пошук  
версія для друку
06.04.2004

Михайло Бублик. Темники". Повітові варіації. Цензура живе й шириться "до самих до окраїн"

   

Владний режим в Україні давно втратив би рештки того, що зветься "людським обличчям", але ж в очах Заходу нашим можновладцям так хочеться виглядати цивілізованими. А для цього треба постійно демонструвати відданість західним стандартам, у тому числі у сфері інформаційної політики, де режим виступає прямим, хоча й недолугим, епігоном своїх попередників. Ті стверджували, що в нас цензури немає — і ці з усіх сил пнуться довести дану тезу.

Як на мене, "інтелектуалам" в Адміністрації Леоніда Кучми краще було б вигадати якісь причини для існування цензури, ніж узагалі її заперечувати. Але ж — Європа... І чиновники знайшли (їм так здається) потрібний хід. Коли їх якось спіймали на розсиланні так званим "темників", вони вчепилися зубами в цей термін. Вони спробували епізод загального явища оголосити самим явищем, і тепер щоразу, коли їх звинувачують у застосуванні цензури, вони починають волати... про темники. Мовляв, ми їх не підписували, тому ніяких темників не існує — це все вигадка підступної опозиції.

Дуже цікаво, не зрозуміло лише, кого вони у такий дитячий спосіб хочуть переконати. Особливо в країні, де "телефонне право" визнано мало не офіційно (як, до речі, й корупція).

Існування прихованої цензури легко доводиться... ну, хоча б змістом передач українських телеканалів, тим, що ми там бачимо й не бачимо.

Дякувати Богу (чи Європі?), опозиційних політиків ми хоч іноді зустрічаємо на екранах центральних телеканалів, а трапляється й таке, що чуємо від них по кілька фраз (надійно ізольованих від контексту). Небезпечно, звичайно, зате в телечиновників є підстави час від часу прибріхувати, буцімто опозицію вони показують мало не частіше, ніж самого "гаранта". Натомість у провінції й такого рівня інтелектуальної сміливості не спостерігається — тут влада просто "рубає з плеча". Тобто всім, хто ставиться до неї критично, поява в ефірі або на сторінках контрольованої преси заборонена категорично. Так воно здається спокійнішим.

Ось останній приклад свободи преси в її "уєздной" редакції.

Днями в Луганську першу прес-конференцію давав голова обласного виборчого штабу "Нашої України" Олексій Данилов (президентська виборча кампанія офіційно ще не почалася, тому штаб працює на громадських засадах).

Уже те, що про себе заявляє на "червоному" Сході країни патріотична сила, яка перемогла на останніх виборах, мала зацікавити і журналістів, і населення краю. Але й сам по собі Данилов — людина в Луганську дуже популярна — луганський міський голова в 1994-1998 роках, позбавлений крісла в жовтні 1997-го внаслідок першого в Україні "путчу", влаштованого обласною владою. Як сьогодні стверджують серйозні соціологи, на останніх виборах мера обласного центру він мав одержати абсолютну перемогу. Влада це теж розуміла, і тому зняла Данилова з перегонів з допомогою підконтрольного суду.

Журналісти зустріччю дійсно зацікавилися. За підрахунками прес-секретаря штабу Тетяни Ковтун, на прес-конференцію прийшли представники 26 газет, радіостанцій та телеканалів. Не кажучи вже про представників кількох партій і громадських організацій. Питання, які вони ставили Данилову, теж не свідчили про байдужість аудиторії, хоча іноді здавалися якимись дикими. На кшталт: "Як почуватиметься в проросійськи налаштованому регіоні Ющенко, котрий оголошує себе ворогом Росії». Слід сказати, решта присутніх, навіть ті, хто представляв соціал-демократичні видання, жодної ворожості ні до "Нашої України", ні до її луганського представника не виявляли; радше навпаки. Зате пізніше її виявили їхні шефи. Ні того дня, ні наступного жоден телеканал словом не обмовився про прес-конференцію. Основна маса місцевих газет в області виходить у середу, але лише одна наважилася надрукувати про спілкування преси з колишнім мером. Чи слід уточнювати, що у близьких стосунках із владою це видання не помічене? Згадана вище Тетяна Ковтун сказала, що не бачила (на момент нашої розмови) тільки однієї чи двох газет. Отже, навіть якщо там щось і вийшло, рахунок явно розгромний - на користь повітової цензури.

(«Україна молода», №187, 8 жовтня 2003 р.)

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори