пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200311
10.12.2003

Виступ Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Н.Карпачової на представленні у Верховній Раді України щорічної доповіді про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні.

   

У 1998 році Верховна Рада обрала першого в історії незалежної України Уповноваженого з прав людини (омбудсмана) Ніну Іванівну Карпачову. Мало хто в повній мірі знав, що це за посада і що повинна робити в нашому суспільстві людини, яка відповідає за те, щоб у країні, де постійно порушуються права людини, змінити ситуацію на краще. Дехто взагалі вважав, що ця посада – просто данина Раді Європи, Євросоюзу, Америці, тобто Заходу, який бажає спілкуватися тільки з демократичною Україною. Декому і зараз здається, що можна безперервно симулювати свій демократичний вибір, і таким чином вводити Захід в оману. Але, на щастя, омбудсман в нас з’явився справжнім: права людини, європейський вибір, пріоритет права – не порожні слова для Ніни Карпачової, яка не раз доводила своєю діяльністю, а не словами, що вона гідна своєї почесної та важливої посади. За роки своєї діяльності вона допомогла багатьом, не оглядаючись на те, чиї відомчі інтереси вона зачіпляє. Це з її допомогою бідолашні батьки Юрія Мозоли, закатованого до смерті у слідчому ізоляторі СБУ м.Львова, отримали через суд компенсацію. Це вона з’являється в містах позбавлення волі, в слідчих ізоляторах, щоб виявити і заявити про нестерпні умови утримання. До неї зверталися жінки, які потрапили в сексуальне рабство за кордоном, звертаються саме до неї, і вона робила все можливе і неможливе, щоб допомогти їм повернутися на батьківщину.

В нашій країні бути Уповноваженим з прав людини – дуже тяжкий тягар. Легко уявити собі, як часто Ніні Іванівні сумно і прикро за те, що робиться в країні. І це видно з її відвертого виступу у Верховні Раді 18 квітня цього року (текст доповіді наведений нижче). На такий аналіз здатна людини, яка сприймає процеси у нашому суспільстві не тільки як посадова особа, а, насамперед, як чуйна і зацікавлена в позитивних змінах людина. Це – її біль. Це – її повсякденна робота – оті права людини.

А для більшості чиновників це лише формула, яку вигадав Захід, і можна з тим Заходом погратися, тобто зробити гарний вигляд при сумнівній грі. І те, що Україна має справжнього Уповноваженого з прав людини, не дуже подобається деяким (і, мабуть, багатьом) посадовим особам. Отже, на жаль, ми маємо усі шанси, що провладні партії забажають обрати більш слухняного і менш доброзичливого до людей Уповноваженого з прав людини.

Але, перше ніж натиснути кнопку під час голосування, хай ті, хто хоче переобрати Ніну Карпачову, згадає, що саме вона гідно репрезентує нашу державу в світі. Коли представники західних структур спілкуються з Ніною Карпачовою, вони не мають сумнівів, що Україна хоче і може стати демократичною державою.

А такі сумніви з’являються чим далі тим сильнішими. Україна – не Росія з її ядерною зброєю і геополітичною вагою, що Захід змушений брати до уваги і домовлятися. Події в світі останніх років остаточно довели, що гратися у гру „Права людини“ та „Європейський вибір“ весь час не можна. В Україні є справжній омбудсман – хай він продовжує свою справу.

Редакція „ПЛ“

Виступ Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Н.Карпачової на представленні у Верховній Раді України щорічної доповіді про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні

Шановні народні депутати! Шановний Голово! Шановні представники Уряду, суддівського корпусу! Шановні дипломати, представники засобів масової інформації, всі присутні! Дорогі співвітчизники!

Початок нового тисячоліття засвідчив, що світ не став ані гуманнішим, ні безпечнішим, адже, як і раніше, масове порушення прав людини в усіх куточках землі набирає все більш жорстких форм. Знецінюється саме людське життя, нормою міжнародного спілкування дедалі частіше стають подвійні стандарти, зводиться нанівець роль ООН як універсальної міжнародної організації, покликаної сприяти утвердженню прав людини в усьому світі.

Це вимагає від усіх нас переосмислення підходів до питання прав людини, враховуючи реалії сьогодення та нові виклики часу, такі як глобалізація, тероризм, поглиблення соціального розшарування різних країн світу, згубні екологічні наслідки бездумного втручання людини у природні процеси.

П’ять років тому, коли Уповноважений з прав людини тільки-но розпочинала свою роботу, не було чіткого уявлення про реальну ситуацію з дотриманням прав людини в нашій державі. Уповноважений здійснила перше комплексне моніторингове дослідження, що дало чесну і об’єктивну відповідь на питання, яким є стан дотримання та захисту прав людини в Україні. Це моніторингове дослідження було представлене вашим попередникам, шановні народні депутати. Сьогодні вам пропонується нове моніторингове дослідження про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні.

На жаль, мені як Уповноваженому сьогодні доводиться констатувати, що дотримання прав людини в Україні все ще залишається далеким від міжнародних стандартів.

За 5 років до Уповноваженого з прав людини звернулися понад 270 тисяч громадян України, іноземців та осіб без громадянства. Якщо в перші роки роботи зверталися переважно інваліди, пенсіонери, безробітні, особи, позбавлені волі, то тепер дедалі частіше за захистом своїх прав і свобод звертаються журналісти, працівники правоохоронних органів, зокрема слідчі та судді, державні службовці. Є, до речі, і випадки звернення самих народних обранців щодо захисту їхніх порушених прав.

Аналізуючи найбільш проблемні питання у сфері прав людини, з якими громадяни звертаються до Уповноваженого, слід зазначити, що: 50 відсотків усіх звернень стосуються порушень громадянських прав, передусім права на судовий захист; 40 відсотків звернень – порушень соціальних і економічних прав, насамперед прав на працю, отримання винагороди за неї, надання житла, пенсій, внаслідок позбавлення пільг, порушення права власності на землю.

Порівняно з 1998 роком утричі зросла кількість звернень щодо дотримання особистих конституційних прав громадян, зокрема, стосовно порушення права на повагу до гідності, честі, застосування недозволених методів ведення слідства, тортур та іншого нелюдського поводження чи покарання.

Шановні народні обранці! Шановні присутні! Через серце Уповноваженого з прав людини проходить біль наших громадян, які, не маючи елементарних засобів до існування, повідомляють про факти масового порушення їхнього конституційного права на достатній життєвий рівень. Попри деякі позитивні тенденції зростання економіки упродовж останніх трьох років, життєвий рівень більшості громадян України не поліпшився, а навіть погіршився. Офіційний рівень бідності в Україні за цей час збільшився, за статистичними даними, з 26 до 28 відсотків. У багатьох регіонах України, зокрема у Автономній Республіці Крим, Закарпатській, Хмельницькій, Херсонській, Миколаївській, Волинській, Луганській областях, рівень бідності становить від 33 до 46 відсотків. А якщо врахувати об’єктивні оцінки самого населення, деякі соціологічні дані, то до категорії бідних в Україні сьогодні можна віднести близько 70 відсотків її громадян.

За даними Державного комітету статистики України, заборгованість із заробітної плати на 1 січня 2003 року становила 2 мільярди 323 мільйони гривень, а кількість працівників, яким своєчасно не було виплачено заробітної плати – 2 мільйони 155 тисяч осіб. Це є дестабілізуючим чинником, що посилює соціальну напруженість у суспільстві.

Масового характеру набули порушення права на працю у зв’язку з незаконним звільненням. Роботодавці намагаються позбутися найменш соціально незахищених працівників, таких як інваліди, багатодітні та одинокі матері, громадяни передпенсійного віку. Середній рівень пенсій у минулому році в Україні становив 137 гривень, або 40 відсотків прожиткового мінімуму.

Кричущою залишається і проблема безробіття. Про це багато разів говорилося у цій залі. Тільки за оцінками Міжнародної організації праці, безробітних в Україні сьогодні майже 2,5 мільйона осіб, переважна більшість з яких – жінки та молодь віком до 28 років.

Складною є ситуація із соціальними виплатами, зокрема державної допомоги сім’ям з дітьми, інвалідам з дитинства, дітям-інвалідам та малозабезпеченим сім’ям, для яких вона є чи не єдиним джерелом виживання.

Шановні народні депутати! Великою проблемою є питання надання житла в Україні. Торкнуся лише одного її аспекту. Як з’ясувала Уповноважений, в гуртожитках мешкає понад 1,5 мільйона громадян. Сьогодні їхнє право на житло виявилося під загрозою. Фактично цих людей виселяють з гуртожитків, які все частіше прибирають до рук комерційні структури або приватні особи, котрі, зрозуміло, використовують їх не за призначенням. Відповідно до чинного законодавства приватизація гуртожитків і кімнат у гуртожитках не передбачена. Тому, на думку Уповноваженого, назріла гостра необхідність внесення змін та доповнень до Закону України „Про приватизацію державного житлового фонду“, які передбачали б реконструкцію гуртожитків під будинки для малосімейних, їх приватизацію, як це здійснюється, наприклад, у місті Києві.

Болючою проблемою для мільйонів українських громадян є питання повернення їхніх трудових заощаджень, розміщених в установах колишнього Ощадбанку СРСР та Укрдержстраху. З цього питання до Уповноваженого з прав людини тільки за перших два роки діяльності звернулися майже 12 тисяч громадян. На підставі цих звернень Уповноважений звернулася з поданням до Конституційного Суду України, який підтримав позицію Уповноваженого і визнав заощадження власністю громадян України, подавши надію мільйонам співвітчизників на їх повернення. Попри те що ці виплати розпочалися, це питання залишається одним з найбільш проблемних.

Питання власності на землю. Забезпечення цього права в усі часи було одним із найскладніших. Згідно з чинним законодавством право власності на землю гарантується майже 24 мільйонам власників земельних ділянок та тих, хто ними користується. Проте аналіз звернень громадян до Уповноваженого засвідчив, що скористатися цим правом можуть далеко не всі власники, багатьох з яких просто не було включено або до списку–додатку до державного акта на право колективної власності, згідно з яким селянам надавали землю, а деяким земельна ділянка надавалася далеко за селом. Як наприклад, це сталося з громадянкою Любов’ю Іванівною Ковтун з села Павлівки Богодухівського району Харківської області, якій земельна ділянка була виділена за 15 кілометрів від села. Знадобилось втручання Уповноваженого з прав людини, аби поновити права цієї громадянки.

Уповноважений вважає, що має бути створена уніфікована система реєстрації прав власності на землю та інше нерухоме майно. На законодавчому рівні необхідно поставити перепони, які унеможливлювали б ошукування селян і скуповування їхньої землі за безцінь, тим більше, що майже кожне третє село у нас вимирає.

Шановні народні депутати! Шановні присутні!

Одним із пріоритетів діяльності Уповноваженого є захист прав людини на інформацію, свободу думки і слова, на вільне виявлення своїх поглядів, адже свобода інформації є основним правом людини і критерієм всіх інших свобод.

Моніторинг, проведений Уповноваженим, засвідчує, що професія журналіста в Україні, як і раніше, залишається однією із найнебезпечніших. На думку самих журналістів, у нас існує цензура економічна, адміністративна та цензура кулі. У мирній Україні журналісти гинуть, як у країнах воєнних конфліктів. Так, упродовж останніх десяти років у країні загинули 38 працівників ЗМІ.

Масовими стали побиття, шантаж, залякування журналістів, блокування рахунків видань і видавництв, арешти працівників ЗМІ, вилучення та викрадення тиражів газет і книжок, посилюється тенденція до монополізації засобів масової інформації.

Новий метод боротьби зі свободою слова фактично відпрацьовувався у Криму на редакторі газети „Евпаторийская неделя“ Володимирі Лутьєві: не вбиваючи, знищувати журналістів довічним ув’язненням за сфабрикованими звинуваченнями – такий вирок очікував цього журналіста. Лише після втручання колег-журналістів, Уповноваженого з прав людини та відповідного рішення суду журналіст вийшов на свободу.

На жаль, подібні випадки не є поодинокими. Уповноваженому доводилося визволяти з-за ? рат незаконно заарештованого журналіста Дмитра Шурхала та головного редактора газети „Свобода“ Олега Ляшка, в суді та Генеральній прокуратурі – захищати права матері зниклого журналіста Георгія Гонгадзе.

На превеликий жаль, до цього часу в Україні так і не створено жодного друкованого загальнонаціонального незалежного видання та громадського телебачення, які надавали б неупереджену, виважену інформацію, консолідували суспільство. Дезінформація населення призводить і до прийняття хибних політичних рішень, що завдає великої шкоди державі в цілому.

Проте свобода слова має й іншу сторону, інший вимір. Уповноважений отримує чимало листів, у яких громадяни просять захистити їх від масованої пропаганди насильства, жорстокості, розпусти, що завдають великої шкоди моральним та духовним цінностям нашого народу, травмують психіку молоді, породжують небачену за своєю жорстокістю злочинність.

Викликає тривогу і той факт, що деякі ЗМІ на догоду своїм спонсорам і засновникам виконують роль інформаційних кілерів, тим самим завдаючи непоправної шкоди демократичним засадам суспільства, що тільки формуються.

На часі прийняття Закону України „Про незалежні засоби масової інформації“, який урегулював би правові, економічні та політичні принципи їхньої діяльності. Адже досвід розвинутих країн світу незаперечно переконує, що без справді незалежних ЗМІ неможливо побудувати цивілізованої, демократичної держави.

Моніторинг Уповноваженого засвідчує, що однією з найболючіших залишається проблема реалізації громадянами права на судовий захист. З цього питання до Уповноваженого з прав людини надходить більше третини усіх звернень громадян. І це не може не тривожити, адже саме суди є основною ланкою національної системи захисту прав людини. У минулому році кількість таких звернень до Уповноваженого зросла майже вдвічі. Найбільше скарг надійшло на необґрунтованість вироків та рішень судів, несвоєчасний та неналежний розгляд справ та дій суддів. Проведений аналіз звернень громадян дає підстави Уповноваженому зробити висновок про те, що, попри вжиті заходи, спрямовані на вдосконалення судової системи, проведення так званої малої судової реформи, прийняття Закону України „Про судоустрій України“, сподівання на докорінне поліпшення судової системи не виправдалися. Ситуація з реалізацією права на судовий захист продовжує залишатися в Україні незадовільною.

Загострюється, зокрема, проблема апеляційного та касаційного оскаржень рішень та вироків судів першої інстанції, адже після внесення змін до Цивільного процесуального кодексу рішення місцевого суду можна оскаржити в апеляційному та касаційному порядку виключно через суд першої інстанції, який приймав це рішення. І в багатьох випадках саме суд першої інстанції, який, зрозуміло, в цьому не дуже зацікавлений, як правило, і блокує процес оскарження.

На стан судового захисту громадян вкрай негативно впливає тяганина при розгляді справ. Згідно з судовими статистичними даними в 2001 році судами розглянуто з порушенням встановлених строків: 58 тисяч кримінальних справ, або кожна третя; 250 тисяч цивільних справ, або кожна п’ята. У деяких областях, зокрема в Харківській, Донецькій, Запорізькій, з порушенням строків розглядається від 40 до 50 відсотків судових справ.

Протягом 2001 року до Уповноваженого неодноразово звертався Олександр Литвиненко з приводу тримання його під вартою у Херсонському слідчому ізоляторі, вдумайтесь, понад шість років без вироку суду! Як було з’ясовано, кримінальна справа неодноразово відкладалася або через неявку свідків, або потерпілих, або не фінансувалися народні засідателі тощо. З урахуванням вкрай тяжкого здоров’я громадянина Литвиненка Уповноважений звернулася з листом до голови Апеляційного суду Херсонської області. Після розгляду цього подання людину, кінець кінцем, було звільнено з-під арешту.

При розгляді кримінальних справ судді часто не виявляють вимогливості до якості матеріалів досудового слідства, виносять обвинувальні вироки у справах, що розслідувалися з істотними порушеннями норм закону. У 2001 році було скасовано і змінено вироків в апеляційному та касаційному порядку щодо 8387 осіб.

Поширені випадки, коли внаслідок неякісного розгляду справ помилково виносяться вироки стосовно невинних людей. У 2000 році таких вироків було винесено 294, у 2001 році – 332.

Останніми роками ще більше загострилася проблема матеріально-технічного і кадрового забезпечення судів. Украй незадовільно розв’язується проблема грошового забезпечення суддів. Справа дійшла до того, що судді за захистом своїх прав на отримання в повному обсязі заробітної плати почали масово звертатися до судів. Провадженням, відкритим нещодавно Уповноваженим з прав людини за зверненням 51 судді Апеляційного суду Донецької області, було встановлено, що протягом 2002–2003 років до відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції міста Києва надійшло 2437 виконавчих документів про стягнення коштів на користь суддів різних регіонів України на загальну суму понад 16 мільйонів гривень. Про що ж казати тоді простим громадянам України, коли самі судді не можуть захистити своє право на своєчасну і належну заробітну платню?!

Водночас Уповноважений з прав людини вважає, що критичний стан із відправленням правосуддя не може слугувати виправданням порушення прав людини, тим більше, що значна кількість таких порушень є результатом неналежного виконання суддями своїх службових обов’язків.

Залишається проблема вкрай низького рівня виконання судових рішень. Про це свідчить значна кількість звернень, які надходять з питань судового захисту до Уповноваженого з прав людини. Тисячі громадян, маючи на руках судові рішення, роками не можуть домогтися їх виконання, особливо щодо отримання належних їм коштів.

Насамперед це порушення щодо невиконання судових рішень стосовно стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації шкоди, заподіяної хворобою або смертю, відшкодування збитків, заподіяних злочином. У 2002 році залишилися невиконаними 258,4 тисячі документів про стягнення заборгованості із заробітної плати на суму понад 47 мільйонів гривень, або 52 відсотки. Залишилися також невідшкодованими більше третини сум, присуджених на компенсацію шкоди здоров’ю та заподіяних злочинами на загальну суму 176 мільйонів гривень.

Недостатня ефективність роботи органів державної виконавчої служби зумовлена наявністю ряду об’єктивних обставин. Зокрема, це відсутність ліквідаційного майна у боржника та оголошення його в розшук, процедурні проблеми, пов’язані із санацією та банкрутством підприємств-боржників, недостатня кількість державних виконавців, їх перевантаженість, низький рівень їхньої заробітної плати тощо. Окремі норми, як мінімум, двох законодавчих актів значною мірою паралізують роботу цих органів юстиції: це закони „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами“ (2000 р.) та „Про введення мораторію на примусову реалізацію майна“ (2001 р.); останнім заборонено примусову реалізацію майна підприємств, у статутних фондах яких частка державного майна становить не менше 25 відсотків.

Проблема невиконання судових рішень породжує масові звернення і до Європейського суду з прав людини. Упродовж останніх п’яти років до цього судового органу, лише за його підрахунками, звернулися понад 7 тисяч громадян України, у зв’язку з чим Україна у 2002 році вперше від часу приєднання до Конвенції про захист прав і основних свобод людини ввійшла до п’ятірки країн, з яких було зареєстровано найбільшу кількість звернень.

Моніторинг Уповноваженого засвідчив, що найчастіше наші громадяни звертаються до Європейського суду з прав людини у зв’язку з невиконанням рішень національних судів, порушенням їхніх прав на належні умови тримання в пенітенціарних установах і безперешкодне володіння своєю власністю, зокрема своїми заощадженнями. Водночас, попри таку велику кількість звернень, на сьогодні прийнятними Європейський суд визнав лише десять звернень та по двох з них виніс рішення по суті. Якщо ситуація з виконанням судових рішень в Україні найближчим часом кардинально не зміниться, Україну очікує злива позовів до Євросуду, що зумовить значні матеріальні витрати для нашої держави.

Шановні народні депутати! У структурі органів державної влади, на які покладено конституційні обов’язки по забезпеченню прав та свобод людини, провідне місце займає Міністерство внутрішніх справ. Переважна більшість працівників правоохоронних органів – це чесні, мужні люди, які самовіддано працюють задля забезпечення спокою і безпеки громадян нашої держави. Проте велике занепокоєння Уповноваженого викликає брутальне порушення невід’ємних прав громадян України на життя, недоторканність і повагу їхньої гідності саме з боку деяких працівників міліції.

Ця проблема відстежується Уповноваженим від початку створення інституції, проте, на жаль, кардинальних змін на краще так і не відбулося. Про це свідчать моніторинги Уповноваженого, численні скарги громадян України, від яких за цей час надійшло з цих питань понад 12 тисяч звернень. Щодня я отримую телеграми і звернення про насильство і катування людей.

Протягом останніх чотирьох років понад 400 працівників міліції, з яких 168 були засуджені, якраз і було притягнуто до кримінальної відповідальності за насильство. Тільки у минулому році за схильність до насильства з органів внутрішніх справ були звільнені більше 1000 міліціонерів. Це свідчить про масштабність і реальність цієї проблеми в Україні. Значною мірою це, на жаль, робиться, як і раніше, заради підвищення відсотка розкриття злочинів. Зрозуміло, що злочини потрібно розкривати, але ж не шляхом вчинення нових злочинів!

У переважній більшості випадків побиття людей здійснюється оперуповноваженими (кожне друге) у приміщеннях саме райвідділів з метою вибивання у затриманих зізнання у причетності до ще не розкритих злочинів.

Маю засвідчити, що найпоширенішими вида0ми катувань в Україні є тривале побиття, застосування протигазу чи поліетиленового пакета з позбавленням можливості дихати, електричного струму, підвішування в наручниках та поміщення в так звану прес-камеру. У ряді випадків катування призводили до смерті, каліцтва або стійкого розладу здоров’я затриманої людини чи підозрюваного.

Так, у даний час Садгірським місцевим судом міста Чернівців розглядається кримінальна справа стосовно трьох оперуповноважених карного розшуку міськвідділу міліції, які 14 травня 2002 року безпідставно затримали 22-річного Олександра Кирилюка, вимагаючи у нього зізнання у викраденні комп’ютера. Через 7 годин прямо з міліції його було доставлено до міської лікарні з травмами голови, кінцівок та розривом прямої кишки. Тепер цей юнак став інвалідом на все життя. За цим фактом Уповноваженим з прав людини відкрито провадження, хід цієї справи взято на особистий контроль. Ми безпосередньо зустрічалися з цією людиною і знаємо всі обставини страшних знущань над ним. Ця людина вже перенесла 11 операцій, ходить з прикріпленим спеціальним мішечком на боці і приречена так жити все своє життя.

Нічим іншим, як тортурами, є і перебування у кімнатах для затриманих та ізоляторах тимчасового тримання. Умови перебування там у більшості нагадують епоху середньовіччя і пов’язані з реальним ризиком для здоров’я. Камери – напівтемні бетонні мішки, в них немає свіжого повітря, питної води, санвузлів. Людям не надається належне харчування, вони позбавлені будь-якого зв’язку з зовнішнім світом і рідними. В ізоляторах тимчасового тримання харчують один-два рази на добу, а у кімнатах для затриманих люди харчуються тільки за рахунок передач від родичів, якщо є такі передачі, а якщо ні, то людина приречена три доби проходити випробування тортурами – голодом. І це стосується не тисяч, а сотень тисяч людей. Адже тільки у кімнатах для затриманих Управління МВС України в місті Києві щорічно в середньому перебуває до 25 тисяч осіб, а загалом у системі ІТТ МВС України – відповідно близько 500 тисяч осіб щорічно.

З приводу ненадання харчування затриманим Уповноважений з прав людини тричі зверталася з поданням до Верховної Ради України та уряду. Нарешті, як повідомив мені перший віце-прем’єр-міністр, Міністерству внутрішніх справ були виділені кошти на суму 266 мільйонів гривень, у тому числі – для харчування затриманих та заарештованих. Проте, як було встановлено перевіркою ГоловКРУ України на прохання Уповноваженого, наприклад, у Кіровоградській області з цих коштів 43,5 тисячі гривень були спрямовані на погашення заборгованості особовому складу за продовольчі пайки, а у Миколаївській області майже 10 тисяч гривень було витрачено на харчування службових собак. Звичайно, собака – друг людини, її теж потрібно годувати, проте треба думати, за рахунок яких коштів.

Проблемним залишається й те, що у практичній діяльності органів прокуратури і суддів так досі і не застосовується норма статті 127 чинного Кримінального кодексу, що визначає катування окремим видом злочину. Над приведенням цієї законодавчої норми у відповідність до міжнародних стандартів Уповноважений готова спільно попрацювати з народними депутатами, щоб ця стаття почала реально застосовуватись.

Уповноважений не може погодитися з позицією, яку займають органи влади щодо відшкодування матеріальних, моральних збитків особам, які постраждали від катувань. Життя доводить, що, як правило, такі люди залишаються зі своїм горем наодинці. Прикладом цього є доля батьків 26-річного Юрія Мозоли, який у березні 1996 року був закатований у слідчому ізоляторі Служби безпеки України у Львівській області. Батьки-інваліди втратили свою дитину, єдиного годувальника. Побачивши на власні очі страждання цих нещасних людей, Уповноважений стала на їх захист. Півтора року тривало провадження: було поновлено право батьків мати статус потерпілої сторони, подано позов до суду в їхніх інтересах. Рішенням Франківського місцевого суду м.Львова від 28 травня 2002 р. позов Уповноваженого з прав людини задоволено, батькам закатованого компенсовано моральну шкоду на суму 130 тис. грн.

Проте Уповноважений не вбачає у цьому розв’язання проблеми, адже подібні випадки, на жаль, непоодинокі. Важливо, що маємо перший прецедент, а таке принципове рішення суду за позовом Уповноваженого має вселити у громадян України надію, що справедливість можлива, але за неї треба боротися.

Шановні народні депутати! Одним із пріоритетних напрямів діяльності Уповноваженого є контроль за додержанням конституційних прав заарештованих та засуджених осіб, які відбувають покарання у пенітенціарних установах Державного департаменту України з питань виконання покарань. На 1 січня 2003 року у виправно-трудових установах перебували близько 150 тисяч засуджених, а в слідчих ізоляторах – понад 43 тисячі громадян.

Реформування пенітенціарної системи розпочалося з приходом нового керівництва Держдепартаменту і має деякі позитивні зрушення, проте стан дотримання конституційних прав осіб, які там перебувають, умови їхнього тримання в більшості установ переважно не відповідають міжнародним стандартам. Переповнення слідчих ізоляторів значною мірою є наслідком не виваженого обрання прокурорами, а з другого півріччя 2001 року – суддями запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Моніторинг, проведений Уповноваженим з прав людини, засвідчив, що від очікуваної судової реформи в напрямі скорочення арештів після того, як було передано цю функцію суду, на превеликий жаль, позитивних змін так і не відбулося. Україна була і залишається світовим лідером по застосуванню арешту як міри запобіжного заходу. У нашій країні 37 відсотків осіб, яким висувається кримінальне обвинувачення, зазнають арешту. У місті Києві майже кожний другий, кому висувається кримінальне обвинувачення, заарештовується.

Викликає тривогу поширення туберкульозу в місцях позбавлення волі, де минулого року перебувало близько 14 тис. осіб, хворих на активну форму туберкульозу. Це вдвічі більше, ніж п’ять років тому. Лише упродовж останніх трьох років в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах України померли від туберкульозу 2259 осіб, або кожен третій із загальної кількості (6663) померлих.

На даний час у виправно-трудових установах, у слідчих ізоляторах тримається значна кількість осіб, засуджених за нетяжкі злочини, і багато з цих людей, на думку адміністрації цих установ, заслуговує своєю поведінкою на дострокове звільнення. Це передусім жінки, неповнолітні, люди похилого віку, інваліди. Але, на жаль, у минулому році гуманний акт про амністію в Україні так і не було прийнято.

На глибоке переконання Уповноваженого з прав людини, ефективний парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини неможливий без злагодженої співпраці Уповноваженого з народними депутатами, комітетами Верховної Ради, депутатськими групами і фракціями. Пошук найбільш плідних форм і методів роботи триває. Проте зазначу, що за п’ять років до інституції Уповноваженого з прав людини тільки від народних депутатів надійшло понад тисячу звернень. У наданні конкретної допомоги депутатам стосовно розв’язання проблем виборців вбачаю свій безпосередній обов’язок.

Шановні народні депутати! Шановні присутні! Звичайно, у короткому виступі неможливо торкнутися всіх аспектів такої складної проблеми, як права людини в Україні. Вашій увазі представлене моніторингове дослідження у вигляді доповіді Уповноваженого з прав людини з висновками і пропозиціями.

Вважаю, що кардинально змінити ситуацію ми можемо лише спільними зусиллями. Пам’ятаймо, що поки порушуються права однієї людини, порушуються права кожного з нас.

Дякую за увагу. (Оплески)

Прес-служба Уповноваженого з прав людини

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори