Лілія Буджурова — Олена Громницька (інформаційний конфлікт)

07-10-2003 Кримська Асоціація вільних журналістів виступила з заявою, в якій висловила «рішучий протест проти дій прес-служби Президента України та його прес-секретаря Олени Громницької, які перешкоджають виконанню професійних обов’язків журналістів». Приводом для заяви стало анулювання акредитації кримської журналістки Лілії Буджурової на саміт «Україна-ЄС».

В заяві, зокрема, говориться: «6 жовтня в Сімферополі в ході офіційного заходу за участю Леоніда Кучми на журналіста Лілію Буджурову було вчинено тиск з боку співробітників прес-служби Президента й особисто Громницької». За інформацією авторів заяви, прес-секретар глави держави «наполегливо радила журналистці не ставити Президенту запитання про ситуацію навколо односторонніх дій Росії в Керченській протоці».

Кримська Асоціація вільних журналістів «вимушена також констатувати, що випадки обмеження свободи преси з боку прес-служби Президента останнім часом стали нормою її роботи». «Подібний стиль роботи прес-служби Президента — це не лише неприпустимий прецедент для країни, яка називає себе європейською, але й замах на конституційне право громадян України на отримання інформації», — наголошується в заяві.

(Моніторинг Інституту масової інформації)

***

Днями в мас-медіа розгорівся конфлікт щодо акредитації на самміті Україна — ЄС кореспондента телеканалу СТБ й агентства «Франс-Прес» Лілі Буджурової. Як з’ясував кореспондент «Дня» і чому були свідками багато журналістів, які працювали в Сімферополі під час прибуття на самміт Президента України Леоніда Кучми, перед приїздом Леоніда Даниловича на місце будівництва української гімназії в місті для закладення пам’ятної капсули прес-секретар Президента Олена Громницька просила Лілю Буджурову не ставити главі держави запитання про будівництво росіянами дамби в Керченській протоці. Зі свого боку, поставити саме це запитання Ліля Буджурова вважала своїм професійним обов’язком і під час розмови Леоніда Кучми з журналістами спитала про це, а інші наші колеги розширили це запитання. Ці відповіді глави держави практично повністю опублікувала наша газета («День», №178). Як сказала Ліля Буджурова, Президент, незважаючи на складну ситуацію, не відмовився поговорити з журналістами, і було чути, як він сказав Олені Громницькій: «Я не боюся політичних запитань». Він, на загальну думку, відповів журналістам гідно й адекватно ситуації. Проте ввечері того самого дня Лілю Буджурову, вже акредитовану на самміті Україна — ЄС, перевели з головного пулу, який мав право працювати в Лівадійському палаці, до групи журналістів, яким пропонували працювати у прес-центрі готелю «Ялта». Особливо неприємно, що цей інцидент стався на самміті Україна — ЄС. Вимога свободи преси, як відомо, — одна з найчастіших претензій Брюсселя по відношенню до офіційного Києва. Конфлікт уже отримав резонанс у пресі. Кримська асоціація вільних журналістів уже виступила з критикою дій прес-служби Президента та його прес-секретаря, які «перешкоджають виконанню професійних обов’язків журналістів». Ситуація за версією Лілі Буджурової виглядає так.

— Я вже казала, що ситуація, коли мене, по суті, позбавили можливості працювати на самміті Україна — ЄС, — абсолютне Задзеркалля: журналіста фактично позбавляють акредитації за те, що він сумлінно і професіонально виконував свої професійні обов’язки, попросивши Президента прокоментувати актуальну подію, що має величезну важливість для країни — адже ситуація була на межі порушення суверенітету України. З боку прес-секретаря Президента навіть дивно припускати, що, знаючи про це, журналісти не намагатимуться отримати коментар глави держави. Ще до того моменту, як Президент приїхав на місце події, журналісти поцікавилися у співробітника прес-служби Президента, чи запланований так званий підхід до преси. Нам відповіли, що програма не передбачає підходу, і тоді ми сказали, що все-таки спробуємо поставити запитання про головну, на наш погляд, подію цього дня. Спочатку реакція на це була цілком спокійна, але потім мені передали прохання Олени Громницької не ставити це запитання Президенту. Через деякий час мені зателефонувала особисто Громницька і довго переконувала, що я не повинна запитувати Президента про косу Тузла. Аргументувала це тим, що це «не мій рівень», проблемою займається МЗС, а Леонід Данилович поки що не готовий давати коментар. Хоч це виявилося не так, глава держави щиро та правдиво відповів нам, оцінив ситуацію адекватно. Я тоді відповіла Громницькій: «Нехай МЗС займається своєю справою, ти — своєю, і я — своєю. Я як журналіст ставитиму запитання про подію, яка всіх хвилює, а твоє завдання — якщо потрібно, підготувати Президента».

Леонід Данилович, почувши прохання журналістів поговорити, незважаючи на спробу свого прес-секретаря перегородити йому дорогу, підійшов до нас. Відводячи руку Громницької зі свого шляху, він сказав їй: «Я не боюся відповідати на політичні запитання». Ми всі це чули. Але ввечері почалося незрозуміле. Раптом з’ясувалося, що прес-секретар Президента позбавила мене акредитації. У прес-центрі МЗС у Ялті Сергій Довбешко, співробітник прес-служби МЗС, по телефону повідомив, що у списку, підписаному Громницькою, замість мого прізвища стоїть прізвище іншого журналіста, і саме він висвітлюватиме всі основні події самміту.

— Але Олена Громницька повідомила кілька агентств, що ви, на її думку, не були позбавлені акредитації.

— У своєму коментарі Олена Громницька виказує те, що наші прес-служби застосовують для недопущення неугодних журналістів до джерел інформації найхитромудріші методи. Вона каже, що канал СТБ акредитував туди двох журналістів, але вона приховує той факт, що другого журналіста — Сергія Сироватку, — акредитовано тільки після того, як вона заявила керівництву СТБ, що моя присутність на самміті небажана.

По-друге, якщо вона каже, що я маю можливість працювати на самміті, то я повинна сказати, що якщо Громницька уявляє собі роботу журналіста на самміті як доступ до прес-центру, куди, крім журналістів, може також зайти будь-який ялтинець і також дивитися телевізор із прямою трансляцією, то це не так. Я уявляю свою роботу професіонально інакшою. Робота журналіста — це безпосередня присутність на події, про яку він пише, про яку повідомляє, — а інакше як він може про це повідомляти? Робота журналіста — це можливість поставити учасникам події будь-яке запитання, що буде цікаве на цей момент його телеглядачам, слухачам, читачам, а не те, яке потрібне Громницькій. І, звісно, робота журналіста може вважатися нормальною тільки тоді, коли йому ніхто не заборонятиме ставити те запитання, яке комусь не подобається. А пряму трансляцію з усіх зустрічей у рамках самміту я можу подивитися і дома по телевізору та не їхати навіть до Ялти. Якщо оцінювати роботу журналіста так, як це робить Громницька, то виявляється, що акредитованими на самміт можна вважати всіх ялтинців або всіх кримчан, адже вони також знаходяться «недалеко» від події і можуть спостерігати за нею по телевізору…

Акредитація — це забезпечення права на роботу, а мені замість права працювати запропонували право… подивитися телевізор. Я думаю, що журналісти всіх видань, каналів і всіх інших ЗМІ, не допущених до джерел інформації на самміт, повинні поставити перед прес-службами всіх державних органів запитання: чи можна допуск до телевізора на 16-му поверсі готелю «Ялта» взагалі вважати акредитацією на самміт, що відбувається у Криму? Чи не є дійсно акредитованими на самміт тільки ті журналісти, які отримують доступ до Лівадійського палацу, а їх ретельно відбирає прес-служба, а інші з деякого часу отримують не акредитацію, а просто імітацію акредитації. Право дивитися УТ-1 на 16-му поверсі готелю «Ялта» — це не акредитація. Це закамуфльоване перешкоджання журналістам у виконанні їхніх професійних обов’язків, оскільки писати для газети, агентства, телеканалу про те, що ти побачив по телевізору і що вже бачили мільйони телеглядачів, — це досить некоректне виконання своїх професійних обов’язків. Чи не так, колеги? До якого часу прес-служби так поводитимуться з нами і ділитимуть журналістів на білих і чорних?

Зі свого боку О. Громницька повідомила, що Л. Буджурову ніхто зі списків акредитованих на самміт журналістів не викреслював. Її прізвище значиться у списках нарівні з ще одним журналістом, акредитованим від телеканалу СТБ. Разом із тим, О. Громницька пояснила, що існують певні пули в рамках самміту, тобто акредитація — це участь у самому заході, в Лівадійському палаці, робота в прес-центрі тощо. «Хто саме на які заходи їде — це вже узгоджене рішення редакції. Наприклад, телеканал СТБ залучив до цього заходу двох журналістів, у тому числі й Буджурову, як вони між собою домовилися, хто куди їде, той і висвітлюватиме заходи», — зазначила О. Громницька, додавши, що хто, яким чином та в якому форматі працюватиме, — це «їхня редакційна політика». Зі слів прес-секретаря, прізвище Л. Буджурової є у всіх списках журналістів, яким надано доступ до прес- центру, де є пряма трансляція з усіх зустрічей у рамках самміту. При цьому О. Громницька наголосила, що допуск журналістів безпосередньо на захід обмежено з технічних причин, оскільки у залах, наприклад, Лівадійського палацу можуть знаходитися щонайбільше 70 чоловік. Щодо ситуації 6 жовтня О. Громницька відзначила, що у заходах з участю Президента існує поняття протоколу, і в той момент, коли журналістка Л. Буджурова хотіла поставити запитання главі держави, підхід преси до Леоніда Кучми не передбачався.

ВІД РЕДАКЦІЇ. Навряд чи варто ставитися до цієї ситуації як до окремого випадку. Проблема, яка полягає у тому, що прес-служби державних органів не сприяють контактам із пресою посадових осіб держави, а часто навпаки — захищають останніх від уваги ЗМІ, «фільтрують» журналістів, заслуговує на широке обговорення. Якщо держслужбовці справді мають намір реалізовувати визначений Президентом політичний курс на інтеграцію в ЄС, то, очевидно, вони зобов’язані дотримуватися цивілізованої практики взаємодії з засобами масової інформації.

(«День», №180, 9 жовтня 2003 р.)

Див. також — «Україна молода», №185, 8 жовтня 2003 р.