пошук  
версія для друку

Мельниченко проти України

   

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД 3 ПРАВ ЛЮДИНИ

РІШЕННЯ ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ

заяви № 17707/02

Миколи Івановича Мельниченка

проти України

Європейський Суд з прав людини (друга секція) на засіданні палати, до складу якої увійшли судді:п. Ж.-П. Коста, голова,

п. А.Б. Бака,

п. Гаукур Йорундссон,

п. Л. Лукаідес,

п. К. Юнгвірт,

п. В. Буткевич,

п. М. Угрехелідзе,

а також п. С. Доллє, секретар секції, –

з огляду на вищевказану заяву, подану до Суду 23 квітня 2002,

враховуючи зауваження, які були надані Урядом держави-відповідача, та зауваження заявника, надані у відповідь,

після обговорення, прийняв рішення про таке:

ФАКТИ

Заявник – Мельниченко Микола Іванович – громадянин України, який народився 18 жовтня 1966 р. в селі Западинка Васильківського району Київської області. На цей час проживає у Сполучених Штатах Америки, де йому надано статус біженця.

А. КОНКРЕТНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Обставини справи згідно фактів, які були подані сторонами, можуть бути зведені до такого:

Заявник – колишній майор Служби Безпеки України, який служив у відділі охорони Президента України і був відповідальний за охорону Адміністрації Президента України. За твердженням п. Мельниченка в процесі роботи він (Мельниченко) зробив аудіозаписи приватних розмов Президента з третіми особами. Ці записи були пов’язані з ймовірною причетністю Президента до зникнення журналіста Георгія Гонгадзе.

26 листопада 2000 р. заявник виїхав до Польщі, а далі – до Чеської Республіки, побоюючись політичного переслідування після публічного викриття аудіоплівок.

28 листопада 2000 р. голова Соціалістичної партії України оприлюднив зміст цих записів на засіданні Верховної Ради України. Це призвело до політичного скандалу (“касетний скандал”) і до заяв про причетність Президента України до зникнення журналіста Георгія Гонгадзе, який був відомий своїми критичними статтями на адресу Президента, що публікувалися у інтернет-виданні “Українська Правда”.

Під час перебування у Чеській Республіці заявник звернувся до Сполучених Штатів Америки (США) з проханням про надання політичного притулку. 27 квітня 2001 р. імміграційна служба Міністерства юстиції США надала заявнику статус біженця, відповідно до Конвенції ООН “Про статус біженців” 1951 р. (далі – “Віденська Конвенція”). Міністерство юстиції США видало п. Мельниченку проїзний документ і надало право залишитися в США на невизначений період часу.

12 січня 2002 р. 9 з’їзд Соціалістичної партії України висунув кандидатуру заявника на вибори до Верховної Ради України під номером 15 у партійних списках.

22 січня 2002 р. Соціалістична партія передала заяву п. Мельниченка до Центральної виборчої комісії для офіційної реєстрації. У реєстраційній заяві заявник вказав місце своєї прописки (адресу за якою він мешкав з 1992) як “місце проживання”.

26 січня 2002 р. Центральна виборча комісія України прийняла постанову №94 “Про відмову у реєстрації кандидатів у народні депутати України для участі у виборах 31 березня 2002 р.”.

Таке рішення ґрунтувалося на протоколі засідання щодо заяви заявника про реєстрацію. Воно було прийняте на підставі пропозиції пані Ставнійчук, члена Виборчої комісії України, відмовити у реєстрації з таких причин:

“...із встановленого вище випливає, що положення частини 2 статті 8 Закону України “Про вибори народних депутатів України”, яка стосується місця проживання відповідно до чинних міжнародних договорів України, не поширюється на М.І.Мельниченка.

З юридичної точки зору той факт, що М.І.Мельниченко перебуває у Сполучених Штатах Америки, не дозволяє йому бути визнаним таким, що постійно проживає на території України, так як це визначено статтею 8 вищезазначеного Закону....

...М.І. Мельниченко продовжує перебувати за кордоном з причин, які не передбачені частиною 2 статті 8 Закону...

...підґрунтям для висновку, що будь-яка перерва у проживанні на території України, за виключенням тих підстав, які передбачені частиною 2 статті 8 Закону,... виключає можливість реалізації особою її права бути обраною народним депутатом України, так як перерва у проживанні не може вважатися “проживанням в Україні”.

...Зважаючи на цей фактор, і завдяки тому, що М.І. Мельниченко, як було встановлено Центральною виборчою комісією України, надав неправдиві відомості про фактичне місце проживання протягом останніх п’яти років, ми пропонуємо Комісії відмовити М.І. Мельниченку у реєстрації його як кандидата у народні депутати України...”

Виходячи з цього, Центральна виборча комісія України підтримала пропозицію пані Ставнійчук і відмовила у реєстрації 13 потенційним кандидатам у народні депутати, включаючи заявника. Зокрема, комісія вирішила:

“...відмовити Миколі Івановичу Мельниченку, якого зазначено під номером 15 у виборчому списку, у реєстрації кандидата у депутати Верховної Ради України в багатомандатному виборчому окрузі, оскільки його документи, подані до Центральної Виборчої Комісії, містять, по суті, неправдиві відомості щодо місця та часу проживання протягом останніх 5 років”.

Іншим 12 кандидатам було відмовлено у реєстрації через неналежне заповнення необхідних для реєстрації документів.

30 січня 2002 р. Соціалістична партія оскаржила постанову №94 Центральної виборчої комісії від 26 січня 2002 р. до Верховного Суду України. Вона вимагала, щоб рішення визнали незаконним і анулювали.

8 лютого 2002 р. Верховний Суд України відхилив скаргу з таких причин:

“...Дані про те, що М.І.Мельниченко протягом останніх 5 років фактично проживав в Україні, про які йде мова в зазначеному документі, спростовані Центральною виборчою комісією та судом. Ці дані є суттєво неправдивими для кандидата в народні депутати України, і тому п.2 постанови №94 Центральної виборчої комісії від 26 січня 2002 р. відповідає вимогам частини 2 статті 8, статтям 41 і 47 Закону України “Про вибори народних депутатів України”.

На підставі викладеного і беручи до уваги вищенаведене,
Суд постановив:

відхилити скаргу Соціалістичної партії України щодо пункту 2 постанови №94 Центральної виборчої комісії від 26 січня 2002 р. про відмову у реєстрації М.І. Мельниченка як кандидата у народні депутати України в багатомандатному виборчому округу”.

21 листопада 2002 р. заявник повідомив Суд про те, що він мешкає у США, де йому надано статус біженця.

В. ВІПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

1. Конституція України

Стаття 8

“... Конституція України має найвищу юридичну силу....

…Норми Конституції є нормами прямої дії...”

Стаття 9

“...Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України....”

Стаття 22

“...Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані...”

Стаття 24

“... не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками...політичних... та інших переконань..., місця проживання...”

Стаття 38

“Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування”.

Стаття 64

“Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції”.

Стаття 76

“...Народним депутатом України може бути громадянин України, який на день виборів досяг 21 року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх 5 років.

Не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку...”

Стаття 77

“...Порядок проведення виборів народних депутатів України встановлюється законом...”

2. Закон України “Про Центральну виборчу комісію” від 17 грудня 1997 р.

Стаття 1 – Статус Центральної виборчої комісії

“Центральна виборча комісія є постійно діючим державним органом, який відповідно до Конституції України, цього та інших законів України забезпечує організацію підготовки і проведення виборів Президента України, народних депутатів України, а також всеукраїнських референдумів”.

Стаття 14 (11) – Повноваження Центральної виборчої комісії

“Центральна виборча комісія:...

(11) реєструє відповідно до законів України кандидатів у депутати, включених до виборчих списків політичних партій (блоків), та видає представникам політичних партій (блоків) копію рішення про реєстрацію, посвідчення кандидатів у депутати”.

3. Цивільний кодекс України від 18 липня 1963 р.

Стаття 17(1) – Місце проживання

“Місцем проживання визнається те місце, де громадянин постійно мешкає або переважно проживає”.

4. Закон України “Про вибори народних депутатів України” від 18 жовтня 2001 р. (Із змінами, внесеними згідно із Законом від 17 січня 2002 р.)

Стаття 8 – Право бути обраним

1. Депутатом може бути обраний громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п’яти років.

2. Проживання в Україні за цим Законом означає проживання на території, яка включає: територію в межах державного кордону України, судна, що перебувають у плаванні під Державним Прапором України, а також перебування громадян України у встановленому законодавством порядку у відрядженні за межами України, в дипломатичних та інших офіційних представництвах і консульських установах України, міжнародних організаціях та їх органах, на полярних станціях України, а так само перебування громадян України за її межами відповідно до чинних міжнародних договорів України”.

Стаття 41 – Умови реєстрації кандидатів у депутати в багатомандатному виборчому окрузі, включених до виборчого списку партії

...8) Автобіографій осіб, включених до списку партій, обсягом до двох тисяч друкованих знаків, що обов’язково повинні містити: прізвище, ім’я, по батькові, число, місяць, рік народження, громадянство, відомості про освіту, трудову діяльність, посаду (заняття), місце роботи, громадську роботу (в тому числі на виборних посадах), партійність, склад сім’ї, адресу місця проживання із зазначенням часу проживання в Україні, відомості про наявність чи відсутність судимості...”

Стаття 47 – Відмова в реєстрації кандидата (кандидатів) в депутати

1. Виборча комісія відмовляє в реєстрації кандидата (кандидатів) в депутати у разі:

…8) виявлення відповідною виборчою комісією суттєвої недостовірності відомостей про кандидата, поданих відповідно до цього Закону”.

5. Цивільно-процесуальний кодекс України (із змінами від 7 березня 2002 р.)

Стаття 24316 – Підсудність справ по скаргах, заявах

“Скарги на рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії розглядаються Верховним Судом України”.

Стаття 24317 – Подання скарги, заяви

Скаргу на рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії, крім зазначених у главах 30-Б, 30-В цього Кодексу, може бути подано до Верховного Суду України протягом семи днів відповідно з дня прийняття Центральною виборчою комісією рішення, вчинення дії або бездіяльності”.

“Із скаргою до Верховного Суду України вправі звернутися визначені законом суб’єкти виборчого процесу, права або охоронювані законом інтереси яких було порушено рішенням, дією або бездіяльністю Центральної виборчої комісії”.

Стаття 24320 – Рішення суду

“За результатами розгляду скарги суд постановляє рішення. При встановленні обґрунтованості скарги суд визнає дії чи бездіяльність Центральної виборчої комісії неправомірними, скасовує рішення і зобов’язує задовольнити вимогу заявника та усунути порушення. Якщо оскаржувані рішення, дії Центральної виборчої комісії відповідають вимогам закону, суд постановляє рішення про відмову в задоволенні скарги. Рішення суду є остаточним і оскарженню не підлягає. Копії рішення суд негайно надсилає заявникові і Центральній виборчій комісії для виконання”.

ОСКАРЖЕННЯ

Заявник скаржиться на порушення статті 3 Протоколу №1 до Конвенції як окремо, так і в поєднанні зі статтею 14 Конвенції. Він наполягає, що відмова у реєстрації його як кандидата в народні депутати України не має об’єктивного та розумного виправдання, не переслідує законну мету, і що обмеження його прав є непропорційним. Заявник також стверджує, що третю особу у схожій ситуації було зареєстровано як кандидата на вибори, хоча останній проживав за межами України.

Заявник далі скаржиться на порушення п. 2 статті 2 Протоколу №4 до Конвенції, а саме: він стверджує, що його право “залишати країну” було незаконно обмеженим.

Також заявник на підставі положень статті 6 п. 1 стверджує, що він був позбавлений права на справедливий судовий розгляд своєї скарги на відмову реєстрації його як кандидата в депутати.

ПРАВО

Заявник скаржиться на порушення статті 3 Протоколу № 1 до Конвенції як окремо, так і в поєднанні зі статтею14 Конвенції, які, відповідно, містять такі положення:

“Високі Договірні сторони зобов’язуються проводити вільні вибори з розумною періодичністю шляхом таємного голосування в умовах, які забезпечуватимуть вільне вираження думки народу у виборі законодавчого органу”.

“Здійснення прав і свобод, викладених у цій Конвенції, гарантується без будь-якої дискримінації за ознаками статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного або соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або інших обставин”.

Заявник посилається, зокрема, на той факт, що йому було відмовлено у реєстрації у списку кандидатів на вибори до парламенту без достатніх на те підстав. Він наполягає, що, по-перше, він надав правдиву інформацію стосовно свого місця проживання (прописки), і, по-друге, що “відповідно до міжнародних договорів України” (як те передбачено Законом “Про вибори народних депутатів України”) він вважається таким, що проживає на території України, оскільки йому Урядом США було надано статус біженця.

Уряд України не погодився з цією позицією. Зокрема, він наполягав, що заявник з самого початку не вказав адресу свого проживання і не намагався довести, що він мешкає за кордоном відповідно до чинних міжнародних договорів України, так як не бажав вказувати своєї фактичної адреси правоохоронним органам України. Уряд також вважав, що така поведінка була несумісною з бажанням заявника набути статус народного депутата. Крім того, Уряд стверджував, що заявник не знаходився за кордоном відповідно до міжнародних договорів України та положень статті 8 Закону “Про вибори народних депутатів України”. Він звернув увагу на той факт, що Женевська конвенція 1951 р. була підписана Україною, але не набрала чинності для неї до 8 вересня 2002 р., тобто на дев’ятнадцятий день після здачі ратифікаційної грамоти Урядом на зберігання.

Заявник далі наполягав, що відмова Центральної виборчої комісії у реєстрації його як кандидата в депутати, яка була підтримана Верховним Судом, була свавільною. П. Мельниченко стверджував, що він надав правдиві дані щодо місця його проживання і що закон про вибори не містить вимог вказати “фактичне місце проживання” або “фактичну адресу”, що стало підґрунтям для відмови йому у реєстрації. Більше того, заявник стверджував, що він не міг залишатися на території України через переслідування його владою за політичними мотивами.

Уряд стверджував, що заявник не може вважатися біженцем, оскільки він не піддавався переслідуванню в Україні і навіть не стикався з загрозою такого переслідування. Проте Уряд визнає, що заявника могли затримати правоохоронні органи при перетині державного кордону України. Зокрема, він посилається на розслідування кримінальної справи, яке зараз ведеться, щодо оприлюднення касетних записів, які він нібито зробив у кабінеті Президента України.

Уряд висловив загальну думку, що підстави для відмови у реєстрації заявника ґрунтувалися, по суті, на наданні неправдивих відомостей, а не на місці проживання заявника. Заявник не погодився з цим, заявляючи, що Центральна виборча комісія та Верховний Суд несправедливо обмежили його право на вільні вибори і тому діяли всупереч статті 24 Конституції України, яка забороняє дискримінацію на підставі місця проживання.

Заявник скаржиться також на порушення статті 1 Протоколу №3 у поєднанні із ст.14 Конвенції, оскільки відмова у реєстрації як кандидата на вибори є дискримінацією проти нього.

Заявник стверджує, що в схожій ситуації приватну особу (пана Юхима Звягільського) було зареєстровано кандидатом на вибори у 1998 році, незважаючи на те, що останній мешкав за межами України.

У світлі наданих сторонами зауважень, Суд вважає, що ця скарга порушує серйозні спірні питання застосування положень Конвенції, визначення яких вимагає розгляду справи по суті. Тому Суд постановляє, що дана заява не є явно необґрунтованою у значенні статті 35 п. 3 Конвенції. Суд не встановив жодних інших підстав для проголошення заяви неприйнятною.

2. Далі позивач скаржиться на те, що його право “покидати країну” було незаконно обмежене всупереч статті 2 п. 2 Протоколу №4, яка встановлює:

“Кожен має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.”

Суд звертає увагу на те, що позивач залишив країну 26 листопада 2000 р.

Приймаючи до уваги дату подання заяви, в цій її частині має бути відмовлено і визнано неприйнятною згідно до ст.35 п. 1 та 4 Конвенції у зв’язку з порушенням шестимісячного терміну подання.

3. На кінець заявник скаржиться на порушення його права на справедливий та неупереджений судовий розгляд заяви про відмову реєстрації його для участі у виборах. Він апелює до статті 6 п. 1 Конвенції, в якій зазначено:

“Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав і обов’язків..., має право на справедливий... розгляд справи...судом...”.

Уряд запропонував відмовити у цій частині позову, стверджуючи, що вона є несумісною ratione materiae із положеннями Конвенції.

Суд нагадує своє прецедентне право і наголошує, що визначення політичних прав, зокрема, спори щодо права брати участь у виборах, не належать до “цивільних прав і обов’язків”, а тому не підпадають під захист статті 6 п. 1 Конвенції.

З вищезазначеного випливає, що ця частина скарги відповідно до статті 35 п. 3 є несумісною ratione materiae із положеннями Конвенції, і в ній має бути відмовлено на підставі положень статті 35 п. 4 Конвенції.

Тому, Суд одноголосно:

оголошує заяву позивача прийнятною, не розглядаючи справу по суті, у частині, яка стосується порушення його права на вільні вибори, що закріплене статтею 3 Протоколу №1 до Конвенції.

оголошує неприйнятною всю іншу частину заяви.

Ж.-П. Коста, голова

С. Долле, секретар

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори