пошук  
версія для друку
06.04.2004

Внесення змін в інформаційне законодавство — “територія правди”

   

Евгений Захаров, сопредседатель Харьковской правозащитной группы:

«Внесение изменений в информационное законодательство, если будет иметь реальные последствия, должно откорректировать судебную практику. Это позволит журналистам стать более свободными в своих оценках действий политиков. Однако судьи еще недостаточно хорошо воспринимают положения, о которых идет речь, — они для них новы. Трудно ожидать, что служители Фемиды в случае судебных конфликтов со СМИ в своих решениях будут опираться на новые положения законов. Адвокаты должны изрядно попотеть, чтобы убедить судей действовать в соответствии с новыми правовыми реалиями. Недаром главный глашатай этих изменений Николай Томенко говорил, что принятых документов мало. Из чего я делаю вывод, что существенно поправки на свободе мнений не скажутся. Тем не менее адвокаты смогут использовать эти нормы в качестве аргументов в защиту работников СМИ. То есть, мы получили «оружие дальнего действия», которое, в конце концов, будет стрелять, — не в нынешнем политическом сезоне. Не думаю, что появившаяся более твердая основа в законе побудит журналистов к более свободному обсуждению политической жизни в стране. Для развития активности масс-медиа нужны дополнительные побудительные мотивы. Повлияет ли обновленная законодательная база на отношения между политическими силами? Эти бои носят хаотический характер. Так, на мой взгляд, будет и далее — в процессе подготовки к президентским выборам, в протаскивании в парламенте закона о конституционной реформе, которое в ближайшее время будет главным рубежом противостояния между большинством и оппозицией и, собственно, частью подготовки к выборам Президента. Роль прессы на этом рубеже не изменится, если не случится никаких катаклизмов. Лучше бы их не было».

(«2000» — «Свобода слова», №37, 12-18 сентября 2003 г.)

***

Законодавцям вдалося "розширити територію правди", прийнявши ряд законів щодо ЗМІ. Так вважає голова парламентського Комітету з питань свободи слова Микола Томенко

Скільки таких актів встигли проголосувати законодавці протягом минулої сесії і якими є "творчі плани" нардепів зараз — про це кореспонденту "УМ" розповідає голова Комітету Верховної Ради з питань свободи слова Микола Томенко:

"Думаю, що програму мінімум ми виконали: зупинили величезні позови проти ЗМІ, розширили, так би мовити, територію правди... Вступив у дію закон про боротьбу з цензурою. Можемо похвалитися тим, що маємо вже біля десяти судових рішень на підставі цього закону. Йдеться про випадки, коли судові справи взагалі не порушувалися, тому що позивачем виступали органи державної влади чи місцевого самоуправління або їхній розгляд призупинявся, бо справа торкалася оціночних суджень, на які журналіст має право". На цю сесію ми запланували два ключові законопроекти. Це - закон про Національну раду з питань телебачення (його прийняли у першому читанні), а також закон про телебачення і радіомовлення, який ми встигли підтримати комітетом, але не встигли прийняти у першому читанні. Що стосується Національної ради, то в законі повністю виписана процедура ліцензування, яка зніме багато конфліктів. Це - механізм чіткого прийняття рішення та перетворення Нацради у колегіальний орган. Закон же про телебачення і радіомовлення передбачає врегулювання взаємин між національною телекомпанією, регіональною компанією та оператором кабельного мовлення. На сьогоднішній день ведеться дискусія довкола соціального пакета (так званого — вузького) та комерційного пакетів операторів кабельного мовлення. Наша позиція така: все, що стосується вузького пакета, в законі повинно бути виписано. В обов’язковому порядку в цей пакет входять усі загальнонаціональні та регіональні телеканали. Якщо залишається вільне місце - можна залучати решту - російські, німецькі телекомпанії, які завгодно. Тоді як в комерційному пакеті кабельного мовлення за гроші можна залучати будь-яких мовників...

Якщо закон про цензуру дає журналістам більше простору в політичному контексті, то закон про рекламу розширює їхні економічні можливості. Ми довго дебатували з приводу того, як розширити економічні можливості друкованих засобів масової інформації. Після прийняття цього закону ми прогнозуємо збільшення фінансових ін’єкцій у друковані ЗМІ, підтримку українських телерадіокомпаній, спробу налагодити ретрансляцію іноземних радіокомпаній з їхньою (платною!) рекламою. Цей закон дає серйозний фінансовий поштовх для економічної самостійності мас-медіа".

Водночас, зауважує Микола Томенко, у сфері законодавчих новинок благополучно плодяться та множаться такі норми, які жодним чином не можуть бути зараховані до прогресивних, демократичних чи тих, що стоять на сторожі свободи слова. Чого варта хоча б одна зі статей нещодавно ухваленого Цивільного кодексу, яка визначає, що "негативна інформація, поширена про особу, є недостовірною". Натомість достовірною проголошується інформація, "яка подається посадовою, службовою особою при виконанні нею своїх службових обов’язків". Зацитовані статті для будь-якого чиновника (сумлінного, а тим паче - несумлінного) - справжнісінька золота жила. Адже відтепер кожна нісенітниця, кожна відверта брехня, народжена "при виконанні службових обов’язків" є тим абсолютом, який не допускає сумнівів або найменшого скепсису. Виходить так, що ті, хто при портфелях та при чиновницьких кріслах, заздалегідь праві. Їх треба слухати, уважно запам’ятовувати та ще й любити, бо всіляка "негативна інформація", поширена про них, перетворює її автора на брехуна та наклепника.

