пошук  
версія для друку
30.03.2004

Виклад фактів №10. Права дитини

   

Віха на шляху забезпечення прав дітей

Конвенція про права дитини була прийнята одноголосно Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй 20 листопада 1989 року.

Ця подія була сприйнята як важливий етап у міжнародних зусіллях щодо зміцнення справедливості, миру і свободи в усьому світі шляхом заохочення і захисту прав людини.

У порівнянні з раніше прийнятими документами у галузі прав людини Конвенція є найбільш повним і першим документом, у якому ці права набувають чинності норм міжнародного права.

Таке важливе значення Конвенції пояснюється ще й тим, що вона являє собою зобов’язення на майбутне.

Поважання прав людини починається із ставлення суспільства до своїх дітей. Любляче суспільство піклуватиметься про забезпечення їхньої свободи і гідності, створить умови,за яких вони зможуть повною мірою розкрити своє здібності і закласти основу для повноцінного й плідного життя.

Конвенція звернена у майбутнє, оскільки в ній визнається,що сьогодняшнім дітям, а вони складають половину населення світу, належить продовжити справу встановлення справедливого й гуманного соціального порядку.

Конвенція про права дитини є також своєчасним документом.

Деякі права людини безпосередньо стосуються дітей,відображуючи їхню потребу в особливому піклуванні й увазі, їхню вразливость, й відмінність єхього світу від світу дорослих. Це визнається у Декларації прав дитини, прийнятій у 1959 році.

Однак за тридцять років після прийняття Организацією Об’єднаних Націй цієї Декларації чимало уявлень змінилося й склалися нові поняття.Зокрема, концепція прав дитини набула ширшого характеру.

По мірі того, як стає відомим все більше фактів про нестатки й зловживання, жертвами яких стають діти, зростає й прагнення міжнародного співтовариства зміцнити права дитини. Нижче перелічені деякі із встановленних фактів:

- покинуті своїми сім’ями, близько 100 мілйонів дітей існують лише за рахунок виснажливої праці, дрібних крадіжок, проституції чи жебрацтва,

- понад 50 мілйонів дітей працюють у небезпечних або шкідливих для здоров’я умовах,

- 120 мілйонів дітей віком від 6 до 11 років позабавлені можливості відвідувати школу,

- щороку близько 3.5 мілйонів дітей вмирають від захворювань, які піддаються профілактиці або лікуванню,

- у країнах, що розвиваються, приблизно 155 мілйонів дітей віком до 5 років живуть в умовах суціальної бідності,

- мілйони дітей, включаючи дітей більш багатих суспільств, позбавлені піклування, з ними погано поводяться, їх сексуально експлатують або вони стають жертвами зловживання наркотиків.

Це лише деякі з причин,через які кожному важливо:

- знати про існування Конвенції,

- розуміти проголошені у ній права,

- підтримувати зусилля щодо перетворення їх у реальність для всіх дітей.

Запропонований виклад фактів складається з двох частин. У першій описуються деякі важливі елементи Конвенції про права дитини, механізми єї застосовування і заходи, які слід вживати для забезпечееня її універсальної ефективності.

У другій частині наводиться повний текст Конвенції.

Загальні засоби.

Діти, їхній добробут і права, завжди знаходилися у центрі уваги Організації Об’єднаних Націй з часу її створення у 1945 році. Одним з перших актів Генеральної Асамблеї було утворення Дитячого фонду Організації Об’єднаних Націй /ЮНІСЕФ/, який зараз є головним механізмом міжнародної допомоги дітям.

Прийнята Генеральною Асамблеєю у 1948 році Загальна декларарація прав людини визнає,що діти мають бути об’єктом особливого піклування й допомоги. З того часу Організація Об’єднаних Націй забезпечує захист прав дітей на підставі таких міжнародних договорів широкого характеру, як Міжнародні акти про права людини, а також документа, безпосередньо присвяченого правам дітей,- Декларації прав дитини 1959 року.

До цього часу Декларація править за орієнтир для приватної і громадської діяльності в інтересах дітей. Проголошуючи,що" людство повинно давати дитині те краще,що має", Декларація і сьогодні є таким же міцним моральним підгрунтям прав дитини, як і 30 років тому.

Потреба у наданні правам дітей чинності норм договірного права стала вірогідною у ході підготовки до Міжнародного року дитини. Того року /1979/ Комісія Організації Об’єднаних Націй з прав людини розпочала розробку проекту конвенції.Ініціатором цього починання виступила Польша і головою робочої групи, яка складала проект конвенції, став професор з Польші Адам Лопатка.

Конвенція про права дитини розвиває далі положення Декларації, покладаючи на держави, що її прийняли, правову відповідальність за їх дії стосовно дітей.

Конвенція є новою загальною основою дій для всіх, хто активно відстоює вищий пріоритет зусиль із заохочення та захисту прав дитини, включаючи представників законодавчих органів, педагогів, духовних лідерів, засобів масової інформації, приватні організації тощо.

Не варто недооцінювати той вплив, який Конвенція може мати на життя дітей усього світу протягом найближчих десятелітть. Конвенція, як універсальна декларація основних прав дитини, стане потужжним фактором еволюції поглядів у цій галузі; як компонент міжнародного права вона правитиме за основу для вдосконлення національного законодавства і практики, а як предмет діалогу між усіма зацікавленими сторонами вона сприятиме виявленню проблем, пошуку можливих рішень, сприятиме мобілізації ресурсів на здійснення необхідних завданнь.

Набрання чинності.

Після прийняття Генеральною Асамблеєю Конвенція була відкрита для підписання 26 січня 1990 року. Того дня 61 країна підписала цей документ, що для першого дня є свого роду рекордом. Прийнято вважати, що підписання якоїсь конвенціє стає запорукою намірів країни серйозно розглядати питання про її ратифікацію. Ратифікація, яка має бути схвалена компетентним національним органом, у більшості випадків парламентом, потребує часу. У деяких випадках держави об’єднують в одному акті підписання ратифікацію й таким чином приєднюються до Конвенції.

Ратифікувавши Конвенцію про права дитини або приєднавшись до неї, країна повинна переглянути своє національне законодавство, аби забезпечити його відповідність положенням Конвенції. Країна заявляє про своє зобов’язення дотримуватися цих положеннь й у разі їх невиконання нести відповідальність перед міжнародним співтовариством.

Конвенція набула чинності 2 вересня 1990 року, тобто через місяць після того як була ратифікована 20-ю державою і того ж дня стала частиною міжнародного права для цих перших двадцяти держав. Для решти Конвенція набере чинності через 30 днів після її ратифікаціє або приєднання до неї. З дня відкриття Конвенції для підписання і до набрання нею чинності минуло трохи більше семи місяців. Для міжнародного договору це дуже короткий термін, бо звичайно він триваліший і це свідчить про загальну зацікавленність у Конвенціє про права дитини і про її всесвітну підтримку.

Комітет прав дитини.

Комітет прав дитини у складі десяти експертів буде організатором постійного діалогу між усіма сторонами, які виступають за заохочення прав дитини. Його засідання стануть міжнародним форумом для обміну думками, де чимало організвцій допоможуть Комітету у питаннях:

- виявлення факторів, що створюють загрозу добробуту дітей світу,

- пошуку практичного розв’язення конкретних проблем,

- мобілізації необхідних для їх вирішення людських та фінансових ресурсів,

- підвищення рівня поінформованості громадськості і її готовності домагатися захисту й заохочення прав дитини.

Комітет матиме право санкціонувати проведення спеціальних досліджень у галузі прав дитини.

5. Широке представництво.

Усім компетентним організаціям може бути запропоновано брати участь у обговореннях, які проводяться Комітетом, висловлювати свої думки й давати консультації.

До таких органів належать спеціалізовані установи та інші органи Організації Об’єднаних Націй, наприклад, Міжнародна організація праці /МОТ/, Всесвітня організвція охорони здоров’я /ВОЗ/, Організація Об’єднаних Націй з питаннь освіти, науки і культури /ЮНЕСКО/, Дитячий Фонд Організації Об’єднаних Націй /ЮНІСЕФ/ і управління верховного комісара у справах біженців /УВКБ/, а також широке коло неурядових організацій.

Національні доповіді.

Комітет контролюватиме виконання зобов’язень державами, які ратифікували Конвенцію або приєдналися до неї / державами - учасницями /.

Держави - учасниці зобов’язуються регулярно подавати безпосередньо Комітету доповіді про заходи щодо виконання Конвенції і досягнень у галузі здійснення прав дитини. Перша доповідь має бути представлена країною через два роки після ратифікування нею Конвенції. Потім доповіді мають подаватися через кожні п’ять років.

Ці доповіді мають бути висвітлені і широко розповсюджені у країнах, що є одним із шляхів виконання державами - учасницями зобов’язення сприяти підвищенню інтересу своєї громадськості до питань прав дитини і Конвенції.

Комітет може звернутися з проханням до держав учасниць подати додаткову інформацію до відомостей, що містяться у їхніх доповідях. Він також може вносити пропозиції і рекомендації на розгляд урядів цих країн і Генеральної Асамблеї О.О.Н.

Створення комітету.

Комітет буде створено протягом шести місяців після набраня Конвенцією чинності. Усі держави - учасниці Конвенції можуть висувати кандидатів та брати участь у таємному голосуванні при обранні членів Комітету. П’ятеро з десяти обраних членів виконуватимуть своє обов’язки протягом двох років після перших виборів, а решта - протягом повного чотирнадцатирічного строку. Половина членського складу поновлюється кожні два роки.

Висока моральність і визнана компетентність у галузі прав дитини є головною вимогою, що ставиться перед експертами, які виступають у комітеті особисто.

У складі Комітету повинні бути справедливо представлені географічні регіони світу і головні правові системи.

Спільна діяльність.

Ряд існуючих органів у галузі прав людини в межах своєї компетенції сприяють підвищенню поваги до прав дитини. Крім комісії з прав людини та її підкомісії з попередження дискрімінації і захисту меншин, до них належать:

- Комітет прав людини

- Комітет економічних, суціальних та культурних прав

- Комітет ліквідації расової дискрімінації

- Комітет ліквідації дискрімінації стосовно жінок

- Робоча група з сучасних форм рабства / яка займається багатьма аспектами експлуатації і поганого поводження з дітьми /.

Створення комісії з прав дитини не вплине на діяльність цих органів. Робота кожного з них на благо дітей допомагатиме діяльністі решти.

Універсальний і прогресивний характер Конвенції.

Конвенція по правах дитини має рівне значення для народів в усіх регіонах світу. Це стало можливим завдяки тривалим переговорам, у ході яких представники країн з різними соціально - економічними системами і культурним, етнічним та релігіозним підходом до життя співробітничали з неурядовими організаціями і установами Організації Об’єднаних Націй у справі розробки комплексу спільних цінностей і цілей, які мають універсальне застосування.

Хоча в Конвенції встановлені загальні норми, у ній також враховано різні культурні, соціальні, економічні й політичні реаалії окремих держав, внаслідок чого на основі спільних для усіх прав кожна держава може обирати власні національні засоби виконання цих норм.

Головна мета Конвенції полягає у максимальному захисті інтересів дитини.

Позитивна й прогресивна за своїм підходом Конвенція закликає держави, що її ратифікували, створювати умови, за яких діти можуть брати активну і творчу участь у соціально- політичному житті своїх країн.

За Конвенцією дитиною є кожна особа віком до 18 років, якщо тільки національним законодавством не встановлено більш ранній вік досягнення півноліття.

Охоплюючи весь комплекс громадянських, політичних, економічних, соціальних та культурних прав людини, Конвенція визнає, що реалізація одного права невіддільна від реалізації інших. Вона показує, що необхідна дитині для розвитку її інтелектуальних, моральних і духовних здібностей свобода вимагає, крім іншого, здорової і безпечної оточуючої обстановки, доступу до охорони здоров’я і забезпечення мінімальних норм харчування, одягу, житла.

Конвенція охоплює нові галузі. Вона встановлює право дитини брати активну участь у власному розвитку, висловлювати власні переконання і домагатися того, щоб вони були враховані у прийнятті рішень, які стосуються його життя.

Деякі галузі з ряду інших є досить істотними, Конвенція виходить за межи діючих правових норм і практики. Сюди входять її положення, що стосуються права на життя, виживання і здоровий розвиток, право на ім’я і громадянство з моменту народження, право, пов’язане з усиновленням, права неповноцінних дітей і дітей біженців, а також дітей, які вчинили правопурушення.

Вона розширює правові межи прав людини, захищаючи дітей від усіх форм експлуатації. Розглядаючи питання про дітей представників національних меньшин і груп корінних народів, а також проблеми зловживання наркотиками і відсутності піклування про дітей.

Конвенція визнає першочергову роль сім’ї і батьків у піклуванні про дітей і захисті їх, а також обов’язок держави допомагати їм у виконанні їхніх обов’язків.

Врешті, у ній звдено воєдино на сучасній і глобальній основі права дитини, проголошені у багатьох міжнародних угодах і деклараціях протягом останніх сорока років.

Недискримінація.

Недискримінація є важливим принципом Конвенції; діти повинні користуватися своїми правами без будь-якої дискримінації, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконаннь, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоров’я і народження дитини, його батьків або законніх опекунів чи якихось інших обставин.

Основні положення Конвенції.

- Кожна дитина має невід’ємне право на життя, і держави забезпечуюють у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини.

- Кожна дитина з моменту народження має право на ім’я і на громадянство.

- У всіх діях судів, установ, які займаються питаннями соціального забезпечення або адміністративних органів першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.

- Переконання дитини підлягають уважному розгляду.

- Держава забезпечує здійснення кожною дитиною всіх прав без будь-якої дискримінації або різниці.

- Діти не повині розлучатися зі своїми батьками, за винятком випадків, коли це роблять компетентні органи в Інтересах їхнього добробуту.

- Держави мають сприяти з’єднанню сімей, дозволяючи в’їзду країни або виїзд з неї.

- Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини, однак держави повинні подавати їм відповідну допомогу і розвивати мережу дитячих закладів.

- Держави повинні забезпечувати захист дітей від нанесення ім фізичної або психічної шкоди і відсутності піклування, включаючи сексуальні зловживання чи експлуатацію.

- Держави забезпечують заміну догляду за дітьми без батьків. Процес усиновлення має ретельним чином регулюватися і повинні бути підписані міжнародні угоди, щоб були передбачені гарантії і забезпечено юридичний порядок у тому випадку, коли названі батьки хочуть вивезти дитину з країни, де вона народилася.

- Неповноцінні діти мають право на спеціальне поводження, навчання і пілкування.

- Дитина має право на користування найбільш сучасними послугами системи охорони здоров’я. Держава повинна охопити нею усіх дітей, приділяючи при цьому першочергову увагу профілактичним заходам, пропаганді медичних знань і скороченню дитячої смертності.

- Начальна освіта має бути безкоштовною і обов’язковою.

- Шкільна дисципліна повинна підтримуватися за допомогою методів, що втілюють повагу людської гідності дитини. Освіта має готувати дитину до життя у дусі розуміння, миру і терпимості.

- Діти повинні мати час на відпочинок та гру, й однакові можливості займатися культурною та творчою діяльністю.

- Держави повинні захищати дитину від економічної експлуатації і роботи, яка може перешкоджати отримати освіту або завдавати шкоди його здоров’ю та добробуту.

- Держави повинні захищати дітей від незаконного вживання наркотичних засобів, залученню їх до виробництва або торгівлі такими засобами.

- Необхідно докласти всіх зусиль для відвернення викрадення дітей і торгівлі ними.

- Смертна кара або пожиттеве ув’язнення не призначаються за злочин, вчинений особами до 18 років.

- Діти повинні утримуватися під вартою окремо від дорослих; вони не повинні піддаватися тортурам або суворому чи принижуючому гудність поводженню.

- Жодна дитина, яка не досягла 15-річного віку, не повинна брати участь у воєнних діях; під час збройних конфліктів дітям повинен бути забезпечений спеціальний захист.

- Діти, що належать до національних меншин і корінних народів, мають вільно користуватися власною культурою, релігією та мовою.

- Дітям, яким було завдано внаслідок поганого поводження, зневажання, або утримання їх під вартою, повинен бути забезпечено необхідний догляд або професійна підготовка для відновлення іхнього здоров’я та реабілітації.

- Поводження з дітьми, причетними до порушень кримінального законодавства, має сприяти розвитку у дитини почуття гудності і значимості і має бути спрямоване на реінтеграцію у суспільстві.

- Держави повинні широко інформувати про передбачені Конституцією права як дорослих, так і дітей.

Перетворити Конвенцію на реальність

Важливим завданням у найближчі десятиліття буде підвищення рівня захисту дітей і заохочення їхніх прав.

Приняття Конвенції про права дитини є важливим кроком на цьому шляху, однак, потрібні будуть тривалі й наполегливі зусилля, щоб закріплені у ній принципи війшли до законодавства та адміністративної практики, а у повсякденне життя.

Одним з першочергових завдвнь є якомого ширша й швидша ратифікація Конвенції. У цьому питанні свій вплив можуть зробити міжнародні неурядові організації, які відіграли ключову роль у підготовці Конвенції й підтримували національні й місцеві групи, що виступають за забезпечення добробуту дітей. Вони можуть роз’яснити урядам значення ратифікації Конвенції й приведення національного законодавства і системи судочинства у відповідність до нового міжнародного договору.

Захист прав дитини викликає необхідність проведення й багатьох інших, таких як створення у кожній країні національної комісії у справах дитини, незалежного органу для розгляду стану дітей, організації обговорення усіма зацікавленими сторонами тих проблем, які необхідно вирішити при здійсненні прав дитини, висуненні ініціатив, розробці заходів і програм в інтересах дітей.

Крім того, існуючі установи та організації, наприклад, релінійні організації, профспілки, асоціації батьків і викладачів повинні відіграти важливу роль у ствердженні прав дитини й у забезпеченні ширшої пропаганди Конвенції. Ці та інші неурядові організації мають прямий контакт з місцевими общинами та групами, що мають особливий інтерес. Важливо, щоб інформація про права дитини була доступною і впливовою там де люди працюють і живуть; у цьому полягає одна з основоположних причин необхідної підтримки діяльності цих організацій і сприяння їхньому співробітництву.

На міжнародному рівні треба буде надати підтримку і вділити ресурси для Комітету прав дитини. Інших органів з прав людини, які сприяють заохоченню прав дитини, а також програмам, спрямованим на захист дітей від тієі небезпеки, яка загрожує ім найбільше, чи то дитяча праця, торгівля й контрабанда дітьми або іх викрадення, зловживання наркотичними засобами й багато інших форм експлуатації, а також відсутність піклування про дітей.

Захист і заохочення прав дитини є лише частиною загальних зусиль Організації Об’єднаних Націй щодо забезпечення здійснення всіма людьми прав людини й основних свобод, незалежно від раси, статі, мови або релігії. Ці загальні зусилля, здійснювані за допомогою угод комітетів експертів, розслідування фактів порушень, а також інформаційних програм і програм допомоги мають проводитися поряд із заохоченням прав дитини, оскільки дитина може бути по-справжньому вільною лише у вільному суспільстві, по-справжньому здоровою лише у здоровому суспільстві, й бути у справжній безпеці лише у безпечному середовищі.

Держави-учасниці, які бажають оримати допомогу у питанні виконання ними своїх обов’язків у відповідності до Конвенції про права дитини, можуть звернутися до Центру прав людини Організацій Об’єднаних Націй за спеціальною консультативною допомогою.

Всесвітня кампанія з інформування громадськості у галузі прав людини, що проводиться Центром і Департаментом громадської Інформації Організації Об’єднаних Націй, підтримуватиме національні зусилля з ширшого ознайомлення громадськості з питаннями прав людини, які стосуються дітей, і сприятиме активізації допомоги заходам захисту й розвитку молоді.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори