пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200317
12.12.2003 | Костянтин Устименко, м. Дніпропетровськ

Судді Верховного Суду про відшкодування моральної шкоди.

   

На часі багато розмов про неймовірно великі суми відшкодування заподіяної недостовірною інформацією в засобах масової інформації моральної шкоди, які ухвалюють суди.

Для того, щоб такі суми не привели до ліквідації засобу масової інформації, велись розмови про законодавче встановлення максимального розміру відшкодування моральної шкоди, який може застосувати суд.

Але дотепер діє ст. 440-1 Цивільного Кодексу України, яка встановлює лише мінімальний розмір відшкодування, що дорівнює п’яти мінімальним зарплатам, тобто на сьогодні 925 гривням.

З січня 2001 року відшкодування моральної шкоди встановлено і Кодексом про працю, в ст. 237-1 якого записано: “порядок відшкодування моральної шкоди встановлюється законодавством”, тобто відповідно до законодавства не може бути меншим 925 грн.

Видається цікавим порівняння судової практики призначення стягнення морального відшкодування на користь окремих осіб при владі і на користь пересічного робітника, який своїми податками в значній мірі є годувальником цих осіб.

Працюючи оператором котельної комунального підприємства, я неодноразово через суд стягував недоплачену зарплату, а в останньому позові, враховуючи систематичність порушення мого права на зарплату, зажадав відшкодування моральної шкоди в мінімальному розмірі 925 грн.

Рішенням суду від 04.04.02 позов задоволено частково, відшкодування моральної шкоди визначено сумою 50 грн. З таким рішенням погодився Апеляційний суд Дніпропетровської області.

В касаційній скарзі до Верховного Суду України я посилався на порушення згаданих норм матеріального права – ст. 237-1 КЗпП та ст. 440-1 Цивільного Кодексу, а також на порушення судом норми процесуального права – ст. 11 ч. 3 Цивільно-процесуального кодексу, де записано: “У випадку відсутності закону, що регулює спірні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини”. Посилання на ст. 11 ЦПК було необхідним, бо судді усно зважали на те, що норми Цивільного кодексу не можуть застосовуватися до трудових правовідносин, а в КЗпП не встановлено мінімального розміру відшкодування моральної шкоди.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі Панталієнка П.В., Прокопчука Ю.В. і Сеніна Ю.Л. ухвалою від 26.05.03 встановила: “Відповідно до ч.2 ст. 320 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Доводи скарги не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи допущені порушення норм матеріального, чи процесуального права, які передбачені ч.ч. 3,4 ст. 328 ЦПК України як підстави для перегляду справи складом Судової палати... В задоволенні касаційної скарги відмовити”.

Зважуючи на те, що в ухвалі не наведено доводи касаційної скарги, ухвала виглядає обґрунтованою і законною. А суть така: як працюєш, щоб не померти, а тобі за роботу не недоплачують – то моральна шкода 50 грн, а як критикуєш на всю країну паразитів та шахраїв при владі – то моральна шкода 50 000 грн.

Мабуть, помилявся філософ Іммануіл Кант, коли казав про дві незмінні речі на Землі: зоряне небо над нами і моральний закон в середині нас.

З наведеного прикладу виглядає так, що моральний закон, а відповідно до нього і моральне відшкодування, змінюється залежно від соціального положення людини.

Тому й оцінка суддів моральної шкоди, враховуючи їх соціальне положення, така, якою вона є.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль