Слово пам’яті...
Прийшла страшна новина: помер Марек Новіцький. Ми знали, що він важко хворий, але все-таки сподівалися і вірили, що, от, підлікують, піднімуть, і ми знову побачимо його, такого рідного і знайомого: виблискуючого розумом і талантом, дотепного, бешкетного, а якщо потрібно – іронічного й уїдливого. Уже не доведеться, принаймні, на цьому світі...
Він вразив мене ще при першій зустрічі в Москві в червні 90-го: блискучим розумом, гострим, тверезим поглядом і націленістю на практичний результат. Що б ти не робив, – говорив він, – одержи хоч маленький, але безумовний успіх. Потім ще було багато зустрічей, спільна робота, обговорення, суперечки... Чудова була справа – дискутувати з Мареком. От тільки часу ніколи не вистачало...
Усі люди незамінні. До Марека це відноситься в десятикратному порядку: стільки життів він прожив, стільки справ зробив, а скількох людей навчив дуже важливих речей – що таке достоїнство людини і як протистояти державному насильству. Сотні, а може, навіть, і тисячі людей у посттоталітарному світі вважають себе його учнями. Блискучий лектор, він умів просто і дохідливо пояснювати найскладніші речі.
Я думаю, він був щасливою людиною. Він любив, і його любили, він домігся дуже багато чого, він користався величезною повагою гігантського числа людей у всіх частинах світу. Ми будемо пам’ятати його, поки живі самі.
Євген Захаров, Харківська правозахисна група, “Меморіал”
***
С шоковым потрясением и чувством скорби узнали о кончине Марека Новицкого.
Мы были учениками Марека, мы обязаны ему и Хельсинкскому Фонду не только новыми знаниями в области прав человека, но и новым, оптимистическим восприятием мира в эпоху драматической трансформации тоталитарных режимов в демократические государства. Он был не только примером моральной чистоты и этических убеждений в обществе циников, но и вдохновляющим примером активных действий для ненасильственного преобразования мира насилия в мир, где есть место достоинству и правам для всех.
С его уходом мы потеряли одного из самых ярких энтузиастов гуманизации постсоветсого социального пространства.
Николай Козырев, председатель правления Общественного комитета защиты прав человека
Людмила Соколенко, секретарь Комитета
Луганск, Украина
***
Весть о смерти Марека Новицкого пришла ко мне воскресным утром. Я знал, что он болен. И все равно эта печальная новость оказалась внезапной.
Второй день трудно отделаться от ощущения, что в мире что-то изменилось. Что-то существенное и очень важное. Мир стал другой. В нем уже нет Марека. Мы остались без него. И потому нам будет труднее и сложнее.
Понимание того, что все мы смертны, совершенно никак не может уменьшить боль и горечь утраты. Теперь он будет с нами только в нашей памяти и в фильмах, которые были сделаны им.
Надеюсь, что и в наших делах тоже. Ибо многое мы не смогли бы сделать или сделали бы намного хуже, если бы не знали и не слышали Марека.
И именно поэтому он все равно по-прежнему с нами.
Александр Букалов
Донецкий Мемориал, Донецк, Украина