться в більшості про приватних осіб, а не публічних функціонерів.

2) З-поміж потенційних порушень інформаційного законодавства, спрямованих на ущемлення прав на особисте життя громадян-боржників окремо слід виділити і такі: використання і поширення інформації стосовно особистого життя громадянина без його згоди особою, яка є власником відповідної інформації внаслідок виконання своїх службових обов’язків. Принаймні у ч.2 ст.47 Закону „Про інформацію“ особа, винна у вчиненні таких діянь має нести відповідальність за порушення інформаційного законодавства. Не вдаючись в деталі, на скільки добре в національному законодавстві і на практиці запроваджуються аспекти доктрини банківської таємниці, все ж за моїми спостереженнями, мабуть питома вага дискусій щодо збереження таємниці банківських вкладів в Україні, так і далеко за її межами набагато частіше і помітніше мала своє висвітлення у медіа, аніж було приділено увагу питанню, порушеному Вами у листі. Але якщо дивитися прискіпливо, то скрізь йдеться про режим висвітлення інформації про кошти осіб, тобто проблеми з ними пов’язані, про що б більшість приватних осіб не воліла б виставляти на громадське чи інше судження.

3) Ну і насамкінець, якщо ми вже визначаємо (в залежності від обставин) предмет оскарження, то яким чином можемо захистити свої права? Конкретизуючи відповідні положення КУ у ст. 48 ЗУ „Про інформацію“ зазначено, що в разі вчинення органами місцевого і регіонального самоврядування та їх посадовими особами, протиправних діянь, передбачених цим Законом, ці дії підлягають оскарженню до органів вищого рівня або до суду.

Скарги на протиправні дії посадових осіб подаються в органи вищого рівня, яким підпорядковані ці посадові особи.

У разі незадоволення скарги, поданої до органу вищого рівня, заінтересований громадянин або юридична особа мають право оскаржити протиправні дії посадових осіб до суду.

Тут Конституційний Суд підкреслив, що у статті 48 Закону України „Про інформацію“ визначальними є норми, сформульовані у частині першій цієї статті, які передбачають оскарження встановлених Законом України „Про інформацію“ протиправних діянь, вчинених органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами, а також політичними партіями, іншими об’єднаннями громадян, засобами масової інформації, державними організаціями, які є юридичними особами, та окремими громадянами, або до органів вищого рівня, або до суду, тобто за вибором того, хто подає скаргу. Частина друга статті 48 Закону України „Про інформацію“ лише встановлює порядок оскарження протиправних дій посадових осіб у разі звернення до органів вищого рівня, а частина третя цієї статті акцентує на тому, що й оскарження, подане до органів вищого рівня, не є перепоною для подальшого звернення громадянина чи юридичної особи до суду. Частину третю у контексті всієї статті 48 Закону України „Про інформацію“ не можна розуміти як вимогу обов’язкового оскарження протиправних дій посадових осіб спочатку до органів вищого рівня, а потім – до суду. Безпосереднє звернення до суду є конституційним правом кожного.

В порядку ст.56 КУ статтею 49 передбачено , що у випадках, коли правопорушення завдають громадянам матеріальної або моральної шкоди, особи, винні в цьому, відшкодовують її на підставі рішення суду. Розмір відшкодування визначається судом.

Крім того, не залучаючи до кола досліджень положення КпАП, хотілося б наголосити, на тому, що в новому ККУ міститься стаття 182 , зміст якої зводиться до наступного:

Порушення недоторканності приватного життя

Незаконне збирання, зберігання, використання або поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди або поширення цієї інформації у публічному виступі, творі, що публічно демонструється, чи в засобах масової інформації, –

караються штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років. Основні (суто формальні) перепони і труднощі виникатимуть навколо доведення об’єктивної сторони потенційного злочину, а саме незаконності поширення. Тобто за відповідних обставин є можливість порушувати питання про кримінальну відповідальність посадових осіб, які прийматимуть рішення від імені держорганів (переважно) про розголошення відомостей щодо заборгованості.

Як висновок, вбачаю, три можливих основних лінії реагування задля захисту прав осіб – боржників по комунальним платежам в разів проявів з боку державних чи комунальних органів (посадовців) діяльності, про яку йшлося у Вашому запиті: 1)звернення зі скаргою до посадової особи вищого рівня; 2)звернення із позовом до суду можливо із вимогою належного відшкодування коштів; 3)звернення із заявою про порушення кримінальної справи.

Олег Целуйко