пошук  
версія для друку
06.04.2004

"Віктор Медведчук проти Дмитра Чобота"

   

У понеділок, 29 вересня, в Печерському районному суді Києва продовжилися судові слухання у цивільному процесі під умовною назвою "Віктор Медведчук проти Дмитра Чобота". Тривають вони фактично з жовтня минулого року, але тільки недавно суддя Фадєєва наблизилася до розгляду, так би мовити, справи по суті — досі весь час поглинали різноманітні процедурні моменти.

Нині ж на черзі — аналіз минулого батька Медведчука. Чобіт у своїй книзі "Нарцис" докладно розповів про співпрацю Медведчука-старшого з німецькими окупантами і підтвердив свою розповідь важливими архівними документами.

Глава президентської канцелярії з цими твердженнями не погодився. Як не погодився і з іншими 90 відсотками інформації, викладеними в документальній повісті Чобота. Позовна скарга Медведчука складається з кількох десятків сторінок вельми рясного тексту, і левину частку її становлять просто-таки анекдотичні моменти: позивач з якоюсь механічністю заперечує все, навіть те, що заперечувати безглуздо (під оскарження підпали і всім відомі факти медведчуківської біографії, і цілком офіційні дані про те, якими об’єктами власності цей чиновник володіє, і оціночні судження, які в принципі не можуть бути предметом позову).

Враховуючи те, що кожне своє слово Дмитро Чобіт підтверджує десятками документальних аргументів, суд справді може розтягнутися до другого пришестя. Тим більше, що віднедавна сам процес набув... зворотного напрямку. Його назву — "Віктор Медведчук проти Дмитра Чобота" — тепер цілком можна перефразувати як "Дмитро Чобіт проти Віктора Медведчука". Цього року влітку автор "Нарциса" подав проти голови СДПУ(о) зустрічний позов.

Згідно з нормами Цивільно-процесуального кодексу (ЦПК), адресовано його було до того ж таки Печерського райсуду столиці. А причиною появи цього документа стали численні процедурні викрутаси Віктора Володимировича, які Дмитро Васильович характеризує не інакше як "юридичне шахрайство" і спробу "шляхом обману заволодіти сумою в один мільйон гривень" (саме такі гроші Медведчук намагається відсудити у відповідачів - автора й редактора "Нарциса").

"Сільські вісті" не раз писали про те, як голова СДПУ(о), цей відомий юридичних справ майстер, подаючи позов на Чобота, припустився грубої помилки у визначенні адреси позивачів. До їхньої компанії він без будь-яких підстав включив неіснуюче видавництво "Київ-Броди: "Просвіта", "прописавши" його за київською адресою — Музейний провулок, 8. У цьому будинку насправді розміщено Товариство української мови "Просвіта", кероване народним депутатом Павлом Мовчаном. Однак воно не має ніякого відношення до видавництва "Просвіта", яке надрукувало книжку "Нарцис" і функціонує в місті Броди на Львівщині.

Фігурування в списках відповідачів адреси "Музейний провулок, 8" дало Медведчуку право подати позов саме до Печерського районного суду Києва. Дарма, що сам Чобіт і його редактор мешкають у Бродах, дарма, що порушено принцип судової територіальності — головне те, що процес відбувається на Печерську. Там, де Віктор Володимирович може сподіватися на зручний для себе результат.

Вже на перших судових засіданнях пан Чобіт акцентував на цій процесуальній помилці. Однак пан Медведчук укупі з суддею Фадєєвою ігнорували будь-які доводи, що їх наводили відповідачі. Без уваги була залишена навіть офіційна довідка з єдиного державного реєстру про те, що організації з назвою "Київ-Броди: "Просвіта" не існує — її з корисливою метою вигадав адвокат Медведчука.

Дмитро Чобіт, втомившись доводити очевидне, оцінив свої моральні страждання й судові митарства в 3 мільярди 682 мільйони гривень (за нинішнім курсом ця сума дорівнює 700 мільйонам доларів США). І зажадав цих грошей від Медведчука.

Віктор Медведчук, позиваючись із Чоботом, прагнув накласти арешт на розповсюдження "Нарциса". Чобіт, позиваючись із Медведчуком, вимагає накласти арешт на все рухоме й нерухоме майно Віктора Володимировича, в тому числі й закордонне (зокрема, "на його розкішну квартиру в державі Кіпр"). Відсуджену суму Дмитро Васильович має намір повернути в Державний бюджет України.

Вельми цікаво те, як повелася в цій ситуації суддя Фадєєва. Отримавши від Чобота позовну заяву, вона ухвалила рішення, фантастичне за своєю нелогічністю: рекомендувала Дмитру Васильовичу адресувати позов... у Шевченківський райсуд столиці. Підстави? Причина, виявляється, в тому, що саме в Шевченківському районі мешкає Віктор Медведчук. Там принаймні місце його прописки.

В устах судді, яка вже розглядає позов, грубо порушуючи принцип територіальності, подібні рекомендації виглядали як зухвалий глум над справедливістю і здоровим глуздом. Розтоптано було не лише логіку, але й норми ЦПК: згідно з цим документом, зустрічні позови подаються саме за місцем первісних.

Дії пані Фадєєвої Чобіт оскаржив в Апеляційному суді Києва. І, як виявилося, наполегливим усміхається удача: тамтешні судді визнали аргументи Дмитра Васильовича вагомими і зобов’язали Фадєєву прийняти позов до розгляду.

(«Сільські вісті», 30 вересня 2003 р.)

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори