пошук  
версія для друку
14.12.2003

Судова практика щодо цивільної відповідальності держави.

   

Як вже повідомлялося читачам бюлетеня, Харківська правозахисна група здійснює трирічний проект “Кампанія проти катувань та жорсткого поводження в Україні” за фінансової підтримки Європейської Комісії. Одним з важливих завдань цього проекту є сприяння створенню законодавства, здатного надати надійні гарантії від застосування катувань у різноманітних сферах правоохоронної діяльності. Особливо це стосується сфери арешту, затримання та тримання під вартою під час кримінального судочинства. Але іншим аспектом, який ми вважаємо одним з найважливіших, – це формування судової практики, яка, врешті решт, й визначає дійсний стан захищеності особи, що стикається з правоохоронними органами. Ми маємо намір слідкувати за розвитком судової практики у галузі арешту, затримання, попереднього тримання під вартою, додержання строків та інших процесуальних норм під час застосування цих заходів, та визначення відповідальності за порушення прав тих, що позбавлені волі.

Рішення, що наводиться нижче, люб’язно надане нам адвокатом Олександром Лісовим, стосується одного з важливих питань: відповідальності держави за незаконне тримання під вартою.

Для того, щоб оцінити значення цього рішення, слід зазначити, що воно вирішує певну колізію у законодавстві. За загальним правилом кожен має компенсувати шкоду, завдану іншій особі. Стаття 443 Цивільного кодексу України створює спеціальну норму, згідно з якою відповідальність держави за незаконні дії правоохоронців настає незалежно від їхньої персональної вини. Але статтею 2 Закону “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду” для держави створено імунітет для численних випадків завдання шкоди правоохоронними органами. Наведемо повністю цю норму:

“Стаття 2. Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:

1) постановлення виправдувального вироку суду;

2) закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину;

3) відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи з підстав, зазначених у пункті 2 частини першої цієї статті;

4) закриття справи про адміністративне правопорушення.

Право на відшкодування шкоди, завданої зазначеними у статті 1 цього Закону оперативно-розшуковими заходами до порушення кримінальної справи, виникає за умови, що протягом шести місяців після проведення таких заходів не було прийнято рішення про порушення за результатами цих заходів кримінальної справи або таке рішення було скасовано”.

Під парасолькою цієї норми держава має можливість порушувати будь-які права особи, не ризикуючи ніякими фінансовими втратами, за умови, якщо держава спромоглася отримати обвинувальний вирок суду або інше нереабілітуюче рішення. Не треба пояснювати, що це не тільки плекає почуття безкарності у державних службовців, але й створює мотивацію за будь-яку ціну добитися обвинувального вироку.

Ця норма не тільки суперечить статті 56 Конституції України, але й статті 5 § 5 Європейської Конвенції з прав людини, яка гарантує право на компенсацію у разі незаконного позбавлення волі. Наведене нижче рішення цікаве саме з погляду вирішення колізії між сучасними стандартами захисту особистої свободи та національним законодавством

Аркадій Бущенко, адвокат, експерт ХПГ з кримінального процесу

ОПРЕДЕЛЕНИЕ

29 августа 2003 года местный суд Центрального района г. Симферополя в составе:

председательствующего судьи  Гулевича Ю.

при секретаре     Гримовой Г.А.

рассмотрев в открытом судебном заседании дело по иску Иззетова Джемиля Джеппаровича к Государственному казначейству Украины о взыскании вреда, причиненного незаконным содержанием под арестом

УСТАНОВИЛ:

Иззетов Д.Д. обратился в суд с заявлением о возмещении ему морального вреда в сумме 5000 грн. причиненного незаконным содержанием его под арестом в следственном изоляторе № 15 г. Симферополя в течение 7 дней, с 3 по 10 октября 2000 г., без каких-либо предусмотренных законом оснований. При этом не имелось приговора, постановления или приказа какого-либо уполномоченного государственного органа для содержания его под арестом.

Нарушение допущено при таких обстоятельствах: 03.04.2000 г. Иззетов Д.Д. был задержан следователем ГУ МВД Украины в Крыму Селеметовой Э.Э. в качестве подозреваемого. Впоследствии на основании постановления следователя прокурором АР Крым была дана санкция на избрание меры пресечения в отношении его – содержание под стражей – на срок 6 месяцев, т.е. до 03.10.2000 г. После 03.10.2000 г. срок содержания Иззетова Д. Д. под стражей в установленном законом порядке (т. е. Генеральным прокурором Украины или его заместителем) не продлевался. Однако после 03.10.2000 г., после истечения санкции прокурора на арест, Иззетов Д.Д. не был освобожден из-под ареста, продолжал содержаться в СИЗО №15 до 10.10.2000г. Причинен значительный вред его гражданскому праву на личную свободу и личную неприкосновенность (ст. 29 Конституции Украины). Иззетов Д.Д. принудительно содержался в изоляции, в неприятной и тяжелой тюремной обстановке, был изолирован от родных, лишен нужных вещей, удобств, полноценного питания, испытывал физические и моральные страдания, отчаяние, страх и чувство беспомощности перед произволом со стороны государственных учреждений.

Представитель Государственного казначейства Украины иск не признал, мотивируя тем, что согласно ст.32 Закона Украины “О бюджете” возмещаются средства из бюджета в связи с причинением вреда органами прокуратуры, суда, если дело было закрыто, или вынесен оправдательный приговор. В данном случае государство не отвечает за вред, является ненадлежащим ответчиком.

Представитель 3-го лица – следственного изолятора №15, считает, что они не могут нести ответственность, поскольку не было документов на освобождение Иззетова Д.Д.

Суд, выслушав стороны, исследовав материалы дела, считает, что исковые требования подлежат удовлетворению.

03.04.2000 г. Иззетов Д.Д. был задержан следователем ГУ МВД Украины в Крыму Селеметовой Э.Э. в качестве подозреваемого. Впоследствии на основании постановления следователя прокурором АР Крым была дана санкция на избрание меры пресечения в отношении него – содержание под стражей – на срок 6 месяцев, т.е. до 3.10.2000 г. После 03.10. 2000 г. срок содержания Иззетова Д.Д. под стражей в установленном законом порядке (т. е. Генеральным прокурором Украины или его заместителем) не продлевался. Однако после 03.10.2000 г., после истечения санкции прокурора на арест, Иззетов Д.Д. не был освобожден из-под ареста, продолжал содержаться в СИЗО №15 до 10.10.2000г. несмотря на то, что постановлением ст. следователя по ОВД ГСУ МВД Украины Кирсанова И.В. от 03.10.2000г. Иззетову Д.Д. изменена мера пресечения: содержание под стражей на подписку о невыезде. То есть судом бесспорно установлено, что истец в течение 7 дней незаконно содержался под стражей, так как в соответствии с ч. 3 ст.20 Закона Украины “О предварительном заключении” гражданин подлежит немедленному освобождению в связи с окончанием срока содержания под арестом.

Причинен значительный вред его гражданскому праву на личную свободу и личную неприкосновенность (ст. 29 Конституции Украины). Иззетов Д.Д. принудительно содержался в изоляции, в неприятной и тяжелой тюремной обстановке, был изолирован от родных, лишен нужных вещей, удобств, полноценного питания, испытывал физические и моральные страдания, отчаяние, страх и чувство беспомощности перед произволом со стороны государственных учреждений.

В результате значительных переживаний, которые состоят в непосредственной, причинной связи с незаконным содержанием под стражей, истцу причинен моральный вред по вине должностных лиц следственного изолятора №15 и СУ ГУ МВД Украины в Крыму.

Согласно сообщения ст.следователя по ОВД ГСУ МВД Украины Кирсанова В.И. предварительное следствие по уголовному делу по обвинению Иззетова Д.Д. окончено 04.08.2003 г., и после ознакомления обвиняемых с материалами уголовного дела дело будет направлено в суд.

Таким образом, через 2 года и 10 месяцев после незаконного содержания Иззетова Д.Д. под стражей, приговора по его уголовному делу нет, и суд считает возможным прямое применение требований ст. 443 ГК Украины и ст. 56 Конституции Украины, в соответствии с которыми каждый имеет право на возмещение за счет государства морального ущерба, причиненного незаконными действиями органов государственной власти, в данном случае, должностных лиц следственного изолятора № 15 г. Симферополя и СУ ГУ МВД Украины в Крыму.

Руководствуясь ст.ст. 19, 29, 56, 124 Конституции Украины, ст.ст. 440-1, 443 ГК Украины, ст.ст. 12-14 Закона Украины “О порядке возмещения вреда, причиненного гражданину незаконными действиями органов дознания, предварительного следствия, прокуратуры и суда”, суд

ОПРЕДЕЛИЛ:

Взыскать в пользу Иззетова Джемиля Джеппаровича с государственного бюджета через Государственное казначейство Украины в счет возмещения морального вреда 5000 грн.

На определение может быть подана апелляционная жалоба в Апелляционный суд АР Крым через местный суд Центрального района города Симферополя в течение 15 дней со дня его вынесения.

Судья  Ю.Гулевич

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори