MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Слово – не єдина зброя...

14.12.2003   
Людмила Кучеренко, м.Полтава
Можливо, після такого відпору, який дав бандитам В.Коряк, поменшає охочих виконувати замовлення тих, хто хотів би вкоротити віку неугодним журналістам.
Саме сучасне життя заперечує класичний постулат Лесі Українки: “Слово – моя ти єдиная зброя...”

Близько першої години ночі 12 вересня Василь Коряк, лубенський кореспондент всеукраїнської газети “Інформаційний бюлетень”, автор нашумілого серіалу “Томініана” (про тепер вже колишнього готову Полтавської облдержадміністрації Є.Томіна), прокинувся й побачив, як по кімнаті ковзнув промінь ліхтарика і хтось відчинив зовнішню віконну раму. Почув, що з іншого боку будинку щось шкрябається у вікно, намагаючись відчинити, й теж присвічує собі ліхтариком. Призвичаївшись до темряви, побачив у дворі постаті. Одна з них прослизнула в гараж.

У В.Коряка, в якого у червні стріляли картеччю, влучивши в освітлене вікно, навпроти якого він стояв (врятувала від вірної смерті блискавична реакція), не було ілюзій щодо благих намірів нічних візитерів. Тож, зарядивши карабін, він вирішив боронити своє життя і членів своєї родини. Розбудивши дружину, вискочив надвір і кинувся в гараж. Ніч була місячна, і йому вдалося розгледіти силует здорованя, що порпався в машині.

Василь Коряк як колишній слідчий мав досвід затримання злочинців. Скомандував непроханому гостю: “Стій!” Але той, навпаки, почав сунути на нього. Василь зробив попереджувальний постріл угору й знову вигукнув: “Стій!”. Та злодій не зважив і продовжував наближатися, навіть перечепившись у темряві через велосипед. Василь зробив другий попереджувальний постріл і після цього вистрелив по ногах бандита. Той упав, поранений. “Прізвище!” – крикнув В. Коряк. “Дахновський”, – почув у відповідь.

Василь повернувся до будинку, викликав з дружиною “швидку допомогу” та міліцію. Куля, що влучила у стегно зловмисника, пройшла навиліт і застряла в панелі автомобіля. Та медики, певно, не розрахували ступінь тяжкості поранення, не наклали тиснучу пов‘язку, бо по дорозі до лікарні Дахновський помер від втрати крові.

Одразу ж довелося викликати й “швидку” до Коряків, адже страшенно злякався і 12-літній син, а дружина Василя Васильовича та й він сам перебували в шоковому стані: живемо, здавалося б, не на ковбойському Заході, тому якось не звикли до щоквартальних збройних нападів.

Вранці за гаражем було знайдено ніж із 40-сантиметровим лезом (у народі їх називають тесаками) й каністру з якимось пальним. І хоча ще о першій годині ночі Василь Коряк назвав членам оперативної міліцейської групи прізвище зловмисника, котрий проник у його приватне домоволодіння, браві лубенські “копи” о 19-й вечора рапортували генералу в Полтаву, що їм вдалося встановити... особу нападника, тобто, Дахновського. І не зрозуміло, навіщо по місцевому радіо міліція дала оголошення такого дивного змісту: люди добрі! Може, хто що знає про невпізнаний труп такої-то зовнішності, знайдений у Кононівському лісі...

Мати гр.Дахновського пояснила правоохоронцям, що напередодні увечері до них додому зайшли двоє чоловіків, які запропонували сину “гарно підзаробити на сторожуванні дач”. Дахновський пристав на цю пропозицію й пішов з ними. Тепер він уже ніколи не скаже, хто підбив його “на діло”. До речі, 30-річний Дахновський мав зріст 184 см і проти В Коряка був просто велетом. Ще кажуть, що в нього були відхилення у психічному розвитку. Тож у разі, якби він залишився живим, законне покарання такій категорії громадян практично не загрожує. Звісно, прокуратура Лубенського району порушила кримінальну справу. Нібито поки що силовики не відкидають законного права Коряка зі зброєю в руках захищати своє життя, життя дружини і малолітнього сина, своє майно від злочинних посягань. І поранення у стегно в разі більш кваліфікованої медичної допомоги не повинно було бути смертельним.

Але як і у випадках попередніх чотирьох замахів із застосуванням вогнепальної зброї на В. Коряка, він не вірить (і має на те дуже вагомі підстави), що й цього разу злочинці будуть знайдені й покарані. У червні цього року після нічних пострілів картеччю була порушена кримінальна справа не по замаху на вбивство, а по... “хуліганці”. Міліцейська версія, розповсюджена правоохоронцями після червневого замаху, зараз тим більше видається щонайменше дикою й смішною, мовляв, колишній мер Лубен сам організував на себе напад, щоб підвищити (?!) свій рейтинг, або хтось просто хотів його полякати.

Тепер нічні візитери намагалися проникнути у будинок Коряка, робивши спроби відчинити вікна й двері. І якби не ангел-охоронець журналіста, можливо б, у ніч на 12 вересня в Лубнах сталася трагедія з більшою кількістю жертв. Адже опівнічники явно не збиралися поповнити каністрою солярки бак корякового авто. Швидше за все, нелюди мали намір спалити будинок разом з його поснулими мешканцями. Але можна й не тримати парі, що цього разу прокуратура завбачить у тому, що трапилося хіба що ознаки тривіальної спроби пограбування, а не помсту за професійну діяльність журналіста. От якби ще не та клята каністра...

Дивним чином колишні колеги В. Коряка (він 25 років пропрацював слідчим) поводять себе й тепер. Коли вони приїхали на виклик уночі, то порадили, мовляв, треба було не стріляти, а... тікати.

– Тікати?! – вразився В. Коряк. – Коли у такій небезпеці дитина й дружина, ви мені – мужчині, батькові й чоловікові – радите тікати?

Врешті-решт мати Дахновського могла б упізнати тих двох, що забрали її сина на смерть. Але судячи з того, як була “спущена на гальмах” кримінальна справа по червневому замаху на В.Коряка, правоохоронці нічого не зроблять, щоб знайти виконавців і замовників полювання на журналіста й громадського діяча Василя Коряка (якщо це справа рук “перевертів у погонах”, то й поготів). Навпаки, системно робляться, м’яко кажучи, непрофесійні речі: тоді замість оперативної розробки напряму спитали одного з підозрюваних: а чи це не ти стріляв у Коряка? Зараз тесак міліціонер бере в руки, крутить-вертить, то які відбитки пальців на ньому можна буде знайти? Навіть немає певності, чи ті двоє спільників Дахновського ще живі. Бо вони можуть знати безпосереднього замовника, а таких свідків зазвичай прибирають.

В.Коряк пов’язує черговий замах на його життя із тим, що він у своїх публікаціях талановито й сміливо висвітлює пороки й злочинну суть нинішнього режиму, називаючи конкретні прізвища. Так, 10 серпня на багатолюдному мітингу в Лубнах він відверто говорив, що лубенська міліція практично не реагує на заяви про злочини, вчинені проти “маленьких українців”, що вона є ланцюгом наркобізнесу, коли на горі людей наживаються великі гроші. Такі великі, заради яких ті, хто їх має, підуть на все. Навіть на вбивство. В.Коряк вважає, що, можливо, цього разу його відвідали ті самі хлопці, що й у червні. Не виключено, що їм сказали, що треба до кінця відпрацювати взяті того разу гроші.

Люди в Лубнах про те, що трапилося, гомонять різне. Снують зовсім безглузді чутки. Інші кажуть, що вже немає спасу від квартирних грабіжників, а від міліції – захисту від бандитів, тож узявши приклад з В.Коряка, треба кожному озброюватися й боронити себе і своє добро самому.

Колегам Василя Коряка, котрі теж сповідують принципи вільної журналістики, яка тільки й може очистити наше здеморалізоване й корумповане суспільство, на жаль, теж ясно, мов білий день, що держава дійшла до такої межі духовного й професійного падіння своїх інститутів, що дарма чекати розкриття злочинів проти журналістів, декларованого в законах їх захисту, верховенства права в судах при розгляді позовів до ЗМІ та журналістів. Справедливість як суспільно-етична категорія, здається, відійшла в Україні у небуття. Навіть попри нищівну оцінку ступеню зрощення правоохоронних органів з криміналітетом, дану Президентом України Л.Кучмою у своїй доповіді з нагоди 12-ї річниці Незалежності України, нічого не змінилося, окрім керівництва МВС України, котре відкрито заявило про участь... у політичних процесах (репресіях? –авт.) у країні.

Одне тішить: можливо, після такого відпору, який дав бандитам В.Коряк, поменшає охочих виконувати замовлення тих, хто хотів би вкоротити віку неугодним журналістам. А останні скористаються своїм законним правом озброюватися... у мирний час. У час, коли міліція, живучи на народні гроші (платників податків), захищає інтереси окремих “сильних світу цього”.

Тож невже, як у війну, журналіст має в одній руці тримати перо, а в іншій – автомат. Але ж тоді відстрілювалися від загарбників, зовнішнього ворога. А тепер – від “внутрішнього”, а тому ще страшнішого?

P.S. Як повідомив Лубенський міжрайонний прокурор Руслан Білокінь, за фактом “порушено кримінальну справу за ст.115 ч.1 Кримінального кодексу України, тобто умисне вбивство”.
 Поділитися