"Ми внесли пропозиції змін до Цивільного кодексу, оскільки він ще не вступив у силу і набирає чинності тільки 1 січня 2004 року. Зокрема, ми пропонуємо змінити цю абсурдну незрозумілу 277 статтю ("негативна інформація є недостовірною") та подібні їй речі. Думаю, що провідний комітет у розробці цього кодексу до 1 січня нашу пропозицію розгляне. На жаль, наших голосів не вистачило, щоб запобігти прийняттю іншого шкідливого закону - закону про державну таємницю. Згідно з цим законом, працівник СБУ може прийти до вас як до журналіста і з’ясовувати, звідки у вашій статті ті чи інші джерела інформації. Може просто без дозволу  допитувати будь-якого журналіста..."

Дійсно, прийнятий Верховною Радою 9 липня цього року закон (його повна назва "Про внесення змін у деякі законодавчі акти України") значно розширює можливості Служби безпеки та, відповідно, звужує право громадян на вільне висловлювання. Адже тепер право друкованих засобів масової інформації вільно шукати, отримувати, фіксувати, зберігати і розповсюджувати інформацію відноситься тільки до "відкритої за режимом доступу" інформації. (До речі, за словами Томенка, депутати планують провести "день уряду, на якому уряд поінформував би нас щодо використання обмежувальних грифів на інформацію.

Нині використовуються три типи грифів: "для службового використання", "не для публікації" та "таємно". Виявляється, що під останню категорію підпадають, приміром, штатні розклади АП, розклади митної служби чи Податкової адміністрації. Тобто ті речі, які, згідно з чинним законодавством, є відкритими").

Згаданий закон також надає право співробітникам СБУ затримувати журналістів для складання протоколів у випадку порушення мас-медійниками законодавства про державну таємницю, проводити їхній особистий обшук та обшук речей затриманого. А ще законодавці пропонують штрафувати громадян за зберігання, придбання і використання технічних засобів для зняття інформації у розмірі від 50 до 300 неоподатковуваних мінімумів, а посадових осіб — від 200 до 500. Словом, скоро на носіння з собою диктофона буде потрібен такий самий дозвіл, як і на носіння пістолета абощо. Цікаво, чи слід розуміти факт створення подібного законопроекту як надто буквальне розуміння метафори "слово — це зброя", чи декому з депутатського корпусу постійно ввижається майор Мельниченко та чуються відомі голоси?

«Але це ще не останній сюрприз від парламентаріїв і не остання згадка в законодавчих актах Служби безпеки. "З’явився ще один закон - про моніторинг телекомунікацій, — розповідає Томенко. — Він не менш небезпечний, і на  комітеті ми його відхилили. Згідно з цим законом фактично легалізується право СБУ прослуховувати будь-кого. У мене є підозри, що й так прослуховують всіх, кого хочуть. Тоді як, за чинним законодавством, нас з вами можуть прослуховувати тільки за рішенням суду. Тепер не потрібні ніякі суди, було б лише бажання Служби безпеки. Запропоновану редакцію закону про моніторинг телекомунікацій комітет одноголосно відхилив".

("Україна молода", №171, 18 вересня 2003 р.)

***

Андрій Шкіль народний депутат України:

На жаль, про будь-яке розширення "території правди" мова не йтиме навіть у тому випадку, якщо Верховна Рада прийме не мінімум, а максимум законів, які торкаються ЗМІ. Адже Верховна Рада не має жодних повноважень контролювати виконання цих законів, тим паче коли це виконання поділене між іншими гілками влади. Зупинити вбивства журналістів не можна буде жодним законом. Так само жодним законом не реально покласти край застосуванню цензури. Ясна річ, що закони прямої дії, пов’язані з проблемами преси (подібні до прийнятих) є необхідними, бо регламентують діяльність мас-медіа в демократичній державі. Але, щоб ці закони діяли, треба створити саме таку державу. Державу, в якій журналісти будуть де-факто четвертою владою. Іншого шляху просто не має.

Звичайно, роботи ще дуже багато. Потрібно чіткіше попрацювати над законом про політичну рекламу, регламентувати це поняття, а також всі прояви прихованої політичної реклами. Це, безумовно, послабить тиск на журналістів, бо займатися політичною рекламою — це одне, а змушувати журналістів обслуговувати чиїсь інтереси, ще й проти власної волі, — це вже зовсім інше.

Не прийнята ще ціла низка надзвичайно потрібних законів, і це притому, що замість якісного продукту з’являються такі проекти, як новий Кримінально-процесуальний кодекс. А він, між іншим, покликаний контролювати кроки тих людей, що перебувають на вістрі боротьби зі свавіллям влади в Україні, перебувають постійно, а відтак повинні бути добре захищені законодавчо. Йдеться і про журналістів, які, виконуючи свою безпосередню роботу, дослухаючись до свого покликання, повинні знати, що їхні права не просто будуть дотримані в будь-якій ситуації, а гарантовано будуть дотримані.

Біда в тому, що в цій державі немає поваги ані до самих журналістів, ані до тих законів, які унормовують їхню діяльність. Зрештою, поважати чи ні окрему людину — це справа кожного. Але повага до закону не має піддаватися сумнівам за жодних обставин. Бо без цього не працюватиме жодний прийнятий Верховний Радою акт. І закон про боротьбу з цензурою не зупинить цензуру як таку (бо вона лишатиметься у внутрішніх, прихованих формах), доки соціум не звільниться від гніту тоталітарної системи, яка зневажає усе й уся. Ліквідує цензуру лише вільне суспільство, де журналістика посяде гідне її місце.

Наразі ще не прописані закони, які регламентують дещо інший спектр проблем — зокрема, персональний захист журналіста, а також захист інформаційного поля.

("Україна молода", №171, 18 вересня 2003 р.)

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори