MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Якби ті дерева могли говорити...

11.12.2003   
Олександр Степаненко, м.Чортків
Автор розповідає, що у Чорткові благородні дуби, які були справжніми свідками історії, які бачили дві світові війни, і важко навіть сказати, скільки "не-світових", які пережили кілька деспотичних режимів, і пережили б іще усіх нас - не встояли перед новітньою "диктатурою дрібних гендлярів"...
У вересні минулого року чортківський „Зелений Світ“ та дитячий еко-клуб „Ковчег“ започаткували власну просвітницьку та виховну акцію „Древо життя“. Її було розпочато виставкою фотографії та графіки „Історичні та знамениті дерева України“. З експозицією, що виставлялася у Центральній районній бібліотеці та школі № 7 могли ознайомитися сотні учнів та студентів міста. Один хлопчина у книзі відгуків просто так і записав: „ Я подивився на ці дерева – і вони мене заспокоїли“. Можливо, цю думку ми й намагалися донести: дерева – то не лише „зелень“, „кисень“, фітонциди, плоди і т. ін. Ці мовчазні та всепрощаючі свідки суєт наших одночасно можуть бути ще й культурним феноменом, часткою якогось ідеального, гармонійного світоустрою, умовою миру і спокою в наших душах. А „дерева-ветерани“ – то ще й частина історичної пам’яті народу і його землі. Недаремно культурні нації звично шанують їх. Так, майже кожне німецьке місто пишається своїм віковим „Дубом Гете“, навіть якщо сам великий поет ніколи й не гостював там. Тому мудра чеська приказка повчає: „Зустрінеш старе дерево – зніми капелюха“. Можливо, тому оминули усі потрясіння багатовікову „Липу Петра Могили“ на Замковій горі у Києві...

А згодом спільно зі своїми юними колегами ми обійшли Чортків і визначили у ньому найбільш цікаві з нашої точки зору дерева-екзоти та дерева-довгожителі. З цією справою місто давно забарилося. Сьогодні у ньому нема жодноїпам’ятки природи – навіть місцевого значення. Користуючись звичаєм надавати деревам імена визначних особистостей, ми запропонували назвати вербу біля пам’ятнику К. Рубчакової ім’ям нашої славетної актриси. Айлант у сквері напроти „Вілли Горбачевських“, як нам здається, міг би називатися „Айлантом Антона Горбачевського“.

Серед групи дерев-довгожителів, що пропонувалися до охорони в якості місцевих пам’яток природи, було і три вікових дуба, що росли біля зупинки міського автобуса по вул. С. Бандери, 54. Загалом, як виявилося, дуби у нашому місті є рідкістю. Три дерева, про які йдеться, було посаджено у перші роки 20 століття. Інших дубів такого віку у Чорткові просто нема... Коли ті дерева були молодими, вулиця носила ім’я Адама Міцкевича, тому і вони могли б бути названі „Дубами Міцкевича“, чи якось іще. Власне такі пропозиції „Зелений Світ“ та дитячий еко-клуб подали на розгляд комісій з охорони довкілля Чортківської міської, районної ради та обласного управління екології. Нібито, скрізь вони отримали попереднє схвалення. Жодних заперечень не викликало це питання ні в міського Голови, ні на останній сесії міськради. Отже, у нас були усі підстави вважати, що рада ухвалила рішення щодо збереження усіх дерев з метою наступного заповідання.

І тому надзвичайно прикрим і щонайменш дивним виглядає той факт, що два вікових дуби з трьох 28 березня 2003 року за розпорядженням міськвиконкому було зрубано і у той же день вивезено невідомо куди – не знайдете тепер і пеньків...

Прикро, що проігноровано ініціативу двох громадських організацій та листи протесту мешканців кількох будинків по вул. С. Бандери, направлені до міськради та райдержадміністрації. Дивно, тому що обійдене рішення сесії міської ради – у її протоколі наплутано такої, що годі розібратись, за що ж голосували депутати?! (Є підстави думати, що протокол верстався вже після того, як вирішено було – рубати). У матеріалах, що узаконюють рубку, фігурують лише: незграбно та непрофесійно складений акт про знесення дерев – до того ж, підписаний старшим екоінспектором В. Возним, рішення про надання земельної ділянки під будову та впорядкування автобусної зупинки підприємцю А. Регейлові та балачки про те, що на деревах „були сухі гілки“. І ще дивно, коли головного еколога району доводиться переконувати, що на будь-якому столітньому дубі, а тим більш ростучому у міських умовах, завжди є частка всихаючого гілля – адже жодна гілка не живе сто років. Розмови ж про кілька сухих гілок є чистим блюзнірством, адже у місті – сотні дерев цілком всохлих, хворих, скалічених диким обрізуванням, таких, що терзають око своїм виглядом і будь-коли загрожують впасти, тобто таких, що справді потребують знесення. Так от, до них ані міськвиконкому, ані екоінспекції, ані підприємцям жодного діла нема... Натомість нищаться інші дерева – як, приміром, це було з цілком здоровим липовим гайком, що біля універсаму на Володимира Великого. От і тепер – благородні дуби, які були справжніми свідками історії, які бачили дві світові війни, і важко навіть сказати, скільки „не-світових“, які пережили кілька деспотичних режимів, і пережили б іще усіх нас – не встояли перед новітньою „диктатурою дрібних гендлярів“...

Повірте, прикро, коли наш міський Голова з властивою одному йому „щирістю“, прикладаючи долоню до серця, клянеться, що „ніхто ті дуби не буде чіпати!!!“ і мало не через день дає добро на це варварство – іншого слова, даруйте, не можу знайти. Михайло Вербіцький, знаю, заперечить, буцімто у нього є чимало інших, приорітетніших проблем, не лише оті дерева, а ці „зелені“ – все про своє... Так, пане Голово, давно на часі впритул зайнятися і іншими болючими проблемами: ну хоча б занедбаним за роки водним господарством, чи дощенту зруйнованими очисними спорудами, чи так званим міським сміттєзвалищем, чи ринком, що заполонив собою увесь центр міста... Погодьтеся, у питаннях життєзабезпечення міста усе ще немає зрушень на краще. У той же час важко позбутися враження, що справжніми „приорітетами“ чомусь стали сумнівні за легітимністю рішення про автозаправки під вікнами житлових будинків, дорогі іномарки за бюджетний кошт та активний розпродаж комунальної власності міста... Чи найкраще то застосування Вашим господарницьким талантам? Нищити посаджене і виплекане ще за часів Людвіга Носса, також мабуть не слід. Шани у найславетнішого бургомістра Чорткова не убуде, а нам – чергова ганьба...

Кажуть, мудрі французи вважали, що „Є дві речі, яких не може зробити навіть сам Бог: створити старе дерево і шляхетного пана“. Можливо, з цієї причини нам так гостро бракує і перших, і других?..
 Поділитися