пошук  
версія для друку
06.04.2004

Преса і влада — проблеми медіа-простору на Полтавщині

   

Цей дивний прецедент справді трапився на засіданні постійної комісії обласної ради з питань депутатської діяльності, місцевого самоврядування, забезпечення законності і правопорядку та зв’язків із засобами масової інформації. Хоча акредитовані журналісти незалежних видань (яких, до речі, чомусь „забула” запросити прес-секретар облради І.Дудка) такою постановкою питання були просто заскочені: а чи це лицемірство, не розіграш, бо раніше подібного від представників влади не лише не доводилося чути, а й, як кажуть, на своїй шкірі відчувати лють помсти саме за правду, гірку для владоможців правду... І чом це вони раптом зрадили собі, не можу збагнути...

Питання на комісії звучало так: „Про практику роботи обласної газети „Село полтавське” („СП”) щодо висвітлення діяльності органів місцевого самоврядування...”. Головний редактор газети Лариса Коба бадьоренько почала звітувати, кілька разів наголосивши, що „найкоротший шлях до селянина – через рубрики газети” (чом не тема для кандидатської дисертації магістра державного управління Л.Коби? – авт.). Такі, як „Влада. Суспільство. Особистість”, „Місцеве самоврядування: ради в дії”, „Слова депутатів не розходяться з ділом”, „Сільський голова: будні і свята”, „Гартовані незалежністю, людьми благословенні”. Зокрема, остання рубрика „спрямована на висвітлення позицій депутатів щодо розвитку агропромислового комплексу, соціальної сфери села, формування місцевого бюджету (нариси про депутатів обласної ради та депутатів районних рад). Л.Коба зауважила, що „окрему увагу приділено висвітленню роботи апарату обласної ради, де наголос робиться на позиції голови обласної ради, постійних комісій облради”.

Наприкінці свого виступу керівник редакційного колективу зробила таке узагальнення: „З огляду на підготовлені публікації можна відмітити, що досить складно формується суспільна думка щодо питань розвитку самоврядування, причому громадяни не бачать принципової різниці між місцевою радою і місцевою державною адміністрацією”. І щоб селянам „розвиднилося”, Л. Коба пропонує такий „рецепт”: „систематично висвітлювати діяльність органів місцевого самоврядування згідно з розробленими рубриками, укласти з органами самоврядування угоди про співпрацю, де буде передбачено тематику, періодичність та способи отримання й передачі інформації, запровадити „гарячі лінії” з депутатами облради та щоб органи влади формували замовлення ЗМІ на створення спеціальних і тематичних сторінок, рубрик, поширення авторських матеріалів депутатів.” „Поширення даної інформації, — зазначила головний редактор „СП”, — доцільно способом зростання тиражу нашого видання серед сільських передплатників, що складають потенційну більшість як читачі періодичних видань” (тут і в попередніх цитатах - мова оригіналу - авт.).

Пані Лариса, певно, сподівалася, що досвід її газети буде узагальнено й запропоновано для наслідування для комунальних ЗМІ області, а, мо‘, й України. Та під час обговорення їй довелося вислухати, м‘яко кажучи, далеко не компліменти, через що вона навіть була дещо розгублена й роздратована: оце тобі й на, годила-годила...

Голова постійної депутатської комісії Микола Залудяк, довго безпорадно крутивши в руках газету, поцікавився у Л.Коби, чому видання, серед засновників якого облрада і облдержадміністрація, порушує закон, не вказуючи тираж (облпресінформ, звісно, цього „не бачить”). Л.Коба похвалилася, що нинішній наклад газети — понад 6 600 примірників, тобто, вдвічі більший, ніж торік, коли вона прийняла „СП”.

- А скільки селян передплатило „СП” без „принуділовки”, давайте поїдемо в будь-яке село, чи хоч знають там, що є така газета – „Село полтавське”, і де поділося 19 тисяч, яким був тираж під час виборчої кампанії?” — не вгавав  М. Залудяк. Інформацією з першого запитання редактор не володіла, зате повідомила, що по 400 примірників „СП” цього року передплатили працівникам своїх господарств депутати обласної ради Олександр Коросташов та Тетяна Корост. „Так ваш тираж тримається на 2-3 спонсорах – „сильних світу цього?” — обурився М. Залудяк. 19-ть же тисяч тиражу, як пояснила Лариса Юріївна, було ще до неї, бо під час виборчої кампанії співзасновники газети передплачували газету на райони, не виходячи з кабінету редактора. А люди, мовляв, звикнувши до дармівщини, після закінчення  виборів не стали передплачувати.

М.Залудяк і заступник голови облради, член редколегії „СП” В.Марченко переконані, що низький наклад головного обласного видання для селян – наслідок того, що у газеті немає правди про справжній стан справ у аграрному секторі області, де ситуація найгірша з усіх галузей економіки, і порадили Л.Кобі... уважно почитати свій тижневик, „бо ніколи не буде популярною газета, у якій одні хвалебні оди... „Вам треба завести рубрику „Дожилися!.. Що далі?” – з серцем кинув Л.Кобі М. Залудяк. В.Марченко дорікнув на адресу „СП”, що із запізненням тут виходять матеріали про сесії облради, творчі працівники редакції рідко беруть участь у виїзних засіданнях депутатських комісій.

Депутат облради, власкор „Голосу України” у Полтавській області Григорій Гринь резонно зауважив, що „Сільські вісті”, які не мають бюджетних дотацій, яким влада в області не сприяє, як „СП”, а навпаки з усіх сил чинить спротив, і то мають 66 тисяч читачів. То якщо кореспонденти „Села полтавського” не спроможні бачити й писати (рожева полуда на очах, чи що?) про численні негаразди – новітнє рабство гречкосіїв, майнове розшарування, злочинність, пияцтво, наркоманію, розпусту - то хоч би запровадили рубрику „У нас в гостях „Сільські вісті” з передруками з цього справді народного видання.

Недарма кажуть, що газета – обличчя редактора. Тож чи варто перетворювати його на „морду ліца”? Бо в усьому світі газети робляться для читача, а не для конкретних посадовців чи очолюваного ним апарату, адже останнє – моральний злочин. Хіба вірять полтавські гречкосії, що потерпають від безгрошів‘я, тотальної несправедливості, „Селу полтавському”, редактору якого треба було народитися років на 20-ть раніше, коли радянська концепція „а у селах у веселих...” була доречнішою. Звісно, ні, то ж голосують гривнею за ті ж „Сільські вісті”, з яких більше дізнають про проблеми селянства Полтавщини, ніж з місцевої газети, що видається на грошів платників податків (була б приватною, - інша річ).

Це не вірно, що газета живе один день. Журналісти, якщо вони свідомі своєї місії непідкупних літописців історії не лише перед сучасниками, а й перед прийдешніми поколіннями, розуміють, що найкоротший шлях до селянина, як і до будь-якого споживача інформації, – не рубрики, а правда, бо тільки правда є справжньою валютою демократії, яку Україна нібито розбудовує.

З‘ясувалося, що до всього „Село полтавське” виходить... незаконно: уже 8 місяців, як закінчився термін установчої угоди співзасновників (і знову облпресінформ цього порушення в упор „не бачить”). Проте фінансування з обласного бюджету газета з найвищою в області собівартістю одного примірника і практично нерентабельна щороку справно отримує з обласного бюджету 50 тисяч гривень. Щоправда, за середньою зарплатою працюючого – 360 грн. - „СП” „не дотягує” до „Зорі Полтавщини” (719 грн.) та „Полтавського вісника” (850 грн.).

Ларисі Кобі на засідання депутатської комісії головний редактор „Зорі Полтавщини” Л.Думенко популярно пояснив, що якщо засновників кілька, то вони називаються співзасновниками. Але пані редактор не врахувала дружньої поради, а залишилася при своїй думці й не виправила цієї помилки у вихідних даних, і тиражу, звісно, теж не вказала. Мовляв, балакайте, балакайте. Це опозиційним виданням облпресінформ приписи шле, а ми ж „свої пацани”, у нас „дах” – облрада й облдержадміністрація, то нам  закон, як дишло...

Другий пункт порядку денного засідання – про діяльність інформаційно-видавничого агентства „Астрея” із забезпечення випуску щотижневої газети правоохоронних органів, суду та Держподаткової адміністрації „Цілком відверто” („ЦВ”), як повідомив голова комісії М. Залудяк, зініційоване головою Полтавської обласної організації УНП Олександром Куликом запитанням на одній з сесій облради: чому газета, співзасновниками якої є державні органи, з номера в номер паплюжить лідера „Нашої України” Віктора Ющенка. Щоправда, самого О.Кулика не запросили: спочатку самі розберемося.

Формально співзасновниками газети є обласна прокуратура, облуправління СБУ, апеляційний суд, облуправління з надзвичайних ситуацій, ДПА у Полтавській області, ІВА „Астрея” та управління у справах преси та інформації облдержадміністрації. Головний редактор „ЦВ” Віктор Костенко нарікав, що вже кілька років генерали обіцяють фінансувати газету, відзначають його грамотами, але грошей... не дають, перетворивши його на вічного „вибивача” коштів де прийдеться.

Обласне управління міліції офіційно вийшло із співзасновників з 1 січня 2002 року, заснувавши свою газету „Досьє 02”. Коли виходить хтось із співзасновників, видання повинне привести у відповідність до реальної ситуації установчі документи і перереєструватися. Півтора року „ЦВ” виходить незаконно, але (який цинізм, як підло!) облпресінформ, що є засновником газети і контролює на Полтавщині дотримання законодавства в інформаційній сфері, покриває грубе порушення закону. Хіба це не зловживання службовим становищем з боку начальника облпресінформу Ю.Дмитренка, не корупційне діяння?!

Співзасновники – правоохоронні структури, всі як один надіслали в облраду листи з інформацією про те, що не мають коштів і можливостей фінансувати „ЦВ”, втратили з нею зв‘язок. Втім, В.Костенко не поспішає ліквідовувати видання, від якого, по суті, відмовилися співзасновники. Бо газетка ця хитра. Тиражу у її вихідних даних не знайдете (навіщо дотримуватися вимог закону, коли засновник – облпресінформ!) Ви не купите її в кіоску, вона розповсюджується іншим шляхом: куди треба. Як каже пан Костенко, тираж газети щоразу різний і залежить від... замовлення: від 50 примірників до 400 тисяч примірників (під час виборів – з „чорним піаром” на представників опозиції).

Не „купуйтеся” на гасло тижневика „Цілком відверто”: „Газета, яка завжди відповідає своїй назві”. То - для  наївних дурників. А те, що газета видається „під замовлення”, переконливо підтверджує її зміст. Приміром, у номері від 10 липня лише один(!) місцевий матеріал – про збори облорганізації СДПУ (о), а решта – передруки з тижневика „2000” та сайту „Тиждень” – безмірне шельмування В.Ющенка, „Нашої України”, голови парламентського комітету з питань свободи слова та інформації М.Томенка, „Української правди”... Після прочитання – непереборне бажання вимити руки з милом...

Зайшла мова на комісії і про комунальне інформаційне агентство „Новини Полтавщини” („НП”), головним редактором якого той же „багатоверстатник” В.Костенко (має ще й третю редакторську посаду). Як зазначив Г. Гринь, за півтора роки ІА „НП” з обласного бюджету виділено понад100 тисяч гривень, відібраних у малозабезпечених жителів області, а де ж якісна продукція? Такою язик не повертається назвати бюлетень „Час полтавський”, який видає ІА „Новини Полтавщини”, і, який, до речі, не має свідоцтва про державну реєстрацію (тобто, незаконний, нелегальний). Якщо так справи підуть і далі, зазначив присутній на комісії заступник голови облдержадміністрації Олексій Нестуля, він перший при підготовці проекту обласного бюджету на наступний рік буде проти виділення фінансування КІА „НП”, від якого немає користі комунальним ЗМІ області, бо кому потрібні застарілі передруки. Щоправда, „хрещений батько” агенції „Новини Полтавщини”, начальник облпресінформу Ю.Дмитренко не приховує, що воно потрібне „облдержадміністрації та облраді, особливо під час виборчих кампаній”. Бідкався О. Нестуля, що вже два роки область не може віднайти 100 тисяч гривень на прекрасно підготовлене видання „Історія Полтавщини”. На що Г.Гринь парирував, що хай би на ті 100 тисяч гривень, що пішли на видання журналу „Губернатор” про Євгена Томіна з 150-ма фотографіями його персони, та надрукували „Історію Полтавщини”...

Депутат облради, головний редактор газети „Зоря Придніпров‘я” Анатолій Пахомов, який готував питання по ІА „Астрея” категорично висловився проти  приєднання до „Астреї”  „Поліграфтехпрому”. Бо для „Астреї” це буде об‘єкт для здавання в оренду і отримання додаткового прибутку, а друкарні й редакції втратять останню можливість для централізованого вирішення таких питань, як ремонт обладнання, придбання необхідних матеріалів, паперу, запчастин, створення обмінного пункту для електронного обладнання.

Не можу не погодитися із головою комісії М. Залудяком: досить робити з обласного бюджету „тришкин кафтан”: ледве нашкрібують на фінансування „Зорі Полтавщини”, так ще й „Село полтавське” треба „підпирати” (свого часу створене для задоволення амбіцій екс-голови облради), яке, якщо є бажання, нехай фінансує рада сільгоспвиробників області, що хоче бути „генеральним” засновником, як пояснила Л.Коба, а тут ще комусь хочеться відмити гроші на „Новинах Полтавщини”...

Рекомендація ж депутатської комісії щодо запиту О. Кулика була, власне, очікуваною (а то „правду”, бачте, їм подавай): нехай В.Костенко і Ю.Дмитренко зустрінуться з О.Куликом, та перебалакають, як журналісти з журналістом, та, може, й замнуть конфлікт...

З третього питання депутати не дали до кінця виступити заступнику начальника облпресінформу Б.Митьку, так і сказали: не треба з пустого – в порожнє, краще самі конкретні запитання задаватимемо, то швидше зможемо почути „вразумительну” відповідь.

Г. Гринь зазначив, що за півтора року роботи облради нового скликання у профільну депутатську комісію не надійшло жодної пропозиції від облпресінформу щодо реорганізації поліграфічної галузі області.

На нараді при голові облради В.Гришку 12 травня ц.р. було вказано облпресінформу на низький рівень управління друкарнями області. Дмитренкове відомство нині запропонувало радикальний спосіб поліпшити статистичні показники: передати п‘ять нерентабельних районних друкарень з комунальної власності області у власність районних рад. Пропозиція комісією прийнята і готуватиметься на розгляд сесії.

Шановні полтавці – платники  податків! Готуйте Ваші грошики, бо як повідомив Григорій Гринь, дуже скоро у Полтаві не буде видавництва „Полтава”. З січня 2002 року воно з державного реорганізоване у ВАТ, контрольний пакет акцій у київського бізнесмена, який, кажуть, вивезе обладнання, а головне - офсетну друкарську машину для газет, придбану видавництвом в рамках інноваційного проекту, у столицю. І не буде де друкувати  місцеві газети. Тож треба на наступному засіданні комісії сушити мізки, де взяти гроші (у якої категорії мало імущих відібрати?), бо треба створювати нове видавництво.

А чи не краще було народним обранцям замість того, щоб тепер лікті кусати, не чекати було такої печальної (до речі, кажуть, прогнозованої ними) новини, а ще два роки тому піднімати владу, громадськість, калатати в усі дзвони, щоб залишити видавництво „Полтава” у державній власності чи передати його в обласну, оскільки воно створювалося на кошти мешканців області?.. (Людмила Кучеренко, президент Полтавського медіа-клубу

(“Полтавський обласний медіа-клуб”, №41, 13 серпня 2003 р.)

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори