пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200323
14.12.2003

Вінницька міська громадська організація соціального становлення та розвитку окремих малозахищених категорій молоді "Паросток".

   

Під час другого етапу проекту “Твій захист”, в період з початку червня до середини липня до інформаційно-консультативного Центру “Твій захист” звернулося понад 50 чоловік за допомогою, консультаціями та розповідями про свої історії. Прийшло 8 листів з проханнями допомогти. Крім того, в цей час ми почали виїзди в райони для моніторингу та надання консультацій жителям сіл та райцентрів.

За цей час було здійснено виїзди в Теплицький, Бершадський, Хмільницький, Крижопільський та інші райцентри Вінницької області. Виїзди в райони характеризуються особливим очікуванням людей, здебільшого батьків дітей-інвалідів. На зустрічі їх приходить найбільше. Самі молоді інваліди не активні у сільській місцевості, основною причиною цього є безперспективність, відчуття даремності та неготовність інших сільських жителів до сприйняття людей з інвалідністю як повноправних членів суспільства. Інвалідність вважають чи не заразною.

Чим дальше від “цивілізації” (мається на увазі обласний та районні центри), тим частіше причиною правопорушень виявляється просте незнання людей з обмеженими фізичними можливостями про свої права. Свої проблеми вони сприймають як такі, до яких нікому немає діла, навіть не знають про якийсь соціальний захист з боку держави. Звісно, державні структури цим користуються і не дуже охоче інформують людей. Непоодинокі випадки, коли комісією ВТЕК безпідставно зменшувалася або ж взагалі знімалася група інвалідності. Приклад у м. Теплик: Пастух Михайло (1993 р.) народився без лівого вуха – відсутні усі внутрішні та зовнішні органи слуху. У хлопця була 2 група інвалідності, але в 10 років під час перекомісії лікарі знайшли, що Михайло звик і пристосувався дуже добре справлятися з одним правим вухом, отже, інвалідність було знято. Розвитком дітей із відхиленнями психічного характеру не лише в селах, а й в райцентрах ніхто не займається.

У Вінниці також непоодинокі випадки, коли лікарі та працівники центрів соціального захисту населення діють не в інтересах людей. Ніна Мефодіївна Камінська написала заяву на матеріальну допомогу два роки назад. Через рік її дільнична запропонувала переписати заяву, мовляв, нехай дата буде новіша, “освіжити” справу, що і було зроблено. Коли ж Ніна Мефодіївна нещодавно звернулася з питанням: “То довго ще чекати допомоги?”, то почула у відповідь: “Ваша заява минулорічна, а ми зараз виплачуємо тим, хто звернувся поза того року.” Подібні використання простої довірливості та незнання людей дуже непоодинокі.

Оскільки червень-липень – це час вступу до ВУЗів, то і до нас стали частіше звертатися молоді люди з інвалідністю із запитанням: які пільги вони мають при навчанні у ВУЗі та як ними можна скористатися.

Окремо хочеться детальніше описати історію Гладько Сергія. До нас по допомогу спочатку звернулася його мачуха (Наталля). Батько Сергія (Олег) розлучився з дружиною (Лілією) 10 років тому. Їхній син, хворий на ДЦП, залишився з матір’ю, яка є його офіційним опікуном. В листопаді 2002 року хлопцеві виповнилося 16 років, але паспорта він не отримав, оскільки мати на той час вже часто була в запоях і не дуже опікувалася сином. Сусіди кажуть, що рідко взагалі його бачили на вулиці, він ні з ким не спілкувався, його мова майже не розвинута. В 16 років потрібно було переоформити пенсійні документи на сина, але Лілія цього не знала і не зробила, отже хлопцеві перестали приносити пенсію. Невдовзі Лілія привезла сина до Олега, мовляв, тепер ти ним займайся. На той час Олег вже був вдруге одружений і у них з Наталією вже була дочка 1,5 років. Коли Сергій опинився у батька, він був у дуже занедбаному стані: немитий, переляканий, агресивний, вночі уві сні кричав щось, із чого можна було зробити висновок, що над ним хтось знущався, при чому це був чоловік. Наталля розповідала, що Сергій їй симпатичний, вона хотіла б ним займатися, але прояви агресії до їхньої маленької дочки дуже лякали. Крім того, через кілька місяців Олег має надовго поїхати за кордон у відрядження. Для того, щоб обстежити хлопця і пройти комісію ВТЕК, Олег поклав сина у лікарню. Лікарі підтвердили діагноз, ускладнений психічними розладами. Отже, бажано хоча б деякий час Сергію побути в спеціалізованому закладі, де хлопця зможуть соціалізувати, щоб він міг жити у звичайних домашніх умовах. Такі заклади у Вінницькій області є, але туди не приймають без документів з лікарні. А комісія ВТЕК не може дати жодних документів без наявності паспорта. Отже, необхідний паспорт. Лілія ніде не прописана, оскільки квартиру, де раніше вони жили, продала, тепер знімає житло без усілякої реєстрації. (Все вищеописане ми по крупицям дізнавалися при кожній новій зустрічі з усіма дієвими особами.) Без прописки паспорта не дають. Якщо прописати Сергія до його батька, то туди ж необхідно прописати і Лілію, оскільки вона є офіційним опікуном. А цього сім’я Олега остерігається, тому що не довіряють матері хлопця. Ми зв’язувались з багатьма інстанціями, з міліцією, з інтернатами, щоб якось допомогти. Вся ця справа просувається з “великим скрипом”. Ми продовжуємо розгортати проблеми цієї справи, але дуже вражає, що найбільше переймається долею хлопця Наталля – рідні батьки Сергія весь час лише намагаються звинуватити один одного. Це дуже явно демонструє відношення до дітей-інвалідів в сім’ях: цими дітьми або прикриваються для якоїсь вигоди, або їх правами і інтересами просто нехтують. Отже, у нас іще багато роботи.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори