пошук  
версія для друку
06.04.2004

“Моя журналістська, людська совість зобов’язує сказати колегам відверто: роздержавленню ЗМІ альтернативи немає!” Голова Національної спілки журналістів України Ігор ЛУБЧЕНКО.

   

— Моя журналістська, людська совість зобов’язує сказати колегам відверто: роздержавленню ЗМІ альтернативи немає! У цьому принциповому питанні я згоден з Асоціацією видавців, — повідомив «Дзеркалу тижня» голова Національної спілки журналістів України Ігор ЛУБЧЕНКО.

— Дивитимемося правді у вічі: багато міських, міськрайонних та районних видань сьогодні є по суті інформаційними бюлетенями, які обслуговують владу, не аналізують справжнього стану справ у районі. Сліпе служіння владі підриває авторитет газети. Практично всі так звані обговорення зводяться на газетних шпальтах до горезвісного «одобрямса».

Проте не можна звинувачувати у цьому тільки журналістів. Місцева влада — і прикладів цього чимало — нехтуючи законами України, звільняє невгодних редакторів, а то й повністю замінює склад редакцій, укомплектовуючи їх учителями, спеціалістами сільського господарства — тільки не журналістами. Не бракує й цензури — коли полоси спершу несуть у райдержадміністрації, а вже потім — до друкарні.

— Тож позиція спілки практично збігається з пропозиціями законопроекту, який пропонує Асоціація видавців?

— У жодному разі! Я рішуче проти законопроекту, презентованого УАВПП, оскільки він пропонує несправедливий шлях приватизації приміщень та майна редакцій і не передбачає надійного соціального захисту журналістів.

Зокрема проект асоціації пропонує трудовим колективам викупити майно нібито за пільговими умовами — за 50 відсотків вартості. Але ж фактично це майно належить працівникам редакцій, оскільки ще за часів СРСР вони сплачували до бюджету або на рахунки обласних управлінь у справах видавництв вагомі кошти, зароблені цими самими журналістами. І тепер редакціям пропонують ще раз заплатити за це майно. Не кажучи вже про те, що зараз ніякий трудовий колектив не зможе нашкребти відповідну суму. Категоричні заперечення викликають і пенсійні перспективи журналістів ЗМІ, які передбачає УАВПП.

Тому я ще у квітні звернувся до голови Верховної Ради України В.Литвина з вимогою, щоб жоден проект роздержавлення ЗМІ не розглядався без участі повноважних представників Спілки.

Натомість ми розробили власний проект концепції роздержавлення ЗМІ, який надіслали в обласні організації для обговорення. Одержані від них пропозиції лягли в основу проекту закону, опублікованого у третьому номері «Журналіста України». Він передбачає віддати редакційні приміщення і редакційне майно трудовим колективам, вирішити питання пенсійного забезпечення журналістів роздержавлених ЗМІ і лише після цього, за бажанням трудового колективу, переходити до роздержавлення.

— Якщо взяти до уваги повідомлення з Одеси, і цей шлях, ближчий до інтересів влади, не всіх влаштовує?

— Я був просто приголомшений цими повідомленнями. Адже близько ста журналістів, які зібралися в Одесі, «засудили деструктивну позицію НСЖУ» у питанні роздержавлення, вимагали, аби я «покаявся» перед журналістами, звинувачували мене у тому, що я нібито відпрацьовую американські та британські гроші…

Цей підлий бруд лився з трибуни за моєї відсутності, хоча напередодні один з організаторів дійства — Василь Юричко — обіцяв, що я неодмінно одержу запрошення, в якому буде сказано, що матиму можливість виступити. До кінця наступного дня ми чекали запрошення, але пани Петренко, Юричко й Муравенко не захотіли мене бачити, бо це зіпсувало б підготовлений сценарій.

— Але ж зібрання в Одесі не обмежилося звинуваченнями на вашу адресу, там озвучено й організаційні пропозиції…

— Так, вони запропонували створити Конфедерацію громадських організацій, що опікуються проблемами журналістики. На мій погляд, створення такої надструктури недоцільне — адже влітку вже створено постійно діючий профільний «круглий стіл». І той-таки пан Петренко запевняв, що керована ним Асоціація працівників ЗМІ братиме участь у цій роботі. Але на жодне з наших зібрань ніхто з представників асоціації не з’явився.

Дивним видається і прагнення створити велике журі для розгляду спорів в інформаційній сфері. Адже аналогічна за функціями структура — комісія з журналістської етики, очолювана головним редактором «Дзеркала тижня» Володимиром Мостовим, — працює в Україні вже третій рік. У складі цієї комісії є і члени НСЖУ, і такі журналісти, які стверджують, що за жодних обставин не вступлять до неї. Але це не заважає нам спільно працювати.

До речі, комісія за цей час стала членом європейського альянсу подібних організацій. А тепер давайте створювати ще одну таку? Скільки ж можна діяти за принципом «два українці — три гетьмани»?

До того ж велике журі хочуть прив’язати до Держкомтелерадіо. Ініціатори вважають за можливе, щоб державні керівники паралельно очолювали громадські структури, а проблеми етики вирішувалися під дахом державного комітету.

Ми маємо законопроект від спілки. Як на мене, парламент не розгляне його наступного року: до цього маємо бути готовими. Тож давайте спокійно вдосконалювати наш проект, готувати політиків, наших читачів, а головне — самих журналістів: і морально, і організаційно, і економічно. Щоб роздержавлення ЗМІ не захопило нікого зненацька, щоб завтра не стало гірше, ніж сьогодні.

(“Дзеркало тижня”, №41, 2003 р)

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори