пошук  
версія для друку
06.04.2004

Що засвідчив Форум журналістів „Правовий самозахист”, на якому 10 червня зібралось більш ніж 170 регіональних медійників зі всієї України?

   

Перш за все – що утиски засобів масової інформації в Україні тривають. Це і напади на журналістів, і позови до ЗМІ на астрономічні суми, і відмова у наданні інформації, відмова в акредитації незалежним виданням, усунення трудових колективів з числа засновників видань органами державної влади та місцевого самоврядування, тиск на власників, демпінгування цін на підписку та рекламу з боку державних видань, аж до тиску на рекламодавців...

Підтвердженням цензури на державному телебаченні став виступ Ігоря Рутича, журналіста, екс-редактора програми „Територія безпеки”, яку готує Міністерство оборони для Першого Національного. Йдеться про ганебну практику відомчих програм, про яку розповідав і президент НТКУ Олександр Савенко в інтерв’ю „Телекритиці”. Крім “кондовості” викладу, за визначенням самого Олександра Миколайовича, ці програми зазнають постійного цензурування спеціально призначеними для цього посадовими особами із зацікавлених відомств. Тут не йдеться про „темники” без зворотної адреси.

У даному разі адресат відомий – це Управління з виховної роботи Міністерства оборони. 6 травня, посвідчив журналіст, за вказівкою чиновників з Міністерства з програми про військове співробітництво з НАТО було вилучено синхрони народних депутатів Віктора Ющенка („Наша Україна”) та Георгія Крючкова (КПУ). Журналіст повідомив про це тільки тоді, коли його було усунуто від роботи. Але за його власним підтвердженням, практика така існувала раніше і існує зараз. При цьому Управління виховної роботи Міноборони користується правом викликати журналістів “на ковер”.

Але організатори Форуму – ІМІ, Комітет Верховної ради з питань свободи слова та інформації та Громадська рада – намагалися створити можливість не лише для обговорення проблем медіа в країні, а й для отримання практичних знань, як захищатися. Як зауважила у своєму виступі юрист Інституту масової інформації Марія Самбур, за останні два роки рівень правових знань журналістів значно підвищився. І все ж журналісти часом йдуть на компроміси, керуючись виключно тезами про неефективність та довготривалість судового відстоювання права на професію.

Тому важливим кроком до впливу на ситуацію має стати корпоративне навчання, яке і вважають за необхідне провадити організатори Форуму на постійній основі. Форум журналістів має стати традиційним, а наступне його засідання відбудеться у вересні.

До початку Форуму було підготовлено спеціальну брошуру „Правовий самозахист журналістів” з практичними рекомендаціями: від питань, як скласти позовну заяву, клопотання чи касаційну скаргу аж до корисних порад з побудови тактики захисту в суді.

На Форумі журналісти мали нагоду отримати консультацію юристів, обговорити успішні приклади самозахисту. От тільки досвід цей став досить важким випробовуванням для кожного, кому довелося довести справу до кінця. І причиною такої ситуації журналісти називають не лише відсутність достатніх правових знань, а уперте нехтування владними органами вимог чинного законодавства і відсутність корпоративної солідарності журналістів.

Очевидно, що для регіональної преси час страйків та протестів ще не минув, він тільки починається, він є необхідним. Дієвість такої форми протесту продемонстрували буковинські журналісти. “Телекритика” вже писала про травневе пікетування 200-ма журналістам, що разом із сім’ями вийшли до будинку облдержадміністрації на знак протесту проти методів правління губернатора Теофіла Буера. Принаймні частковий успіх ці акції мали: редактор буковинської газети „Час” Павло Кобевко повідомив Форум, що губернатор відкликав свої останні позови до ЗМІ.

Та, як зазначила Людмила Кучеренко, керівник Полтавського медіа-клубу, для Полтавщини зібрати 200 журналістів на акції протесту є просто нереальним. Ситуацію в регіоні з рівнем свободи преси вона назвала просто ганебною. Адже це полтавський губернатор дозволив собі публічно заявити, що у нього, мовляв, швидше волосся на долоні виросте, ніж кременчуцька газета „Інформаційний бюлетень” отримає можливість друкуватися в області.

Вже четвертий рік газета друкується напівлегально, а за словами редактора цієї газети Тамари Просяник, зараз вони змушені були піти на свідоме порушення закону й не зазначати у вихідних даних газети видавництво, що згодилася на друк. До цього їм доводилося змінювати видавництво чи не щомісяця: рідше видавництва відмовлялися від друку „через відсутність видавничих можливостей”, частіше – тираж просто вивозився правоохоронцями з друкарні. Кількість позовів до цієї газети просто унікальна: наразі по три судові засідання щотижня. Останній позов було подано заслуженим журналістом України, який вимагає відшкодування моральних збитків та спростування висловлювання Тамари Просяник про те, що „раніше він був метром журналістики, а тепер став сантиметром”. (Фейлетонний стиль місцевої преси - окрема, на думку Людмили Кучеренко, не менш важлива тема для професійної та серйозної розмови в середовищі самих журналістів).

Але приклади позитивного відстоювання права на професію є і у цьому регіоні. Не пускали незалежних журналістів на сесію облради – Полтавський медіа клуб створив Громадський комітет захисту свободи преси, куди запрошує керівників області для спілкування з пресою. Газета „Новий день”, засновником якої є Полтавський медіа-клуб, також отримала відмову типографій „Кобеляки” та „Полтава” у друку. Мотив був досить прозорий: „ситуація склалася таким чином, що подальша співпраця є неможливою”, - йшлося у телефонограмі за підписом директора типографії. Людмила Кучеренко стверджує, що на типографію чинило тиск управління у справах преси облдержадміністрації.

Але відмова від виконання угоди про друк стала приводом до позову засновників газети до господарських судів про спонукання виконання умов договору. Харківський апеляційний суд зобов’язав ці підприємства друкувати газету. Людмила Кучеренко також подала позов про захист честі, гідності та ділової репутації до обласного управління у справах преси, що розповсюдило інформацію нібито про скоєння нею трьох кримінальних злочинів. Це три роки тому стало підставою до звільнення її з роботи, зараз вона вимагає відшкодування моральної шкоди.

Полтавський медіа-клуб наполіг і на підписанні договору з „Укрпоштою” про розповсюдження київської газети „Свобода” Олега Ляшка, що раніше було неможливим.

Дякуючи підтримці голови Одеської незалежної профспілки Михайла Аксанюка та ІМІ вистояла газета „Вексель” (м.Южне, Одеська область), до якої було подано одразу чотири позови: від голови міста, його заступника, управління справами та директора комунального підприємства. Після публікацій та візиту юриста ІМІ мер міста забрав свій позов.

А от хмельницька обласна газета „Фортеця” була заснована ще п’ять років тому і почувалася досить незалежною. Приструнили видання через тиск на співзасновників – кам’янець-подільське підприємство. Головний редактор газети Ольга Жмудовська говорить, що тепер розуміє, що фінансова незалежність є єдиним фундаментом до політичної незалежності видання. Тільки як тепер вирішити конфлікт між редакційним колективом та співзасновниками?

Існування на чужі кошти є зручним для небагатих в нашій країні медіа. Але, як слушно зауважив редактор газети “Свобода” Олег Ляшко, чи зможуть журналісти того ж таки телеканалу „НБМ” подати розслідування про те, чи дійсно “Петро Порошенко заробляв кошти на вибори відмиванням ПДВ у Придністров’ї”? “Опозиційні та незалежні – не синоніми”, - зауважив головний редактор газети “Свобода”. Журналіст змушений бути незалежним і від влади, і від опозиції, і від фінансових груп.

Особливо багато питань виникає у журналістів у стосунках преси та судової влади.

Новелою у судовій практиці стала ухвала судді Матвійшиної Ленінського райсуду Луганська про арешт майна та десяти наступних номерів газети “Ракурс-плюс” в забезпечення 100-тисячного позову Володимира Медяника, депутата міськради (!). Це сталося минулого вересня. Особливістю ухвали було те, що суддя передала арештоване майно ...на збереження позивачу. Причиною для позову став опублікований 21 серпня 2002 року на шпальтах “Ракурс-Плюс” лист батьківського комітету однієї з луганських шкіл про те, що батьки зверталися до Володимира Медяника з проханням допомогти і депутат на це звернення не відреагував.

Основний позов бізнесмена про захист честі та гідності ще не розглядався, але ухвали судді скасовано. Та повернути майно виданню вже не вдалося. Арешт номерів газети означав припинення її існування. Видавці просто зареєстрували нове видання „Новий ракурс”. Фактично, це вже третя спроба реалізувати право на професію, бо починав головний редактор газети „Новий ракурс” Микола Северин просто з „Ракурсу”. На думку юриста ІМІ Марії Самбур, реєстрація нових видань – не вихід. Тут журналістам требу було йти до кінця, бо справа була виграшною.

А у справі за позовом народного депутата Петра Кузьменка (СДПУ (о) до уманської газети “Улик”, за свідченням кореспондента Радіо Свобода у Черкаській області Тетяни Чорномаз, суддя змушував відповідачів погодитися на відкшодування позивачу, якщо не 10 тисяч гривень, як він просить, а хоча б трьох тисяч. Голова суду наполягав, що йому ж ще вісьмох суддів через Верховну Раду обирати, а позивач же народний депутат, може образитися, виступити на сесії...

Вісім місяців очікує на розгляд касаційної скарги у Верховному Суді України Ярослав Ткачівський, редактор івано-франківського „Тижневика Галичини”. Як свідчить статистика, позови до ЗМІ розглядаються швидко, а ось розгляд позовів журналістів (до органів влади чи інших) затягуються на місяці. Невипадково суддя Верховного Суду України Іван Домбровський лише й говорив про необхідність створення умов для незалежного правосуддя.

Нові випадки нападу на журналістів залишаються так само не розслідуваними. Як повідомив кримський журналіст Олексій Єрмолін („Крымские новости”), на нього було скоєно напад у Сімферополі 11 квітня. До цього він проводив розслідування конфлікту між жителями Гурзуфу та директором „Артека”. Останній при зустрічі з журналістом попередив: добре подумайте, коли вирішите писати про це. Олексій напад пов’язує саме з цим попередженням цього чиновника. Однак, правоохоронці вперто не проводять розслідування саме цієї версії.

Поки що безрезультативним є і розслідування нападу 26 травня на Олександра Помойницького, головного редактора газети „Діловий Переяслав”. Журналіст із струсом мозку, закритою черепною травмою та іншими тяжкими ушкодженнями досі знаходиться в лікарні. Також учора стало відомо про напад на дніпропетровського журналіста Володимира Бєлова. Йому було завдано 15 ножових поранень. Основна версія міліції – напад на побутовому грунті, повідомляє „Інтерфакс-Україна”.

Очевидно, зараз важливо поставити питання про те, що у випадках нападу на журналістів основною версією, що має перевірятися у обов’язковому порядку, має бути професійна діяльність. Ці та інші пропозиції обговорювалися на Форумі.

Серед них цікавими є ініціативи редактора кіровоградського видання „Україна-Центр” Юхима Мармера. Він запропонував створити експертну раду для нагляду за розглядом касаційних скарг ЗМІ у Верховному Суді України.

До речі, голова Комітету ВР з питань свободи слова Микола Томенко наполягав на спільному Пленумі ВСУ з питань застосування інформаційного законодавства. Особливо важливі роз’яснення ВСУ щодо застосування у місцевих судах Європейської конвенції про захист прав та свобод, практики Європейського суду з прав людини.

Юхим Мармер пропонує ще одну форму – підписання Меморандуму між ЗМІ та керівником облради, облдержадміністрації тощо з приводу основних принципів співіснування медіа та влади. Тут можуть бути відображені європейські стандарти співпраці, до яких ми так прагнемо. Дискусія щодо вироблення спільних дій триває і „Телекритика” запрошує усіх бажаючих до обговорення проблеми.

Адже як би болісно не звучали розповіді про ті проблеми, з якими доводиться жити і працювати регіональним журналістам, усі вони були одностайні в необхідності постійного подібного спілкування, обміну досвідом та проблемами.

Вироблення спільної стратегії протидії будь-якому тиску на будь-якого журналіста і будь-яке ЗМІ – це головне завдання часу.

12.06.2003, Оксана Лисенко, Незалежна медіа-профспілка,
http://www.profspilka.org.ua

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори