пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200328
14.12.2003 | Василь Овсієнко, м.Київ

Початок великого терору.

   

2 липня 1937 року Політбюро ЦК ВКП(б) схвалило постанову П 51/94 “Про антирадянські елементи”, якою секретарям обласних, крайових, республіканських організацій та представникам НКВС пропонувалося в п’ятиденний термін створити “особливі трійки” і визначити кількість осіб, що підлягають розстрілу або висланню. Операція розпочиналася 5 серпня 1937 року за наказом НКВС СРСР № 00447 і мала тривати 4 місяці. Насправді ж вона була припинена за рішенням Політбюро ЦК ВКП(б) 15 листопада 1938 року. Це була наймасовіша за всю совєтську епоху, “єжовська чистка” суспільства від категорій населення, які, на думку керівництва СРСР, не годилися для будівництва комунізму. За 15 місяців цієї кампанії “особливі трійки” без розслідувань, судів, прокурорів, захисників і здебільшого без самих звинувачених винесли 681.692 смертні вироки, списками. Вироки виконувалися негайно. Цілком у дусі настанови творця радянської держави В.Леніна, який учив: “Будьте зразково нещадними. Розстрілювати, нікого не питаючи і не допускаючи ідіотської тяганини!”

На кожну республіку, область, район спускалися ліміти на репресування за І і ІІ категоріями (І – розстріл, ІІ – ув’язнення, співвідношення 3 до 1). “Знизу” посипалися звіти про перевиконання лімітів, розгорнулося соціалістичне змагання за їх перевиконання, прохання й вимоги збільшити їх, особливо за І категорією, висувалися “зустрічні плани”.

Дія “трійок” поширилася на всі категорії населення. Під репресії потрапили “куркулі”, “кримінальники”, “контрреволюціонери” різних відтінків, “повстанці”, “церковники”, “шпигуни”, “троцькісти”, “диверсанти”, “шкідники”, “буржуазні націоналісти”, тобто й українська інтелігенція, яка, за визначенням Сталіна, “не заслуговувала довір’я”...

Безперечно, репресії зачепили всі народи, що мали нещастя залишитися в російській імперії під новою назвою СРСР. Та все ж чи не найбільше постраждав український народ, бо він, з його глибокою релігійністю, волелюбність, потягом до самостійного господарювання увесь не годився для будівництва комунізму і його слід було замінити.

На виконання згаданої Постанови, “чистка” відбулася і в концтаборах. Так, начальник Соловецької тюрми особливого призначення (СТОН) Ейхманс одержав наказ скласти список на розстріл 1825 в’язнів. Одна група, 507 в’язнів, була розстріляна під Ленінградом 8 грудня 1937 року, 200 (насправді 198) – на Соловках 14 лютого 1938 року. Доля 1116-и (насправді 1111) з них, так званого “Соловецького етапу”, стала відомою щойно в 1997 році: 27 жовтня, 1, 2, 3 і 4 листопада 1937 року капітан Михаїл Матвеєв розстріляв їх в урочищі Сандармох – “обычном месте расстрелов” на півдні Карелії, неподалік Біломорканалу, там, де в 150 ямах уже покоїлися біля 8 тисяч жертв – будівників Біломорканалу, карелів, фінів.

До “Соловецького етапу” Ейхманс дібрав інтелігенцію практично всіх народів СРСР, які були ув’язнені на Соловках. Серед них майже 300 українців: у списку “українських буржуазних націоналістів” поет-неокласик професор Микола Зеров, творець театру “Березіль” Лесь Курбас, драматург Микола Куліш, Антон, Остап і Богдан Крушельницькі, письменники Валер’ян Підмогильний, Павло Филипович, Олекса Влизько, Валер’ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Михайло Козоріз, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий, історики Матвій Яворський, Сергій Грушевський (брат Михайла Грушевського), науковці Михайло Павлушков, Василь Волков, Петро Бовсунівський, Микола Трохименко, творець Гідрометеослужби СРСР голландець родом Олексій Вангенгейм, міністр фінасів УСРР Михайло Полоз... Це були люди, які ще створити б неоціненні духовні скарби, володіючи якими, ми стали б урівень з іншими цивілізованими народами. Але постріли тупого, малограмотного ката Матвеєва – виконавця волі чужої, глибоко ворожої нам російської комуністичної влади – змінили хід нашої історії.

Щороку 5 серпня в урочищі Сандармох та 7 серпня на Соловецьких островах з ініціативи Санкт-Петербурзького “Меморіалу” та місцевої влади проводяться Дні пам’яті жертв політичних репресій. Збираються нащадки розстріляних, громадськість багатьох країн, приїздять консули сусідніх держав.

Сього року українську експедицію з 50 осіб у Сандармох та на Соловки спорядив блок Віктора Ющенка “Наша Україна”. Автобус був у дорозі з 2 до 11 серпня. В експедиції дев’ятеро родичів там загиблих, священик, кобзар, архітектор, журналісти, історики, працівники Всеукраїнського “Меморіалу” ім. В.Стуса, викладачі, студенти-журналісти. Експедиція мала зустріч з українською громадою та владою Карелії, домовилася про спорудження в Сандармосі української каплички. Ми взяли участь у жалобних церемоніях, поклали грудку української землі, пов’язали рушниками хрести, засвітили свічки та помолитися за душі невинно убієнних. Відвідали Біломорканал, який теж коштував 100 тисяч людських життів, у тому числі українських селян. Відтак відбули на Соловецькі острови, де в приміщеннях Спасо-Преображенського Соловецького ставропігійного чоловічого монастиря, у Соловецькому кремлі, в тюрмах та в бараках від 1920 до 1939 року перебуло понад 100 тисяч в’язнів. Половина з них загинула. Ми також справили панахиду на Старому монастирському кладовищі, де, за переказами, поховано останнього отамана Січі Запорозької Петра Калнишевського (помер 31 жовтня 1803 року на 113 році життя, відсидівши у підземеллі 25 років – від 1776 до 1801) та поета Євгена Плужника (помер 31 січня 1936 року).

Пом’янімо в ці дні невинно убієнних під час Великого Терору. Зокрема, загиблих у Сандармосі наших співвітчизників. Пам’ятаймо, звідки віками чигає на нас небезпека.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори