пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200332
14.12.2003

Мустафі Джемілеву – 60 років

   

Народився в селянській родині. Батько володів виноградною плантацією, був розкуркулений і висланий з Криму, однак втік з заслання і таємно повернувся на батьківщину.

18.05.1944 родина Джемілева піддалася депортації до Андижанської області Узбекистану. Після смерті Сталіна і зняття деяких обмежень у пересуванні родина переїхала в м. Ангрен, а потім – у м. Мирзачуль, де в 1959 Джемілев закінчив середню школу. Намагався вступити на Східний факультет Середньоазіатського державного університету в Ташкенті, але йому було заявлено, що на цей факультет кримських татар не приймають. Протягом двох років працював токарем і слюсарем на Мирзачульскому ремонтно-механічному заводі, а потім на авіаційному заводі в Ташкенті.

Наприкінці 1961 взяв участь в становленні молодіжної підпільної організації “Союз крымскотатарской молодежи” (рос.), де був керівником “історичного відділу”. Після розгрому організації й арешту її керівників Джемілев був змушений звільнитися з роботи “за власним бажанням”.

У 1962 вступив на гідромеліоративний факультет Ташкентського інституту іригації і механізації сільського господарства, але був відрахований із третього курсу. Приводом для виключення з інституту була стаття Джемілева “Краткий исторический очерк тюркской культуры в Крыму в ХIII-XVIII вв.” (рос.), який він поширював серед студентів.

У травні 1966 Джемілев був засуджений нарсудом Ленінського району м. Ташкента на півтора року позбавлення волі за обвинуваченням у відмові від служби в армії.

У своєму останньому слові він заявив: “Співробітники КДБ розлютовані тим, що ми збираємо статистичні дані про загибель у місцях заслання кримських татар, що збираємо матеріали проти садистів-комендантів, які знущалися з народу в роки сталінщини і які... повинні стати перед судом за злочини проти людяності”. Незадовго до закінчення терміну Джемілев був поміщений до штрафного ізолятору, його обвинуватили в проведенні “антирадянської пропаганди” серед ув’язнених. Прибулі в табір співробітники держбезпеки домагалися, щоб Джемілев відмовився від участі в національному русі кримськотатарського народу, погрожуючи йому новим терміном. Тільки після оголошення голодування погрози припинилися.

Звільнившись з ув’язнення, Джемілев встановив контакти з учасниками правозахисного руху. Підписував петиції на захист інакомислячих, протестував проти окупації Чехословаччини радянськими військами, брав участь у боротьбі за дотримання прав особистості. Познайомився з західними кореспондентами, акредитованими в Москві, приклав зусилля до інформування світової громадськості про проблему кримських татар, позбавлених можливості проживати в Криму. “Мустафі ледь виповнилося двадцять років, коли він почав говорити своїм співвітчизникам, що ізольований національний рух такого нечисленного народу, як кримськотатарський, успіху не обіцяє. Людина неймовірної волі, майстер залучати до себе людей, прекрасний оратор, який володіє неабияким розумом і величезною працьовитістю, Мустафа, незважаючи на молодість, дуже швидко став відігравати керівну роль у національному русі і зайняв видне місце в рядах московських правозахисників” (зі спогадів Петра Григоренка).

У травні 1969, після арешту Григоренка, Джемілев став членом Ініціативної групи з захисту прав людини в СРСР, підписав її перший документ, адресований до ООН.

Повторно заарештований у вересні 1969. Справа проти Джемілева за ст.1914 КК Узбецької РСР (відповідає ст. 1901 КК РРФСР) було об’єднано зі справами П. Григоренка й Іллі Габая. Джемілев та І. Габай Ташкентським міським судом (19.01.1970) були засуджені до трьох років позбавлення волі кожен.

Як і на попередньому процесі, Джемілев використовував трибуну суду для вираження своїх поглядів – на кримськотатарську проблему, питання демократії в СРСР, події в Чехословакії. “Родина или смерть!” (рос.) – так Джемілев закінчив своє останнє слово на суді. Як згадував пізніше П. Григоренко, його “промова була настільки вражаючою, що суддя забув про свій обов’язок заважати виступу”. У своєму останньому слові Джемілев на знак протесту проти грубого порушення прав людини в СРСР оголосив 30-денне політичне голодування, яке тримав у Ташкентському слідчому ізоляторі.

Після голодування, разом з Габаем, був етапований до Москви у слідчий ізолятор КДБ “Лефортово” де їх намагалися обвинуватити в розмноженні і поширенні секретної інструкції ВЧК “по осведомлению, разработке дел и агентуре” (рос.), яка була виявлена при обшуці на квартирі Габая. Однак через 4 місяці справа була припинена, і Джемілев був відправлений до Узбекистану, де відбував термін ув’язнення.

Після звільнення оселився в м. Гулистан (Узбекистан), працював інженером у радгоспі.

Заарештований втретє у червні, 19.07.1974 Гулистанським районним судом засуджений до одного року позбавлення волі за обвинуваченням у відхиленні від призову на військові збори (ст.199-1 КК Узбецької РСР). Однією з причин арешту були отримані КДБ “оперативні відомості” про намір Джемілева виїхати до Москви для вручення петиції кримських татар Президенту США Р. Ніксону, що прибував з візитом у столицю СРСР.

Термін ув’язнення відбував у ВТТ в Омській області. За 3 дні до закінчення терміну (19.06.1975) проти Джемілева була порушена нова кримінальна справа за обвинуваченням у складанні документів, які ганьблять радянський державний і суспільний лад і поширенні серед ув’язнених “наклепницьких” відомостей. На знак протесту Джемілев оголосив голодування, яке продовжувалося більше трьохсот днів. Піддавався примусовому годуванні.

15.04.1976 був засуджений Омським обласним судом за ст. 1901 КК РРФСР до двох з половиною років таборів.

Термін відбував на Далекому Сході, у колонії в Приморському краї. За місяць до закінчення терміну табірна адміністрація спробувала сфабрикувати нову кримінальну справу проти Джемілева. Після 15-денного голодування протесту його було спецетапом на літаку відправлено до Ташкенту, де він був звільнений у грудні 1977. Знаходився під адміністративним наглядом.

На волі й в ув’язненні Джемілев постійно наполягав на своєму праві жити в Криму, писав протести до радянських і міжнародних інстанцій, які поширювалися в самвидаві. Влада неодноразово затримувала його при спробах виїхати на батьківщину.

У лютому 1979 арештований за обвинуваченням у “злісному порушенні правил адміністративного нагляду”. Народним судом Жовтневого району м.Ташкента (6.03.1979) засуджений до чотирьох років заслання. Джемілев відмовився від участі в процесі, оскільки на його захист не був допущений обраний ним адвокат.

Заслання відбував у Якутії, у сел. Зирянка. По закінченні терміну заслання в липні 1982 виїхав із дружиною і дитиною до Криму, але через три дні разом з родиною був виселений відтіля й оселений під адміністративним наглядом у м.Янгиюль Ташкентської області. Працював слюсарем, різноробочим.

У листопаді 1983 арештований у черговий раз і засуджений Ташкентським обласним судом за ст.1914 КК Узбецької РСР до трьох років позбавлення волі. Йому інкримінувалося “складання і поширення документів, які ганьблять радянський державний лад і його політичну систему”, переписування зі знайомими за кордоном, запис на магнітофон передач закордонних радіостанцій, лист японської радіомовної корпорації NHK зі схваленням позиції Японії в територіальній суперечці з СРСР, а також організація масових заворушень при спробі поховати батька на території Криму. Термін відбував у Магаданській області (РРФСР).

Перед закінченням терміну ув’язнення в листопаді 1986 проти Джемілева було порушена нова (сьома за рахунком) кримінальна справа за “злісну непокору вимогам адміністрації виправно-трудової установи”. Друзі і родичі Джемілева заявили, що, у випадку винесення нового вироку, вони оголосять естафетне голодування (кожен по одному дню на місяць) до кінця його терміну. Спочатку влада мала намір винести дуже суворий вирок (обвинувачення пред’я­вило Джемілеву кілька десятків “кримінальних” епізодів, було викликано безліч свідків). Однак, 16.12.1986 виїзна сесія Магаданського обласного суду, яка проходила в с. Уптар Магаданської області, визнала Джемілева винним за ст.1883 КК РРФСР, але винесла йому умовний вирок. Він був звільнений у залі суду. М’який вирок був викликаний зміною політичної ситуації – у СРСР в рамках “перебудови” почалася кампанія за звільнення політв’язнів.

У квітні 1987 на першому Всесоюзному з’їзді активістів Кримськотатарського руху Джемілев був обраний до Центральної Ініціативної Групи. Став редактором щомісячника “Вестник Национального Движения крымских татар” (рос.).

У травні 1989 на черговому Всесоюзному з’їзді активістів руху була заснована Організація Кримськотатарського Національного Руху (ОКНР), головою Центральної Ради якої став Джемілев У тому ж році переїхав з родиною до Криму і оселився в м. Бахчисараї.

У червні 1991 на скликаному вперше після 1917 Національному з’їзді представників кримських татар, названому Другим Курултаєм кримськотатарського народу, обраний головою Меджлісу – вищого представницького органу кримських татар. У 1996 на Третьому Курултаї переобраний головою Меджлісу на новий п’ятирічний термін. У березні 1998 за партійним списком Народного Руху України став депутатом Верховної Ради. Є членом Комітету Ради з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин.

Правозахисна і політична діяльність Джемілева відзначена багатьма нагородами і почесними званнями. Йому присуджене звання почесного доктора наук Сельджукського університету (Туреччина, 1996) і Вищого Технологічного інституту м. Гебзе (1998). У 1995-1996 Джемілев став почесним громадянином декількох міст Туреччини, муніципалітетом м. Ізмира йому була присуджена міжнародна премія в галузі прав людини. Його ім’ям названі парк і вулиці в м. Анкарі й інших турецьких містах, лекційний зал у Сельджукському університеті і бібліотека Університету Кириккале.

У 1998 Джемілеву за правозахисну діяльність присуджена щорічна премія Верховного Комісаріату ООН у справах біженців імені Ф. Нансена.

***

Щиро вітаємо вельмишановного Мустафу Джемілева з ювілеєм! Бажаємо здоров’я, творчої наснаги, успіхів!

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори