пошук  
версія для друку
06.04.2004

Полтавська телекомпанія „Юта” була альтернативною владній телевізії. Тепер її немає

   

Людмила Кучеренко, президент Полтавського обласного медіа-клубу:

З 18 червня 2003 року ТРК „ЮТА” припинила мовлення на 24-му телеканалі, на якому багато років жителі Полтави і навколишніх районів дивилися її передачі.

Власне кажучи, спроби знищити ТРК „ЮТА” почалися набагато раніше. А саме тоді, коли генеральний директор телекомпанії Георгій Чечик „побив горшки” з тодішнім мером Полтави А. Кукобою. Першими можливості дивитися її передачі були позбавлені ті глядачі, ближчі до технічного прогресу, тобто абоненти кабельних мереж Полтави: ще у травні 2001 року чотири полтавські оператори кабельного телебачення, домовившись, в один і той же день солідарно вимкнули ТРК „ЮТА”. А через кілька днів вийшли в ефір передачі студії „Місто”, засновниками якої були три (з чотирьох) оператори кабельного телебачення і одна фізична особа. З якою метою була створена нова телекомпанія і наскільки вона незалежна, можна судити з її передач. Власне, ні для кого не секрет, що маючи

офіційно приватний статус, телестудія „оспівує” мера. До речі, Ю. Цомартов, директор центру кабельного телебачення „Сателіт” (один із співзасновників студії „Місто”) стверджує, що й до цього часу студія не погасила взятого в „Полтава-банку” кредиту.

Наступний наступ на ТРК „ЮТА”, який генеральний директор телерадіокомпанії Г.Чечик розцінює як особисту помсту А. Кукоби, був здійснений через Фонд комунального майна Полтави. Коли телекомпанія, згідно з договором, перерахувала кошти за викуп будинку, в якому знаходилася (вул. Паризької Комуни, 44), то фонд тричі повертав телевізійникам гроші, доки не втрутилися посадові особи з Києва. Ледь була відбита ця атака, як почався шалений тиск на телекомпанію з метою витурити з приміщення по вул. Жовтневій, 43, де знаходилася радіокомпанія „Полтава плюс”. Голова облдержадмінстрації на одній з апаратних нарад дав протокольне доручення демонтувати передавальну антену. Директора Будинку техніки змушували розірвати договір оренди з „Полтава плюс”. Суть нових претензій міськсанепідемстанції зводилася до того, що нібито передавальна антена на даху цього будинку випромінювала шкідливі для здоров‘я радіохвилі, хоча за кілька місяців до цього той же головний санітарний лікар Полтави власноруч поставив дозвільний підпис на санітарному паспорті радіокомпанії. Коли й ці домагання та позови Фонду міського майна про виселення з приміщення були відбиті, схоже, в хід була пущена „важка артилерія”.

Під час парламентської виборчої кампанії ТРК „ЮТА” співпрацювала з київською телекомпанією „ТЕТ”. Та набагато пізніше, після закінчення виборів, у листопаді 2002 року, „ТЕТ” пред‘явив до ТРК „ЮТА” позов на фантастичну суму – 9300000 гривень – про стягнення штрафних санкцій за порушення умов договору. Сума позову більше ніж у 30 разів перевищувала активи телерадіокомпанії. На думку юриста „Інтерньоз-Україна” Павла Моісеєва, куди ТРК „ЮТА” звернулася за правовою допомогою, сума позову, позовні вимоги і обставини справи вказували на те, що дії позивача спрямовані на знищення телекомпанії. До речі, саме в цей час очікувалося оголошення Національною радою з питань телебачення і радіомовлення України конкурсу на використання 24-го каналу, на якому до цього часу мовила ТРК „ЮТА”.

Подальший перебіг подій лише підтвердив, що ТРК „ЮТА” „замовив” хтось із сильних світу цього. Бо вже наступного дня після надходження позову до господарського суду Полтавської області суд виніс ухвалу про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно і на банківські рахунки телекомпанії та надіслав її у держвиконавчу службу. Держвиконавці спрацювали так же оперативно: наступного дня рахунки ТРК були арештовані, що практично паралізувало діяльність (зазвичай на це йде від двох тижнів до місяця). І тільки потім керівництво ТРК „ЮТА” дізналося, в чому ж справа.

ТРК „ЮТА” подала зустрічний позов про визнання договору між нею і ТРК „ТЕТ” недійсним. Господарський суд Полтавської області ухвалив рішення про стягнення з ТРК „ЮТА” 9300000 гривень та 17118 гривень державного мита. При цьому, як стверджує юрист „Інтерньюз-Україна” П.Моісеєв, суд повністю проігнорував пояснення ТРК „ЮТА”, відмовив у задоволення її зустрічного позову, перекрутив факти, частину рішення проголосив без присутності сторін, тобто грубо порушив норми матеріального і процесуального права.

12 березня ц.р. Харківський апеляційний господарський суд, розглянувши апеляційну скаргу полтавців, визнав спірний договір між ТРК „ЮТА” і ТРК „ТЕТ” недійсним. „ТЕТ” це рішення не оспорювала.

Тим часом ТРК „ЮТА” подала документи на участь у конкурсі Національної ради на право мовлення на 24-му телеканалі, оскільки на цей час у неї закінчився строк раніше виданої ліцензії. На першому засіданні голоси восьми членів Національної ради розподілилися навпіл: чотири – „за”, чотири – „проти”. Цікаво, що присутня на засіданні представник Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення у Полтавській області Лілія Миронович (до цієї посади – референт заступника голови Полтавської облдержадмінстрації П. Шемета), котра, за логікою, повинна б відстоювати інтереси телерадіокомпаній Полтавщини, запропонувала видати ліцензію... київській ТРК „ТЕТ”, що близька до СДПУ(о). І це при тому, що ТРК „ЮТА” має найсучасніше серед інших полтавських телекомпаній обладнання і багаторічний досвід роботи в ефірі.

Через кілька тижнів, на другому засіданні Національної ради, доля ТРК „ЮТА” була вирішена остаточно: більшість членів Нацради проголосували, щоб на 24-му каналі у Полтаві мовила ТРК „ТЕТ”. До речі, коли перед засіданням Г. Чечик спитав одного з членів Нацради, як той голосуватиме, той сказав: „Вибач, але голосуватиму за „ТЕТ”, хоч душею за вас і ви заслуговуєте на ліцензію. Та мене попросила про це людина, котра у свій час профінансувала мою виборчу кампанію. Тому я не можу їй відмовити.”

Тут, власне, немає чому дивуватися, адже відомо, що більшість членів Національної ради представляють інтереси тієї чи іншої політичної сили чи, частіше, олігархічних кланів. Тим більше, що в період підготовки до президентської виборчої кампанії йде, по суті, неприхована боротьба за володіння інформаційними ресурсами,  які й формуватимуть громадську думку. З цієї ж „опери”, переконаний голова Національної спілки журналістів Ігор Лубченко, і зміна кількох директорів обласних державних телерадіокомпаній.

Була надія на те, що ТРК „ЮТА”, пройшовши численні випробування різними формами політичної цензури, й справді стала незалежною, повернеться в полтавський ефір, і полтавці матимуть альтернативну владній телевізію. Але й результати конкурсу Нацради на інший канал, куди подала документа ТРК „ЮТА”, виявилися такими ж, як і попереднього разу: його виграла донецька телекомпанія...

"Телекритика" звернулася із проханням прокоментувати ситуацію до Віталія Шевченка, заступника голови Нацради з питань телерадіомовлення:

„Це дуже давня історія, вона тягнеться не перший місяць. Конкурс, у якому брала участь „Юта”, був одним із, мабуть, десятка конкурсів, які проходили в цей час. І спробуйте ви зараз якогось члена Нацради розпитувати, чому він голосував за ту чи іншу телекомпанію, - кожен скаже, що він керувався загальними положеннями і розумінням ситуації, тому голосував так, а не інакше.Я, наприклад, голосував за „Юту”. Але що з того, коли “за” “Юту” було подано всього два голоси? Я, звичайно ж, враховував при цьому й те, що раніше з цією телекомпанією повелися по-свинському, і якісь попередні рішення де в чому зобов‘язували стосовно неї. Проте теоретично це був новий конкурс, який просто виграв один із кількох претендентів.

Спробуйте зараз дорікнути комусь, що він проголосував не за „Юту”, - він вам скаже, що не знає цих історій і не хоче на них зважати. Просто зараз, розглядаючи результати конкурсу, дійшов висновку, що найбільш оптимальним конкурсантом був інший, а не „Юта.”

Зрозуміло, у первинному конфлікті було багато політики, адже тісно на телевізійному світі стало із компанією, яка політично представляє інтереси СДПУ(о). Не знаю, на який конкурс тепер подасть “Юта”, - зараз у нас іде черговий пакет, за кілька тижнів завершується прийняття документів. У принципі, вони можуть претендувати на все, що завгодно, але, здається, полтавських частот, винесених на конкурс, зараз нема.

Ця ситуація складна, тому що в багатьох містах претенденти просто можуть не дочекатися частот - у деяких регіонах частоти вичерпано. Адже тут ми залежимо від зв’язківців, а вони що хочуть, те і роблять. Якщо виявлять і розрахують частоту, то ми її винесемо на конкурс, а якщо лежить якась заявка нереалізована кілька років, ми тільки руками розводимо і самі не можемо вплинути на ситуацію. Оце вже стосується не тільки „Юти”.

Ми хотіли поламати цей порядок - знайти гроші та наперед проплатити за певну кількість частот, щоб таким чином впливати на розвиток телерадіопростору. Але у зв‘язківців це не викликало ентузіазму. Їм набагато простіше і зручніше розраховувати частоти в борг, бо, зрозуміло, тоді з‘являються компанії, які йдуть

навпростець до них, стають на коліна, просять, готові щось проплачувати. І тоді вже господарі ситуації не ми, а зв‘язківці, від яких залежить, кого прорахують, а кого ні. Тут ми можемо і не вплинути на те, що діється у Полтаві” („Телекритика”)

(«Полтавський обласний медіа-клуб, №56, 21 листопада 2003 р.)

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори