пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200317
12.12.2003 | Євген Захаров, Харківська правозахисна група

Конференція "Громадянське суспільство в Україні" (Вашингтон, 7-8 квітня).

   

Конференція була організована Університетом Джорджа Вашингтона та Центром Карнегі і проходила в приміщенні Центра Карнегі на Массачусетс авеню. Поєднання великої кількості учасників з України і США, участь у конференції таких непересічних особистостей, як Адам Михник, Збігнев Бжезінський, Пола Добрянски (перший заступник Державного секретаря США, етнічна українка), Богдан Футей (суддя Федерального суду США), Борис Тарасюк, колишні посли США в Україні Вільям Глен Міллер та Стівен Пайфер, зробило конференцію цікавою та інформативною, довело серйозність намірів американців оцінити міцність громадянського суспільства в Україні. Погляд на наші події зсередини і з точки зору американських політологів та політиків дали можливість подивитись на українську ситуацію під різними кутами зору, відчути багатовимірність українських проблем. Певну динамічність конференція отримала завдяки участі великої кількості молодих українців, які стажуються в різних університетах США за підтримки фонду сенатора Е.Маскі.

У невеличкому тексті неможливо детально розповісти про всі виступи на конференції, тому я обмежуся переказом декількох найбільш цікавих і важливих, на мою думку, виступів, за виключенням годинної доповіді Адама Михника, яка наводиться нижче. Такі ж годинні виступи дали Збігнев Бжезінський та Пола Добрянски, решта доповідачів мали по 15 хвилин і виступали в сесіях “Громадянське суспільство: огляд питань”, “Медіа”, “Бізнес-стратегія в Україні”, “Неурядові організації”, “Політичні партії”.

Дуже цікавою була перша сесія, яку модерував колишній кореспондент “Вашингтон пост” в Москві, а нині політолог з Центру Карнегі Анатоль Лівен. Виступали віце-президент Центру Карнегі Томас Карозерс, професор Стенфордського університету Майкл МакФол, директор Центру європейських політичних досліджень професор Григорій Немиря. Карозерс висловлював суперечливі, як на мене, думки щодо природи громадянського суспільства, яке, за його словами, було штучно створене в країнах Центральної та Східної Європи, будувалося за рахунок зовнішніх ін’єкцій і обмежується інституціями між державою та родиною (на думку Карозерса, традиційні західні інституції – політичні партії, профспілки, релігійні установи – до громадянського суспільства не належать). Карозерс поставив три питання: а) чи вкорінені неурядові організації, які джерела їхнього розвитку, чи виживуть вони, кому вони служать, чи дійсно вони захищають публічні інтереси; б) як неурядові організації пов’язані з політикою – вони мають бути неполітичними, але внаслідок слабкості політичних партій змушені політизуватися; в) як довго буде тривати перехідний період від тоталітаризму до демократії – виявилося, що цей період дуже тривалий, отже, ідея ін’єкції в посттоталітарний простір у вигляді громадянського суспільства не спрацювала. Карозерс зауважив при цьому, що не громадянське суспільство перемогло диктатуру, і нереалістично вважати, що громадянське суспільство може звалити диктатуру.

На мій погляд, невірні апріорні уявлення про громадянське суспільство визначили невірні висновки. Однією з ознак тоталітарного режиму є відсутність громадянського суспільства, тому не можна навіть ставити питання про можливість його боротьби з диктатурою. Громадянське суспільство народжується тоді, коли тоталітарний режим переходить в загниваючу стадію і вже не здатний на масові репресії. Тоталітарний режим не зміг набути сили, там, де рух опору був міцним, як, наприклад, в Польщі, і великою мірою цей рух вплинув на перемогу над комунізмом. Цього не сталося в Україні і колишньому СРСР в цілому, де, як говорив Володимир Буковський, комунізм не був переможений, а рухнув під власною вагою. Але дисидентський рух створив перші осередки громадянського суспільства в СРСР, які не могли нормально розвиватися в умовах загниваючого радянського тоталітаризму – будь-яка публічна активність жорстоко каралася, а в підпіллі громадянське суспільство функціонувати не може, його суть – у легальному протистоянні державі. Це протистояння існує в будь-якій державі, навіть в найвільнішій. Будь-яка держава (в тому числі й у цивілізованих країнах), виходячи з пріоритетів стабільності й порядку, прагне розширити сферу свого впливу, збільшити зони регулювання та регламентування життя людей, зменшуючи свободу вибору. Така природа держави. Державний чиновник завжди вважає, що він апріорі мудріший, ніж проста людина, і краще знає, як тому треба жити. Цій експансії держави протистоїть громадянське суспільство – сукупність усіх недержавних структур, що самоусвідомлює себе, структурована недержавна частина народу. Його політичний смисл полягає в ототожненні себе з домінуючим фактором суспільного прогресу, в розумінні свого природного верховенства над державою. Розвинуте громадянське суспільство, будучи інтелектуальним опонентом держави, змушує її орієнтуватися на громадські інтереси, громадську думку в головних аспектах внутрішньої та зовнішньої державної політики. Усе це варто було б заперечити Карозерсу, але можливості такої не було, частково я говорив про ці речі на другий день під час свого виступу.

Майкл МакФол присвятив свій виступ порівнянню громадянського суспільства в Україні, Росії та Білорусі. Я знав про його джерела інформації: МакФол був запрошений Національним фондом в підтримку демократії для незалежної оцінки праці грантоотримувачів фонду в цих трьох країнах і протягом літа минулого року об’їздив усі відповідні організації. Побував він і в Харкові, і я добре запам’ятав красивого доброзичливого чоловіка з цупким поглядом, розуміючого усе з півслова. Його виступ був дуже оптимістичним щодо України, навіть занадто, на мою думку, оптимістичним, але я був дуже радий почути приблизно те саме, що і сам думав. За оцінками МакФола, Україна виглядає більш демократичною країною, ніж Росія і Білорусь. Тут не було краху демократії, як в Білорусі, стрілянини з гармат по парламенту та військового конфлікту, як в Росії. Українське громадянське суспільство більш життєздатне, ніж в Росії, воно молодше, менше контролюється державою. Опозиційні партії теж кращі, ніж в Росії. В українських медіа більше життєздатності, ніж в білоруських та російських. Безумовно, українська ситуація погана, держава дуже нестабільна, але в Україні громадянське суспільство не дало Кучмі створити керовану демократію, як в Росії. МакФол відзначив велику роль української демократії у створенні української держави. Він зазначив, що невірно вважати, що все було передбачено українською історією.

Григорій Немиря говорив про впливи західної допомоги Україні в питаннях будівництва держави та капіталу. Створена демократична нормативна база, але бракує демократичної практики. У перші роки незалежності не було сигналів про допомогу соціальному капіталу, тобто, власне, громадянському суспільству. Зараз він є. Ми маємо викликати в суспільстві попит на демократичну практику, на альтернативну політику. Це прямо пов’язане з проблемою вкорінення. Ключова проблема – наскільки громадянське суспільство зможе бути гарантом демократичного поступу. Громадянське суспільство в Україні дуже політизоване внаслідок слабкості політичних партій і невиконання урядом своїх функцій, тому воно вимушене грати роль опозиції. Але є і певна довготермінова динаміка, не пов’язана з політикою. Це зміцнення кадрів громадянського суспільства за рахунок підвищення рівня навчання і західних стажувань, роль яких важко переоцінити. Обмін – це дуже великий капітал для громадянського суспільства. Цікаво відзначити, що сьогодні все менше стажерів залишаються в країнах Заходу, як було в перші роки. За даними Бюро міграції США, минулого року тільки 3% українців, які вчилися в США, залишилися тут для постійного проживання, тоді як серед росіян залишилося 12%, а серед поляків – 7%.

Сесію “Медіа” вела Мирослава Гонгадзе, виступали голова парламентського Комітету з питань свободи слова та інформації Микола Томенко, незалежний журналіст Андрій Шевченко та президент фонду “Європа ХХІ” Інна Підлуська. Доповідачі говорили головним чином про політичну журналістику, описували протистояння преси і влади, детально розповіли про такий український винахід, як “темники”. У сесії “Бізнес-стратегія в Україні” виступали Кемптон Дженкінс, голова бізнес-комітету “Україна-США”, директор найбільшої комп’ютерної фірми України “Квазар-мікро” (приблизно 1000 працюючих, заробляють 2 млрд. доларів на рік) Євген Уткін і директор фірми “Ukrainian Records” Андрій Даховський, український ліцензіат “Universal Music”. Модератором був відомий політолог Андерс Аслунд (Центр Карнегі). Дженкінс говорив про позитивні макрозміни в українській економіці, про успіх українських цінних паперів, про появу сучасних корпорацій західного рівня, на кшталт “Інтерпайпу” Віктора Пінчука. Євген Уткін наголошував, що основний і найбільший капітал України – це її люди і що держава має не заважати бізнесу працювати. Андрій Даховський детально розповів про проблеми з інтелектуальною власністю і про піратство у виробництві компакт-дисків.

У сесії “Недержавні організації” виступали Віра Нанівська з міжнародного центру політичних досліджень, Ігор Попов, голова Комітепту виборців України і я. Модератором була Надія Комарницька, президент фундації США-Україна. Вона почала із своєї версії пояснень, чому Україна так відстає від Польщі, хоча спочатку мала кращі стартові умови: по-перше, в Польщі була національно налаштована компартія, по-друге, активну роль грала католицька церква, по-третє, залишалось приватне підприємництво, по-четверте, десятки тисяч студентів у 60-80-ті роки виїжджали на навчання і стажування в західні університети. Далі пані Комарницька розповідала про допомогу своєї фундації у зміцненні місцевого самоврядування в Україні. Віра Нанівська також розповідала про працю центру, який вона репрезентувала. Ігор Попов визначив як основні такі проблеми неурядових організацій: а) непрозорість – ледве 30 організацій з більше ніж 30 тисяч оприлюднили свої річні звіти, проекти технічної допомоги також мало звітують про свою діяльність; б) нестабільність – не створено мереж інформування, не створено самодостатню тренінгово-консультативну систему, нестабільне фінансування, відсутність watchdog; в) дублювання проектів допомоги. Рекомендації Ігоря стосувалися напрямків західної допомоги, на його думку необхідно вкладати кошти в консультативні служби, інформаційно-аналітичні центри, розвиток місцевих громад, підвищення конкурентноздатності, щоб можна було конкурувати з державними службами. Він зауважив також, що доречно запрошувати українських експертів для вирішення питань щодо технічної допомоги в Україні. Я в своєму виступі намагався описати розвиток українських недержавних організацій за останні 15 років, дати динаміку їхніх взаємин з державою за цей період і накреслити напрямки подальших дій, звузивши коло організацій до правозахисних.

У виступі Поли Добрянської йшлося про ставлення американського уряду до України. Американці хочуть бачити Україну вільною демократичною європейською державою. Але для інтеграції в європейську спільноту Україна має бути дійсно віддана демократичним цінностям. Якщо порівнювати з радянськими часами, то Україна досягла великого поступу. Але сьогодні необхідно дивитися з інших позицій. Пані Добрянська, відзначивши певні успіхи, висловила стурбованість переслідуваннями з боку влади представників опозиції, бізнесменів, журналістів, тощо. Вона сказала, що американський уряд буде підтримувати в Україні насамперед громадянське суспільство, що обсяг американської фінансової допомоги підвищиться, зокрема, в напрямку збільшення можливостей для навчання і стажування. Вже в наступному році планується збільшити фінансування програм в Україні Агентством міжнародного розвитку з 12 до 19 млн. доларів.

Сесію “Партії” вела Надя Дюк (Національний фонд підтримки демократії), виступали Борис Тарасюк (“Наша Україна”) та Олександр Турчинов (Блок Юлиї Тимошенко). Тарасюк докладно розповів про розстановку політичних сил в парламенті, про рейтинги партій і блоків, про роботу парламенту. Він відзначив, що опозиційні фракції разом подали 57% законопроектів, відзначив розбіжності в їх позиціях. Його виступ був виваженим і толерантним, чого ніяк не скажеш про Турчинова, який був надто агресивним в своїх оцінках і обвинуваченнях. Можливо, це можна пояснити тим пресингом, який влаштували силові структури щодо БЮТ. Зокрема, Турчинов сказав, що проти нього порушено чотири кримінальних справи. На думку Турчинова, Україна – неототалітарна країна, як Білорусь, Казахстан, Туркменістан, де практикують силові переслідування, руйнують економічну базу опозиції, влаштовують інформаційний терор, який базується на інформаційній монополії. Він зауважив, що в партії “Батьківщина” 7.5 тисяч осередків, близько 200 000 членів.

Мене вразила виразна антиросійська риторика, яка панувала на конференції. Цього можна було чекати від української діаспори, від молодих стипендіатів Маскі, але я ніяк не чекав почути те ж саме від респектабельних американських політологів. Свого апогею ця риторика досягла під час виступу Збігнева Бжезінського, блискучого, як завжди, але, як мені здалося, цього разу він не сказав чогось нового. Бжезінський повторював свої відомі тези про важливість незалежної України, яка є гарантом миру та стабільності в Європі, про імперські зазіхання Росії щодо України, про те, що Україна буде або незалежною та демократичною, або її взагалі не буде. Бжезінський навіть сказав, що незалежна і демократична Польща буде тільки тоді, коли буде незалежною і демократичною Україна.

Деякі речі я не можу зрозуміти: американці не включили до програми виступи кількох непересічних учасників конференції з України – Ірини Бекешкіной, Євгена Бистрицького, Вячеслава Брюховецького Сергія Головатого, Олени Івановой, Всеволода Речицького, Михайла Свистовича. Для мене безсумнівно, що їх виступи прикрасили б конференцію. Сподіваюсь, що все ж таки американці досягли своєї мети і створили собі певне уявлення про стан громадянського суспільства в Україні.



Виступ Адама Михника


Я буду говорити про польську перспективу в контексті України.

Якщо дивитись з Варшави, то Україна досягла чуда. Голодомори, розподіл між Росією і Польщею, війни, репресії, страшні страждання – незважаючи на все це, утворилася Україна. Ми, поляки, маємо великий список гріхів перед Україною. Ми мусимо зрозуміти, що українці нас вважають окупантами. Ми хотіли для себе незалежності, але відмовляли в цьому Україні. Декілька десятків років ми обговорювали тільки питання, кому має належати Україна – Росії чи Польщі. У нас було дві школи мислення – націоналістична на чолі з Романом Адамовським та федеративна на чолі з Йозефом Пілсудським. Націоналісти намагалися колонізувати русинів, яким відмовляли навіть в праві називати себе окремо. А Пілсудський думав про спільну державу, але навіть при владі він не міг повернути статус українському університетові. Після Другої світової війни Єжи Гедройц намагався пояснити, що ключ до незалежної Польщі є незалежна Україна. Після 1989 року перемогло саме це мислення.

У 1990 р. я, як член Сейму, був на з’їзді Руху. Свій виступ я закінчив так: хай живе вільна, незалежна, демократична, справедлива Україна! Україна стала незалежною, але є сумніви, чи є вона демократичною та справедливою.

У польській політиці в антикомуністичній традиції є побажання, щоби Україна була стабільною і суверенною. Нещодавно Президент Квасьневський був ініціатором семінару в Варшаві, і деякі сьогоднішні учасники були учасниками і варшавського семінару. І ми бажаємо світові, нам самим, щоби Україна вижила як стабільна та демократична держава. Того ж саме ми бажаємо і Росії плюс ще одне побажання: щоб вона не була імперіалістичною. Росія буде такою, поки існує незалежна Україна. Всі посткомуністичні країни мають спільні риси, всі вони були сателітами, але Україні гірше – вона була колонізованою. Ключові питання для Росії – чи уникне вона етнічних конфліктів, і чи затримаються тут традиції толерантності, яке буде її ставлення до України – імперське чи рівноправне, чи зможе вона погодитися з незалежністю України і не зробить з неї другу Білорусь. Ключові питання для України – чи буде політичний світогляд в Україні копією російського, чи олігархи, політичні партії будуть створені за тою ж моделлю, що і в Росії. За ці 14 років, як бачимо, проявилося дуже багато спільних рис: приватизація у вигляді “прихватизації”, захоплення влади над ЗМІ (незалежно від того, прокомуністичний уряд чи антикомуністичний), всюди олігархи втручаються в політику, і зникає поділ на правих і лівих. Отже, багато буде залежати від того, який буде характер української політичної еліти і як вона проведе процес демократизації.

У Польщі політикум нагадує масковий бал. Політики одягнені як якісь соціал-демократи, християнські демократи абощо, але за цим одне – як владнати бізнес. Польща ще не досягла тої досконалості, коли є свій Березовський в Лондоні або Медведчук на чолі президентської адміністрації. Але Польща має найбільший корупційний скандал за весь час. Корупційна пов’язаність номенклатури і мас-медіа є спільною проблемою Польщі, України і Росії. Я міг би багато розповісти про намагання адміністрації вплинути на “Газету виборчу”, але я свідомий, що в Україні я взагалі не міг би видавати газету.

Є ще одне важливе питання для посттоталітарного соціуму: як він впорається з ксенофобією і антисемітизмом, ментальністю жертви; в Польщі, чи в Україні, чи в Росії – усюди була ця ментальність жертви. Сучасна свідомість коливається від традицій УПА до відкритості. Це все яскраво проявилося в відомій проблемі кладовища польських солдат у Львові.

Існує ще те, що я назвав би посттоталітарним менталітетом сьогоднішньої політичної еліти. Хоч еліти працюють в рамках демократичної традиції, вони не вважають людей за громадян і намагаються маніпулювати ними. Механізми корупції і мафії можуть ліквідувати демократичну традицію. Яскравий приклад цього – падіння імперії Фухіморі. У цьому контексті я думав, що буде далі з Україною після скандалу Лазаренка, після плівок Мельниченка. Україна має одну ногу на сході, другу – на Заході і серце в Києві. І цей механізм вижив, незважаючи на всі песимістичні прогнози. Але ця загроза залишається. Ясно, що Кучма і його адміністрація себе вичерпали. Що буде потім? Євроатлантичний чи євразійський вибір? Яка, виходячи з цього, має бути політика Заходу щодо України?

Три зауваги для Заходу. По-перше, Україна існує. По-друге, Захід мусить розробити конкретну широкомасштабну політику щодо України, як і щодо Росії. По-третє, помилкою було мислити Росію як радянський блок. Має бути конкретна політика, спрямована на підтримку демократичних перетворень. У Польщі Захід підтримував демократичний рух, а в Росії – Горбачова, потім Єльцина. В Україні також більше підтримується держава, ніж громадянське суспільство.

Вільям Глен Міллер
. Чи можна зробити в Україні газету на кшталт “Газети виборчей”?

Адам Михник
. Ні, не можна. Така газета має бути підтримана незалежним капіталом, а в Україні сьогодні незалежним є тільки російський капітал.

Богдан Футей
. Все, що кажеться про реформи, має бути зроблене на правовій основі. Чи є правова реформа в Україні адекватною?

Адам Михник
. Ні. Я думаю, що головне – це корупція. Якщо добра Конституція, добрі закони, тощо уживаються з такою великою корупцією, то правова реформа не є адекватною. Боротьба з корупцією – найважливіше, що є сьогодні.

Борис Тарасюк
. Критики Президента Квасьневського кажуть, що його політика відносно Кучми була помилковою. Що Ви думаєте з цього приводу? І ще одне питання: який має бути відгук на роковини трагедії в Волині?

Адам Михник
. Я вважаю, що Квасьневський ставить позитивний наголос щодо місії України в Європі і щодо відносин з Україною. Квасьневський поводить себе дипломатично, але чітко каже про свою незгоду з деякими кроками української влади. Крім того, не можна, все ж таки, порівняти Кучму з Лукашенком чи з Керімовим. Захід не вимагає від Узбекистану демократії, але ж там ситуація значно гірше. Загалом, на мою думку, польсько-українські стосунки – це великий успіх.

Відносно 60-річчя українсько-польського протистояння в Волині. У 1965 році, коли польські єпископи написали німецьким “Ми прощаємо і просимо прощення”, у Польщі був вибух шовінізму. Сьогодні ясно, що це було геніально! Українцям з поляками треба зробити так само.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори