пошук  
версія для друку
30.03.2004

Виклад фактів №18. Права меншин

   

"Усі люди і групи людей мають право відрізнятися один від одного, розглядати себе як таких і вважатися такими".

Декларація про раси і расові забобони (ЮНЕСКО, 1978 рік)

Чи існує в світі хоча б одна країна, де всі люди говорять однією мовою, належать до однієї раси і мають однакові культуру, переконання, традиції? Практично найбільш вірогідна відповідь на це питання буде заперечна.

У сучасному світі дуже поширена ситуація, коли на території живуть різні народи. В більшості країн є переважаючі групи населення із своєю спільною історією і культурою та менші групи, меншини, кожна з яких має свої характерні особливості.

У будь-якій країні мирне співіснування різних національних, етнічних, мовних або релігійних груп є позитивним фактором, який є джерелом соціального і культурного збагачення. Це не мрія. Багатьом державам удається поєднати вищі цінності рівність, недискримінацію, національну безпеку, територійну цілість і політичну незалежність з повагою і охороною самобутність різних груп своїх громадян.

Але співіснування різних груп не завжди має мирний характер. Конфлікти на етнічному грунті можуть супроводжуватися насильством і руйнуванням, призводити у відповюдь до дій репресивного характеру, ставить під загрозу єдність держав, на території яких вони відбуваються, і створювати небезпеку втягнення в них сусідні країн.

Всюди, де меншинам відмовляють у правах, порушауються загальновизнані права людини.

На міжнародному рівні встановлені стандарти прав людини, які поширюються на всіх людей, чи то представників меншин чи інших осіб. Крім того, Організація Об’єднаних Націй, вживаючи заходи в заохоченні і захисту прав людини, неодноразово висловлювала свою позицію щодо конкретніх аспектів прав меншин.

Разом з тим процес нормотворчості, здатної призвести до створення додаткових прав і спеціальних механізмів для осіб, які належать до меншин, а також для меншин як груп , просувається повільно, недивлячтись на те, что ця мета була проголошена Організацією Об’єднаних Націй понад 40 років тому.

Останніми роками інтерес до проблем меншин помітно виріс, що знайшло своє відображення, зокрема, в активізації міжнародних дій, у визначенні, закріпленні й охороні їх прав.

У даному "Викладі фактів резюмується вже зроблена або та, що ведеться, робота перш за все в межах Організації Об’єднаних Націй з проблеми прав меншин, які детально розглядаються в двох частинах загального характеру, присвячених відповідно принципу недискримінації та особливим правам і заходам.

ЗАБОРОНА ДИСКРИМІНАЦІЇ

Дискримінація, тобто менш сприятливе ставлення до меншин у політичній, соціальній, культурній і економічній сферах, як і раніше, існує. Вона є потужним джерелом напруженості в багатьох частинах світу, не дивлячись на неодноразове засудження її в міжнародних угодах, підписаних всіма членами Організації Об’єднаних Націй.

Статут Організації Об’єднаних Націй і Загальна декларація прав людини, прийняті Організацією Об’єднаних Націй у 1948 році, закріплюють як міжнародно-правові норми в галузі прав людини принципи недискримінації і рівного поводження.

Детальніше ці принципи розкриваються в Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права та в Міжнародному пакті про громадянські і політичні права, які були прийняті Організацією Об’єднаних Націй у 1966 році.

Принцип недискримінації передбачений і в цьому ряді спеціальних міжнародних угод і декларацій, до яких належать:

Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (1965 рік);

Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (1979 рік);

Декларація про ліквідацію всіх форм нетерпимості і дискримінації на основі релігії чи переконань (1981 рік);

Конвенція про права дитини (1989 рік);

Конвенція щодо дискримінації в галузі праці і занять (Конвенція МОП N 111, 1958 рік);

Конвенція про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти (ЮНЕСКО, 1960 рік);

Декларація про расу і расові забобони (ЮНЕСКО, 197 рік).

Принцип недискримінації закріплений як загальна норма також і в регіональних документах прав людини, до них належать: Європейська конвенція про охорону прав людини і основних свобод, Європейська соціальна хартія, Декларація про нетерпимість як загроза демократії (прийняті Радою Європи), Американська конвенція про права людини (Організація американських держав) і Африканська хартія прав людини і народів (Організація африканської єдності).

Розкриваючи основи, на яких неможлива дискримінація, вказані міжнародні угоди і декларації охоплюють якщо не всі, то більшість ситуацій, в яких меншинам чи їхнім окремим представникам може бути відмовлено в праві на рівне поводження.

Особливо важливими гарантіями, які повинні забезпечуватися представниками меншин і які закріплені в Загальній декларації прав людини і Міжнародному пакті про громадянські і політичні права, є: визнання правосуб’єктності, рівність перед судом, рівність перед законом і рівний захист законом.

Таким чином принцип рівного поводження з окремими представниками меншин отримав широке визнання, хоча навіть якщо не вважати крайні випадки, коли дискримінація зводиться до рангу національної політики або суспільної практики, реальне існування його залишає бажати кращого.

Значно менша одностайність спостерігається в питанні про особливі права і пільги для груп меншин, які покликані забезпечити їм рівні можливості порівняно з більшістю населення.

ОСОБЛИВІ ПРАВА І ОСОБЛИВІ ЗАХОДИ ДЛЯ МЕНШИН

Після другої світовї війни, коли була створена Організація Об’єднаних Націй, переважаючою була така точка зору: якщо індивюдуальні права людини знаходяться під належною охороною, то немає необхідності і в прийнятті особливих положень про охорону прав меншин.

У Статуті Організації Об’єднаних Націй про меншини нічого не говориться. Проект договору про захист меншин, поданий Угорщиною на Лондонській мирній конференції в 1946 році, підтримки не мав. Не були прийняті і пропозиції про включення положення про меншини в Загальну декларацію прав людини.

Разом з тим не можна сказати, що питання про права меншин залишилися без уваги. В 1947 році Організація Об’єднаних Націй створила як допоміжний орган Коміссії з прав людини Підкомісію з попередження дискримінації і захисту меншин, яка складається з незалежних експертів, а Генеральна Асамблея в 1948 році в одній із прийнятих резолюцій відзначала, що вона не може залишитися байдужою до долі меншин. У той же час у вказаній резолюції зверталася увага на труднощі з однозначним і єдиним вирішенням цього "складного і такого, що вимагає обережного ставлення, питання, яке в кожній державі, де воно виникає, має свої особливі аспекти".

Перш ніж характеризувати те, що вже зроблено і продовжує робитися на міжнародному рівні для захисту меншин, необхідно підкреслити, що особливі права не є привілеями. Особливі права це одна із форм позитивних дій, спрямованих на те, щоб меншини могли зберегти свої особливості і традиції, причому ці права такі ж важливі для забезпечення рівного поводження, як і недискримінації.

Процес набуття меншинами статусу, який більшість розглядає як природній, може початися лише тоді, коли вони будуть мати можливість користуватися рідною мовою, керувати своїми школами, мати користь із інших організованих ними служб, а також брати участь у політичному і економічному житті держав.

МІЖНАРОДНІ УГОДИ

Жоден із існуючих нині міжнародних договорів не охоплює в комплексі права меншин. Тим не менш деякі важливі угоди дають представникам меншин можливість виражати і зберігати свої культурні, релігійні і мовні особливости.

Особливе значення має Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, прийнятий Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй у 1966 році. У статті 27 Пакту говориться:

"У тих країнах, де існують етнічні та мовні меншини, особам, які не належать до таких меншин, не може бути відмовлено в праві разом з іншими членами тієї ж групи користуватися своєі культурою, сповідувати свою релігію і виконувати її обряди, а таклож користуватися рідною мовою".

Комітет прав людини орган незалежних експертів, які здійснюють контроль за дотриманням Пакту, подає свої судження про деякі повідомлення, які надходять від осіб, які скаржаться на порушення статті 27.

Безпосереднє відношення до проблем прав меншин мають й інші міжнародні угоди, до яких належать Конвенція про запобігання злочинові геноциду і покарання за нього (1948 рік), Конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (1965 рік), Конвенція про права дитини (1989 рік) і Конвенція про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти (ЮНЕСКО, 1960 рік).

Держави, які ратифікують яку-небудь із цих угод або приєднуються до неї, зобов’язуються привести своє національне законодавство, а також адміністративну і юридичну практику у відповідність з їх положеннями.

З правами меншин пов’язана і Декларація принципів міжнародного культурного співробітництва (ЮНЕСКО, 1966 рік), у якій говориться, що кожна культура має достоїнства цінність, які необхідно поважати і зберігати, що розвиток власної культури є правом і обов’язком кожного народу, а всі культури є частиною спільного надбання людства.

ДОСЛІДЖЕННЯ І ДОПОВІДІ

Починаючи з 60-х років захист меншин став предметом декількох досліджень, виконаних за дорученням Організації Об’єднаних Націй. Першедослідження прав "осіб, які належать до етнічних, релігійних і мовних меншин було проведене Франческо Капоторті, членом Підкомісії з попередження дискримінації і захисту меншин.

У своїй підсумковій доповіді в 1977 році пан Капоторті рекомендував у повній мірі використовувати процедури, передбачені Міжнародним пактом про громадянські і політичні права, для втілення в життя тих положень, які містяться в ньому про меншини (стаття 27), а також передбачити на національному рівні засоби для усунення порушень прав представників меншин, закріплені в цій статті. Він також запропонував підготувати проект міжнародноі декларації про права представників меншин.

Другому членові підкомісії Асбйорну Ейде в 1989 році було доручено підготувати доповідь про національний досвід мирного і конструктивного вирішення пролем, пов’язаних з меншинами. В 1990 році він подав попередню доповідь за даною темою, а в 1991 році доповідь про хід роботи. В 1989 році Клер Пеллі, також експерт Підкомісії, подала документ про шляхи і засоби полегшення мирного і конструктивного вирішення ситуацій, пов’язаних із расовими, національними, релігійними та мовними меншинами.

ХІД ПІДГОТОВКИ ДЕКЛАРАЦІЇ

Думка про підготовку міжнародної угоди про права осіб, які належать до національних, етнічних, релігійних і мовних меншин, була підпримана Комісією з прав людини, яка утворила відкриту для всіх членів неофіційну робочу групу для роботи над проектом, поданим Югославією. В 1985 році член Підкомісії з попередження дискримінації і захисту меншин Жюль Дешен подав пропозиції, які стосуються визначення поняття "меншини" з метою сприяння підготовці проекту декларації.

У 1991 році робоча група, мандат якої щорічно проводжувався Комісією, розглянула в другому читанні проект декларації про права осіб, які належать до національних чи етнічних, релігійних і мовних меншин.

До прав меншин, які заохочуються і оберігаються і які робоча група включила в проект декларації, належать права користуватися надбанням своєї культури, сповідувати свою релігію і виконувати релігійні обряди, використовувати свою мову, а також налагоджувати і підтримувати контакти з іншими членами своєї групи, так само як і право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, і повертатися в свою країну.

Проект декларації закликає держави вживати рішучих заходів щодо заохочення і захисту прав людини і основних свобод осіб, які належать до меншин, особливо в галузі освіти, виховання, культури й інформації. Держави також повинні охороняти існування і національну чи етнічну, культуру, релігійну та мовну самобутність меншин.

Робоча група підкреслила, що декларація не вплине на міжнародні зобов’язання держав стосовно осіб, які належать до меншин, не принесе шкоди здійсненню всіма особами загальновизнаних прав людини і основних свобод, не допустить здійсненню діяльності, яка суперечить принципам суверенітету, територіальної цілісності й політичної незалежності держав або цілям і принципам Організації Об’єднаних Націй.

У відповідальності до проекту декларації особи, які належать до меншин, повинні поважати права людини і основні свободи інших людей. Вони повинні мати право брати участь в управлінні держав і в прийнятті рішень, які стосуються тих регіонів, в яких вони проживають.

РОЗСЛІДУВАННЯ І КОНСУЛЬТАТИВНЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ

Бувають випадки, коли незалежні експерти, яким Організація Об’єднаних Націй доручає проведення розслідування і підготовку доповідей про дотримання прав людини в конкретних країнах, а також з тематичних проблем, наприклад, з проблеми релігійної нетерпимості, самі стикаються з порушеннями прав меншин. Висновки і рекомендації спеціальних доповідачів публікуються і обговорюються, завдяки чому ця проблема стає в центрі уваги міжнародного співтовариства, а самі висновки і рекомедації стають керівними для відповідних урядів або засобом тиску на них з метою пом’якшення чи усунення зазначених в них проблем.

Для поліпшення становища національних меншин уряди можуть звертатися за допомогою в Центр прав людини Організації Об’єднаних Націй, який забезпечує консультативне обслуговування і технічну допомогу. Таке обслуговування включає надання експертної допомоги в підготовці законопроектів, організації національних і релігійних програм підготовки кадрів, проведенні робочих нарад і семінарів, а також у фінансуванні навчання спеціалістів у аспірантурі та інтернатурі.

РЕГІОНАЛЬНІ ПІДХОДИ

У Європі робота над проблемою прав меншин просунулася далі, ніж в інших частинах світу. В 1989 році заключний документ Віденської зустрічі представників держав-учасниць Наради по безпеці і співробітництву в Європі (НБСЄ) надав меншинам широкі права як недискримінаційного, так і особливого характеру. Ці права були знову підтверджені на зустрічі представників держав-учасниць НБСЄ в Копенгагені в 1990 році: на женевській зустрічі експертів у 1991 році. Серед інших питань торкнулися і проблем національних меншин також і в Паризький хартії, підписаній головами держав-членів НБСЄ в листопаді 1990 року, в якій була висловлена рішучість у заохоченні їх прав.

Європейська комісія із законодавчого забезпечення демократії, створена Комітетом міністрів Ради Європи в травні 1990 року, склала перелік прав меншин.

РОЛЬ НЕУРЯДОВИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Міжнародні неурядові організації відіграють важливу роль у заохоченні й охороні прав людини. Вони самі або через свої представництва у відповідних країнах уважно стежать за ситуацією в районах конфліктів, соціально-економічних потрясінь і напруженності. Ці організації часто беруть участь у посереедницьких зусиллях і можуть привертати увагу міжнародної і національної громадської думки щодо випадків ігнорування чи порушення прав меншин.

Проводячи дослідження, публікуючи доповіді і відіграючи роль провідника інформації і трибуни для пригнічених груп і в той же час вчасно подаючи фактичну інформацію міжурядовим органам, які займаються проблемами прав людини, неурядові організації відкривають новий вимір у міжнародних стосунках. Це вже виявило і виявляє значний вплив на розуміння проблем прав людини стосовно меншин, а також на заходи по їх урегулюванню.

ВИЗНАЧЕННЯ МЕНШИН

Що так мешина? Принципово важливо, що визначення цього поняття мало загальне визнання, тому що захист меншин від дискримінації і переслідування є однією із давніх проблем міжнародного права. Запони часто вимагають визначення бенефіціаріїв. Але спроби знайти таке визначення "меншин", яке б задовольнило всіх, до цього часу не увінчалися успіхом.

Зараз пошук універсального визначення "меншини" не вимагає такої уваги, як раніше, але дискусії допомагають з’ясувати багато проблем у цій сфері.

Складність полягає в розмаїтті ситуацій, пов’язаних з існуванням меншин. Деякі з них живуть разом у чітко визначених районах окремо від основної частини населення. Інші розкидані по всій країні. В одних меншин сильно розвинене почуття колективної самобутності, яка підкріплена збереженою в пам’яті чи зафіксованою на папері історією, в той час як інші зберегли лише розпливчате уявлення про їх спільну спадщину.

В окремих випадках меншини користувалися чи користуються значним ступенем автономії. В інших випадках автономія або самоврядування не мають яких-небуть історичних коренів. Нелегко об’єднати в одному визначенні ознаки всіх меншин світу, якіб задовольняли всіх і які потребують особливого захисту. Але все-таки існує опис такого поняття, яке широко використовується, а саме: меншина це національна, етнічна, релігійна чи мовна група, яка відрізняється від інших груп на території суверенної держави.

Існують також й інші критерії, які в своїй сукупності охоплюють усі різновиди меншин:

Кількісний аспект . Меншини, безумовно, повинні поступатися в кількісному відношенні решті частини населення, яке складає більшість. Однак можуть бути ситуації, коли жодна з груп не має більшості, і меншини, щоб розвинути свої характерні риси, повинні бути достатньо багато чисельними. Само собою зрозуміло, що щодна з меншин навіть найнезначніша не повинна страждати від брутального поводження або будь-якого роду дискримінації, а її представники повинні знаходитися під охороною загальних законоположень про права людини.

Непанівне становище . Захист меншин виправданий тільки тоді, коли меншина не посідає панівного становища. Існують панівні меншини, які не потребують захисту. Більше того, буває й так, що панівні меншини порушують інколи дуже серйозно принципи рівності, недискримінації і волевиявлення народу, передбачені в Загальній декларації прав людини.

Різниця в етнічному чи національному характері, культурі, мові чи релігії . Меншини мають стійкі етнічні, релігійні або мовні характеристики, які відрізняють їх від більшості населення держави.

У той же час перелічені риси можуть бути характерними для груп, які не є справжніми меншинами робітників-мігрантів, біженців, апатридів та інших осіб, які не є громадянами країни, в якій проживають.

Особи останньої категорії захищені від дискримінації загальними положеннями міжнародного права. Вони володіють додатковими правами, які гарантуються, зокрема, в Міжнародні конвенції про захист прав усіх трудящих-мігрантів і членів їх сімей. У Конвенції про статус апатридів, у Конвеції про статус апатридів, у Конвенції про статус біженців. Існує також Декларація про права людини стосовно осіб, які не є громадянами країни, в якій вони проживають.

Як би то не було, але загальновизнано, що представники меншин повинні бути громадянами держави, в якій вон проживають.

Індівідуальні стосунки . Представники меншин можуть виразити свою самобутність двома способами. Перший це коли група всіма силами прагне вберегти свої особливості. Таке почуття солідарності проявляється в тих випадках, коли групі протягом тривалого часу вдається зберегти свої характерні риси. Після того як група чи товариство, яке має етнічну, релігійну або мовну самобутність, починає жити своїм життям, відокремившись від іншого населення, члени цієї групи проявляють солідарність і спільне прагнення до збереження свої особливостей.

Друга форма своєї самоідентифікації пов’язана з прийняттям рішення про належність чи неналежність до меншини. Деякі особи можуть надати перевагу асиміляції з більшістю населення. Це їхнє право і ніхто ні меншини, ні більшість не повинні перешкоджати їм у його здійсненні.

Меншини і коренні народи . На спільну думку, корінні народи, на відмінність від меншин, є першими мешканцями землі, на якій живуть вони з незапам’ятних часів.

ПРОГРЕСИВНИЙ РОЗВИТОК

За останні два десятиліття зведення міжнародно-правових норм стосовно меншин зазнав позитивних змін. У міжнародних конвенціях і деклараціях достатньо чітко окреслені сфери, де неприпустима дискримінація, а в міжнародних угодах про права людини вже передбачені особливі права для меншин.

Обговорюються нові стандарти прав людини стосовно меншин. Розширюється національне законодавство в цій галузі. Теза про актуальність проблеми прав меншин знаходить додаткове підтвердження в доповідях урядів міжнародним організаціям, у досліджннях спеціальних доповідачів з прав людини, в роботі неурядових організацій і академічних дослідженнях.

Є й такі факти, які говорять про те, що треба буде зробити ще чимало. Багато меншин страждають від серйозних і невпинних порушень їхніх основних прав. Тривалий досвід показує, що ні утиск меншин (як порушення норм міжнародного права), ні ігнорування їхніх проблем не створює підвалин для нормальних взаємовідносин між різними групами, які живуть в одній країні.

Інколи робляться спроби асиміляції, але в багатьох випадкахх вони зазнали невдачі: прагнення до збереження самобутності проявляється з більшою силою, причому це характерно як для меншин, так і для національних держав.

Хоча з часом масштаби і зовнішні форми виявлення проблем меншин терпить певні зміни, немає підстав вважати, що відповідні групи або їхні вимоги зникнуть самі по собі за відсутності позитивних дій.

Досвід країн, де більшість населення живе в злагоді з однією чи декількома меншинами, показує, що такі дії не обходяться без визнання прав меншин і включають заходи для забеспечення дотримання цих прав.

В ідеальному варіанті особливі права і особливі заходи, які необхідні для забеспечення самобутності меншин, мають декілька форм:

право меншин на існування;

користування культурою і мовою та їх розвиток;

створення і забеспечення меншинами функціонування шкіл та інших професійно-технічних і навчальних закладів поруч з контролем за навчальними програмами і викладанням рідною мовою;

гарантії політичного представництва в органах, які визначають політику держави;

надання автономії з передачею групі права управляти своїми внутрішніми справами, в крайньому випадку в галузі культури, освіти, релігії, інформації та соціальних справ, із забеспеченням через оподаткування чи субсидії засобів для виконання цих функцій.

ДОДАТКИ

ДОДАТОК I

ПРОЦЕДУРИ ПОДАННЯ СКАРГ

Організація Об’єднаних Націй передбачила процедури, якими можуть скористатися представники меншин, які вважають, що їхні права людини і основні свободи були порушені. Вони мають у своєму розпорядженні такі основні можливості:

"Процедура 1503"

СИСТЕМАТИЧНІ ПОРУШЕННЯ

Встановлена у відповідальності до резолюції 1503 Економічної і Соціальної Ради Організації Об’єднаних Націй. Повідомлення про ситуації, які стосуються великої кількості людей протягом тривалого періоду, подаються Підкомісії з попередження дискримінації і захисту меншин.

ПРОЦЕДУРА ФАКУЛЬТАТИВНОГО ПРОТОКОЛУ

Встановлена у факультативному протоколі до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Комітет прав людини може отримувати і розглядати повідомлення від окремих осіб, які стверджують, що їхні права людини були порушені державою.

ЛІКВІДАЦІЯ РАСОВОЇ ДИСКРИМІНАЦІЇ

Окремі особи чи групи осіб, які заявляють, що порушуються їх права, викладені в Міжнародній конвнції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, можуть звертатися в Комітет ліквідації расової дискримінації Організації Об’єднаних Націй з письмовим проханням про розгляд їхної скарги.

Додаткова інформація про використання цих процедур (враховуючи обмеження) містяться у "Викладі фактів N 7" ( Процедури подання і розгляду скарг ). У цій публікації описуються й інші процедури звернення із скаргами на порушення прав людини, передбачені Організацієі Об’єднаних Націй, Міжнародною організацією праці (МОП) та Організацією Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНСКО).

ДОДАТОК II

ДОДАТКОВІ МАТЕРІАЛИ ПРО ПРАВА МЕНШИН

Alfvedsson

Capotovti

Асб’єрн Ейде. Можливі шляхи і засоби полегшення мирного і конструктивного вирішення проблем, пов’язаних з меншинами. Доповідь про хід роботи, подана Підкомісією з попередження дискримінації і захисту меншин на її сорок другій сесії (Е/CN.4/Sub. 2/1990/46). Попередня доповідь, подана Підкомісією з попередження дискримінації захисту меншин на її сорок третій сесії (E/N.4/Sub. 22/1991/43).

Клер Пеллі. Можливі шляхи й засоби полегшення мирного і конструктивного вирішення ситуаций, пов’язаних з расовими, національними, релігійними і мовними меншинами. Робочий документ, поданий Підкомісією з попередження дискримінації і захисту меншин на її сорок першій сесії (E/N.4/Sub. 2/1989/43).

Робоча група по правах осіб, які належать до національних, етнічних, релігійних і мовних меншин. Доповідь, подана Комісією з прав людини на її сорок сьомій сесії (E/CN74/1991/53 i Covv. 1).

ДОДАТОК III

ДЕКЛАРАЦІЯ ПРАВ ОСІБ, ЯКІ НАЛЕЖАТЬ ДО НАЦІОНАЛЬНИХ ЧИ ЕТНІЧНИХ, РЕЛІГІЙНИХ І МОВНИХ МЕНШИН

Генеральна Асамблея

знову підтверджуючи , що однією із головних цілей Організації Об’єднаних Націй, проголошених у її Статуті, є заохочення і розвиток поважання прав людини і основних свобод для всіх без розрізнення раси, статі, мови чи релігії,

знову підтверджуічи віру в основні права людини, гідність і цінність людскої особистості, рівноправність чоловіків і жінок та рівність великих і малих націй,

прагнучи сприяти реалізації принципів, що містяться в Статуті Організації Об’єднаних Націй, Загальній декларації прав людини, Конвенції про запобігання злочинів і покарання за нього, Міжнародній конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискриминації, Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права, Декларації про ліквюдацію всіх форм нетерпимості і дискримінації на основі релігії чи переконань і в Конвенції про права дитини, а також в інших віповідних міжнародних документах, які були прийняті на всесвітньому або регіональному рівні, і міжнародних угод, укладених між окремими державами членами Організації Об’єднаних Націй,

керуючись положеннями статті 27 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, що стосується прав осіб, які належать до етнічних, релігійних чи мовних меншин,

вважаючи , що заохочення і захист прав осіб, які належать до національних чи етнічних, релігійних і мовних меншин, сприяє політичній і соціальній стабільності держав, у яких вони проживають,

підкреслюючи , що постійне заохочення прав осіб, які належать до національних чи етнічних, релігійних і мовних меншин, як невід’ємної частки розвитку суспільства загалом і в демократичних межах на основі верховенства закону сприяло б зміцненню дружби і співробітництва між народами і державами,

вважаючи , що Організація Об’єднаних Націй повинна грати важливу роль у тому, що стосується захисту меншин,

беручи до уваги ту роботу, яка проведена до сьогоднішнього дня в межах системи Організації Об’єднаних Націй, зокрема Комісією з прав людини, Підкомісією з попередження дискримінації і захисту меншин, а також органами, створеними на виконання Міжнародних пактів про права людини та інших відповідних міжнародних угод у галузі прав людини і з питань щодо заохочення і захисту прав осіб, які належать до національних чи етнічних, релігійних і мовних меншин,

враховуючи значну роботу, проведену міжурядовими і неурядовими організаціями для захисту меншин, а також для заохочення і захисту прав осіб, які належать до національних чи етнічних, релігійних і мовних меншин,

визнаючи необхідність забеспечення ще більш ефективного втілення в життя міжнародних угод про права осіб, які належать до національних чи етнічних, релігійних і мовних меншин,

проголошує дану Декларацію про права осіб, які належать до національних чи етнічних, релігійних і мовних меншин:

Стаття 1

1. Держави охороняють на своїх відповідних територіях існування і національну чи етнічну, культурну, релігійну і мовну самобутність меншин та заохочують створення умов для розвитку цієї самобутності.

2. Держави вживають належних законодавчих та інших заходів для досягнення цих цілей.

Стаття 2

1. Особи, які належать до національних чи етнічних і мовних меншин (далі називаємо особами, які належать до меншин), мають право користуватися надбаннями своєї культури, сповідувати свою релігію і виконувати релігійні обряди, а також користуватися своєю мовою в побуті і публічно, вільно і без втручання чи дискримінації в якій би то не було формі.

2. Особи, які належать до меншин, мають право брати активну участь у культурному, релігійному, суспільному, економічному і державному житті.

3. Особи, які належать до меншин, мають право брати активну участь у прийнятті рішень на національному і, при необхідності, на регіональному рівні, які стосуються тих меншин, до яких вони належать, або тих регіонів, у яких вони проживають, у такій формі, яка не супречить національному законодавству.

4. Особи, які належать до меншин, мають право створювати свої власні асоціації та забеспечувати їх функціонування.

5. Особи, які належать до меншин, мають право встановлювати і підтримувати без якоі б то не було дискримінації вільні і мирні контакти з іншими членами своєї групи, з особами, які належать до інших меншин, а також контакти через кордони з громадянами інших держав, з якими вони мають тісні національні, етнічні, релігійні чи мовні зв’язки.

Стаття 3

1. Особи, які належать до меншин, можуть здійснювати свої, серед них і права, які закріплені в даній Декларації, як індивідуально, так і разом з іншими членами своєї групи без якої б то не було дискримінації.

2. Ніякої шкоди не завдається якій би то не було особі, яка належить до тієї чи іншої меншини, внаслідок використання чи невикористання прав, викладених у даній Декларації.

Стаття 4

1. Держави, при потребі, вживають заходи для забезпечення того, щоб особи, які належать до меншин, могли в повній мірі і ефективно здійснювати всі свої права людини і основні свободи без якої б то не було дискримінації і на основі повної рівності перед законом.

2. Держави вживають заходів для створення сприятливих умов, які б дозволяли особам, що належать до меншин, виражати свої особливості й розвивати свої культуру, мову, релігію, традиції і звичаї, за винятком тих випадків, коли конкретна діяльність здієснюється на порушення національного законодавства і суперечать міжнародним нормам.

3. Державам слід вживати відповідних заходів з тим, щоб, коли це можливо, особи, які належать до меншин, мали належні можливості для вивчння своєї рідної мови чи навчання своєю мовою.

4. Державам, при потребі, слід вживати заходів у галузі освіти з метою стимулювання вивчення історії, традицій, мови і культури меншин, які живуть на їх території. Особи, які належать до меншин, повинні мати належні можливості для отримання знань, накопичених суспільством загалом.

5. Державам слід розглянути питання про вжиття належних заходів з тим, щоб особи, які належать до меншин, могли в повній мірі брати участь у забеспеченні економічного прогресу і розвитку своєї країни.

Стаття 5

1. Національна політика і програми плануються і здійснюються при належному врахуванні законних інтересів осіб, які належать до меншин.

2. Програми допомоги і співробітництва між державами плануються і здійснюються при належному врахуванні законних інтресів осіб, які належать до меншин.

Стаття 6

Державам слід співробітничати щодо питань, які стосуються осіб, які належать до мешшин, включаючи обмін інформацією і досвідом з метою заохочення взаєморозуміння і довіри.

Стаття 7

Державам слід співробітничати з метою заохочення поважанню прав, викладенних у даній Декларації.

Стаття 8

1. Ніщо в цій Декларації не перешкоджає виконанню державами їхніх міжнародних зобов’язань щодо осіб, які належать до меншин. Зокрема, державам слід добросовісно виконувати обов’язки і зобов’язання, які вони взяли на себе у відповідальності до міжнародних договорів і угод, учасниками яких вони є.

2. Здійснення прав, проголошених у цій Декларації, не приносить шкоди здійсненню всіма загальновизнаних прав людини і основних свобод.

3. Заходи, вжиті державами з метою забезпечення ефективного здійснення прав, викладених у цій Декларації, не вважаються prima facie, які суперечать принципу рівності, закріпленому в Загальній декларації прав людини.

4. Ніщо в цій Декларації не може бути тлумаченим як дозвіл на здійснення будь-якої діяльності, яка суперечіть цілом і принципам Організації Об’єднаних Націй, включаючи принципи поважання суверенної рівності, територіальної цілісності і політичної незалежності держав.

Стаття 9

Органи і спеціалізовані установи Організації Об’єднаних Націй сприяє повному здієсненню прав і принципів, закріплених у цій Декларації, в межах своїх відповідних галузей компетенції.

"Права людини: виклад фактів":

N 1 Механізм у галузі прав людини

N 2 Міжнародний білль про права людини

N 3 Консультативне обслуговування і технічна допомога в галузі прав людини

N 4 Документи боротьби проти катувань

N 5 Програма дій на друге Десятиліття дій боротьби против расизму і расової дискримінації

N 6 Насильницьке або недоброповільне зникнення осіб

N 7 Процедури подання і розгляду скарг

N 8 Всесвітня кампанія щодо інформованості громадськості про права людини

N 9 Права корінних народів

N 10 Права дитини

N 11 Страти за спрощеним судочинством або безпідставні страти

N 12 Комітет ліквідації расової дискрімінації

N 13 Міжнародне гуманітарне право і права людини

N 14 Сучасні форми рабства

N 15 Громадські і політичні права. Комітет прав людини

N 16 Комітет економічних, соціальних і культурних прав

N 17 Комітет проти катувань

N 18 Права меншин

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори